Режим Путіна поєднує релігію і комунізм – чеський історик
У Празі побачила світ нова книжка відомого чеського вченого, історика і теолога, професора Карлового університету в Празі Мартіна Путни «Постаті з культурної історії російської релігійності». У цій праці чеський учений розглядає історію християнства в Росії в контексті її історичного розвитку, вказує на значення таких постатей, як київський князь Володимир Великий. Автор звертається також до ролі релігії в сучасному світі.
У Празі побачила світ нова книжка відомого чеського вченого, історика і теолога, професора Карлового університету в Празі Мартіна Путни «Постаті з культурної історії російської релігійності». У цій праці чеський учений розглядає історію християнства в Росії в контексті її історичного розвитку, вказує на значення таких постатей, як київський князь Володимир Великий. Автор звертається також до ролі релігії в сучасному світі.
У цьому контексті привернуло до себе особливу увагу відкриття пам’ятника київському князю Володимиру Великому в Москві, якого Володимир Путін назвав «духовним засновником російської держави».
На думку чеського історика Мартіна Путни, «не можна цілком однозначно сказати, що князь Володимир не мав нічого спільного з Росією, безумовно, там є хоча б часткове право на нього посилатися. Та все ж було б помилкою говорити, що князь Володимир є основоположником Росії як такої і що передусім вони мають на нього право, чи навіть тільки виключно вони володіють своїм правом на нього».
– У книжці Ви пишете про Київську Русь, але виділяєте також Литовську Русь, Монгольську Русь, Московську Русь. В чому полягає цей поділ – в географії чи в різниці релігійної традиції?
– Звичайно, є там різниця. Первинна – в географії і в політиці. Але є там і певна різниця у видах релігії, тому що, як відомо, частинами Київської Русі згодом стали складові Польсько-Литовської держави. Подібний розвиток, як Західна і Центральна Європа, частково проходила і релігія. Тобто релігія на тих теренах розвивалась більше, ніж на теренах Русі Монгольської і Московської. Ці релігійні традиції на заході Європи є більш багатими і складними. Звичайно, що і в них міститься багато елементів фольклорних, традиційних, колективних, водночас ця релігія є більш модерною і цивільною. Але побачимо, як це розвиватиметься в майбутньому.
– Професоре, в своїй праці Ви стверджуєте, що за певних умов релігія може трансформуватися в політику. Чи можна говорити, що саме такі процеси сьогодні відбуваються в Росії?
– Звичайно.
Режим Путіна – це гібридний режим в тому сенсі, що комбінує посткомуністичну риторику, риторику релігійну і також риторику національну. Якщо у ХХ столітті здавалося, що церква і комуністи один одному протистоять, то у ХХІ столітті видається, що в авторитарних режимах вони один одного цілком добре доповнюють.
– Ви цікаво виділили в книжці таке поняття, як віра безвірних, феномен релігійності колишніх атеїстів. Наприклад, не один раз ми мали змогу бачити, як на Різдво чи Великдень першим стоїть біля вівтаря колишній КДБіст Володимир Путін. Що Ви маєте на увазі, коли говорите про віру безвірних?
– Я мав на увазі дещо інше. Що стосується Путіна, то це чистий політичний розрахунок. Але що стосується поняття віри безвірних, я, швидше, думав про старих революціонерів ХІХ – початку ХХ століття, які відвертались від церкви, чи то від юдаїзму, якщо сповідували релігію своїх предків. Вони прагнули якогось іншого світу, але при цьому їхній революційний ентузіазм, прагнення збудувати новий світ мали в собі щось релігійне. В їхніх думках революція замінила месію, тому що вони були готові до самопожертви і мук, а самі муки сприймались за зразком старих християнських мук, тому тут мова зовсім про щось інше.
– За яких умов, коли релігія перетворюється у засіб боротьби, стає політикою?
– Завжди, якщо релігія пов’язана з владою. Євангеліє в цьому сенсі є досить виразним і попереджає про владу релігії.
– Професоре, ми часто можемо бачити, як на демонстраціях в Росії переважно жінки в перших лавах несуть ікони, під раму яких застромлені портрети Сталіна або Путіна, чи обох відразу. Як Ви ставитесь до цієї пострадянської традиції, в чому її нинішнє коріння?
– Зовсім на початку цієї моделі стоїть Костянтин. На початку ІV століття він є тим, хто перетворив християнство у дозволену релігію, бо перед ним воно було забороненим, мученицьким. Тобто Костянтин сформував ідеологію, що володар, пан є захисником релігії, тобто, що церква і держава між собою поєднані. За цією моделлю працювало візантійське суспільство, а також на цій основі діяли домодерні суспільства Західної Європи. Але різниця у тому, що Західна Європа від цієї моделі відійшла і визріла у демократичне суспільство.
Тобто, релігія – це приватна справа кожного, це духовна сфера, а не владна. Однак Східна Європа у значній мірі в цю владну модель все ще вірить, а це означає, що релігія потребує володаря, щоб її оберігати.
– Як довго може втриматись релігія в руках володарів як засіб, як своєрідна зброя для маневрування суспільством?
– Знаєте, це запитання для пророка, а я всього лише історик. Ми цього не знаємо, світ справді змінюється. Ми ведемо розмову в часі, коли світ опам’ятовується після обрання президентом США Дональда Трампа. Тобто, передбачувати майбутнє, те, що нас чекає, в цю мить дуже проблематично. Як історик можу знайти якісь аналогії в минулому, а як людина, яка намагається вірити і читати Євангеліє, а там написано, що світ не буде без проблем. Там також написано, що врешті все закінчиться добре. Але це станеться аж наприкінці історії, а ми ще не стоїмо наприкінці історії.
– Професоре, чим би Ви пояснили те, що під час президентської кампанії в Сполучених Штатах ніхто із кандидатів, а мова не тільки про Гілларі Клінтон чи Дональда Трампа, але тоді, коли кандидатів було більше, ніхто у своїй кампанії не звертався до релігії, не ходив до храму – чи то синагоги, чи до костелу. Тоді як у пострадянських країнах, скажімо, в Росії ця публічна віра є запрограмованою?
– Повинен сказати, що мене це в Америці цього разу також здивувало, тому що Америка мала традицію, що кандидати показуються в костелах чи синагогах.
Тому ці вибори були переломними, цей релігійний бік виборів у жодного з кандидатів не вирізнявся. А віруючі кандидати в першому турі виборів, особливо з Республіканської партії, вони програли. Тобто, це справді щось нове, про це треба буде думати, адже бачимо в цьому велике порушення попередніх американських традицій.
Оксана ПЕЛЕНСЬКА
