Храм, у якому підписували договір Мазепа і Карл ХІІ

08.05.2016, 23:15
Храм, у якому підписували договір Мазепа і Карл ХІІ - фото 1
Реставрація церкви в селі Дігтярівка на Чернігівщині опинилася під загрозою

Реставрація церкви в селі Дігтярівка на Чернігівщині опинилася під загрозою

Представники української діаспори в Канаді та Америці бояться вкладати гроші в подальшу реставрацію унікального мазепинського храму Святої Покрови Божої Матері, котрий розташований в Дігтярівці Новгород-Сіверського району Чернігівщини. Все через – загрозу міжконфесійного протистояння. Роботи з відбудови та реставрації святині було розпочато у 2011 році за кошт української діаспори, однак вони були припинені з початком російської агресії. Історики кажуть, що церква, збудована за кошт Івана Мазепи у 1708 році, є неоціненною пам’яткою історії не лише для України, але й для Швеції. Саме тут було підписано угоду між гетьманом Іваном Мазепою та королем Карлом ХІІ. Після часткової відбудови храму в Дігтярівку почали їздити паломники. Якою буде подальша доля мазепинської церкви і чи варто боятися міжконфесійної війни?

Церква в Дігтярівці

НЕ ЦАР, ТАК ГОЛОВА КОЛГОСПУ

Храм святої Покрови Божої Матері у селі Дігтярівка Новгород-Сіверського району Чернігівщини має неоціненне історичне значення. Його було збудовано перед початком Північної війни, у 1708 році, на замовлення і коштом гетьмана Івана Мазепи. Тут гетьман молився за Україну перед історичною зустріччю з королем Швеції Карлом ХІІ.

21 вересня 1708 року шведські полки на чолі з Карлом XII вступили на територію Лівобережної України біля села Дрокова Стародубського полку. Основна ж зустріч шведського короля та українського гетьмана відбулася на землях Сіверщини. Свій табір Карл ХІІ розташовував в селі Гірки за 3-4 кілометри від Дігтярівки. 30 жовтня 1708 року в Дігтярівській церкві, збудованій коштом гетьмана Мазепи, відбулося підписання україно-шведської військово-політичної угоди. Іван Мазепа та Карл ХІІ скріпили угоду печатками та засвідчили перед Всевишнім чистоту власних намірів. На знак пошани та величі історичної події швецький король подарував храму чавунні плити для підлоги, розміром 50 на 50 сантиметрів з гравіруванням «К ХІІ».

Після поразки Карла ХІІ історію даного храму, як і чудодійної ікони Матері Божої Дігтярівської, за наказом російського царя Петра І намагалися переписати. Однак саму церкву не зачепили. Пережила вона і громадську війну, і розкуркулення, і Другу світову. Храм не зачепили німці, а навпаки – «свої», у 1943-му, коли наступали. Та найбільшої руйнації святиня зазнала в мирні часи, в часи «хрущовщини». 1961 року за наказом місцевого голови колгоспу, героя соціалістичної праці Нестора Школьного церкву піддали руйнуванню. Місцеві старожили згадують, як комуністи прив’язували до гусеничного трактора стародавні куполи і як намагалися знести стіни. Знесли, але не всі.

Церква в Дігтярівці

ХРАМ ЗВОДИВ ЗАХІДНИЙ АРХІТЕКТОР

Відроджувати мазепинський храм взявся священик Української православної церкви Київського патріархату В’ячеслав Павленко. «У 2009 році ми створили в Дігтярівці православну громаду, – розповідає отець В’ячеслав. – Коли ж почали там проводити богослужіння, то, бувало, і цегла над головами парафіян пролітала. Вже у 2010 році ми знайшли охочих відновити церкву. Тодішній голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир Хоменко посприяв нам з оформленням документації, за що ми йому і нині вдячні. Починаючи з 2011 року Свято-Покровська святиня почала відроджуватися зусиллями благодійників з Канади та Америки, – продовжує священик. – Допомогу у 50 тисяч доларів нам надав міжнародний благодійний фонд імені Андрія Первозванного».

Відбудовою та реставрацією храму особисто керував відомий столичний архітектор Сергій Юрченко. Фактично за безцінь він розробив замовникам проектно-кошторисну документацію.

