З усіх наявних в Україні конфесій телеканал «Інтер» завжди віддавав перевагу одній — УПЦ Московського патріархату.

Свято Різдва Христового в переліку духовних подвигів керівництва каналу винятком не стало — за цілковитого ігнорування згадок про те, що 7 січня Різдво в Україні святкують не лише вірні УПЦ МП, а й греко-католики та православні УАПЦ й УПЦ Київського патріархату, тут транслювали документальні фільми, програми та богослужіння виключно з погляду «канонічної» церкви, підпорядкованої Московському патріархату.

Нічого дивного в цьому немає, адже цей телеканал уже давно й без тіні сумнівів варто було б охрестити відділом пропаганди УПЦ МП. Претензії в сенсі того, що Україна, згідно з Конституцією, — світська держава, де церква від неї відділена, власники каналу мають цілковите право відкинути, адже «Інтер» таки приватний ресурс і може дозволити собі пропагувати цінності однієї з найбільших християнських конфесій у державі Україна. Парафіяни якої обчислюються мільйонами.

Проблема лише в одному: згадані мільйони вірян — це виборці, на думку яких сильно впливають їхні душпастирі в церквах, залежні, своєю чергою, від щедрот «православних олігархів» на кшталт Вадима Новинського. І якщо запорізький єпископ Лука схвалює вчинок свого підлеглого, який відмовився відспівувати загиблу дитину, дізнавшись, що її хрестили в Київському патріархаті, то зрозуміло, яке пастирське послання отримують вірні УПЦ МП. А послання, й то геть не апостольське, дуже просте й зрозуміле — вірян, які ходять до церков УПЦ КП, не можна вважати православними, бо вони буцімто не канонічні. Недарма ж на цьому каналі взагалі не згадують ані про Київський патріархат, ані про УАПЦ. На згадку про ці церкви, не кажучи вже про «уніатів» із УГКЦ, тут накладено суворе табу.

Тим часом телеканал «Інтер» у своїй пропаганді УПЦ МП робить ставку саме на дітей, найбільш уразливу й незахищену від агресивного впливу аудиторію.

Як і 19 грудня минулого року, в день Святого Миколая, 6 січня, на Святвечір, святковий блок на «Інтері» складався з документального фільму власного виробництва «От Рождества до Крещения» та вручення різдвяних подарунків дітям у спецвипуску ток-шоу «Стосується кожного». Ці програми розділяла двогодинна пряма трансляція різдвяної служби з Трапезної церкви Києво-Печерської лаври.

Щодо прем'єрного документального фільму, то враження таке, ніби його знімали разом із уже показаним 19 грудня фільмом про святого Миколая, бо тут навіть коментатори чудес Ісусових чи Миколаєвих одні й ті самі (приміром, російськомовна гід-жінка Марія ал-Алаам). Вочевидь, ця подорож телевізійної знімальної групи планувалася як репортаж із паломництва святими місцями для тих православних, які поки що не можуть собі цього дозволити. Але, судячи з кількості переглядів цього кіно на youtube-каналі (2543), результат потенційних паломників не вразив.

І їх можна зрозуміти — фільм «От Рождества до Крещения» просто-таки вражає відсутністю будь-якого креативу. Натомість маємо нудний переказ біблійних подій у виконанні журналістки Ольги Марикуци на тлі величних краєвидів Близького Сходу, який переривається коментарями місцевих священиків (обов'язково православних, хоч і не завжди російських, судячи з їхньої англійської) та суціль російськомовних монахинь із теж православних монастирів.

З іншого боку, розповідь Ольги Марикуци не позбавлена красномовних подробиць, які допитливому глядачеві скажуть більше, ніж хотілося б авторові. Скажімо, коли вона блукає тісними вуличками Віфлеєма, міста, де народився Ісус, то зауважує: місцеві мешканці живуть лише з доходів від туристичного бізнесу, вирізаючи й продаючи паломникам фігурки Христа й Богоматері. Ну, й чим, скажіть, Свята земля відрізняється в цьому плані від занепалих володінь ацтеків, інків чи майя в Латинській Америці, чиї нащадки так само виживають, спекулюючи на туристах?

Розповідаючи про народження Ісуса в яслах, а також про його подальшу земну путь, кореспондентка «Інтера» навіть не вдає, що її цікавить ця тема. Занадто монотонно й позбавленою емоцій звучить її оповідь і про народження Спасителя, й про мощі винищених царем Іродом віфлеємських немовлят (купа черепів та кісток різних розмірів, до речі, справді вражає), і про його вихід із Назарета, і чудеса, якій він здійснив. Ну, й у фінальному епізоді про річку Йордан, де Ісуса хрестив Іоанн Хреститель, в інтонаціях журналістки геть відсутній будь-який пієтет до того, про що вона розповідає.

