• Головна
  • Моніторинг
  • У Донецьку сумують за Україною: звільнений науковець Козловський дав перше інтерв’ю...

У Донецьку сумують за Україною: звільнений науковець Козловський дав перше інтерв’ю

02.01.2018, 11:15
Вчений твердить, що багато людей бояться виявляти свою позицію, втомилися від війни та хочуть амністії.

Вчений твердить, що багато людей бояться виявляти свою позицію, втомилися від війни та хочуть амністії.

Учений-релігієзнавець Ігор Козловський розповів подробиці перебування у тюрмі "ДНР" Ігор Козловський у статусі заручника терористів "ДНР" провів майже два роки, і весь цей час відомі українці влаштовували акції з вимогою звільнити хворого професора з донецьких підвалів. Аби не втратити розуму в тюрмі, чоловік робив вправи з йоги та думав про учнів та Україну, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Журналістів він зустрів у палаті київської лікарні охайним і вдягненим у чисту сорочку, яку приніс син Олександр. Це інтерв’ю стало першим для науковця після того, як його в січні 2016 року просто в центрі Донецька схопили бойовики та звинуватили в проукраїнській позиції. "Майже все залишив там. І книжки – їх багато дуже, їх не вивезти. І ті, що писав там, залишив тим, хто там досі. Хлопці читають там, кажуть – їм допомагає", - починає він. Але одразу ж додає, що найголовніше вивіз із собою. "Найважливіше – спогади. Вони всі в голові. Взагалі там є традиція, щоб нічого не брати з місць позбавлення волі", - пояснив він.

Не зійти з розуму у донецькій тюрмі йому допомогли вправи з йоги та усвідомлення підтримки з вільної України, а на звинувачення у тому, що всі його учні за Україну, він відповів своїм катам, що з цього щасливий. Вчений Ігор Козловський майже два роки просидів у підвалах псевдореспубліки.

Козловський зізнався, що література за ґратами сприймається інакше, ніж у вільному житті. "Більшість звичайних людей працюють і не мають часу, аби читати літературу або займатися собою. А там вимушені – або ти можеш збожеволіти, або ти розвиваєшся. Тому література, нормальне спілкування відіграють важливу роль, щоб людина не збожеволіла. Тому що є великий психологічний тиск і моральний тиск. По-перше – це умови перебування. Якщо людина перебуває "на підвалах" або в маленьких камерах – там немає нормального спілкування, необхідного людям. А тут підвали СІЗО, в яких в радянські часи утримували тих, хто засуджений до смертної кари. Потім тих, хто відбуває довічне покарання, і нас також там всіх тримали. Там і зараз тримають багато людей, особливо не згодних з подіями, які там відбуваються. У колоніях там ситуація трохи краща, хоча й не завжди. У 97-й колонії, де були наші військові, говорили, важкі умови. Де був я – легше", - пояснив учений.

За його словами, в незаконному ув’язненні він познайомився з цікавими людьми. "Було дуже багато знайомств. Люди, які перебували в таких умовах, підтримують один одного і, думаю, далі також підтримуватимуть. І з місцевими, і з тими, хто воював з того боку "ополченцями", і з нашими хлопцями – з тими, хто вийшов на свободу. В нас така братерська підтримка. Якщо аналізувати, то більшість тих, хто починав в 2014-15 роках воювати, зараз в колоніях. За різними статтями. Більшість за сфальсифікованими обвинуваченнями, щось підкинули, наприклад, або дійсно за скоєні злочини – грабіж, крадіжки. Здається, це політика. Таке враження складається, хоча не можу сказати достовірно. Ніби навмисне переписування історії. Так буває в історії – коли революція відбувається, а потім знищуються ті, хто її робив. Це ми бачимо ще від Французької революції. Будь-які події, навіть сепаратистські, мають такий самий сценарій", - пояснив науковець.

Козловський вважає, що місцеві не вельми задоволені тим, що відбувається на окупованій території Донбасу. "Багато з них сумує за часами, коли були в Україні. Вони не можуть сказати це відкрито, це вже розцінюється як пропаганда і підтримка України, хоча ці люди можуть бути і не проукраїнськими. Просто звичайні люди, які живуть своїм життям і хочуть, щоб воно було таким, як раніше. Зараз у них таких умов немає, і вони сумують за звичайними речами. Наприклад, за українськими продуктами чи за часами, коли не було комендантської години, за спокійною ситуацією. Є люди, які хотіли б, щоб повернулась Україна, але вони так чи інакше брали участь в якихось подіях. Навіть якщо не воювали, але є побоювання, що прийде Україна, і вони опиняться за ґратами. Тому вони сподіваються, що буде амністія і буде все спокійно", - розповів визволений заручник.