З початком реставраційно-будівельних робіт Сергій Юрченко відмітив складність відбудови через нестандарту цеглу, котра була в півтора рази більша за розмірами від звичайної. За його словами, цю цеглу робили на цегельному заводі в Дігтярівці, що також належав Івану Мазепі. Будівельники з’ясували ще один цікавий факт – у вапно, яким скріплювали цеглу, тодішні зодчі додавали волосся – для міцності. До речі, вапно також із цих місцин. Вельми своєрідною була система опалення. У стінах храму козацькі зодчі зробили спеціальні ходи, через які проходив дим, що нагрівав підлогу та стіни. У самих стінах зроблені отвори, так звані «глечики», завдяки яким збільшувалася акустика в храмі. Сергій Юрченко каже, що такі технології застосовували в Росії до ХVІ століття. Тож цілком можливо, що архітектор був знайомий з даними техніками. В церкві збереглися навіть дубові перекриття. Отець В’ячеслав розповідає, що попросив реставраторів не викидати дуб, а залишити його на тому ж місці.

На тверде переконання Сергія Юрченка, храм зводили не місцеві будівельники, а сам спосіб будівництва далекий від народного. Експерти твердо переконані: Дігтярівський храм  будував архітектор. Припускають, що він був із Європи, адже до наших днів збереглася фотографія іконостасу, виконана в стилі класицизму, який на той час зароджувався в Західній Європі.

Церква в Дігтярівці. Система опалення

Відновлювати бароковий храм, збудований архітектором, непросто. Бо ж, окрім відбудови, його треба ще і паралельно реставрувати. Завдяки старанням архітектора Стефана Таранущенка, вдалося зберегти церкву на папері у її первозданному вигляді. Думка про Божий промисел не полишає не лише священиків, але й науковців, адже Таранущенко спеціалізувався на дерев’яних храмах, аж тут невідомо чому його зацікавила Дігтярівська святиня. Креслення архітектора є настільки детальними, що в них вказані навіть розміри гратів на стінах.

Хоча храм не належить до народної архітектури, однак ікона «Богоматір Дігтярівська» виконана в народному стилі. «На ній зображено маленького Ісусика в натуральній величині. Зодягнений він у полотняну сорочку. Божа Матір також одягнена в український одяг, – розповідає В’ячеслав Павленко. – Художник взяв українські елементи за основу. Можливо, Мазепа, дивлячись на маленького Ісусика, згадував себе, бо також колись бігав у полотняній сорочці».

На початку XVIII століття на ікону коштом Мазепи зробили срібні з позолотою шати. В центрі шат – отвір для ликів Богородиці та Немовляти. Поле прикрашено голівками херувимів, рослинним орнаментом із зігнутих стебел та листя аканта. Три великих овальних медальйони шат обрамлені лавровими гірляндами, що символізують могутність, перемогу, мир і славу. На рівному полі медальйона ліворуч зображений Іоан Предтеча, праворуч – архангел Михаїл, зверху – Саваоф в трикутнику, що символізує Трійцю (Отця, Сина і Святого Духа). Внизу, в фігурному щиті, обрамленому листям аканта, – герб гетьмана Івана Мазепи. Після поразки Мазепи у війні з Петром І, за наказом останнього, шати з ікони зняли. Нині вони зберігаються в одному із столичних музеїв. Сама ж ікона, на жаль, не збереглася. В дігтярівській церкві – лише її бідна паперова копія.

Поруч із Свято-Покровським храмом стоїть не менш занедбана церковно-приходська школа, збудована значно пізніше за церкву – у 1910 році. Архітектор Сергій Юрченко поставив будівлю на облік і вона вже також є пам’яткою архітектури. До 1970-х років тут ще навчалися учні. Між храмом і школою існувало церковне кладовище. На нього натрапили випадково, коли у 1960-х роках добудовували виробниче приміщення. За словами місцевих старожилів, поблизу школи знайшли останки священнослужителів, на них навіть були церковні ризи. Останки ніхто не став переховувати, їх поклали в загальну яму і закопали.

ХТО СПРИЧИНИВ КОЛОТНЕЧУ?

