Релігієзнавець: Проведення Всеправославного собору – це суттєвий іміджевий програш Москви

24 червня 2016, 15:03 | Суспільство-дайджест | 4 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Олена Янковська

«Вголос», 22 червня 2016

Лідери православних церков зустрілися вперше за понад тисячолітню паузу на Всеправославному соборі. Щоправда, не обійшлося без інцидентів – демаршу Російської, Антіохійської, Грузинської та Болгарської православних церков. Яблуком розбрату, що не зміг до кінця об’єднати православний світ, називають українське питання, а саме: визнання автокефалії Української православної церкви.

До слова, офіційно православний світ складається з 14 церков, кожна з яких є самостійною та незалежною.  Константинопольський патріархат вважають «першим за честю» ще з часів Візантії, він очолює список помісних церков, серед яких також: Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Російська, Сербська, Румунська, Болгарська, Грузинська, Кіпрська, Елландська, Польська, Албанська, Чеських земель і Словаччини. З 14 церков четверо – фактично Російська православна церква та її сателіти –  проігнорували цю об’єднавчу зустріч. Українські православні церкви не беруть участі в соборі через відсутність автокефалії. Загалом Всеправославний собор має тривати до 26 червня.

Які наслідки цього собору передусім для українського православ’я, чому РПЦ проігнорувала зустріч, наскільки легітимними і важливими будуть рішення собору, «Вголос» поцікавився у відомого релігієзнавця, директора департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України Андрія Юраша.

Пане Андрію, які наслідки матиме Всеправославний собор передусім для українського православ’я?

Про комплексні наслідки варто говорити після завершення собору. На цьому етапі є всі підстави говорити про унікальну роль цього зібрання лідерів православного світу, якого не було з часу останнього VII Вселенського собору 787 року (після 1054 року, коли відбувся «великий розкол» між православними і католиками, такі собори більше не проводили – ред.). Однозначно, що проведення такого авторитетного зібрання предстоятелів православних церков є новою епохою, собор відкриває нову добу у православній спільноті. Переборено дуже багато комплексів, перейдено добу усвідомлення того, що об’єднаними зусиллями сучасні православні церкви мають відповідати на виклики сьогодення. Вони можуть бути найрізноманітнішими, та в кожному разі відповідь має бути адекватною і системною, виходячи із засад віри, але беручи до уваги реалії сьогодення. Питань, які стоять перед православними церквами, багато: це і календарна реформа, і ставлення до моралі, сім’ї, стосунки з іншими церквами, питання диптихів. Тут не можуть не випливати і стратегічні проблеми, які вже існують десятиріччями, зокрема визнання нових автокефальних церков. Мало хто звертає увагу на той факт, що нині йдеться тільки про 14 церков – учасників собору, які є в диптиху з Константинопольською патріархією. А Московський патріархат говорив завжди про 15 церков, маючи на увазі православну церкву в Америці, якій Москва надала автокефалію на початку 1970-х років. Однак Константинополь цієї автокефалії не визнав. Тобто де-факто цей собор є підтвердженням саме цієї церковної версії розвитку православ’я, яку пропонує і втілює Вселенська константинопольська патріархія.

Відомо, що дуже багато конфліктних питань було знято з порядку денного зустрічі, та все ж таки на що із запланованого до розгляду варто звернути увагу? Які з цих питань можуть мати вирішальний вплив на українське православ’я загалом?

Коли ми говоримо про певні конфліктні моменти, які стосуються цього собору і його проведення, то перш за все маємо усвідомлювати механізм ухвалення рішень. Чому знято конфліктні питання? Не тому, що їх не існує чи на них не варто відповідати, а тому що на цей момент для можливості здійснення самого соборного процесу Константинополь і Москва прийшли до спільної позиції: всі рішення потрібно ухвалювати консенсусом. Тому конфліктні питання, щодо яких немає порозуміння між основними православними церквами, просто знято. Оскільки апріорі на них не можна було б знайти рішення в межах соборного процесу. Константинополь від самого початку наполягав, що, як і під час будь-якого іншого собору, ухвалення рішень має відбуватися простою більшістю голосів. Але Москва, розуміючи, що більшість церков православної ойкумени підтримує позицію Вселенського патріархату і її позиція не знайде підтримки більшості, наполягла на консенсусності. Тобто, якщо одна з церков не згідна, це не дозволяє ухвалити те чи інше рішення. І Константинополь заради того, щоб залучити московську делегацію до зібрання, погодився на цю схему. Але після демаршу Московської патріархії і її сателітів, які напередодні собору намагалися примусити організаторів схилитися до їхньої позиції, у межах теперішнього формату обговорюють, що все-таки, мабуть, варто відходити від цієї ідеї консенсусності й повертатися до потреби ухвалення документів простою більшістю голосів.

На вашу думку, яка все-таки основна причина демаршу Московської патріархії? Чому вона відмовилася брати участь у соборі?

Тому що об’єктивно собор розгортається не в межах тієї схеми, яку пропонує Московський патріархат, а в рамках тієї концепції, яку уособлює Вселенський константинопольський патріархат. І хоча українське питання, через наполягання Москви, не було внесено в порядок денний і його не могли, тим паче, вирішити позитивно, але, об’єктивно, здійснення соборного процесу, проведення собору – це аргумент на користь Константинополя як першого за честю ієрарха в православному світі.

Фактично, проведення собору показує: Константинопольський патріархат є живою, реально діючою, впливовою церквою, яка змогла зініціювати процес, провести собор й ухвалити ті рішення, які потрібні для православної спільноти у світі. Це зняло претензії Москви на домінування у православному світі, а Константиполь зміг зберегти формально й неформально лідерські позиції.

