«Казус Лусваргі», монастирі УПЦ (МП) та національна безпека України
Випадок із бразильцем Рафаелем Лусваргі, який воював на боці угруповань «ДНР» і «ЛНР», що визнані в Україні терористичними, а потім опинився на свободі в Києві, доволі показовий. Він чудово демонструє ті серйозні проблеми національної безпеки, які є в Україні і на які, на жаль, не дуже звертають увагу наші очільники.
Випадок із бразильцем Рафаелем Лусваргі, який воював на боці угруповань «ДНР» і «ЛНР», що визнані в Україні терористичними, а потім опинився на свободі в Києві, доволі показовий. Він чудово демонструє ті серйозні проблеми національної безпеки, які є в Україні і на які, на жаль, не дуже звертають увагу наші очільники.
А судді хто?
У цьому випадку просто вражає діяльність нашої судової системи й правоохоронних органів. Доказів на користь того, що Лусваргі воював проти українських військ більш ніж достатньо. Він і Дебальцево штурмував, і під Донецьким аеропортом був поранений. Є відео, які засвідчують, що Лусваргі активно підтримував терористів. Навіть обіцяв «дійти до Києва і закінчити війну».
І завдяки нашим доблесним суддям до столиці України він успішно дійшов. Хоча в січні 2017 року Печерський районний суд Києва засудив цього «героя» до 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Та невдовзі, у серпні цього ж року, Апеляційний суд Києва скасував вирок через процедурні питання, а саме (вдумаймося в це!) «через порушення територіальної підсудності». Хоча терориста затримали в аеропорту «Бориспіль» і, здавалось би, його мали судити в Києві. Але Апеляційному суду, звісно, видніше…
Далі ще цікавіше. Через кілька місяців, у грудні, Лусваргі змінюють запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання терміном на два місяці. Просто диву даєшся гуманізму наших суддів! 15 лютого 2018 року Верховний суд визначає територіальну підсудність кримінального провадження за Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області. Цікаво, який стосунок має цей суд до цього «героя» угруповань «ДНР»/«ЛНР»? Та нехай…
Чомусь Лусваргі не поспішають судити – хоча, наскільки можна зрозуміти, справа його була розслідувана й передана до суду. А тим часом терорист преспокійно продовжує жити собі в Києві, перебуваючи у чоловічому Свято-Покровському Голосіївському монастирі УПЦ (Московського патріархату). І нікому б до нього не було діла, якби не звернули увагу на це журналісти Радіо Свобода.
Цікавим видається коментар з цього приводу Генеральної прокуратури України. Там говориться: «На сьогодні інших правових підстав для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу Лусваргі законом не передбачено. Термін обраного йому раніше запобіжного заходу сплив у лютому поточного року та не міг бути продовжений у зв’язку із тривалістю розгляду судами питання про територіальну підсудність даного кримінального провадження». Не сумніваюся у професійності цього коментаря. Але про що він говорить? Генпрокуратура фактично визнає, що суди затягнули (чи саботували?) справу терориста. Тому він і опинився на волі.
А розглядати його справу мали аж (!) 6 червня цього року. Проте коли справа набула розголосу в мас-медіа, Павлоградський міськрайонний суд раптом (!) повідомив, що почне розглядати її 7 травня.
Загалом складається враження, що в Лусваргі з’явилися вмілі адвокати чи лобісти, які добре попрацювали в судах. І суди (а це конкретні судді!) продемонстрували, що вони не здатні захистити громадян України від терориста, якого випускають на волю. І лише під впливом мас-медіа ситуація почала виправлятися.
То чого варта судова реформа, яку в 2017 року провели в Україні? Випадок із Лусваргі (як би це прикро не звучало) демонструє, що суди не стоять на захисті національної безпеки. Може, це питання варто розглянути на засіданні РНБО й ухвалити адекватні рішення? Бо чомусь судді в нас нерідко виявляють поблажливість до терористів, демонструючи водночас суворість до захисників України, які допустили порушення закону в непростих умовах бойових дій.
До речі, зараз нібито гряде чергова реформа у правничій сфері – реформа юридичної освіти. Звучать голоси, що цю освіту варто зробити більш професійною, вилучивши з навчальних планів «непотрібні» гуманітарні дисципліни, які мали б формувати в майбутніх юристів громадянську позицію. Але з професіоналами в нас, здається, проблем немає. Чимало є спеціалістів, які вміють вигравати судові справи, використовуючи не лише закони, а й прогалини з законодавстві. І справа з Лусваргі якраз є випадком демонстрації такого високого професіоналізму. А ось із громадянською позицією та патріотизмом, схоже, серед юристів є проблеми. Якщо хтось скаже, що це не так, то пригадайте приклад Наталії Поклонської, яка вивчилася на юриста в Україні, працювала в українській прокуратурі й, не особливо вагаючись, зрадила нашу державу. Зрештою, таких «Поклонських» у нас з’явилося чимало і в Криму, і на Донбасі… А дехто, можливо, чекає свого часу, уже зараз відпрацьовуючи 30 російських срібників. Й, не виключено, такі «Поклонські» допомогли Лусваргі.
Чому проросійський терорист перебував у монастирі УПЦ (МП)?
Те, що Лусваргі опинився в монастирі УПЦ (Московського патріархату), не повинно дивувати. Громади й монастирі цієї церковної структури, яка значною мірою є проросійською політичною організацією, активно реєструвалися й відкривалися за часів незалежної України. Робилося це не лише за підтримки росіян, але й часто представників української влади, в тому числі й представників правоохоронних органів, які були «зачаровані на схід».
УПЦ (МП) була й залишається потужною силою, яка допомагає утримувати Україну в сфері російського впливу. Не даремно й під час окупації Криму, й війни на Донбасі чимало священиків цієї церкви підтримували (якщо не прямо, то опосередковано) проросійських терористів. І далі вони озвучують байки російських пропагандистів про «громадянську війну» в Україні.
Тому не дивно, що монастирі УПЦ (МП) стають пристанищем для «цікавих діячів» типу Лусваргі. При деяких із них існують різноманітні «охоронні структури», які, в принципі, можуть бути використані в бойових цілях.
Чи не пора відповідним службам поцікавитися, хто проживає в цих монастирях? Не виключаю, що якби провести ретельну перевірку, там би виявилося чимало вартих уваги осіб. Принаймні випадок з Лусваргі наштовхує на таку думку.
Як розвиватимуться подальші події з терористом, який приїхав із далекої Бразилії воювати на боці угруповань «ДНР» і «ЛНР», побачимо.
Як на мене, ця історія – індикатор того, наскільки наше суспільство здатне протистояти проросійським терористам. На жаль, тут державні структури, які мали б захищати національні інтереси, виявилися не на висоті. Адже людина, що була засуджена за тероризм, раптом опинилася на волі. І яка була гарантія того, що він не вчинить якихось терористичних дій?
Так, його виявили журналісти. Його привели в СБУ праві активісти, вимагаючи ув’язнити. Хоча не здивуюся, коли завтра якийсь юрист-професіонал звинуватить цих активістів у незаконних діях.
Принаймні одне добре: на цей факт звернули увагу мас-медіа. Пора на нього звернути увагу й працівникам правоохоронних органів, і політикам… Та зробити належні висновки.
Петро Кралюк
