Гранітні плити замість старовинної синагоги. Куди подівся єврейський Львів? (інтерв’ю)
Після помпезного відкриття «Простору Синагог» залишається гіркий «присмак», адже ортодоксальна єврейська громада виступала категорично проти цього проекту. Проте, до їхньої думки, м’яко кажучи, не прислухались.
Єврейська громада разом з громадськими діячами Львова роками бореться за збереження архітектури старого Львова. Але чиновники Львівської міської ради свято переконані, що тільки вони знають яким повинен бути Львів. І, між іншим, схоже, що архітектури, якою захоплювались у ЮНЕСКО, в уявленнях міської ради не має.
Про ситуацію з єврейською історико-культурною спадщиною ІА «Дивись.info» розповідає директор Центру дослідження юдаїки і благодійної організації «Єврейське відродження» Мейлах Шейхет.
– Пане Мейлах, знаємо, що ваша організація виступала категорично проти «Простору Синагог», але проект уже готовий. Які Ваші подальші кроки?
Почалося все в 2010 році, коли міська рада вирішила провести міжнародний конкурс на облаштування територій визначної єврейської спадщини. Для цього обрали синагогу «Золота Роза»(«Турей Загав»), Велику Синагогу, Будинок Вчення Бейс Мідраш, частинку території старого кладовища вільної від розташованих на похованнях Краківського ринку та «Нашого ринку» та Янівський концтабір. Щодо центральної частини міста, то тоді переміг проект «Площа трьох синагог» на території ЮНЕСКО «Львів – Історичний Центр».
Проте тоді, учасникам конкурсу були надані матеріали без належного археологічного та наукового дослідження ділянок і без обов’язкової умови автентичної реставрації за вимогами пам’ятко-охоронного законодавства України та за вимогами ЮНЕСКО. Закон чітко прописує усі необхідні етапи поводження з пам’ятками архітектури національного значення: ґрунтовні наукові та археологічні дослідження місць історико-культурного призначення, на основі якого формується науковий звіт. Потім наукова рада приймає рішення щодо частин, які підлягають музеєфікації та реставрації.
Але, всього цього зроблено не було. Певна річ, пам’ятко-охоронці нашої організації за підтримки українських фахівців-архітекторів та археологів тоді подали до суду, де і встановили порушення прав позивачів і пам’яткоохоронного законодавства. Суди скасували міжнародний конкурс .
На жаль, чиновники Львова фактично лише змінили попередню назву «Площа трьох синагог» на «Простір Синагог» і старий проект був зреалізований без дотримання процедури погодження, іншими словами не погоджений ніким. Проект мав би розглядатися в обласній державній адміністрації і далі в науково-методичній раді міністерства Культури. Хоча в ЛОДА нам повідомили, що цього зроблено не було. Так само він не погоджувався і науково-методичною радою в Міністерстві культури. Управління охорони історичного середовища Львівського міськвиконкому просто сподівалося, що в умовах нехтування пам’яткоохоронним законодавством і безладдя на історико-культурній спадщині Львова проект «пройде», як і все, що собі дозволяв міськвиконком Львова в останні 10 років своєї «діяльності» на об’єктах юдейської історії Львова.
Увесь проект «Простір Синагог» був зроблений кулуарно аби відібрати право юдеїв на доступ до святих руїн синагоги для молитви. А отже, згідно закону проект «Простір Синагог» повинен бути розібраний. Ми вже подали до суду і хоч, я впевнений, що міська рада буде затягувати процес, ми все ж не опускаємо рук, бо маємо цілковиту підтримку ортодоксальної юдейської громади Львова, України та світу.
Адже суди також встановили, що всі рішення щодо об’єктів на території ЮНЕСКО та прилеглих охоронюваних зон має приймати виключно Кабінет Міністрів України , делегування таких повноважень не передбачено. В управління охорони історичного середовища міськвиконкому систематично порушує це обмеження, виходячи за межі своїх повноважень. Як от з проектом «Простір Синагог», який в Мінкульт подавався начебто як на пам’ятку місцевого(!) значення. Хоча і в Міністерстві на це також «закрили очі», знаючи достеменно, що в цій частині міста всі об’єкти мають статус національних пам’яток.
