Військові капелани в Мар'їнці - волонтери, священнослужителі і психологи

28.10.2016, 23:19
Військові капелани в Мар'їнці - волонтери, священнослужителі і психологи - фото 1
За призовом на війну йдуть не лише військовослужбовці, але й капелани. Якщо перші третій рік боронять Україну від окупації, то другі проводять служіння на передовій військовослужбовцям, виступають психологами і волонтерами.

За призовом на війну йдуть не лише військовослужбовці, але й капелани. Якщо перші третій рік боронять Україну від окупації, то другі проводять служіння на передовій військовослужбовцям, виступають психологами і волонтерами. Журналісти Укрінформу побували у прифронтовому місті Мар'їнка і познайомилися з трьома військовими капеланами. Ми дізнавалися, яку місію вбачають для себе капелани на передовій

Інколи навіть віруючі люди не розуміють, що роблять капелани на передовій

Наш провідник у Мар'їнці - капелан, волонтер Ігор Скрицький служить в АТО близько року. Уже був серед бійців у серпні, а в жовтні повернувся знову. Ігор скаржиться, що й досі серед вірян є люди, які не розуміють ролі капеланів на війні в Україні.

Ігор Скрицький

"Дуже прикро, що навіть серед віруючих інколи немає розуміння, що ми тут робимо. Вони підходять і питають, чого ми сюди їдемо. В їх розумінні ми маємо приїхати на передову, сказати бійцям "Не убій", ті у відповідь мають покидати зброю та піти додому спати. Дуже великий розрив між тим, що відбувається, і світосприйняттям людей", - скаржиться Ігор.

Йому хотілося б бачити серед співвітчизників більше свідомих людей, які розуміють, що з загибеллю військовослужбовця в АТО сім'я втрачає батька, діти лишаються сиротами. І такими речами не можна нехтувати.

У прифронтовому місті Ігор дуже добре орієнтується, тому дає нам настанови: "Ближче до вечора все починається, активізується. Тоді вже краще нікуди не рухатися", - пояснює нам, цивільним журналістам, коли в місті проходять обстріли.

Від куль капелани захищаються бронежилетом, проте їм не дозволено використовувати зброю. Ігор пояснює, що на Заході капелани мають додатковий захист, щось на кшталт охоронця, чого в Україні немає.

Відео: Дмитро Флорін. Укрінформ, YouTube.

"У капелана є бронік, але немає зброї, йому її не дають. Тому на Заході в цілях безпеки йому наприклад приставляють ще й автоматника, хоча всі капелани проходять підготовку, вміють стріляти, проте зброєю володіти права не мають", - пояснює Ігор.

Такий стан речей його не зупиняє. Ігор розповідає, що відчуває потребу бути на передовій з військовими. Цим він робить свій внесок, виконує свою місію у справі перемоги у війні. Він зізнається, що спочатку думав про те, щоб піти воювати, і навіть готувався до цього. Займався в батальйоні спеціального призначення тактичною підготовкою. Навіть дослужився до виконуючого обов'язки командира взводу, але потім зрозумів, що більше користі з нього буде, якщо виконуватме роботу саме капелана.

Ігор уточнює, що його робота не тільки в тому, щоб нести боже слово, допомагати бійцям, бо вони тут відчувають дуже велике навантаження і перебувають у постійному стресі. Окрім знання про Бога капелан має надавати психологічну допомогу тим, хто цього потребує. І мова йде не тільки про бійців. У Мар'їнці, попри активні військові дії, залишається багато цивільного населення. Тож він не відмовляє, коли до нього звертаються. В прифронтовому містечку мешкає старенька. Бійці та місцеві називають її Петрівна. Бабці нещодавно виповнилося 80. Вона перестріває Ігоря неподалік свого двору. Впізнаючи капелана, старенька посміхається: "Я тебе рада бачити", - і додає - "Дай Боже, щоб все було добре, я вже все тут витримую, а за що ви будете тут страждати?" Петрівна скаржиться, але не на війну, а на те, що три тижні тому впала і зламала ребра. Просить знайти їй знеболювального, бо в прифронтовому місті ліків небагато і пенсія в неї не велика. Ігор обіцяє передати.

Ігор Скрицький і Петрівна

За розмовою цікавимося, чим займатиметься капелан після закінчення війни, відповідь дивує:

"Як закінчиться війна, я взагалі займатися капеланством не буду. В мене є бізнес, в мене - громадянська діяльність, я трохи це підзапустив через війну, через те, що їжджу на лінію фронту. Мені ще треба завершити будинок, який я почав будувати", - відповідає Ігор. Сам він із дружиною мешкає в Києві. На питання, як вона ставиться до його капеланської служби, відповідає, що підтримує, хоча і хвилюється. Згадує, що під час Майдану вони в сім'ї переживали складнощі у стосунках. Були чвари через те, що Ігор намагався бути під час революції вночі в центрі, тоді, коли найнебезпечніше, бо людей мало, а вірогідність штурму була висока. Це розуміла і дружина через що сварки в них відбувалися майже щовечора. Сьогодні жінка його підтримує. На питання, що ж змінилося в її ставленні, Ігор відповідає коротко: "З часом звикла".

