З півмісяцем і бізнес-планом

16.07.2014, 19:55

Вимушені переселенці — це нове явище в житті України, що в короткі терміни стало буденним. Напевно процес їхньої інтеграції у незвичні для них спільноти не буде простим. Для окремої категорії біженців він може виявитися подвійно складним — йдеться про кримських татар, які сповідують консервативний іслам.

Кримські мусульмани будують плани з розвитку туризму в Західній Україні

Вимушені переселенці — це нове явище в житті України, що в короткі терміни стало буденним. Напевно процес їхньої інтеграції у незвичні для них спільноти не буде простим. Для окремої категорії біженців він може виявитися подвійно складним — йдеться про кримських татар, які сповідують консервативний іслам. Мусульмани, що осіли на Буковині, вже повні туристичних бізнес-планів, які сподіваються реалізувати в містечку, що їх прихистило.

Непитущий піонер

— ... і крім того, мусульмани зовсім не п’ють! — Олена Мельницька, викладач Хотинського технікуму перераховує плюси нових сусідів. Зараз тут всього кілька сімей переселенців із Криму, але якщо все піде так, як вони розраховують, у Хотині з’явиться новий елемент суспільно-політичного, економічного та релігійного життя — мусульманська громада.

Місто Хотин Чернівецької області, по суті, — велике село з чудовою стародавньою фортецею на березі Дністра. Нечисленні промислові підприємства віднедавна остаточно припинили існування, сільське господарство не приносить великих доходів, а на туристах заробляти до пуття не навчилися. Енвер Кадиров, віднедавна хотинець, впевнений, що продуманий проект розвитку міста і фортеці приверне сюди гроші та створить чимало робочих місць. У Енвера розвинена інтуїція на перспективні туристичні починання.

— Місто, взагалі-то, вмирає. Але тут можна відкрити такі горизонти! — палко переконує він. Хотинці ці горизонти не дуже-то розрізняють, а даремно. Кримські переселенці їм у цьому зможуть допомогти. — Ми тут як шестірня, що її не вистачає машині, яка не рушає. З нами тут все може запрацювати.

Кадиров приїхав до Хотина наприкінці травня, після того, як у Криму йому жити стало неможливо. Він переконаний мусульманин, завжди відстоював свої права. З приходом російської влади відстоювати консервативний іслам у Криму стало просто небезпечно. Материкова Україна цілком віротерпима, і зараз Енвер думає про те, як створити життєздатну громаду кримських мусульман у вигнанні — економічно міцну і таку, що житиме повноцінним релігійним життям.

— Я тут як піонер. Не той піонер, який радянський, а той, який розвідник, — зі сміхом каже він.

Я п’ю каву, а Кадиров відмовляється — зараз час «ураза», мусульманського посту, під час якого між сходом і заходом сонця не можна ні їсти, ні пити, і ці обмеження тривають місяць. Пост «ураза» повинні витримувати всі мусульмани, і ті, хто вважає за необхідне суворо дотримуватися релігійних приписів, не дають собі жодних поблажок. Більшість кримських татар досить помірні мусульмани і їх ставлення до ісламу таке саме, як і ставлення до Євангелія більшості православних українців — це швидше частина традиційної культури, але не настанова в повсякденному житті. Молитва п’ять разів на день, обов’язкова молитва в мечеті щоп’ятниці, прагнення здійснити паломництво в Мекку, суворе дотримання певного зовнішнього вигляду та повна заборона на спиртне — так живуть переконані в ісламі кримські татари, як вони себе називають — «ті, хто дотримуються».

У Хотині проживає і мати трьох дітей Хатидже. Вона теж «дотримується» і виглядає в традиційному мусульманському одязі майже як православна монашка — на голові хустка, що повністю закриває волосся, руки оголені не вище зап’ястя. Вона привертає увагу хотинців, часто вони зупиняються розглянути її.

Раніше і Енвер Кадиров, і багато його друзів виступали за право жінок фотографуватися для паспорта в хустці «хіджабі» — це була мало не найболючіша проблема кримських мусульманок. Але часи українського Криму вже минули і невідомо, коли вони повернуться. Життя зіштовхнуло з проблемами серйознішими.

