Чому папа Франциск не відвертається від Путіна?

11 червня 2015, 11:17 | Суспільство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Наталка Кудрик

Радіо "Свобода", 11 червня 2015

Папа Римський Франциск у середу прийняв на приватній аудієнції президента Росії Володимира Путіна. Не вдаючись у деталі їхньої приватної розмови, показовим є сам факт зустрічі у Ватикані на тлі воєнної агресії Росії в Україні. Від початку конфлікту понтифік неодноразово висловлював підтримку українському народові, однак публічно він не говорив про роль Росії та її лідера. Окремі оглядачі вважають, що для Путіна нинішня зустріч означає виправдання як в очах міжнародної спільноти, так і перед російським народом. А яку мету переслідує папа Франциск? Про це своїми міркуваннями поділився в інтерв’ю Радіо Свобода італійський журналіст і письменник Массімо Франко, автор книжок про Ватикан та оглядач газети Corriere della Sera.

− Ватикан офіційно не засудив дії Росії стосовно України, папа Франциск також не визнає Володимира Путіна агресором, а приймає його на аудієнції. Як Ви вважаєте, чому?

Массимо Франко (Фото: Бассо Каннарса) − Папа дуже переймається тим, щоб запобігти новій Холодній війні між Заходом та Росією, бо нова політична Холодна війна призведе і до релігійної Холодної війни. Україна – це своєрідна межа між католицьким та православним світом, вона також є межею між різними православними компонентами. Понтифік добре знає: коли загострюється політична ситуація, збільшується і релігійне напруження. Тож зусилля Франциска спрямовані на те, щоб в Україні наблизилися до перемир’я або домовилися про компроміс між Україною та Росією.

− Цього прагнуть і лідери США та ЄС, але більшість із них засуджує поведінку Путіна. Чому Ватикан зайняв протилежну позицію?

− На дипломатичному рівні Ватикан провадить лінію альтернативного Заходу, трохи відмінного від того, яким керують США. Думаю, не слід говорити, що папа проти США – справа в іншому. Чинне керівництво Ватикану не хоче відчувати тиску стосовно західної зовнішньої політики, навіть якщо він її не поділяє. Факт революцій, відомих як Арабська весна, суттєво позначився на відносинах Ватикану та США. Під час цих революцій Ватикан побачив, що світські диктатури у Лівії та Єгипті були повалені, і як наслідок – християн там тепер більше переслідують, ніж раніше. Те саме сталося в Іраку зі знищенням Саддама Хусейна. Тож Ватикан тепер двічі думає перед тим, як підтримати позицію Заходу.

− Як Ви думаєте, папа Франциск довіряє Володимирові Путіну?

Не знаю, чи папа довіряє Путіну, але розуміючи сенс Realpolitik, він усвідомлює, що Путін необхідний. Наприклад, на Близькому Сході російського президента вважають захисником християнських меншин, як православних, так і католиків. І це за умов, коли присутність Заходу там дуже обмежена та вважається незаконною в очах місцевого населення, зокрема в Сирії. По-друге, Росія – важливий співрозмовник стосовно відносин з Іраном. По-третє, Росія може бути одним із каналів, через які церква зможе вплинути якось на ситуацію з католиками у Китаї. Є ще один момент, про який мало згадують. Путін, хай і брутальними методами, в Росії бореться за традиційні християнські цінності. Певним чином це подібне до того, що хотіла б зробити католицька церква у Європі, але не може цього досягти, бо Європа стала дуже секуляризованою (тобто звільняється від релігійного впливу в суспільстві – ред.). Це також чинник, який об’єктивно зближує церкву і Путіна.

− Такий собі «християнський цар», як Ви пишете про Путіна у своїй останній книжці про Ватикан папи Франциска («Il Vaticano secondo Francesco»).

− Власне, сам Путін уособлює себе із «християнським царем». Чи дійсно це так, я не знаю, але його поведінка дає зрозуміти: «Я вас захищатиму, те, що в інших уже не виходить, я продовжую робити, довіртеся мені, бо я на Близькому Сході можу досягти більшого, ніж Захід».