І це при тому, що суд скасував сумнозвісний міжнародний конкурс саме тому, що стосувався він пам’яток національного, а не місцевого значення. Тобто, відповідних погоджень потребував набагато більше.
Наразі ж це виглядає так, що міська рада просто вирішила на святих для віруючих юдеїв Львова і цілого світу руїнах всесвітньо відомої синагоги «Золотої Рози» та «Будинку Вчення» облаштувати ті території лише на свій розсуд, задовольнивши такими проектами комерційні та політичні інтереси.
– Тобто, вашої думки не врахували при реалізації проекту?
Нашу думку взагалі ніхто до уваги не брав. Більше того, нам, як релігійній громаді, відмовили у дозволі проводити молитви на місці залишок старої синагоги. Таку відповідь ми офіційно отримали від голови фракції «Самопоміч» в листопаді 2015, а від мера Львова, пана Садового, в січні 2016. Наша община пропонувала накрити архітектурні рештки і молитись там. Але міський голова вважає, що таке не передбачено законодавчо і письмово нас повідомив, що наша громада жодного стосунку до синагоги не буде мати. І це, незважаючи на те, що ми маємо роз’яснення з Мінкульту, де чітко наголошують, що саме релігійні громади мають право вирішувати, як використовувати нашу релігійну спадщину, адже ця синагога – наша духовна спадщина.
У Львові як до міжнародного конкурсу так і до «Простору Синагог» не було залучено жодного представника нашої громади, яка є правонаступником ортодоксальної юдейської громади синагоги «Турей Загав». Тобто влада Львова нас силоміць відірвала від духовної спадщини, замінивши іншими, які живуть за іншою шкалою часу і цінностей. Типова схема діяльності тоталітарних режимів.
Фактично сталося те, що сталось: угруповання людей, дотичних до влади, розпорядилось тим, що їм ніколи не належало, не цураючись маніпуляцій з документами. Заради свої політичних та комерційних інтересів вони вкрали від євреїв їхню святиню, яку саме ортодоксальні євреї створили за свої кошти.
Ортодоксальне єврейство світу однозначно шоковане глумливим проектом «Простір Синагог», доказом є відсутність їх представників на «церемоніальному» відкритті Меморіалу «Простір Синагог» і відповідні листи, якіотримали очільники цього проекту.
Ще раніше вкрали територію єврейських поховань Старого єврейського кладовища і тепер закидають, що це вже приватна власність, а отже євреї не мають на неї права. Аналогічно розпорядились територією поховань Нового єврейського кладовища, яке використали для будівництва готелю та інших численних індустріальних бізнесових проектів на похованнях. Направду, дуже важко спостерігати в 21 столітті жах від правління пост «совєтської» партократії. Ще більше шкода, що цьому всьому активно потурають і приймають участь представники міжнародних організацій у Львові, які б навпаки мали дотримуватись стандартів своїх країн, щодо верховенства права.
Права Львівської релігійної (ортодоксальної) громади вивчались судами України і встановлені порушення наших прав міськвиконкомом Львова, в сукупності з іншими їхніми численними порушеннями. До прикладу, на тих же ділянках в юдейській дільниці міста Львова, на яких зроблено «Простір Синагог» та площадці Великої синагоги, що стояла до приходу німецьких нацистів в 1941році.
– І як зараз проходять судові засідання щодо «Простору Синагог»?
До суду ми подали в жовтні минулого року, а перше засідання відбулося лише 25 липня. І це, зауважте, що закон визначає часові межі не довше двох місяців. Засідання відбуваються в Окружному адміністративному суді міста Києва в режимі відеоконференції. Спочатку подали до Львова, але, зважаючи на те, що ми – міжнародна організація, то розглядається справа у Києві. Я сподіваюсь, ми виграємо суд, адже маємо на це всі законі підстави. В будь-якому випадку йти будемо до кінця і, якщо не український, то європейський суд поставить остаточну крапку.