— Ми хочемо жити разом, громадою. Нам не можна розчинятися, — говорить Кадиров. — Тут ми хочемо жити так, як жили в Криму — свій квартал, мечеть, священик-імам, кладовище. Але все це треба зробити.

Насамперед треба створити робочі місця — у Кадирова й Аблаєва вже є такий проект. Крім того, потрібно готуватися до проблем, які можуть виникнути через ті упередження, що є у хотинців. Багато хто з них ніколи раніше з мусульманами або кримськими татарами не стикався, а тут доведеться спілкуватися щодня.

Історія розбрату

— Як тільки Енвер приїхав, я одразу вирішила з ним зустрітися, — говорить Мельницька. Ми спілкуємося з нею в кабінеті «Центру євроінтеграції», недержавної організації, якою вона керує у вільний від викладацької роботи час. — Ця наша сфера діяльності — відносини між національностями, народами, релігіями. Справа в тому, що про кримських татар багато хто нічого не знав. Мій син Андрій бував у Криму і бачив, скільки кримські татари зробили для своєї батьківщини. І ще ми знаємо історію кримських татар, ми знаємо, як вони боролися.

Вона каже, що кілька років тому в Хотин приїхало чимало румунських ромів — у Румунії у них почалися якісь проблеми з владою, і вони вирішили переселитися в Україну. Хотинців це стривожило.

— І зараз мені потрібно було пояснювати, що кримські татари і цигани — це зовсім різні народи! — розповідає Мельницька. — На жаль, у нас є малоосвічені люди, з вузьким кругозором, у них казна-що в голові.

Її син Андрій, історик, розповідає про сліди кримських і литовських татар у Хотині та про мусульманське минуле цих місць — сліди цілком виразні, чого варта мечеть у Хотинській фортеці, яка збереглася в переробленому вигляді. Але багате минуле, яке дає надії на економічний розвиток, одночасно таїть в собі також коріння нинішніх проблем.

— Історію Хотина писали в радянські часи, і тому все, що пов’язано з турками, мусульманами, татарами — все зображувалося чорними фарбами. І це створило стереотипи, що мусульмани жорстокі, страшні. Так всіх нас і вчили, — говорить Мельницька.

Перед нашою зустріччю я прогулювався фортецею та наткнувся на стенд, де коротко повідомлялося про основні віхи її історії. Цей список виглядав як епізоди «турецького панування» та «звільнення» від нього, що змінюють одне одного. Енвер Кадиров звертає увагу на настільки тенденційну подачу історичних фактів:

— Ось у цій книжці, — він демонструє мені «Хотинську війну», видання наукового колективу Хотинської фортеці, — ось тут мусульмани — тільки вбивці та злодії. Слово «Аллах» пишуть з маленької літери, Коран називають «книгою, яка надихає загарбницькі війни».

«Хотинська війна» широко представлена ​​в місцевій торгівлі, її можуть із легкістю придбати і туристи, і хотинці. А Енвер, і Осман, і Хатидже, яка не знімає хіджаб, збираються тут жити. Енвер знає, що протиставити застарілим стереотипам — він будує плани на проведення науково-практичної конференції в Хотині, на якій авторитетні вчені, як він сподівається, з багатьох країн світу, розкажуть про свої роботи з мусульмано-християнського діалогу. Конференція може відбутися вже цієї осені, «якщо бюджет затвердять», додає Кадиров.

Після цього потрібно буде братися за головне в його проекті — отримати землю під будівництво житлового кварталу та затвердити план етнографічного села кримських татар. Там передбачено туристичний комплекс, що показує традиційні ремесла — наприклад, вишивку, ювелірну майстерність, гончарство. Фахівці усього цього є, вони можуть і працювати на очах туристів, і проводити майстер-класи. Більше того, такі фахівці зараз або сидять без роботи в Криму, або змушені займатися низькокваліфікованою роботою на материковій Україні. Кадиров переконаний, що і хотинцям буде місце в новому бізнесі — якщо вони захочуть в ньому працювати.

— Можна не тільки кримськотатарське етнографічне село робити, можна і польське, і козацьке, і молдавське. Навпаки, чим їх буде більше, тим туристам цікавіше, — говорить він.

Зараз нечисленні поляки і українці, які цікавляться фортецею, затримуються там не більше декількох годин, а проект Кадирова передбачає візит на добу і більше. Все разом носитиме назву «Вежа століть».

