До священика на війні приходять усі...

12.02.2017, 18:53
Митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук, благочинний Ізяславського району Української православної церкви Київського патріархату, щойно повернувся з-під Авдіївки, як уже вдома, на Хмельниччині, почув про її варварські обстріли...

Митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук, благочинний Ізяславського району Української православної церкви Київського патріархату, щойно повернувся з-під Авдіївки, як уже вдома, на Хмельниччині, почув про її варварські обстріли...

Під час тієї поїздки священик міг особисто переконатися, що і мирним мешканцям, і нашим бійцям, які стоять на лінії вогню, потрібна допомога. Вантаж, який збирали гуртом і який доправили разом із ізяславчанами-волонтерами, неабияк знадобився.

Майже всі учасники тієї команди не новачки у таких поїздках і волонтерській справі. І для протоієрея це була вже п’ята подорож у зону антитерористичної операції. Вперше вирушив туди ще у 2015 році. Каже, просто не міг залишатися вдома, знаючи, що десь там, за сотні кілометрів, люди змушені нести таке важке випробування війною. Розумів, що їм однаково потрібна і матеріальна, і духовна підтримка.

Отець Володимир пригадує, що перша поїздка справила на нього незабутнє враження. Не з чужих слів, не з телевізійних репортажів, а сам переконався, як чекають священика на війні:

— Я побачив, як потрібне нашим патріотам на Донбасі Боже слово, якою цінною є духовна підтримка.

Коли повертався додому, все згадував хлопців, з якими зустрічався там. Перебирав у пам’яті розмови з ними, думав, чи сказав їм правильні слова, чи зумів підтримати у важку хвилину, чи укріпив їхню віру, чи зробив усе, щоб поселити її в серця тих, хто раніше її не мав...

Уже тоді вирішив для себе, що побуває у наших воїнів ще неодноразово. Так і зробив. Щоправда, кожного разу так хотілося, щоб це була остання поїздка. Не тому, що втомився, не хоче чи боїться. А тому, що всім єством прагне, аби війна нарешті завершилася.

Та чергова поїздка в останні дні січня переконала в іншому: ситуація загострилася, небезпека для людей зросла. Вирушаючи на Луганщину, ще вдома волонтери вирішили побувати у військових частинах від Авдіївки до Старобільська. Хотіли насамперед побачити земляків, передати їм подарунки з малої батьківщини.

Для тернополянина Володимира Ковальчука Ізяславщина давно стала рідним домом. Адже після закінчення духовної семінарії вже вісімнадцять років служить у райцентрі, є настоятелем двох храмів. У місті його знають не тільки як доброго духовного пастиря, а й як справжнього патріота України. Не даремно його духовну працю було відзначено і церковними нагородами, і медаллю «25 років Незалежності України». Хоча сам отець добре розуміє, що служить не заради цих нагород.
Як би це патетично не звучало, але підтримати тих, хто щодня ризикує власним життям заради свого народу, — ось мета цього служіння. І тому кожна зустріч під час поїздок на схід така важлива і потрібна.

Вони ще встигли проїхати цим маршрутом до того, як ворожа сторона відкрила масований вогонь по нашій території. Але й тоді без обстрілів, які були доволі інтенсивними, не минало.

Довго затримуватися на одному місці не було можливості. Тож в одних підрозділах отець Володимир служив молебень. В інших — окропляв свяченою водою воїнів, їхню техніку й укриття, де рятуються від обстрілів. А було, що і просто сідав поговорити з нашими хлопцями. Скрізь було багато охочих просто поспілкуватися зі священиком. Дехто зізнавався, що саме там змінилося ставлення до церкви і віри. Як не дивно, а війна зробила їхні душі ще чистішими та світлішими, а віру — сильнішою. Отець Володимир переконаний, що він має допомогти зберегти цей дар, який оселився в душах бійців. А тому за першої нагоди знову вирушить разом із волонтерами до зони бойових дій.

"Голос України", 10 лютого 2017