• Головна
  • Моніторинг
  • Шон-Патрік Лаветт із «Радіо Ватикан»: «Я не вірю, що новини стали важливішими за історії»...

Шон-Патрік Лаветт із «Радіо Ватикан»: «Я не вірю, що новини стали важливішими за історії»

30.03.2017, 08:39
Шон-Патрік Лаветт із «Радіо Ватикан»: «Я не вірю, що новини стали важливішими за історії» - фото 1
Ірландець, колишній воєнкор, який народився в Південній Африці, працює на «Радіо Ватикан» понад тридцяти років і бачив вже п’ять пап римських. Шон-Патрік Лаветт розповідав на майстер-класі в Школі журналістики УКУ про своє дитинство і вчив відчувати звуки.

Ірландець, колишній воєнкор, який народився в Південній Африці, працює на «Радіо Ватикан» понад тридцяти років і бачив вже п’ять пап римських. Шон-Патрік Лаветт розповідав на майстер-класі в Школі журналістики УКУ про своє дитинство і вчив відчувати звуки.

Коли я був маленьким, то серед доступних для мене розваг були перегляди ковбойських фільмів та прослуховування радіо. Цей ящик тоді був єдиним зв’язком зі світом. Усередині нього було не тільки радіо, а й програвач, на якому я міг слухати музичні платівки.

І ось, цей маленький хлопчик слухав радіо. Усе моє сприйняття базувалося не на тому, що я бачив, а на тому, що я чув. Лише уявіть, скільки інформації та знань ми отримуємо завдяки візуальним образам. Ми постійно дивимося телевізор, фільми, споживаємо інформацію в інтернеті зі своїх гаджетів.

А я в своєму дитинстві сидів перед радіо і лише слухав. Я чув, як перший чоловік висадився на Місяць – це був Ніл Армстронг. У ту мить я також був на тому Місяці і стояв поряд із ним. Я ніби відчував відсутність гравітації. Я не лише чув усе, а й уявляв.

Фото: Іра Роговик , УКУ

У дитинстві я не хотів бути лікарем, ветеринаром або ще кимось. Серед моїх улюблених іграшок був мікрофон. І ось, приблизно років у 12 я запланував свій перший прорив на локальну радіостанцію.

Я ретельно готувався і мав при собі, крім підготовленого монологу, пісню. Та коли я прийшов на радіостанцію, мені сказали, щоб я йшов геть і що в мене немає майбутнього на радіо. Проте я вирішив, що буде інакше і я досягну своєї мрії.

Про підкасти

Радіо завжди активно використовували у розвинутих країнах. Велику популярність воно мало у Сполучених Штатах та Європі, де феномен підкастингу ставав все популярнішим. Підкастинг створив нову радійну революцію.

Переважно люди слухають радіопрограми лише один раз, під час ефіру, але підкасти можна слухати безліч разів, тоді, коли нам заманеться.

Я не маю точного уявлення про ситуацію на радійному ринку в Україні, тому не можу точно сказати, яким чином тут розвивається підкастинг. Проте суто як феномен він розвивається дуже швидко в усьому світі.

Наприклад, коли ми їдемо в авто, ми не можемо більше нічого робити, окрім того, як слухати. Тому підкасти дуже популярні в тих країнах, де люди багато часу проводять у своїх автомобілях.

Фото: Ярина Семчишин, УКУ

У Сполучених Штатах люди можуть проводити в дорозі 2-3 години щодня, коли їдуть на роботу чи назад – додому. І саме тоді вони слухають радіо чи підкасти.

Подорожі – час для музики, але навіть музика може набриднути, тому люди починають шукати щось альтернативне та цікавіше. І знаходять підкасти, інакше кажучи storytelling. Завдяки почутим історіям ми створюємо власні цінності, формуємо ідеї та розвиваємо уяву.

У кожного обов’язково є історія, яка запам’яталася першою, ще з дитинства. Люди розповідають історії для того, щоб налякати або ж, навпаки, надихнути дітей та поділитись із ними цінностями. Окрім цього, казки допомагають дітям заснути.

Storytelling – частина нашого дорослішання. Та коли ми виростаємо, то продовжуємо любити історії, тому нам так подобаються підкасти.

Фото: Іра Роговик

Про звуки

Що таке голос? Це подих. Якщо немає повітря – немає голосу. Немає голосу – немає душі. Існує думка, що з останнім подихом душа залишає тіло.

Подих формується у діафрагмі. Якщо ми хвилюємося, то діафрагма перетискається, і ми не можемо мовити рівним впевненим голосом. Тому для радійників так само, як і для акторів важливим є розвиток діафрагми, щоб вправно контролювати дихання.

У духовній практиці індуїзму в районі діафрагми розташована чакра, яка є центром концентрації. Тому можна вважати, що контроль діафрагми – контроль душі та уяви. Така собі магія.

Якщо ми хочемо зрозуміти магію радіо, то маємо розуміти цей процес з наукової точки зору. Отже, права півкуля мозку дає можливість уявляти, запам’ятовувати, створювати образи, розрізняти кольори та звуки. Коли ми слухаємо музику або співаємо пісню, то мелодії продукуються правою півкулею.

Фото: Ярина Семчишин

А от слова цієї пісні надходять з лівої. Вона також відповідає за логіку, цифри та деталі. Та магія звуку призупиняє дію раціональності. Ми перетворюємося на дітей, починаємо уявляти та вірити, що дива існують.

Деякі радіошоу мають властивості радіонаркотиків. Існує стереотип, що історії вже не актуальні, важливими тепер є лише новини. Ви в це вірите? Особисто я – ні.

Уявіть таку магічну країну, як Ірландія. І ось, коли ви все зробили протягом неділі: сходили до храму, прибрали і вклали дітей спати, що ж робити далі? Але ви знаєте, що недільного вечора у вас є радіотеатр. Тому ви сідаєте і слухаєте. І не лише слухаєте, а й все уявляєте так, ніби дивитеся справжню виставу.

Це живий театр, який стає можливим завдяки мікрофонам, що розташовані повсюди у радіостудії. Саме завдяки звукам ви створюєте магію. І ви це все контролюєте: малюєте картинку за допомогою лише самих звуків.

Фото: Ярина Семчишин

Щоб не зламати цієї магії ми не можемо постійно використовувати у своїй роботі лише звуки зі SoundCloud. Нам потрібно записувати їх самостійно. Наприклад, яким має бути звучання пригодницької історії?

Уявіть, що ви продираєтеся крізь ліс або джунглі Південної Америки у пошуках тигра. Як звучатиме цей ліс і ваші кроки? Звичайно, що можна використати певні звуки з SoundCloud, але тоді ви не зможете повністю змалювати пришвидшення вашого пересування та все інше, що відбувається довкола вас.

Зміну та різноманіття звуків не можна не почути. Тому набагато ефектнішим для історії є запис звуків у студії. Так ви отримаєте повний контроль. До того ж, майже усі звуки можна навчитись імітувати. Тож невеликі зусилля – і ви вже в джунглях.

Зазвичай люди сприймають звуки залежно від контексту, тому велику роль відіграє культурний аспект. Проте немає значення, що є насправді. Дійсно значущим є те, що і як ви собі уявили.

Текст Ольги Ліхобабіної

"Телекритика", 29 березня 2017