Про мечеті подумаємо завтра

Осман Аблаєв, який у Криму займався управлінням бізнес-проектів, а тепер допомагає Енверу Кадирову, дивиться в майбутнє зі стриманим оптимізмом. Надихає, що міська влада готова йти назустріч, але розхолоджує те, що ніякої допомоги від держави немає. Відсутність юридичних норм, які регламентують статус внутрішньо переміщених громадян — а саме такими є мусульмани, які втікали з Криму — пов’язують місцеву владу по руках і ногах. І міськрада, і Хотинська районна адміністрація стверджують, що раді б допомогти, але ніяких чітких інструкцій чи повноважень для цього вони не мають.

— Немає закону про внутрішніх переселенців. Ніхто не очікував цих проблем. Статус переселенців потрібно вирішувати на рівні держави. Ми допоможемо всім, чим зможемо, — говорить глава Хотинської райдержадміністрації Володимир Стратейчук. Він щиро схвильований, говорячи про невизначене становище тих, хто залишився в Криму. — Це перше бажання кожної людини — безпека. Безпека дітей, жінок...

— Ви готові до того, що у вашому місті з’явиться мусульманська громада. З мечеттю, цілий квартал? — запитую я його.

Але виявляється, це не те питання, яким зараз задаються хотинці. Громада ще занадто мала, щоб викликати тривогу в обивателів. А для влади думати про тактичні завдання завжди важливіше, ніж про стратегічні.

— Я вам так скажу: вони — громадяни України, як я чи ви. Вони можуть приїхати куди хочуть. Ми — світська країна. Чому у них повинні з’явитися якісь особливі проблеми? — відповідає голова РДА.

Стратейчук вважає, що проблеми невизначеного майбутнього зараз не важливі. Потрібно вирішувати проблеми сьогоднішні та завтрашні.

— Хотин завжди жив так — фортеця окремо, місто окремо. Це потрібно змінювати, перспектива — туризм, — вважає він. — Я з Енвером спілкувався, мені подобається його підхід. Це, напевно, буде на руку нам, місцевій владі. Ініціатива хороша, будемо допомагати. Але треба вирішувати спочатку першочергові завдання — як, наприклад, розселяти прибулих. У нас це ніде чітко не прописано.

Квартирне питання Кадирова вирішилося просто: його з Аблаєвим поселили в мало до цього пристосовані кімнатки при місцевій спортивній школі. Але зараз у нього з’явилася можливість орендувати нормальну квартиру, і тепер Кадиров зможе привезти в Хотин дружину та дитину. Він неприховано радий, і тому пропонує якесь історико-психологічне узагальнення:

— Справа в тому, що кримські татари спочатку в Узбекистані після депортації обживалися, потім в Криму на батьківщині. І тут влаштуємося. Це у нас вже в генофонді — знайти себе на новому місці. І при цьому так все зробити, щоб всім було нормально, добре.

 

Джерело фото: М. Солокий  

Кримські мусульмани будують плани з розвитку туризму в Західній Україні

Вимушені переселенці — це нове явище в житті України, що в короткі терміни стало буденним. Напевно процес їхньої інтеграції у незвичні для них спільноти не буде простим. Для окремої категорії біженців він може виявитися подвійно складним — йдеться про кримських татар, які сповідують консервативний іслам. Мусульмани, що осіли на Буковині, вже повні туристичних бізнес-планів, які сподіваються реалізувати в містечку, що їх прихистило.

Непитущий піонер

— ... і крім того, мусульмани зовсім не п’ють! — Олена Мельницька, викладач Хотинського технікуму перераховує плюси нових сусідів. Зараз тут всього кілька сімей переселенців із Криму, але якщо все піде так, як вони розраховують, у Хотині з’явиться новий елемент суспільно-політичного, економічного та релігійного життя — мусульманська громада.

Місто Хотин Чернівецької області, по суті, — велике село з чудовою стародавньою фортецею на березі Дністра. Нечисленні промислові підприємства віднедавна остаточно припинили існування, сільське господарство не приносить великих доходів, а на туристах заробляти до пуття не навчилися. Енвер Кадиров, віднедавна хотинець, впевнений, що продуманий проект розвитку міста і фортеці приверне сюди гроші та створить чимало робочих місць. У Енвера розвинена інтуїція на перспективні туристичні починання.

