о. Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ: «Ми з вами – народ мрійників»

29.10.2017, 11:24
о. Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ: «Ми з вами – народ мрійників» - фото 1
«Шлях воїна. Духовність лідера у час бурхливих змін» – це назва лекції, яку 23 жовтня у приміщенні храму Софії-Премудрості Божої у Львові прочитав отець Андрій Зелінський з нагоди відкриття Школи лідерства УКУ.

«Шлях воїна. Духовність лідера у час бурхливих змін»  це назва лекції, яку 23 жовтня у приміщенні храму Софії-Премудрості Божої у Львові прочитав отець Андрій Зелінський з нагоди відкриття Школи лідерства УКУ. О. Андрій  священик УГКЦ, член згромадження “Товариство Ісуса”, військовий капелан, має філософську, богословську та політологічну освіту. Cвоє капеланське служіння серед військовослужбовців розпочав 2006 року в Академії сухопутних військ у Львові, а з червня 2014-го духовно підтримує українських бійців у зоні АТО. Сьогодні отець офіційно є штатним капеланом 36-ої окремої бригади Морської піхоти Збройних Сил України.

Z пропонує дещо скорочений текст лекції о. Андрія.

Офіційно сьогодні я перебуваю на посаді капелана 36-ої окремої бригади морської піхоти. Морська піхота України – це той рід військ, яким вдалося зберегти певний етос. Тобто сукупність правил, ціннісних настанов, які творять певний кодекс воїна. Я диференціюю поняття “військовослужбовця” і “воїна”. Військовослужбовець – це особа, яка виконує умови контракту і дотримується законодавства. Воїн – це тип характеру. Вестиму мову про певний тип характеру, про особистість, яка здатна бути лідером у час бурхливих змін. Саме тому, беручи за основу воїнський етос (на сьогодні дуже популярний в глобальній військовій культурі), спробуємо зрозуміти, що корисного для нас з вами може бути у ньому для формування лідерської компетентності.

Світ невпинно рухається, і ніщо не стоїть на місці. Світ, у якому ми завтра прокинемося, буде зовсім не той, у якому ми ляжемо спати сьогодні. Чому? Тому що, відповідно до знань, якими забезпечує нас астрономія, фізика чи інші науки, світ розширюється. Завтра ми будемо не в тих самих глобальних координатах, в яких ми перебуваємо сьогодні. І це стосується не лише глобального всесвіту, це стосується життя кожної людини. Наша з вами біологія, фізика, хімія, психологія – постійний і невпинний рух. Ми вбираємо в себе досвід минулого, аналізуємо, формуємося зсередини, змінюємо на основі нашого досвіду світ, у якому живемо. Так ми перебуваємо в постійному русі. І це означає, що, якщо ми говоримо про лідера, то одна з важливих компетенцій того, хто має за собою вести, є сформувати механізми, щоби стати частиною руху, влитися в рух, рухом рухати. Це дуже важливо. Життя – це рух. І вміння опанувати, осідлати цей рух – це вже один із надзвичайно важливих кроків для опанування лідерською компетентністю.

“Спочатку було Слово…” – йдеться у Євангелії від Івана. Це слово проникає у свідомість і змінює дійсність, впорядковує світ навколо нас. Хаос завжди розглядався у древньому світі як загроза існуванню людини, як небезпека. Завжди була чітко виражена потреба захиститися від загроз, які несе з собою хаос, безлад, невпорядкованість. Людське суспільство – це спроба організації чогось дикого, неприборканого, відтак – нездоланного. Одним із таких образів неприборканості, нездоланності, постійної загрози, а раз загрози – отже самого зла, для древньої людини було море.

Але море – це також динаміка, образ турбулентності, це той час, в якому ми з вами живемо. Не знаю, як багато з вас усвідомлює, що ми живемо у найкращий час. Це є час нашого життя. Кращого не буде. Кращого часу за час, у якому ви живете, у вашому житті не буде. Вмійте ним скористатися.

Для того, аби прорватися до своєї мрії, до своєї мети, дуже важливо усвідомити, що ви є господарями власного життя. Від вас залежить не лише те, що відбувається у вашому житті, а й у житті вашого народу, вашої країни, що відбувається у житті глобальної спільноти.

