Єдина Помісна Православна Церква не буде силою відбирати майно в УПЦ (МП) – архієпископ Євстратій

8 травня 2018, 10:24 | Суспільство-дайджест | view video | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляв Микола Вересень

"Прямий", 7 травня 2018

Про перспективи створення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, скільки прихильників має Українська Православна Церква (Київської Патріархату), чому зменшується кількість вірних Московського Патріархату та як буде повернуті у власність української помісної церкви будівлі, які зараз належать УПЦ МП, розповів архієпископ Євстратій (Зоря), голова інформаційного управління УПЦ (КП).

Про соціологічні дослідження щодо релігійної ідентифікації та створення Єдиної помісної церкви в Україні

– РПЦ твердить, що більше в Україні вірних цієї церкви. УПЦ каже, що більшість вірних цієї церкви. Як порахувати, і чи можна це вирахувати?

Очевидно, що порахувати можна. Бо йдеться про самоідентифікацію. Тобто людина сама себе якось ідентифікує. І ця самоідентифікація найпростіше визначається за соціологічним опитуванням. І людина відповідає. Дані соціологічних опитувань, які проводяться різними інституціями, не пов’язаними між собою, і жодних опитувань ми ніколи не замовляли і до них відношення не мали, – вони всі дають приблизно однакову картину. Буквально того тижня було оприлюднено чергове опитування, здійснене Центром Разумкова, і ці опитуваня кажуть, що Київському патріархату довіряють серед усіх опитаних близько 38% учасників. Якщо перевести на населення України, то це близько 15 мільйонів людей. Московському патріархату довіряють трохи менше як 13%. Українській греко-католицькій церкві – близько 9%. Всім протестантським церквам разом – близько 2%.

Є великий відсоток тих, хто називають себе просто православні. І близько 44-45% ідентифікують себе з Київським патріархатом. З московським патріархатом себе ідентифікують близько 17-18%. А десь біля 25% чи, може, навіть трохи більше – вони називають себе просто православними. Але враховуючи те, що Московський патріархат завжди займає таку ексклюзивну позицію, що тільки вони є православна церква і ніхто інший, то тих людей, які ідентифікують себе просто православними, ми все ж таки вважаємо, що вони мають ближче бачення до нашої церкви.
Ще один момент – це коли в другій половині 90-х, на початку 2000-х найбільша була хвиля повернення релігійних споруд, які свого часу радянська держава привласнила собі. Коли держава стала повертати це майно, то приблизна цифра є така. На один храм, який повертався громадам Київського патріархату, було сім храмів, які поверталися громадам Московського патріархату. Наприклад, в такій області, як Харківська, жоден храм громади Київського патріархату так і не отримали. І тому з’явився такий перекос в кількості громад в порівнянні з тим, хто і як підтримує.

Ще один момент – це динаміка. По цим даним Центру Разумкова видно, що з року в рік Київського патріархату підтримка зростає. Стабільно зростає. Московський патріархат – його з року в рік підтримка падає. В останній рік вона стабілізувалася на позначці нижче 20% опитаних.

І ще тема Єдиної помісної церкви. Там теж ставилося таке питання: яке твердження найбільше відповідає вашій думці? Перше – всі православні повинні об’єднатися навколо Київського патріархату. Друге – повинні об’єднатися навколо Єдиної помісної церкви, яка буде добиватися свого визнання. І третє – це має залишатися Українська церква у підпорядкуванні Російської православної церкви. Так ось, сума двох перших відповідей – це 50% всіх опитаних. А залишатися в складі російської церкви – це трошки більше 9%. Тобто прихильників Єдиної помісної церкви в Україні в п’ять разів більше, ніж прихильників приналежності до російської церкви.

Тому ми вважаємо, що суспільний запит на Єдину помісну церкву православну є. А раз люди цього бажають, раз церква цього бажає – ми віримо, що і Господь допоможе нам досягти цього визнання.

Про перспективи створення Єдиної помісної церкви та відносини між Москвою та Константинополем

Мережею буквально днями пройшла інформація, що випадково, з Божої волі, пані Уляна Супрун зустрілася, перетнулася в аеропорту Стамбулу зі Вселенським патріархом. Вона десь подорожувала, він десь подорожував. Але в одній залі вони зустрілися. І вона передала ще раз побажання українців. А він якраз і сказав їй про те, що на нього здійснюється тиск. І ми розуміємо, що здійснюється тиск. Більше того, він як людина, яка має величезний досвід, він прекрасно знає, які реакції, які відповіді викликає його навіть цей оголошений намір і оголошена така думка, що цей процес розпочався. І очевидно, що він зважив всі "за" і "проти". І розуміє, що є на іншій стороні терезів.

