Павло Дідула: «Про активізм не говорять голосно. Його бачать»

1 травня 2018, 11:14 | Суспільство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тарас Прокопишин

"The Ukrainians", 23 квітня 2018

Справедливість і свобода завжди були головними цінностями Павла Дідули. Найпалкіше він захищав їх на Майдані — у складі 15-ої сотні Самооборони «Вільні люди».

Як і багатьом іншим українцям, йому добряче дісталося за громадську позицію від беркутівців і міліціонерів епохи Януковича. Проте жодного разу він не пошкодував про це. Бо захищав своє. Захищав своїх.

Після Революції гідності Павло вирішив створювати проекти, які допомогли б зберегти революційну іскру та не забувати про майданівські ідеї. Тому разом із друзями заснував у Львові «Вільний простір»  — місце гуртування вільних і небайдужих людей.

Про «альтернативні гуртожитки» як середовища взаємодії та розвитку молоді, неформальну освіту та цінності — читайте в інтерв’ю.

[Текст створений у партнерстві з Інститутом лідерства та управління УКУ — лідером у сфері освіти для представників неприбуткового сектору в Україні. Разом ми розповідаємо історії випускників ІЛУ УКУ, які підтверджують важливість професіоналізації громадського сектору.]

Як ти став тим, ким ти є зараз?

Очевидно, що мене теперішнього сформувало середовище, у якому виріс і навчався.

Моєю найголовнішою цінністю у житті є справедливість. Через це я був у 15-й сотні Самооборони на Євромайдані. У той час саме навчався на філософсько-богословському факультеті УКУ. Ця освіта навчила мене під іншим кутом зору дивитися на проблеми та виклики, вміти шукати відповіді на непрості запитання та не стояти осторонь, а бути справжнім громадянином своєї держави. Попри свою натуру, на Майдані я займав доволі мирну позицію. Думав, що це має бути саме мирний супротив. Тоді ж зрозумів, наскільки важливо вміти чути своє внутрішнє «я» та іти за ним.

Я не вважаю себе громадським активістом, але намагаюся відгукуватися на внутрішній поклик, на своєрідну місію, а також реагувати на проблеми, які мене хвилюють або чіпляють за живе.

Окрім громадських справ, займаюся створенням відео. Зараз формую свою команду, щоби разом професійно зростати. Співпрацюю з громадською організацією «Львівська освітня фундація» і платформою «Будуємо Україну разом».

Ти кажеш, що не вважаєш себе громадським активістом. Кого ж, на твою думку, можна так називати?

Громадським активістом, мабуть, я буду тоді, коли мій проект покаже вагомі результати, які позитивно вплинуть на громаду. Тобто зрозумію це вже постфактум.

Для мене громадський активіст — це своєрідний титул, який треба заслужити. І виклик. Потрібно досягти певного рівня довіри, ефективно вирішити суспільну проблему, інвестувати у неї весь свій час і ресурси. Про активізм не говорять голосно, його бачать.

Для мене громадський активіст — це своєрідний титул, який треба заслужити

Як виникла ідея створити «Вільний простір»?

В Україні є проблема з гуртожитками. І я розумів, що потрібно щось робити, адже це місце, де впродовж тривалого часу формуються цінності та погляди молодих людей. Саме там багато студентів проводить найбільше часу. Гуртожитки мають сприяти формуванню особистості, а не її деградації, як це часто буває.

Під час навчання в Інституті лідерства та управління УКУ виникла ідея створити спільноту, яка була б свого роду відповіддю на цю проблему. Концепція така: гуртувати навколо себе однодумців, людей, які хочуть щось змінювати. «Вільний простір» — це великий експеримент.

Сам я у гуртожитку ніколи не мешкав, але мені хотілося створити якесь таке місце, де студенти могли би вчитися один у одного, ділитися досвідом, спілкуватися з представниками різних організацій. Так і народилася ідея заснувати своєрідний унікальний гуртожиток. Гуртожиток, де впродовж року ти можеш жити у хороших умовах із цікавими правилами співжиття.

Якось я йшов вулицею та побачив ідеальне місце: центр Львова, історичний будинок, тераса. Постукав у двері — тиша. Запитав у сусідів, хто там живе, і, не маючи жодних ресурсів, сказав, що хочу це приміщення орендувати. У думках я вже почав реалізовувати цю ідею та розставляти меблі. Однак насправді просто запам’ятав те місце та пішов.

Гуртожитки мають сприяти формуванню особистості, а не її деградації, як це часто буває

Коли я повернувся з Майдану у лютому 2014-го, то багато думав про те, як добре було б спілкуватися з однодумцями, підтримувати контакт, бути готовим до нових викликів. Вважав, що осередки Майдану будуть на місцях і всі недоговорені ідеї потрібно обговорювати та втілювати надалі. Такою була ідея простору.