Про себе Козловський також повідомив, що на нього персонального тиску не чинили. "Ще від початку, коли це були "підвали", мені одразу сказали – ви людина зріла, переконувати в чомусь вас не будемо, знаємо вашу проукраїнську позицію, ви її демонструєте, ми не будемо вас переконувати, час витрачати. Сказати, що саме до мене був психологічний тиск – так важко сказати. Можу сказати, що в колонії нормально ставились і враховували мою позицію. Говорили – ми поза політикою тут, це просто режим, в якому ми всі перебуваємо", - розповів він. Наслідком, на думку професора, стало порівняно лояльне ставлення до нього з боку наглядачів. "Не дозволяли мати телефон, щоб я не мав зв'язку з Україною. Менше в мене було можливостей спілкуватися з загалом засуджених, які там є, щоб менше було впливу. Хто до мене підходив, я завжди ділився, допомагав. Мені дозволяли мати свій режим – не дуже ранній підйом. Я підтримував себе фізично – займався вправами, дихальними практиками. Свій розпорядок вживання їжі я мав. Писав, є рукописи, навіть вірші писав. Там є телевізори, дивитися дозволяли. Українських каналів там майже немає. Російські або місцеві канали. Я дивився їх, як дослідник, щоб зрозуміти механізм впливу на людей, інформаційної війни. Цей механізм простий, прості методи маніпулювання свідомістю. Якщо немає іншого продукту, люди їдять і цей продукт", - зізнався він. І додав, що мав інформацію про підтримку з України. "Так, я знав, що відбувається, мені передавали. Знав, що така в мене підтримка сильна в Україні. І я вдячний всім і засобам масової інформації, і Вакарчуку, і Джамалі, і президенту, і Геращенко Ірині, всім я вдячний. Мене підтримували всі, і мені передавали з України і їжу, і інше, і учні передавали", - пояснив науковець.

Водночас він свідомий того, що так легко були не всім. "Коли я поїхав вже до колонії, мені розповіли, що людина, яка була поруч там "на СІЗО", повісилась. При тому, що звинувачення були надумані – він просто здавав квартиру людині, яку звинуватили у шпигунстві. Йому сказали, що за це дадуть довічне, і він повісився. Такі випадки є, хтось не витримує і ламається", - констатував він. Козловський додав, що страшно було тільки спершу. "Особливо на самому початку, коли привезли до "підвалів", і ти не розумієш, що відбувається. А ще коли там залишається дитина твоя – це страшне. Але не за себе, за рідних", - пояснив він. Свого хворого сина він сподівається побачити наприкінці тижня, коли скінчаться всі обстеження. "У нього 31-го день народження, у нас таке подвійне свято", - розповів визволений бранець.

Козловський також поділився планами на подальше вільне життя. "Є величезні плани і наукові, і викладацькі. Треба працювати, а також визволяти тих, хто залишився там, це також і наша задача. Треба робити Україну щасливою. Треба вчити людей любити. Любов – не тільки емоція, це й праця величезна, яка дається не одразу. Так, я питався, за що мені така доля і навіщо мені такий досвід. Відповіді я не знаю, мабуть так має бути", - зізнався він. "Всі війни закінчуються. Люди втомилися. І ми втомилися, і там втомилися. Треба розпочинати діалог. Там іде діалог – політичний, а треба розмовляти з людьми. На суспільному, громадському рівні. Знаходити щось спільне, ми повинні це робити", - переконаний учений. За його словами, йому вдавалося спілкуватися та переконувати людей у Донецьку. "Одне зі звинувачень, які мені закидали там у "МГБ", що всі мої учні чомусь проукраїнські. Це дивно для регіону, і що вони не виїхали, що залишились і виступали з позиції України", - пояснив він. І додав, що відповів на цей закид просто: "Що я щасливий".

Неллі Ковальська

ТСН, 28 грудня 2017