Ба більше, часто-густо здається, що вона просто не розуміє — деякі моменти в її розповіді або ж коментарях місцевих спікерів у «православних атеїстів» (©Віталій Портников), якими є більшість українців, можуть викликати купу запитань. Приміром, епізод, де Ольга Марикуца розповідає про самосвідчення Христа, яке він зробив під час проповіді перед юдеями в Назареті, назвавши себе Сином Божим, за що невдячні земляки відвели Месію на гору Повалення (російською — Свержения), збираючись скинути з неї самозваного Месію. Але Ісус пройшов поміж цими людьми й назавжди покинув рідне місто. На цьому розповідь журналістки про цей епізод закінчується, але в допитливого «православного атеїста», не кажучи вже про агностика, він викликає щонайменше одне запитання: якщо Ісус починав свою кар'єру з самосвідчення (кажучи ще простіше, був самозванцем), то яка різниця між ним і нинішніми «апостолами» на кшталт Володимира Мунтяна чи вже забутого Сандея Аделаджі, які так само проголошують себе святими? Вочевидь, у тому, що Христос усе-таки виганяв торговців із храму, а мунтяни з аделаджами відкрито гендлюють, в обмін на обіцянку вічного спасіння забираючи в довірливих громадян кошти й нерухомість. Але це так, принагідно.

Бо ж ми геть забули про те, на кого працює канал, пропагуючи так звані цінності єдиної канонічної православної церкви. Тобто про дітей, дітей і ще раз дітей. 6 січня в програмі «Стосується кожного», до речі, позаплановій, адже це ток-шоу зазвичай у суботу не виходить, влаштували свято подарунків для дітей, які стали героями цієї програми минулого року. Що це було, я довго не розуміла, доки в ефірі не показали обличчя головного редактора телеканалу «Інтер» Антона Нікітіна.

Якщо чесно, то в мене після його банальних слів, що Різдво — це диво переродження, захотілося побажати їхньому авторові одного переродження: схуднути. Бо надто вже кругле обличчя Антона Нікітіна, як і величезне черево Митрополита Чернігівського та Вишгородського, намісника Києво-Печерської лаври Павла, який, до речі, теж фігурував у фільмі «От Рождества до Крещения», вбиває всі постулати християнства про хоча б якусь аскезу в ім'я Боже, символом якої є Великий передріздвяний піст. Тим паче, ім'я Лебедя Петра Дмитровича (мирське ім'я намісника Києво-Печерської лаври Павла) значиться на сайті Русской православной церкви.

За героїв спецвипуску «Стосується кожного» 6 січня можна лише потішитися — їм пощастило отримати подарунки, про які ніхто з їхніх безпроблемних ровесників не міг навіть мріяти.

Тим часом трансляція богослужінь із церкви, яка називає себе єдиною канонічною православною, бо належить до Московського патріархату, викликає неминучі асоціації з часами Віктора Януковича. Якщо хтось забув, то під час його правління буквально всі телеканали транслювали богослужіння на честь усіх релігійних свят виключно з Києво-Печерської лаври. Яка, нагадаю, й досі належить Московському патріархатові.

Із того, що саме телеканал «Інтер» транслює під час національних і церковних свят, можна зрозуміти одне: його топ-менеджмент укупі з православними спонсорами каналу працює виключно на користь Російської православної церкви. Хай навіть при цьому очільник її української філії вітає свою паству українською мовою.

При цьому «Інтер», який паралельно з пропагандою «цінностей» РПЦ без кінця транслює радянські фільми, демонструє ще й свою спорідненість із російською телепропагандою, яка в головах своїх жертв замісила дику ідеологічну кашу. В цій каші в дивовижний спосіб уживаються імператор Микола Другий, Ленін, Сталін і Путін. Не кажучи вже про РПЦ, яка всіх цих диктаторів виправдовує.

Втім, цю пропаганду російського штибу телеканал «Інтер» у своїх новорічно-різдвяних програмах замаскував виконанням всесвітньо відомого й перекладеного на кілька десятків мов «Щедрика» в обробці Миколи Леонтовича. Цю щедрівку записували, вочевидь, одночасно і для «Главной ёлки страны», що вийшла в ефір 31 грудня, і для програми «Стосується кожного» 6 січня. Адже склад вокальної групи хору імені Верьовки в згаданих програмах виявився ідентичним.

Не знаю, як кому, але мені особисто подібна халтура телеканалу «Інтер», що стосується найбільших як різдвяних, так і новорічних радянських свят, подобається. Бо вона свідчить про одне: хоч би як старалися пропагандисти з РПЦ зробити з глядачів «Інтера» своїх фанатиків, виконавці всіх церковних постулатів усе, як завжди, зіпсують. Просто тому, що вони — з іншого часу.

Фото: pravlife.org