– Ті археологічні розкопки, які проводились, свого часу виявили цікаві знахідки…
Під час дослідження території єврейської дільниці, було знайдено частину історії Львова. Зокрема печатку короля Ягайла. У цілому світі такі речі музеєфікуються і є великою атракцією для туристів. Ми могли зробити такий музей і тут. Я гадаю, що особливо цікавим він би міг стати для вихідців зі Львова, які в роки лихоліть змушені були виїхати. Ті люди пам’ятають Львів таким, яким він був у їхньому дитинстві, про який розповідали батьки і переповідали свої спогади старші покоління.
Для євреїв вся ця історія є дуже важлива. Ми знаємо, що стосунки євреїв з неєврейським, християнським, оточенням в більшості, мали позитивні риси, свідченням яких є унікальна історико-культурна спадщина, яка ще збереглась попри нищівну агресію німецьких нацистів і комуністів. Криваві ж короткочасні сторінки історії, спровоковані політичними амбіціями. Але те, що у Львові була створена унікальна культурна спадщина говорить про те, що тут був високий рівень толерантності та добросусідських стосунків. Саме через це були можливі здобутки, які ми намагаємось зберегти. В цих краях творилась висока мудрість, існував неперевершений дух, який увійшов в кожну краплину юдейської історико-культурної спадщини, надавши їй унікальну барвистість і життєдайність. Адже саме ті якості продовжуються в численних ортодоксальних релігійних єврейських громадах світу.
Тоталітарні режими 20 століття спустошили духовність, зруйнували юдейські храми, але не змогли зруйнувати незбагненні духовні цінності, які вивезли разом з собою юдейські емігранти. Як підкреслили сивочолі рабини Міністру культури України Михайлу Кулиняку і голові Державної служби охорони культурної спадщини України Андрію Вінграновському: ніколи не пересохне глибока повага до України, де покояться видатні Рабини, Праведники і глави поколінь – зразки у вірі, мудрості і глибинної незбагненної містики та людяності.
Віряни юдеї долають великі відстані аби помолитись до Всевишнього біля місць спочинку Праведників, заглибитись в систему їх цінностей, виголосити коментарі до їх безсмертних рукописів.
Головною проблемою, з якою зіштовхується світова віруюча єврейська спільнота, є те, що цей приклад карколомного проекту на святині синагоги «Турей Загав» запланований стати прецедентом для інших місць, і це на практиці призведе до дуже сумних наслідків для автентичної духовної єврейської спадщини. Завданням автентичної реставрації пам’яток історично-культурної спадщини є встановлення зв’язку між нашим та прийдешнім поколіннями, щоб прийдешні покоління мали можливість долучитися до мудрості, вкладеної в цю спадщину нашими мудрецями древності. На практиці ми бачимо, що знаходимося на нижчому рівні мудрості, ніж раніше, і людство не простить нам цього. Автентична реставрація завжди супроводжується досконалими дослідженнями, виявленням духовних перлин надзвичайного знання та усвідомленням того, яким щастям для нас є можливість звернутися до поколінь минулого та встановити їх зв’язок із сьогоденням.
Цей коштовний, добре проплачений проект «Простір синагог» не відкриває нам жодної краплі мудрості колишніх поколінь, він лише має вигляд яскравих кубиків, якими бавляться діти й відразу забувають про них, закінчивши гру. Зовсім по іншому виглядав би проект, чиїм завданням була б освіта. Всі ті «експерти», що займалися розробкою цього проекту, і думки не мали проконсультуватися із духовними лідерами. Весь цей проект «Простір синагог» є анти духовного значення і не відповідає вимогам Закону. Всім, хто брав участь у розробці цього проекту, слід було б керуватися правилами великих майстрів проектування, які ніколи не боялися самокритики. Ніхто не може звинуватити мене в непорядності до культурної спадщини, мені пощастило навчитися у священної пам’яті українського наукового велетня професора Ярослава Дашкевича, професорки Фаїни Петрякової бути надзвичайно відповідальним при роботі з культурною спадщиною в наведенні зв’язку між минулим і майбутнім. Вони не шкодувала часу, щоб вишукувати в минулому зерна великої мудрості.