Світ, в якому ми живемо, непередбачуваний. Ми не знали, що відбудеться після «брекзиту». Ми не знали, що відбудеться, якщо у США проведуть вибори і в них переможе не Гілларі Клінтон. Ми не знаємо, що буде в Північній Італії, регіони якої вимагають розширеної автономії. Ми не знаємо, що буде після того, як іспанський конституційний суд впровадить пряме правління у Каталонії. Ми не знаємо, що буде з ЄС. І навіть не знаємо, що буде з нашою державою. Тому що ми з вами таки перебуваємо у стані війни, якщо раптом хтось забув. А це завжди непередбачувано, неконтрольовано, непрогнозовано. Це та дійсність, яка вимагає від нас серйозних зусиль, щоби прорватися у майбутнє, вимагає від нас лідерів певного типу, вимагає воїнів.

Кожен раз, коли ми говоримо про нездоланність, неконтрольованість, про бурхливі виклики в житті особистому і суспільному, в житті країни, ми говоримо про Фоба. Він же Фобос. У нього є брат-близнюк Деймос. Фобос – він же страх. Брат-близнюк Деймос – жах. Обоє – сини Афродіти, богині кохання у грецькій міфології, й Ареса, бога війни. Страх як породження війни і кохання. Під коханням розуміємо глибокий афектний стан, глибину почуттів. Війна у грецькій свідомості, звісно, асоціюється з руйнуванням, деструкцією, фрагментацією, з хаосом і безладом. З Фобосом дуже рахувалися воїни Спарти. Царство Фобоса – це поле бою. Йому приносили жертви не для того, щоби задобрити, а щоби він діяв з ними проти їхніх ворогів. Саме тому його зображення часто малювали на щитах воїни давньої Греції – щоби страх скерувати проти свого противника. Йдеться про надзвичайно потужну силу. Одним із найбільших противників і ворогів на нашому шляху завжди буде страх.

Але там, де народжується страх, неминуче народжується також і воїн. Той, хто може здолати страх, це воїн, це людина, яка знає, чого хоче, і знає, що має для того, аби дійти до своєї мети. Коли все міняється, коли під ногами нема нічого твердого і постійного, коли все, що відбувається довкола тебе, суцільна загроза і виклик, так важливо не загубити шляху, не зійти зі шляху, впевнено прямувати до своєї мети! Це важливо не тільки для кожного з нас, а й для нашої з вами країни, яка переживає турбулентну епоху своєї історії, сповнену загроз і страхів. І вона зараз надто потребує воїнів, здатних здолати страх, щоби мрія стала дійсністю.

Воїн – особистість ціннісна. Військовослужбовець це функція. Не кожен військовослужбовець є воїном. Воїн – той, хто знає, чого хоче, і знає, як туди дійти. Мета – це не будь-який компроміс. Це – перемога. І перемога для воїна має три виміри: перемога над собою, перемога над життєвими обставинами, перемога над ворогом.

Перемога ворога починається з нашого серця, там, де Фобос починає долати раціо, починає долати мою здатність раціонально осмислити дійсність, критично її проаналізувати і знайти шляхи, механізми, як можна прорватися крізь загрозу, небезпеку, перешкоду до своєї мети. Воїн – це людина перемоги.

Ми з вами родом із народу, історія якого сповнена трагічних подій у минулому. Нам не вдалося сформувати ще якийсь геном нашої суспільної здатності на державність, нам потрібно за неї ще боротися. Ми не до кінця вміємо ще делегувати навіть свою свободу суспільним чи державним інститутам. Ми боремося за себе, але якось постійно намагаємося повторити минуле… Це один із викликів, коли ми думаємо, що майбутнє – це спроба повторити минуле. Ми шукаємо своє майбутнє у минулому, яке не відбулося. Це дуже героїчні спроби створити себе, подолати велику кількість перешкод, жертовні спроби. Часто ми намагаємося прив’язати наші перемоги, наше майбутнє, те, що може бути перемогою епохального масштабу, з минулим. Ми постійно шукаємо самоідентифікації, але забуваємо, що майбутнє ніколи не буде минулим. Майбутнє завжди буде іншим.

