Відкрите Звернення Священного Синоду УПЦ до Президента України коментує митрополит Олександр

19.11.2016, 22:13

За своєю формою згадане Звернення дещо нагадує печалування. Тобто відсилає нас до церковної традиції ще візантійських часів, коли Константинопольські патріархи мали право печалуватися (тобто заступалися) перед імператором за засуджених або тих, хто з тих або інших причин, часто несправедливо, піддавався утискам з боку держави.

З належною шаною ставлюся до Блаженнішого Митрополита Онуфрія і жодним чином не заперечую його архіпастирське право печалування. Як християнин та священик молитовно бажаю депутату Вадиму Владиславовичу Новинському, на захист якого виступили члени Священного Синоду, миру з Богом та спасіння душі. Водночас, оскільки у Зверненні Священного Синоду згадане моє ім’я, вважаю за необхідне публічно заявити про наступне:

1. Стосовно звинувачення мене у співучасті у «резонансному злочині». Очевидно, тут йдеться про кримінальне провадження, яке отримало у засобах масової інформації назву «справа черниць» та було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012110060005375. Як відомо, будь-яке публічне звинувачення особи у вчинені злочину має спиратися на встановлення її вини у законному порядку — шляхом прилюдного судового розгляду. Проте, по відношенню до мене суд не виносив і не міг винести жодних обвинувальних вироків.У вказаному провадженні я проходив у якості свідка, а не звинуваченого. Крім того, воно було закрите ще 11 червня 2014 р. Що ж стосується показів, які були здобуті незаконним шляхом та опубліковані останнім часом у деяких ЗМІ, то хочу зауважити, що вони були надані під жорстким психологічним тиском, у стані сильного душевного хвилювання, коли я до кінця не усвідомлював змісту запропонованих мені слідством тверджень та формулювань та не мав можливості скористатися послугами адвоката.

Таким чином, беручи до уваги все сказане, вважаю формулювання «небезпідставні підозри у співучасті в резонансному злочині» хибним з фактичної точки зору та таким, що не відповідає прийнятим у світі та в нашій країні правовим нормам, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку (див: ч. 1. ст.11 Загальної декларації прав людини, ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України).2. Стосовно інформування церковної влади про обставини останнього періоду життя Митрополита Володимира. Як стверджується у Зверненні, я, начебто, не довів до відома церковної влади, що мені «відомі якісь важливі факти, а вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи». З цього приводу хочу зазначити наступне:

Вся інформація, що була оприлюднена мною особисто, збігається з моїми свідченнями у справі, які надані Генеральній прокуратурі України. В разі, якщо інформація, яку я надав та оприлюднив, буде визнана лжесвідченням (завідомо неправдивим показанням), як про це заявляє один з фігурантів справи, то я нестиму кримінальну відповідальність (ст. 384 КК України). Таким чином, кваліфікувати сьогодні, коли ще не відбувся судовий розгляд справи, мої покази та свідчення як «непідтверджені плітки та наклепи» є некоректним з юридичної та моральної точки зору.Починаючи з моменту незаконного позбавлення мене волі та до цього часу я неодноразово інформував своїх співбратів-архієреїв та вищу церковну владу про спроби деяких державних та церковних діячів усунути з посади Блаженнішого Митрополита Володимира. Зокрема, й письмово — у рапорті Місцеблюстителю Київської Митрополичої кафедри та членам Священного Синоду УПЦ від 18 червня 2014 р.; у конфіденційному рапорті на ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, який був мною переданий адресатові влітку 2014 р. та у листі до Святішого Патріарха Московського і всієї Руси Кирила (від 22.01 2015).

3. Стосовно збереження пам’яті про блаженноспочилого Предстоятеля нашої Церкви. Митрополит Володимир ніс послух Предстоятеля 22 роки, спілкуючись як зі своїми найближчими помічниками, так і з багатьма кліриками і вірними Української Православної Церкви. У кожного з нас був свій послух у Предстоятеля, і кожен з нас мав честь спілкуватися з Блаженнішим на теми, які він вважав доцільними та корисними для спільного обговорення.

Вважаю природнім, що у різних людей з кола спілкування блаженногоспочилого зберігся свій образ Митрополита Володимира та своя пам’ять про цього видатного церковного діяча. Не заперечуючи прав інших, хотів би зазначити, що й у мене, як у найближчого помічника Митрополита Володимира впродовж 16 років, також є право свідчити про його церковне служіння, оприлюднюючи ті слова та діяння спочилого владики, про які мені достеменно відомо.