Під час ротації у прифронтовому містечку Ігор майже не має вільного часу - обходить бойові позиції, молиться за життя, близьких і потреби військових. Він пояснює:

"Дуже різні проблеми у бійців, але найголовніше - це нерозуміння домашніх. Тут багато добровольців з усієї України, в тому числі й зі Сходу. У таких хлопців домашні взагалі не поділяють їхніх поглядів, патріотизм воїнів їм не зрозумілий", - пояснює Ігор. 

Польова військова каплиця і щоденна молитва на передовій

На одній із позицій нас зустрічає настоятель храму Івана Предтечі Української Православної церкви Київського патріархату міста Луцька отець Володимир Труш. Він в АТО з початку жовтня, але вже має, про що розповісти: "Ми облаштували тут у штабі каплицю, кожного ранку о восьмій годині в нас молитва, щонеділі і на свята - літургія. Мають можливість хлопці посповідатися, причаститись і все є, щоби задовольнити потреби духовні. Не просто сиджу в штабі, а обходжу ВОПи (взводні опорні пункти, - ред.), інколи - з ночівлею, щоб підтримати бійців морально і духовно", - ділиться отець Володимир.

Питаємо, що було найважче в його роботі за цей час, і він відповідає, що треба бути простим, відкритим, щоб хлопці прийняли тебе, як свого. Треба з ними разом робити просту роботу - бути в окопі, щось носити, щось копати, а не відмежовуватися. Отець Володимир порівнює, що у звичайному житті люди потребують молитви і сповіді, а бійцям до того всього ще й потрібні прості розмови, для розради.

"Люди потребують звичайної розмови. Наприклад, я з одним чоловіком говорив десь годин із чотири. Він мені потім зізнавався, що він за п'ять місяців стільки ще не говорив, як за один вечір. Серед своїх хлопці постійно говорять про одне - війну, військову справу, все зводиться до того самого... Знаю, що тут деякі по півроку, але навіть імен одне одного не знають - тільки позивні", - пояснює отець Володимир.

Попри досить умовне перемир'я, з вересня місяця у Мар'їнці обстріли не припиняються. У такий час, запевняє отець Володимир, атеїстів немає. "Всі починають вірити і хреститися, бо коли ви бачите, що вас накриває (обстрілами, - ред.), і знаєте, що не кожний день, а кожна секунда може бути остання, тоді задумуєтеся, - а що далі. Кожен хоче лише одного - повернутися додому живим. І якщо є така можливість, звернутися до Бога, щоб він захистив, то всі звертаються", - переконує отець Володимир. 

Він каже, що йому б хотілося, щоб у нашій країні настав мир і не треба було вже приїжджати, аби служити на передовій. Отець Володимир, попри свою надію, все-таки дає невтішний прогноз: військові дії нескоро ще припиняться, а отже, він у планах має повернутися сюди десь у лютому чи березні наступного року.

У Бога немає ні 200-х, ні 300-х, він знає кожне ім'я - Еріка Штекер

Еріка Штекер

"У Бога немає ні 200-х, ні 300-х він знає кожне ім'я, у нього нема загальної маси. Він знає кожного як особистість", - пояснює нам військовий капелан-психолог Еріка Штекер. Вона приїхала в Мар'їнку з Одеси, аби допомагати бійцям. Допитуємося в неї, хто ж вона перш за все - капелан чи психолог, і Еріка пояснює, що все залежить від потреб людини. До неї підходили як за психологічною допомогою, так і за розмовами про Бога.

"Як правило, коли працюєш капеланом, то найчастіше чуєш одне стандартне запитання: "Де був ваш бог, коли все це починалося, або коли в моєму житті трапилося те-то і те-то... Війна це те, до чого не готова ні одна людина. Насправді важко всім", - пояснює Еріка і додає, що найперша реакція, коли її представляють бійцям як психолога - вони розбігаються. Ніхто не зустрічає з розкритими обіймами. Проте доводиться щоденно працювати. Еріка каже, що найтяжче для жінки, постійно бути поряд із бійцями в польових умовах.

"Мар'їнка - це особливе місце. Тут військові дії йдуть там, де живуть люди. Мабуть, таких місць небагато. Є чимало проблем. Основна з них - прірва між місцевим населенням і військовими. Виходить такий собі дисонанс - військові захищають мирних жителів, а мирні жителі чомусь налаштовані проти військових", - пояснює капелан-психолог.

Розпитуємо в Еріки, чим вона планує займатися після встановлення миру. Жінка на мить задумується, а потім каже, що насправді капеланство тільки починає розвиватись, і в нас у країні проблема не закінчиться із припиненням військових дій. Навпаки, бійці з часом будуть демобілізовані, буде проходити адаптація в мирному житті, і їм потрібна буде допомога психологічна та духовна, бо бійці насправді травмовані війною, у когось більш складні проблеми, як наприклад ПТСР, а є просто бойові травми, стреси. Роботи капеланської дуже багато. «Для капеланства це тільки початок», - запевняє Еріка, і нам доводиться здогадуватись, що і в мирному житті вона не полишить своєї служби.

Катерина Завада

Укрінформ, 28 жовтня 2016