Якщо я спитаю, яку Україну ми будуємо, то відповідей буде велика кількість, але після певної перерви, коли ви спробуєте самі собі дати відповідь на це запитання. Бо ми не знаємо. Не існує якогось чіткого проекту України… Існують політичні партії, програми політичних партій, певні експертні думки, навіть певні харизматичні уявлення про наше майбутнє… Але яку саме країну ми будуємо? Як називається наша перемога? Перемог абстрактних не буває. Просто сказати, що ми за перемогу? За яку? Це для дітей. Кожна перемога має своє ім’я. Інакше її нема. Інакше це просто порожня риторика. Якщо ми чітко не окреслимо мовою того, чого ми хочемо, ми ніколи не будемо знати, як туди дійти і що використати для того, щоби цього досягнути.

Я дуже люблю фото NASA, на якому починається новий день, вимальовується світанок. Суцільна тонка лінія, але вона символізує уже новий обрій, новий початок. І він постійний. Він є. Людська історія зіткана з конкретних миттєвостей. І лише той, хто вміє зауважити у якійсь конкретній миті якусь конкретну можливість, формує ресурс для того, аби його мрія стала дійсністю.

Фото з космосу – NASA

Кожна мрія потребує ресурсу. Поки нема ресурсу, залишається мріяти. Ми з вами – народ мрійників. І цього ніхто не зможе заперечити. Ми боремося за перемогу, але навіть не знаємо, як її звати. Ми будуємо країну – не знаємо, яку саме. Ми просто її будуємо. Ми хочемо якогось добра, маємо такий шалений заряд енергії, що не знаємо, куди цю енергію скерувати, аби таки досягти перемоги. А воїн знає, чого хоче, і знає, як туди дійти. У нього конкретна лінія і конкретний обрій у житті.

Це дуже важливий момент – момент світанку. Час, в якому ми живемо, – це час деструкції, певної руйнації, час, коли зникають певні координати, до яких ми звикли. Але це також час світанку. Час нових можливостей. І лідер –  це той, котрий вміє розпізнати в тій першій миті нового дня новий день.

Поміж мною і моєю метою завжди буде величезна кількість спротиву, величезна кількість факторів, які будуть заважати мені до моєї мети добратися. Але воїн народжується в хаосі. Це стосується будь-якого лідера. Лідер з’являється там, де виникають перешкоди, там, де з’являються труднощі. Сила опору неминуча. Щоби прокинутися зранку, нам потрібно здолати силу опору. Щоби змусити себе займатися спортом, прийти на роботу, читати книжку… Сила опору скрізь. Вона у нашій біології. Від моменту народження нас уже очікує момент нашої смерті. Опором може бути втома, біль, будь-якого виду стрес, лінь, зневіра, смерть, зрештою. Все це резонує на рівні нашої свідомості зі страхом. Всі вони дозволяють нам якось відчути свою нездатність бути.

Звідки у нас з вами з’явився «смак смерті»? Чому ми боїмося смерті? Ми ж ніколи не помирали. Звідки в нас цей досвід з’явився? Якщо я живу впродовж певного часу, усвідомлюючи себе як завершений проект (студент, працівник якоїсь галузі, з тим чи іншим дипломом, з тією чи іншою зарплатою, з тією чи іншою дружиною-чоловіком, в тій чи іншій місцевості), – і раптом не вдалося! Оцей «я», в якого я інвестував впродовж певного періоду, раптом вмирає в мене на очах. Провал! Все. Колапс. Нема. Це відчуття смерті. Це відчуття нереалізованості, нездійсненності. Накопичування цих невдач, коли ми почувалися недоцільними, відкиненими, недолюбленими, забутими, формує у нас відчуття певного неіснування, небуття. І воно болить. І не дозволяє нам, зрештою, досягти своєї мети.

Опір завжди буде мати запах страху. Ми завжди будемо боятися не бути. Тому лінія опору стає нашою лінією фронту. Кожного ранку, коли нам треба прокинутися, щоби пробігтися, – це вже лінія фронту. Це вже вимагає бути вірним своїй меті. І кожен день є полем бою.

