УПЦ МП як плід «пєрєстройкі» та три сценарії для її майбутнього
Обмірковуючи, все більше стверджуюся в думці, що УПЦ МП як структура – це відбиток горбачовської «пєрєстройкі». Такий висновок дає можливість якісніше аналізувати події в ній та прогнозувати майбутнє.
Її концепція є компроміс між прагненням незалежності, яке вже яскраво було видним у 1990 р., і конструкцією СРСР, яка хиталася, але ще не завалилася.
Внаслідок розділення у 1992 р. УПЦ МП законсервувалася у своїй «пєрєстроєчній» концепції. І внутрішньо УПЦ МП дотепер була тим, чим і «пєрєстройка» – симбіозом усвідомлення того, що треба щось змінювати, та бажання нічого принципово не міняти; сполученням підсвідомого прагнення позбутися гріхів імперії з бажанням зберегти імперську стабільність, впливовість і велич.
Особа спочилого митрополита Володимира була точкою рівноваги цієї хиткої конструкції. Замінити його не зможе ніхто. Тому єдиний можливий шлях для УПЦ МП – увійти в нові, сучасні реалії та зробити свій вибір.
Бо УРСР часів «пєрєстройкі» давно немає, суспільство докорінно змінилося. Тому і УПЦ МП, хоче цього хтось чи ні, – буде обирати не просто свого нового митрополита, а концепцію свого буття.
Судячи з ймовірних кандидатів, таких концепцій може бути три.
1. «Путін». На чолі УПЦ МП стає людина, для якої розпад СРСР – «найгірша катастрофа», Україна ж – георгафіча територія, а не Батьківщина. В умовах неоголошеної війни Кремля проти України шлях «Путіна» для УПЦ МП – шлях протиставлення себе суспільному настрою, перетворення на «фортецю в облозі», пошук «націонал-зрадників» в рясах та показова розправа з ними, закручування гайок та «сплочєніє рядов». Умовно успішним (з точки зору досягнення поставленої мети) цей шлях міг би стати лише за однієї умови – якби реальний Путін переміг Україну. Насправді ж це шлях туди ж, куди і Путін веде Росію – до катастрофи.
2. «Янукович». Обираючи цей сценарій буде обрано спробу «заморозити час», зафіксувати владу (і особисту владу керівника, і колишній вплив структури УПЦ МП на державу та суспільство). Шлях зовнішньої лояльності Москві у сполученні з прагненням залишати її саме зовнішньою. Позірна українська риторика при внутрішньому відкиненні української ідеї. Закручування гайок і створення «партії влади» під особу «Лідера», де в ближньому колі союзники швидко будуть замінені на власних висуванців (умовну «сім'ю»).
В нинішніх умовах шлях «Януковича» для УПЦ МП – шлях швидкої катастрофи. Бо влада реального Януковича трималася на згоді суспільства терпіти його. Хоч більшість розуміла, що все йде не туди, але – мовчазно терпіла. Доки терпець не увірвався. Для «Януковича» від УПЦ МП просто немає часу на побудову своєї «партії регіонів» і утвердження своєї «сім'ї». Тиск суспільної думки та розхитаність конструкції самої УПЦ МП не дозволить реалізувати плани, а тому «Януковича» від МП свій Майдан чекатиме значно швидше, ніж реального прототипа.
3. Найбільш вірогідний варіант – «Кучма» (або «Єльцин»). Керівник, який готовий порвати зі старою ідеологією, але будуватиме свою конструкцію більше зі старих, ніж з нових елементів; який вестиме політику багатовекторності, маючи на увазі єдиний вектор – власний; який прагнутиме бути арбітром у суперечках, а не їхнім активним учасником; для кого місце в історії важливіше, ніж збереження особистої влади. Такий керівник – фігура суперечлива, але на фоні інших, мабуть, найбільш оптимальна як з точки зору збереження внутрішньої стабільності УПЦ МП, так і сприйняття її у суспільтві й створення передумов для подальшої еволюції від конструкції епохи УРСР до Церкви в незалежній Україні.
4. Судячи з усього (якщо продовжити аналогію) своїх «Кравчука» (вихідця зі старої системи, який готовий будувати щось принципово нове), «Ющенка» (українофіла-романтика ) і «Порошенка» (українофіла-прагматика) в УПЦ МП або немає, або немає реальних шансів такого обрати. Хоча тип «Порошенка» для УПЦ МП підійшов би краще, ніж «Кучми».
Зрозуміло, що всі ці аналогії – умовність, і рельні люди, як і події в історії, не повторюються буквально. Проте, ще премудрий Соломон сказав: «Все, що було, те і буде, і якщо скажуть тобі: подивись, ось нове! – придивися, і ти побачиш, що це – добре забуте старе.»
Лишилося близько тижня до часу, коли УПЦ МП обере свого митрополита – і своє майбутнє: повернутися в СРСР, спробувати залишитися УРСР чи все ж таки наздоганяти незалежну Україну.
Архиєпископ ЄВСТРАТІЙ (Зоря)