— Місто, взагалі-то, вмирає. Але тут можна відкрити такі горизонти! — палко переконує він. Хотинці ці горизонти не дуже-то розрізняють, а даремно. Кримські переселенці їм у цьому зможуть допомогти. — Ми тут як шестірня, що її не вистачає машині, яка не рушає. З нами тут все може запрацювати.

Кадиров приїхав до Хотина наприкінці травня, після того, як у Криму йому жити стало неможливо. Він переконаний мусульманин, завжди відстоював свої права. З приходом російської влади відстоювати консервативний іслам у Криму стало просто небезпечно. Материкова Україна цілком віротерпима, і зараз Енвер думає про те, як створити життєздатну громаду кримських мусульман у вигнанні — економічно міцну і таку, що житиме повноцінним релігійним життям.

— Я тут як піонер. Не той піонер, який радянський, а той, який розвідник, — зі сміхом каже він.

Я п’ю каву, а Кадиров відмовляється — зараз час «ураза», мусульманського посту, під час якого між сходом і заходом сонця не можна ні їсти, ні пити, і ці обмеження тривають місяць. Пост «ураза» повинні витримувати всі мусульмани, і ті, хто вважає за необхідне суворо дотримуватися релігійних приписів, не дають собі жодних поблажок. Більшість кримських татар досить помірні мусульмани і їх ставлення до ісламу таке саме, як і ставлення до Євангелія більшості православних українців — це швидше частина традиційної культури, але не настанова в повсякденному житті. Молитва п’ять разів на день, обов’язкова молитва в мечеті щоп’ятниці, прагнення здійснити паломництво в Мекку, суворе дотримання певного зовнішнього вигляду та повна заборона на спиртне — так живуть переконані в ісламі кримські татари, як вони себе називають — «ті, хто дотримуються».

У Хотині проживає і мати трьох дітей Хатидже. Вона теж «дотримується» і виглядає в традиційному мусульманському одязі майже як православна монашка — на голові хустка, що повністю закриває волосся, руки оголені не вище зап’ястя. Вона привертає увагу хотинців, часто вони зупиняються розглянути її.

Раніше і Енвер Кадиров, і багато його друзів виступали за право жінок фотографуватися для паспорта в хустці «хіджабі» — це була мало не найболючіша проблема кримських мусульманок. Але часи українського Криму вже минули і невідомо, коли вони повернуться. Життя зіштовхнуло з проблемами серйознішими.

— Ми хочемо жити разом, громадою. Нам не можна розчинятися, — говорить Кадиров. — Тут ми хочемо жити так, як жили в Криму — свій квартал, мечеть, священик-імам, кладовище. Але все це треба зробити.

Насамперед треба створити робочі місця — у Кадирова й Аблаєва вже є такий проект. Крім того, потрібно готуватися до проблем, які можуть виникнути через ті упередження, що є у хотинців. Багато хто з них ніколи раніше з мусульманами або кримськими татарами не стикався, а тут доведеться спілкуватися щодня.

Історія розбрату

— Як тільки Енвер приїхав, я одразу вирішила з ним зустрітися, — говорить Мельницька. Ми спілкуємося з нею в кабінеті «Центру євроінтеграції», недержавної організації, якою вона керує у вільний від викладацької роботи час. — Ця наша сфера діяльності — відносини між національностями, народами, релігіями. Справа в тому, що про кримських татар багато хто нічого не знав. Мій син Андрій бував у Криму і бачив, скільки кримські татари зробили для своєї батьківщини. І ще ми знаємо історію кримських татар, ми знаємо, як вони боролися.

Вона каже, що кілька років тому в Хотин приїхало чимало румунських ромів — у Румунії у них почалися якісь проблеми з владою, і вони вирішили переселитися в Україну. Хотинців це стривожило.

— І зараз мені потрібно було пояснювати, що кримські татари і цигани — це зовсім різні народи! — розповідає Мельницька. — На жаль, у нас є малоосвічені люди, з вузьким кругозором, у них казна-що в голові.