Ми з вами – суспільство, де дуже багато страхів. Як духівник я можу вам сказати, що ми народ, заражений страхами різних калібрів. Як людина, яка багато подорожувала і часто живе в інших культурах, можу сказати, що в інших народів немає стільки страхів, що дозволяє їм впевнено рухатися до своєї мети. А ми, перед тим як зробити перший крок, вже стільки разів перелякаємося. За останні три роки ми з вами навчилися долати багато страхів. Нам ще треба навчитися любити перемогу. Вірити в свою перемогу.

У нас завжди є можливості. Пам’ятайте: там, де вам здається нездоланність, де загроза, перешкода, саме там у вас є можливість стати лідером, стати воїном. Людиною, яка залишається вірною перемозі. З історії вже американської морської піхоти: нинішній міністр оборони США каже про те, що в словнику морпіха не існує терміну “поразка”. Це так важливо! У словнику воїна терміну “поразка” нема. Це коли ми говоримо про воїна не як про функцію, а як про саму онтологію. Воїн дорівнює “боротьба за перемогу”. Воїн дорівнює “вірність перемозі”. Україні це зараз дуже і дуже потрібний вид лідерства: особи, яка залишається вірною перемозі на будь-якому полі бою.

Найвища насолода воїна – смак перемоги. Без насолоди ми нічого не робимо. Втіха і радість – це те, що єднає нас із дійсністю, те, що дає енергію рухатися далі. Ми всі потребуємо пального. Лідери насамперед. Воїни зокрема. Ми потребуємо енергії – втіхи та радості, щоби рухатися далі. Дві ознаки психічного здоров’я людини – це відчуття сенсу та смаку життя. Нам важливо бачити свої маленькі перемоги, ними радіти. Нам так важливо навчитися бачити перемоги тих, хто сидить поруч із нами, ними радіти! Навчитися бачити перемоги України сьогодні – і ними радіти.

Воїн не накопичує того, що минає, він цілиться на вічне. Справжня перемога лише тоді справжня, коли вона повна й остаточна. Якщо зникає обрій повної й остаточної перемоги над собою, над життєвими обставинами, над ворогом, з’являється момент, коли я можу зупинитися. А це – кінець. Тому що він не відповідає навіть фізичній дійсності. Ми вже констатували факт постійного руху. Зупинитися означає вийти з динаміки. Зупинитися на рівні особистісного розвитку означає померти. Людині необхідні постійні внески у сферу її особистісного, емоційного, фізичного розвитку, необхідні цінності, які стають для неї орієнтирами куди рухатися. Має бути щоденний рух і розвиток. Там, де припиняю рухатися, зупиняється моє життя. Починається існування. Жити – це більше, ніж існувати. Жити – це існувати зі змістом і зі смаком, бачити обрій, до якого рухаюся, бути вірним перемозі.

Ворог розташовує свої сили не лише по лінії зіткнення. Він підступно намагається просунутися до самого серця воїна, щоб здолати його зсередини, з глибини. Ворог цілиться відчуттям страху, зневіри, розчарування та нудьги. Чи ви є лідером державної структури, чи громадської організації, проти вас воюватимуть ці 4 вороги.

Страхи бувають різні. Страх від того, що все розлазиться. Що те, що мало структуру, що було якось раціонально організоване, що мало якусь форму, раптом її втрачає, стає безформним. Зневіра долає наше відчуття сенсу та смаку. А навіщо йти, якщо не дійду? Навіщо боротися, якщо не можу? І потім настає нудьга, яка має на сьогоднішній день кілька інших імен. Можемо говорити про вигорання: коли людина втрачає пальне. Рухатися далі не може. Бережіть себе! Дбайте про те, які стратегії ви виберете, які механізми вам вдасться задіяти, щоби подолати страх, розчарування, зневіру та нудьгу.

Життя має бути кольоровим. Не бійтеся експериментувати з життям. У вас є сьогодні багато можливостей для того, щоб експериментувати. Особливо коли так сіро, коли така осінь… А часом вона затягується і на літо, і на зиму. Вчіться розмальовувати дійсність своїми мріями, проектами, ідеями. Вчіться вірити в них. Бо тільки-но ви розчаруєтеся, злякаєтеся, зневіритеся, ви ніколи не зробите першого кроку. Це найважливіший крок. У морській піхоті ми маємо головні три цінності: честь, відвага і відданість. Честь означає, що існують певні принципи, відповідно до яких потрібно своє життя організовувати. Відвага – це перша і найбільша цінність, вона дає змогу зробити перший крок. Першого кроку замало для того, щоби дійти до перемоги. Необхідна відданість – тому, хто поруч, і перемозі.