Я шукав квартиру, зателефонував знайомому та запитав, чи він, бува, не знає місця, де можна щось схоже організувати. Поділився із ним своєю ідеєю. На той час Роман Васьків був головою Школи української мови і культури та теж шукав приміщення для своїх студентів. Сказав, що є одне місце. Коли я прийшов за адресою, то зрозумів, що вже стукав в ці двері три роки тому! (Усміхається)

Для мене це якийсь містичний момент. Те місце ідеально годиться для «Вільного простору». Була необхідна архітектура: гостьові кімнати, кухня, спільна кімната, два поверхи. Звісно, домовився про оренду.

Коли на сході почалася війна і люди мігрували на захід країни, то «Вільний простір» став місцем для тих, хто у певний момент загубився: для переселенців і студентів, які не мали де мешкати. За козацькою традицією, вирішили дати військові назви мешканцям нашого осередку: «сотник», «скарбник», «писар» і «господарники».

За яким фінансовим принципом працював «Вільний простір»?

Коли я пішов навчатися в Інститут лідерства та управління УКУ, то хотів покращити свої менеджерські вміння. Після кожної лекції у мене виникали нові ідеї, які я щоразу хотів втілити у «Вільному просторі».

Пригадую один важливий момент: на лекції з фандрейзингу дали завдання залучити 10 тис. гривень у свій проект. Жартували, що ті, хто не досягне цілі, щоб на наступну пару не приходили. І мені вдалося це зробити! Зараз розумію, що це вже не такі й великі гроші, але тоді завдяки цим коштам і допомозі друзів нам вдалося зробити косметичний ремонт і купити меблі.

Чимало працювали над брендингом закладу, зокрема над внутрішньою і зовнішньою ідентичністю. Люди, які хотіли працювати з нами, мусили прийти у «Вільний простір» зі своєю ідеєю. Потім з’явилися власні традиції: приймання гостей і спільна понеділкова вечеря.

«Вільний простір» розташований на перехресті мого життєвого досвіду і досвіду моєї команди. Це мала система. Колегіум УКУ — це місце, де формується особистісний стержень людини.

На лекції з фандрейзингу дали завдання залучити 10 тис. гривень у свій проект. Жартували, що ті, хто не досягне цілі, щоб на наступну пару не приходили. І мені вдалося це зробити!

Майдан — це солідарність. Інститут лідерства та управління УКУ — це розвиток проектів. Українська академія лідерства — це річна освітня програма. «Будуємо Україну разом» — це волонтерство. Десь на перехресті цих ідей виник «Вільний простір». Дотепер він продовжує вибудовуватися та формуватися. Все це є серцевиною, основою.

Зараз є три осередки простору. І кожен з них — це доволі децентралізована система, але і кожен з них є ідеалом. Немає жодного контролю за тим, як людина волонтерить, немає контролю за тим, чи людина виконує план свого проекту.

«Вільний простір» не має жодного фінансування. Люди платять оренду. Вони живуть, але також погоджуються на правила гри. Гаслом простору є свобода. Це і про відповідальність: є правила гри, під якими ти підписався, і мусиш їх дотримуватися. Щопонеділка ми організовували спільні вечері, аби подивитися в очі одне одному. І щоб зрозуміти, чи ми хоч трішки рухаємося у напрямку наших цілей і чи дотримуємося внутрішніх правил.

Читайте далі на сайті The Ukrainians

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 22 вересня 2018, 19:09

      Це - суто Ваша точка зору. Одначе, як виглядає, досить тенденційна і упереджена. Якщо не сказати, злостиво-ворожа. В т. ч. щодо правового інституту релігійної свободи. -------- Одначе дійсно: з

    • velovs@ukr.net | 22 вересня 2018, 18:59

      Інтерв'ю з Русланом КУХАРЧУКОМ на важливу й актуальну тематику - сімейну й дотичну до

    • Halo | 22 вересня 2018, 18:51

      Коли ж, нарешті, Супрун перестане зневажати Україну! Маємо вітчизняного єпіскопа, канонізованого як Святий, що за життя був відмінним хирургом світового рівня

    • Halo | 22 вересня 2018, 18:41

      Піар сект, крім знецінення Слова Божого постійним цитуванням для непорядної мети, буває доходить до відвертого блюзнірства (згадаємо "Фестиваль" з іменем Божим,

    • velovs@ukr.net | 22 вересня 2018, 18:02

      Маємо щиросердно ДЯКУВАТИ Богові ЩОДНЯ! Й тому дуже добре й благословенно, що в Україну, зрештою, прийшла ця світла й благодатна традиція такого спеціального загальнонаціонального Дня подяки - бодай

    Популярні статті місяця