Бо те, що Московський патріархат їздить, можна прослідкувати. Голова церковної дипломатії Московського патріархату, митрополит Іларіон Алфєєв вже за ці дні відвідав Олександрійського патріарха, Єрусалимського патріарха і архієпископа Кіпру. І, очевидно, він на цьому не зупинятиметься. З іншого боку, й інша сторона не спить і теж працює, теж зустрічі відбуваються, теж контакти відбуваються. Головне – розуміти, що право видати Томос, яким визнається автокефалія церкви в Україні, – це є суверенне право Вселенського патріарха. Тобто не так, як говорить Москва, як вона намагається переконати: що тільки зі згоди всіх, тільки на основі консенсусу таке можливо. Ні, це є суверенне право Вселенського патріарха. Очевидно, він хоче, щоб це його рішення підтримало якнайбільше інших церков. Але він не зв’язаний цією підтримкою.

40% мережі Московського патріархату – це та мережа, яка знаходиться в Україні. Причому, якщо можна говорити про якість, то це найякісніша частина Московського патріархату. Без цієї частини Московський патріархат відразу стає майже вполовину менший, а об’єднана українська церква стає якщо не першою за кількістю, то другою. І вона стає з очевидністю найсильнішим союзником Вселенського патріарха.

І таким чином баланс між Москвою і Константинополем вирішується в бік Константинополя. І таким чином вирішується та проблема, яка отруює міжправославні відносини останні 70 років, з 1945 року, коли Сталін – до речі, це архівні документи – виділив 200 тисяч доларів тодішніх на відповідні операції для того, щоб допомогти Московській патріархії підготувати Вселенський собор. Цей Вселенський собор провести в Москві з наділенням Московського патріарха титулом Вселенського і перетворити Московську патріархію на "анти-Ватикан": об’єднати навколо неї не тільки православних, але й долучити туди англіканську церкву і протестантські церкви. Ці документи вже є. І тоді Константинопольський патріарх перешкодив реалізації цієї ідеї.

Від цього часу це перетягування між Москвою і Константинополем – яким шляхом піде православ’я: шляхом європейського православ’я, яке уособлює Вселенський патріарх… а московський патріарх уособлює православ’я азіатське. Те, яке було ще від давніх часів, яке втілилося в ідею, що Москва – "третій Рим", "світова цивілізація", "особливий шлях" і так далі. Все, що вилилося в нинішню доктрину "русского мира", яка має своїм наслідком, в тому числі, агресію проти України. Але не тільки. Перед цим була агресія проти Молдови, проти Грузії – саме проти православних країн. Де є православ’я – там чомусь Росія і починає війну.

І тому очевидно, що в короткостроковій перспективі рішення Вселенського патріарху приводить до розриву. Але в довгостроковій перспективі це є вирішення проблеми. Тому амбіції у Москви залишаться, а бази для їх реалізації не буде. І тому заради православ’я, заради того, щоб вирішити цю ключову проблему патріарху потрібно зважитися на цей крок.

Про спротив Росії та Московського патріархату у питанні створення Єдиної помісної церкви в Україні

– Я поки не бачу спротив тут, я не бачу розпалювання. Тому що ми знаємо, що це найлегше – запалити міжрелігійні війни. Дійсно, є дипломатична активність російська. В Україні я не чув нічого. Що це означає? Що ви думаєте, ваші супротивники чи ваші опоненти змиряться чи, може, щось загостриться?

По-перше, спротив все-таки є, і він на даний момент сконцентрований на лінії політичній, навіть фігурі. Це людина, яка по суті є головним помічником і вже невід’ємною складовою різних церковних делегацій, зустрічей, – це Вадим Владиславович Новинський. І останній тиждень якраз в мережі, де досить близько люди є до церкви, найбільш обговорюваним є збирання підписів до Вселенського патріарха з протестами: що нібито люди не підтримують цих прагнень, вони проти них і так далі. І це робиться не офіційно, але наполегливо. Тобто офіційного рішення церкви Московського патріархату нема, але ці бланки віддруковані і централізовано поширені з вимогою до священиків, щоб вони збирали ці підписи. А також їх поширюють місцеві осередки "Опозиційного блоку".