Ворог всіляко намагається вразити саме джерело звитяжної сили у бойовому підрозділі – братерство. Чи то у громадській організації, чи в державній структурі, чи в релігійній громаді – це тоді, коли руйнується те, що здатне здолати силу опору. Самотужки ми нічого не зможемо. У морській піхоті теж завжди повторюємо, що навіть один у полі воїн. Але перемога – це завжди досягнення команди. І вміння організувати команду так, щоби кожен знав, що поруч із ним – той, хто допоможе йому здолати і страх, і зневіру, і розчарування, допоможе досягти мети, – це велике мистецтво.

Вміння організувати колектив (чи бойовий підрозділ, чи там, де ви навчаєтеся або працюєте сьогодні) – це велике мистецтво. Організувати його треба заради мети. Бо лідер чітко знає, чого хоче і як туди добратися. Він вміє це комунікувати. І це одна з найважливіших компетентностей лідера. Лідер вміє донести, чого ми добиваємося, як ми це робимо, чого ми хочемо, як називається наша перемога і як туди добратися. І ми завжди потребуємо поруч когось, хто зможе підтримати, хто зможе своєю вірою у нас допомогти досягнути нашої спільної перемоги.

Якось Олександр Македонський запросив до вогнища одного військового одразу після бою – ще в стресі, ще з кров’ю, яка запеклася на ньому. Воїн сів поруч, але раптом зауважив, що той, хто дав йому місце, – сам цар. Він підстрибнув і каже: «Сідай, царю. Я не маю права займати твоє місце». Але Олександр поклав йому руку на плече і сказав: «Сідай, друже. В тобі більше Олександра, ніж у мені». Коли ми кажемо, що Олександр переміг, здолав, завоював, то це тільки тому, що в Олександра була достатня кількість таких конкретних, незвичайних і вірних воїнів. Хоча й Олександр завжди був попереду свого війська. Це теж відомий історичний факт. Дбайте про своїх “олександрів”. Вони дуже крихкі. Вони дуже потребують віри в себе.

Ви не можете думати категоріями завершених проектів. Справжній воїн – завжди воїн. Якщо ви – люди, налаштовані на перемогу, якщо ви таки хочете реалізувати проект, який бачите перед собою щодня у дзеркалі, і, відповідно, вірите, що реалізація цього проекту дозволить вам реалізувати ширший проект під іменем «Україна», ви маєте залишатися в постійній напрузі. Зараз кажу не про духовний, психологічний стан, а про напругу, яка вимагає постійного руху, постійної праці над  собою.

Справжній воїн завжди думає про перемогу і щодня робить щось для неї. Щодня питайте себе, що ви сьогодні зробили. Я по окопах завжди кажу: “Маєте три скриньки, які мусите щодня наповнювати: фізичного, емоційного й інтелектуального розвитку”. Дві копійки – це більше, ніж нічого. Кидайте туди. Коли ви припините наповнювати їх, ви гальмуєте. Ви перестаєте бути воїном, ви зупиняєтеся. Найзапекліші бої відбуваються в серці. Найвища перемога – це перемога над собою.

Воїн не боїться падати. Воїн боїться не підніматися. Найстрашніше, коли ви змирилися, коли ви задоволені, коли досягнули якоїсь мети, завершили якийсь проект і сказали собі: «Все!». Пригадуєте Фауста? Мить, якій ти скажеш: «Ти прекрасна, зупинись!» ­– це також момент, коли перемагає зло. Такого моменту лідер не може собі дозволити, усвідомлюючи, що за ним ідуть інші. Зупинок не має бути. Духовно зрілий лідер спиняється лиш для того, щоби набратися енергії та проаналізувати все, для саморефлексії. Рефлексія – це не зупинка. Зупинка – це тоді, коли мені не потрібно нічого досягати, коли всі мої проекти завершилися. Це мить, коли помирає воїн. Не дозволяйте собі забути головну правду про вас: воїн – це той, хто живе заради перемоги. Перемагає той, хто не здається.

Зреферувала Анна ГЕРИЧ

"Збруч", 26 жовтня 2017