Другий момент: проведення собору і його завершення, навіть без обговорення питання України, змогли б зміцнити позиції Вселенського патріархату, розв’язали б йому руки і давали б можливість патріарху Варфоломію повертатися до українського питання в майбутньому. І, можливо, навіть його позитивно вирішувати щодо надання та визнання автокефалії Української помісної церкви, що, однозначно, підірвало б позиції московського православ’я. Тому проведення собору для Москви є суттєвим іміджевим та організаційним програшем. В останній момент Москва намагалася через позицію кількох церков відермінувати його, вона розуміла, що проведення собору – це один із небагатьох механізмів, через який вона б могла впливати на Константинополь, утримувати його від зацікавленості українським питанням. І тому концепція Москви полягала не у скасуванні самого собору, а в його відтермінуванні, щоб тримати всіх на гачку. Цього не вдалося, Константинополь наполіг на своїй версії й більшість церков світу показала, що підтримує саме позицію Вселенського константинопольського патріарха Варфоломія.

Якщо українське питання знято з порядку денного, то що тоді?

Воно насправді й не поставало, його не порушували. Очевидно, що Україна чекала на це, воно потрібне, але, якби воно було в порядку денному, ми б зараз не говорили про сам собор, зважаючи на шантаж з боку Московського патріархату. Відсутність апріорі українського питання була однією з передумов для проведення цього собору.

Попри відсутність такого питання, чи все-таки є надія на зрушення питання визнання автокефалії Української православної церкви?

Я думаю, що сам факт проведення цього собору створює потенціал для визнання автокефалії Української православної церкви. Адже автокефалія вже існує, є церкви, які давно існують на автокефальних засадах, інше питання, що їх не визнано всією повнотою церкви. До цього питання Константинополь міг повернутися тільки після завершення собору. Тому це є дуже позитивно, що собор відбувається, він показав, що Константинополь має вплив на більшість церков православного світу. Москва і Московська патріархія свідомо ізолювалися від мейнстрімових тенденцій у православній ойкумені. Вони показали, що з Москвою навряд чи можна буде домовитися в майбутньому. І все це об’єктивно, хоча й не прямо, але однозначно сприяє на користь того, що Константинополь рано чи пізно більш предметно подивиться на так зване українське питання і буде працювати в напрямі визнання та відновлення євхаристійного літургійного спілкування із помісною Українською православною церквою.

Наскільки легітимними будуть рішення собору, особливо для Московської патріархії?

Фактично, у порядку денному собору немає питань, які би були суперечливими для церков православного світу. Є лише невеликі догматично-богословські колізії щодо одного з питань, з приводу решти є повне порозуміння. Тому, умовно кажучи, Москва не має підстав чогось не визнавати чи сумніватися в доцільності якоїсь соборної декларації чи рішення. Собор, як зібрання очільників світових православних спільнот, є, безумовно, легітимним. Для його проведення треба було схвалення самої ідеї з боку всіх православних церков. Власне, в січні цього року в Швейцарії відбулася нарада (синопсис) і всі 14 церков підтвердили потребу його проведення. Тому не участь чотирьох із 14 церков у соборі не означає його нелегітимності. Тому і за формальними, і за неформальними критеріями він є легітимним. Його рішення стосуватимуться більш декларативних, а не практичних і гострих питань, які не було винесено на розгляд, та вони де-факто будуть чинними, діятимуть. І навіть Московська патріархія, яка себе маргіналізувала і поставила поза межі цього собору, не зможе не прислухатися до соборного голосу, який зобов’язуватиме її брати ці рішення до уваги.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
4коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Кропива | 26 червня 2016, 00:27
    Коментувати коментар

    Цікаво, які б відповіді сьогодні дав пан Юраш, знаючи негативні коментарі щодо заяви українських депутатів? адже засудили зухвалість депутатів і діяльність Філарета і представник Констатнтинопільського Патриархату священник Александрос Карлуцос, і представник Польської Православної Церкви архіепископ Люблинський и Холмський Авель, і митрополит Чорногорський и Приморський (Сербська Православна Церква) Амфілохій. здається час полишати бегрунтовні мрії.

    • OLesja | 26 червня 2016, 04:31
      Коментувати коментар

      Ваша московська гібридна війна на цих сторінка всім набридла. Ось доповнення до вашої пропаганди. "Патріарх Сербської Православної Церкви Іриней, коментуючи журналістам роботу Великого православного Собору на Криті, підніс "українське питання" до міжнародного рівня обговорення православною спільнотою,... В інтерв’ю Патріарх Іриней заявив, що українська проблема — не лише українська або російська, але це проблема для всієї Церкви загалом. Він висловив сподівання, що вирішенню цієї проблеми сприятиме Патріарх Варфоломій.“

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • В. Ясеневий | 19 липня 2018, 18:00

    Та не вчені, а дияволом кручені. Істинно вчені вже давним-давно все довели... Найшли "вчених"- тупаків сатанинських ідеологів.

  • Ortox | 19 липня 2018, 14:52

    Будь-яка інформація буде «брехнею», якщо вона не не подобається!

  • enzian | 19 липня 2018, 11:44

    Ну як же москалю й малоросу прожити без царя (правителя, дуче, фюрера, пахана і т.п.)?

  • b111 | 19 липня 2018, 10:00

    Вибачте, но тут з Ваи не згідний. Краще нехай живе в любові з жінкою й буде - мужиком, ніж пі.Асом.

  • b111 | 19 липня 2018, 08:52

    Не льстіть собі - Ви не всі. Особисто мене з кацапським паханатом не зв*язує НІЧОГО. Вивчили ХАБАЛКУ доцю - московію на свою голову. Зажирівши й охамівша **любляча** доця, маму добре гнобить в своїй