У статті для Corriere della Sera Ви пишете про марні старання глави УГКЦ Святослава (Шевчука), котрий спонукав Святий престол виступити проти Путіна. Чи не виглядає це так, що папа певним чином зрадив українських греко-католиків?

− Думаю, що папа просто має значно ширшу картину ситуації, ніж ту, яку йому представили греко-католики з України. Він володіє загальною інформацією стосовно відносин всередині всього православного світу, маючи на увазі і греко-католиків, і тих, що за межами України. Говорити про зраду – це перебільшення, це невлучне слово. Папа просто хоче, щоб усі співпрацювали задля послаблення конфлікту, та, схоже, греко-католики не завжди налаштовані на це.

Карикатура Олексія Кустовського
Карикатура Олексія Кустовського

− Коли президент Росії їде до Ватикану, обговорюють два традиційнт запитання. Чи наблизить візит історичну зустріч папи Римського і патріарха Московського? Наскільки зустріч Путіна з провідником католиків впливає на зближення Ватикану та Російської православної церкви?

− Тут важливо розуміти, наскільки Путін може впливати на керівництво РПЦ для ухвалення рішення про зустріч керівників двох церков. Чесно кажучи, я не можу робити прогнози. Думаю, контакти між церквами будуть продовжуватися. 20 червня до Рима має прибути митрополит Ілларіон, щоб зустрітися із держсекретарем Ватикану П’єтром Пароліном, а може, і з папою Франциском. Це черговий крок до зняття напруження між церквами, чого однаковою мірою прагнуть обидві сторони, а Ватикан, можливо, й більше.

− Щоб мати впливового союзника у питаннях Близького Сходу та не погіршувати відносини з РПЦ, папа Франциск жертвує інтересами України?

− Проблема в тому, що папа вважає кращим для України. Очевидно, він не думає жертвувати її інтересами, а прагне зберегти всю Україну. Я не думаю, що папа якимось чином зраджує Україну.

− Маючи неабиякий вплив та авторитет у міжнародній політиці, папу Франциска порівнюють з його попередником Іваном Павлом II. Що спільного та відмінного Ви бачите між папою-аргентинцем і папою-поляком?

− Нинішній понтифікат, подібно до понтифікату Івана Павла II, сприймає Захід як такий, що простягається від Атлантики до Уралу. Щось на кшталт великого альянсу християн: православних, католиків, протестантів. Очевидно, така перспектива включає і Росію. Природно, що польський понтифік аналізував цю перспективу очима людини, яка вийшла з Холодної війни. Чинний папа діє після Холодної війни. Його міжнародні парадигми дуже відрізняються, бо, повторюю, спрямовані поза лідерство США у стратегічному плані. Ватикан бачить церкву як таку, що повинна пропагувати мир та спокій у світі, навіть часом будучи осторонь американської зовнішньої стратегії.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Ігор Затятий | 11 грудня 2019, 18:33

      Gadanie o zlotym baranku.

    • bopa | 11 грудня 2019, 18:16

      Серед діючих архиєреїв є особи, які прекрасно знають особливості характеру Почесного. Знають його з періоду "перебудови". І Блаженніший має і буде мати підтримку у своєму важкому служінні

    • velovs@ukr.net | 11 грудня 2019, 18:11

      Читайте, будь ласка, УВАЖНІШЕ. Тобто: під "майже безкровно" я мав на увазі лише той час - на зламі 80-90-х рр. ХХ ст. ---- А щодо жертв репресій проти (нинішньої) УГКЦ, то не лише вона так

    • bopa | 11 грудня 2019, 17:38

      До "А головне - майже безкровно", якщо не враховувати тисячі невинно убієнних і репресованих вірних Української Католицької Церкви (теперішньої УГКЦ).

    • velovs@ukr.net | 11 грудня 2019, 17:00

      Наприклад. Якщо б, скажімо, в середині 80-х рр. ХХ ст. хтось сказав, що через якихось лічені кілька років геть розпадеться і зникне "європейський соцтабір", а слідом за ним - і, власне,

    Популярні статті місяця