Багато місць єврейської історико-культурної спадщини України було врятовано саме з ініціатив місцевої влади. Українські борці за волю, державність під гаслом «це наші юдеї» закликали і закликають до збереження святих місць юдеїв України.
– Розкажіть детальніше чим така особлива «Золота Роза»?
Наша синагога була перлиною середньовічного ренесансного мистецтва, це – унікальна спадщини 16 століття. «Турей Загав» («Золоті Рядки») в народі назвали Золота Роза, за іменем жінки рабина, яка була харизматичною персоналією. Головною ж тезою для євреїв цілого світу є те, що в ній молилися видатні рабини. Зокрема, рабин Давид ГаЛеві Сегал, який написав коментарі до Кодексу життя Б-гобоязненого юдея, де описував, як треба поводитись в різних ситуаціях, щоб виконувати Божі заповіді. Ця праця є в кожній сімейній бібліотеці і кожній релігійній школі. Він відомий в цілому світі і всі знають, що рабин походив зі Львова. А тут у Львові від нас, нащадків юдейської ортодоксальної віри, забрали нашу духовну власність — руїни синагоги. До слова, наступного року виповнюється 350 років з дня смерті рабина. Він похований на старому кладовищі, де зараз з волі тої же самої міської влади Львова розташовані незаконно приватизовані земельні ділянки Краківського та Нашого ринків.
– В 2011 був інший проект, який мав на меті відновити синагогу. Розкажіть про нього.
Так, наша організація планувала відновити синагогу. І, на відмінну, від «Простору Синагог» ми мали всі необхідні погодження. Представництво Американського Об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу отримало грант Посольства США в Україні на скрупульозне вивчення юдейської дільниці «Історичного Центру Львова». Львівські архітектори та історики створили «Програму Регенерації юдейської дільниці», яка отримала всі погодження, передбачені для об’єктів національного значення ЮНЕСКО. Проте, іноземний фонд висунув умову – Львівська міська рада мала погодити втілення цього проекту. Натомість наші чиновники відмовились. І, незадовго після того, вперше заговорили про горезвісний міжнародний конкурс.
– А що крім відбудови синагоги планувалось тоді зробити?
Все було продумано архітекторами з «Укрзахідпроектреставрації» до найменших деталей. Повне археологічне дослідження та музеєфікація усіх знайдених решток з використанням сучасних технологій. Тобто все, що було знайдено мало бути, наприклад, «сховане» під скло. Для кращого уявлення, згадайте музеї Польщі. Наші сусіди вміють шанувати свою історію і використовують культурну спадщину для освітніх цілей. Особливо така практика є актуальною для територій, де євреїв залишилось мало. Річ в тім, що причини антисемітизму не тільки в тому, що деякі люди намагаються нажити собі на тому фінансовий і політичний капітал, а й в тому, що люди просто не знають змісту наших традицій. Саме тому, так важливо показати суспільству наші звичаї, наш спосіб життя.
До того ж, під час розкопок археологи знайшли домашні Микви, це такі ванночки для омовіння перед молитвою, численні горщики чи уламки п’єців. На основі цих знахідок можна уявити собі як виглядало житло. Макет такого дому ми і хотіли законсервувати та накрити склом. Хоча, ми маємо фонди для відбудови синагоги. Наразі всі знахідки зберігаються у фондах Рятівної археологічної служби і саме з ними треба консультуватись в питаннях їхніх планів.
Далі буде
Розмовляла Христина ІНЖУВАТОВА
Фото Микита ПЕЧЕНИК