Завдяки ентузіазму небайдужих храм вдалося частково врятувати від потрапляння до «Чорної книги втрачених пам’яток». Та чи надовго? За словами отця В’ячеслава Павленка, підтримка сільської голови Тетяни Школьної раптово змінилася на цілковите несприйняття громади Української православної церкви Київського патріархату. Пані Тетяна проігнорувала зустрічі з єпископами УПЦ КП владиками Іларіоном та Євстратієм, які не так давно відвідали Дігтярявку. Більше того вона визнала недоцільною власну зустріч із представниками діаспори, які виділили кошти на відродження пам’ятки.

«Вся колотнеча розпочалася відтоді, як в селі з’явився такий собі Ігор, який тривалий час не мав українського громадянства, – каже священик. – Сам він російськомовний і росіянин за національністю. Має статки невідомого походження та називає Київський патріархат розкольниками».

І дійсно, не так давно в Дігтярівці з’явилася ще одна православна громада – Московського патріархату. Сільська рада надала в користування новоспеченій громаді приміщення колишнього дитячого садочку, яке нині активно ремонтують.

На переконання отця В’ячеслава, саме через це діаспора відмовляється давати кошти для подальшої реставрації.

«Вони бояться давати гроші, бо не хочуть, аби храм перейшов до Московського патріархату, – переконує священнослужитель. – Один із жертводавців Віталій Візир, українець, який емігрував до Америки, мені так і сказав: «Отче, ми не впевнені в тому, чи давати кошти. Аби не трапилося так, що виженуть центральний купол, а до храму зайдуть представники московської конфесії».

ВЛАДА: МІЖКОНФЕСІЙНОГО ПРОТИСТОЯННЯ НЕМАЄ

У Дігтярівській сільській раді запевняють – побоювання безпідставні. «Церква оформлена на громаду Київського патріархату, тож ніхто на храм не претендує, – каже секретар сільської ради Лідія Швець. – Говорити про якесь релігійне протистояння – безпідставно, бо наші люди ходять куди захочуть і не надто розбираються в конфесіях. Діаспора може не боятися, бо на цей храм ніхто не зазіхає».

Для більш детального вивчення питання в Чернігівській обласній раді при постійній комісії з питань освіти, науки, культури та інформації було створено спеціальну робочу групу, яка, аби упередити міжконфесійний конфлікт, тримає це питання на постійному контролі.

За словами голови Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Олени Мовчан, в Дігтярівці немає міжконфесійного конфлікту. «Під час сходів громадян, які відбулися у лютому цього року, жителями населених пунктів Дігтярівської сільської ради питання міжконфесійних відносин не порушувалося», – роз’яснила чиновниця.

Церква в Дігтярівці

Начальник відділу Департаменту культури і туризму, національностей та релігій облдержадміністрації Олексій Степаненко поінформував, що Департамент систематично моніторить ситуацію в області та здійснює контроль за дотриманням Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій», але скарг щодо порушення чинного законодавства чи протистояння на релігійному підґрунті представників громад в Дігтярівці також не надходило.

Тим часом громадськість висловлює занепокоєння щодо іміджевих втрат перед українською діаспорою, які матимуть вплив на подальшу участь меценатів у відродженні та реставрації будівлі церкви святої Покрови Божої Матері у Дігтярівці.

Відповіді чиновників не вселяють спокою і в душу отця В’ячеслава. За його словами, протилежна сторона запускає тему про начебто приналежність Дігтярівської церкви до Спасо-Преображенського чоловічого монастиря у Новгород-Сіверському. «Це є чистої води неправдою. Храм ніколи не належав монастирю, – каже священнослужитель. – Свого часу цар Петро І намагався його приписати туди і навіть арештувати чудодійну дігтярівську ікону Покрови Божої Матері, але благочестиві люди завжди повертали її на місце».

Доки одні бояться, інші будують, треті врегульовують, до Дігтярівки їдуть паломники і не лише з України, але з Швеції і навіть Росії.

Наразі ж доля храму – напівзруйнованого символу єднання та спільних намірів українського і швецького народів, в руках громади та чиновників. І якщо влада не спроможна відбудувати святиню за рахунок державного бюджету, то нехай не заважає робити це охочим.

Віталій НАЗАРЕНКО

Фото Бориса ДОМОЦЬКОГО

"День", 6 травня 2016