Напоумлення для «батюшек»

10.02.2018, 16:10
Самодіяльність УПЦ МП наштовхується на щоразу організованіший спротив

Самодіяльність УПЦ МП наштовхується на щоразу організованіший спротив

Схоже, скандал навколо «батюшки», який відмовився відспівувати загиблу дитину, остаточно зіштовхнув долю УПЦ МП на чорну смугу. Мало того, що інцидент набув загальнонаціонального розголосу, так ще й у запорізьких «православних активістів» виявили зброю і політичну атрибутику проросійського штибу.

Не встигли пригаснути скандали у Запоріжжі, як знову запалало у Києві – і не десь, а на руїнах Десятинної церкви. Капличка, чи то пак «монастир» Різдва Пресвятої Богородиці стоїть там давно і, здавалося б, крапку в цьому питанні поставила сама історія: протестувальники втомилися і «батюшки» отримали те, чого хотіли. Але не так сталося, як гадалося: наприкінці січня каплицю спробували підпалити активісти, а коли їх арештували, проти УПЦ МП встала громадськість.

Мітинги, сутички, медіарозголос – і до справи вже долучилися політики. А тепер про незаконність будівництва на руїнах «Десятинки» згадали і в столичній прокуратурі. І хоча українська влада попри патріотичну риторику намагається не псувати стосунків з УПЦ МП, ситуація може розв’язатись не на користь «батюшек». А після такого гучного прецеденту з самочинними будівництвами УПЦ МП почнуть воювати по всій країні. Власне, процес вже пішов: ще у січні депутати Львівської облради ініціювали перевірку законності будівництва «канонічних» храмів. І це лише початок. Однак, все закономірно: УПЦ МП має чималі борги перед суспільством і їй рано чи пізно треба починати розплачуватися. А решті церков – добре запам’ятати цей урок і зробити висновки.

Місце на руїнах Десятинної церкви УПЦ МП «застовпила» давно, ще у середині 2000-х, встановивши там молитовний намет з дозволу Національного історичного музею. Але в міру того, як влада у країні переходила до рук Партії регіонів, поведінка «батюшек» мінялася. Президентом став Віктор Янукович і буквально через кілька місяців на місці молитовного намету з’явилася постійна каплиця. А незадовго до парламентських виборів 2012-го, які зміцнили режим «регіоналів», дерев’яна каплиця отримала кам’яні стіни і бетонний фундамент, остаточно перетворившись на незаконно збудований капітальний храм. Історики, архітектори та громадські активісти гаряче протестували, але добитись нічого не змогли – на боці «батюшек» тепер була державна машина, якою в ручному режимі керували лояльні «регіонали».

За даними одного із журналістських розслідувань, лише у 2009-2011 роках УПЦ МП отримала близько 16 га землі. Для порівняння, в цей же час УПЦ КП отримала менше 9 га, УГКЦ – 5 га, протестанти – 3,5 га, а РКЦ – 1,4 га. Але максимального посилення свого становища в Україні УПЦ МП досягла за Януковича, а тому захищала режим до останнього. Було за що повоювати: коли церква вступає до «симфонічних» стосунків з недемократичною владою, перед нею відкриваються майже безмежні можливості. Пільги, земля, доступ до високих кабінетів, втручання у світські справи – словом, все, що може запропонувати «князь світу цього». Побічний ефект такої стратегії – порушення законів, а головне – прав громадян. Йдеться не лише про плюндрування історичної спадщини, але й про суто матеріальну шкоду, якої часто завдає самоуправство церкви.

Наприклад, у тому ж таки Запоріжжі УПЦ МП спочатку випросила у міськради земельну ділянку, а потім передала частину землі під будівництво магазину. Внаслідок цієї «схеми» міський бюджет кілька років недоотримував податків, оскільки релігійні організації сплачують лише земельний податок і вільні від орендної плати. Самовільне будівництво церкви УПЦ МП на львівському Сихові – також пряме зазіхання на права містян.

Схожих порушень за роки незалежності набралося стільки, що годі порахувати. Але тепер ситуація в країні змінилася. Після Євромайдану прикриватись сумнівними дозволами від чиновників стало чимраз важче, а творити самоуправство – взагалі небезпечно. Толерантність громадян до таких витівок стрімко впала, а тим більше – коли автором безчинств є відверто проросійська організація, причетна до колабораціонізму та потурання окупантам.

Тому самодіяльність УПЦ МП наштовхується на щоразу організованіший та ефективніший спротив. Приміром, днями небайдужі кияни «скасували» майбутню забудову УПЦ МП у сквері по вулиці Рейтарській, прибравши звідти самочинно встановлений хрест та імпровізований іконостас. Скоріш за все, наступною буде ліквідація незаконного будівництва біля «Десятинки», яка може спричинити хвилю схожих акцій у всій країні. Як показала практика «ленінопаду», народ може охоче підхопити ідею. До руйнування незаконно зведених культових споруд, звичайно, не дійде, а от масове заморожування сумнівних будівництв, судові позови щодо компенсацій та інші заходи цілком можливі. Та й прибрати хоча б частину самочинно встановлених каплиць-вагончиків буде не так складно, як може здаватись.

Цілком імовірно, що на захист УПЦ МП може хтось виступити з аргументами про те, що руйнувати храми неприпустимо, що це необільшовизм тощо. Можливі також міркування в дусі, що поривання віри мають верховенство над буквою закону і юридичними формальностями. Такий популізм може бути ефектним, але від того – не менш шкідливим, в тому числі для самої церкви. Звісно, в періоди гонінь та переслідувань церква не могла існувати інакше, аніж поза межами світських законів. Але не слід пояснювати, що ці часи минули і що сьогодні принципового конфлікту між державою і церквою не існує. Світські закони не забороняють церквам будь-яких конфесій розвиватися, шукати свою паству і розбудовувати інфраструктуру. Навіть більше того, держава дає релігійним організаціям відчутні пільги – відтак вони не мають жодних вагомих підстав, щоб діяти всупереч законам.

УПЦ МП не змогла вгамувати свої економічні та політичні апетити, піддалася спокусам влади і тепер отримує напоумлення від суспільства. Але не слід думати, що це стосуватиметься лише «московських попів» – тепер суспільство вимагатиме поваги від усіх, незалежно від конфесійного забарвлення.

Анатолій Рубльов

ZAXID.net, 6 лютого 2018