А те, що ви кажете, що не чути, – це говорить про рівень ефективності такої роботи: що насправді це певне коло людей, які спеціально зацікавлені цим питанням чи зіткнулися з ним, воно не виходить. Знову ж таки ми говорили про цифри підтримки. Це свідчить все ж таки про те, що це не штучна кампанія, що це не чиєсь персональне бажання чи якоїсь невеликої групи осіб, чи якась просто піар-акція. Питання Єдиної помісної церкви – це питання, яке не тільки назріло, але й перезріло. І суспільство сприймає все це як позитив.

Очевидно, що, як і в 2014 році, як і всі ці роки, Росія намагалася і буде намагатися розпалювати ворожнечу. І вже, наприклад, я чув – особливо відразу після появи офіційних новин, що цей процес стартував, розпочався – заклики деяких "патріотичних" діячів про те, що треба підпалювати бороди "московським попам" на підтримку Вселенського патріарха і так далі, що треба десь щось захоплювати, бити і громити. Це абсолютно не той шлях, до якого закликає церква. Ми як церква Київського патріархату, ми як ті, які є співініціаторами та однією з рушійних сил цього процесу, постійно закликаємо до витримки, до стриманості, до того, щоб зберегти порозуміння, мир і єдність.

Московський патріархат є зараз в Україні, і він залишиться. Але потрібно зрозуміти, що краще людей переконати, ніж примусити… Дуже швидко можна механічно когось заборонити чи когось механічно примусити, але в перспективі це призводить до більшого розділення чи до більших конфліктів, які можуть тривати десятиліттями і навіть століттями.

Про майно Московського патріархату в Україні

Коли ми говоримо про лавру – про Києво-Печерську лавру, про Почаївську лавру – це є власність української держави, українського народу. Це не є власність Московського патріархату чи якоїсь релігійної громади, чи організації. І тому рішення держави в її компетенції. Як на практиці реалізувати? Ми категорично проти того, щоб якимись силовими методами когось виштовхувати, виводити і так далі… Але ми прекрасно знаємо, що значна частина, в тому числі і ченців Києво-Печерської лаври, коли буде Єдина православна церква українська визнана, вони зовсім не проти будуть того, щоб перестати бути осередком "русского мира".

– А скільки таких, який процент, на вашу думку, тих, які перейдуть?

Я думаю, що щонайменше 40%. Це те, що дають соціологічні опитування. Ті, які всередині Московського патріархату, але по питаннях вони підтримують Єдину помісну церкву. Це щонайменше 40%. Але це опитування робилося ще в березні, ще до того, як було проголошено всі ці речі. Тобто в міру того, як гіпотетичні питання стануть реальними, процент буде збільшуватися.

Зрештою для мене одним із таких ключових доказів є 1991 рік. У березні був референдум за "обновленный союз, в котором в полной мере будут соблюдаться права человека". В Україні десь 86% проголосували за "обновленный союз". А в тому ж році 1 грудня понад 90% проголосували за незалежну Україну – бо змінилися реалії. І тому, коли реалії зміняться, я думаю, що значно більше ніж 40% підтримають Єдину помісну православну церкву.

А ті, для кого головне не православ’я, а головне Москва – вони залишаться з Москвою. У нас зараз є кілька російських церков, до речі, в Україні. Про це мало хто говорить, але, зокрема, в Україні знаходиться центр Російської православної церкви за кордоном. Він знаходиться в Одесі. Це та частина закордонної церкви, яка в 2007 році не об’єдналася під егідою Путіна з Московською патріархією. Коли з Московської патріархії кажуть, що політики не повинні долучатися до церковних процесів, то це вони мають на увазі не російських політиків. А от коли політики перешкоджають московським діям, то тоді не можна. А коли вони допомагають, то це тоді благословення і ордени, і пошана, і подяка, і з милою душею.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • erinms | 13 грудня 2018, 17:46

      Be very leery about gender identity laws in Ukraine. Take a lesson from Canada where the lgbt movement has a stranglehold on politicians. Some of these laws have created a nightmare of outlandish

    • enzian | 13 грудня 2018, 17:24

      Дебіл родом із совка.

    • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 17:02

      Р. S. Разом з тим. Як християнин, маю тут молити й просити всемилостивого й преблагого Господа про наступне: "Отче, прости їм, бо не відають, що чинять" (Лк.23:34). ----------- А також і

    • Михаил | 13 грудня 2018, 16:28

      Ну так кто по кандидатуре? Что за тайны и интриги, если все по-честному? Неужели не Денисенко? Или его решили избрать "почетным патриархом"? Как в том анекдоте - по четным будет

    • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 16:28

      Поза всяким сумнівом: агент і троль-колаборант! :)

    Популярні статті місяця