Її син Андрій, історик, розповідає про сліди кримських і литовських татар у Хотині та про мусульманське минуле цих місць — сліди цілком виразні, чого варта мечеть у Хотинській фортеці, яка збереглася в переробленому вигляді. Але багате минуле, яке дає надії на економічний розвиток, одночасно таїть в собі також коріння нинішніх проблем.

— Історію Хотина писали в радянські часи, і тому все, що пов’язано з турками, мусульманами, татарами — все зображувалося чорними фарбами. І це створило стереотипи, що мусульмани жорстокі, страшні. Так всіх нас і вчили, — говорить Мельницька.

Перед нашою зустріччю я прогулювався фортецею та наткнувся на стенд, де коротко повідомлялося про основні віхи її історії. Цей список виглядав як епізоди «турецького панування» та «звільнення» від нього, що змінюють одне одного. Енвер Кадиров звертає увагу на настільки тенденційну подачу історичних фактів:

— Ось у цій книжці, — він демонструє мені «Хотинську війну», видання наукового колективу Хотинської фортеці, — ось тут мусульмани — тільки вбивці та злодії. Слово «Аллах» пишуть з маленької літери, Коран називають «книгою, яка надихає загарбницькі війни».

«Хотинська війна» широко представлена ​​в місцевій торгівлі, її можуть із легкістю придбати і туристи, і хотинці. А Енвер, і Осман, і Хатидже, яка не знімає хіджаб, збираються тут жити. Енвер знає, що протиставити застарілим стереотипам — він будує плани на проведення науково-практичної конференції в Хотині, на якій авторитетні вчені, як він сподівається, з багатьох країн світу, розкажуть про свої роботи з мусульмано-християнського діалогу. Конференція може відбутися вже цієї осені, «якщо бюджет затвердять», додає Кадиров.

Після цього потрібно буде братися за головне в його проекті — отримати землю під будівництво житлового кварталу та затвердити план етнографічного села кримських татар. Там передбачено туристичний комплекс, що показує традиційні ремесла — наприклад, вишивку, ювелірну майстерність, гончарство. Фахівці усього цього є, вони можуть і працювати на очах туристів, і проводити майстер-класи. Більше того, такі фахівці зараз або сидять без роботи в Криму, або змушені займатися низькокваліфікованою роботою на материковій Україні. Кадиров переконаний, що і хотинцям буде місце в новому бізнесі — якщо вони захочуть в ньому працювати.

— Можна не тільки кримськотатарське етнографічне село робити, можна і польське, і козацьке, і молдавське. Навпаки, чим їх буде більше, тим туристам цікавіше, — говорить він.

Зараз нечисленні поляки і українці, які цікавляться фортецею, затримуються там не більше декількох годин, а проект Кадирова передбачає візит на добу і більше. Все разом носитиме назву «Вежа століть».

Про мечеті подумаємо завтра

Осман Аблаєв, який у Криму займався управлінням бізнес-проектів, а тепер допомагає Енверу Кадирову, дивиться в майбутнє зі стриманим оптимізмом. Надихає, що міська влада готова йти назустріч, але розхолоджує те, що ніякої допомоги від держави немає. Відсутність юридичних норм, які регламентують статус внутрішньо переміщених громадян — а саме такими є мусульмани, які втікали з Криму — пов’язують місцеву владу по руках і ногах. І міськрада, і Хотинська районна адміністрація стверджують, що раді б допомогти, але ніяких чітких інструкцій чи повноважень для цього вони не мають.

— Немає закону про внутрішніх переселенців. Ніхто не очікував цих проблем. Статус переселенців потрібно вирішувати на рівні держави. Ми допоможемо всім, чим зможемо, — говорить глава Хотинської райдержадміністрації Володимир Стратейчук. Він щиро схвильований, говорячи про невизначене становище тих, хто залишився в Криму. — Це перше бажання кожної людини — безпека. Безпека дітей, жінок...

— Ви готові до того, що у вашому місті з’явиться мусульманська громада. З мечеттю, цілий квартал? — запитую я його.

Але виявляється, це не те питання, яким зараз задаються хотинці. Громада ще занадто мала, щоб викликати тривогу в обивателів. А для влади думати про тактичні завдання завжди важливіше, ніж про стратегічні.

— Я вам так скажу: вони — громадяни України, як я чи ви. Вони можуть приїхати куди хочуть. Ми — світська країна. Чому у них повинні з’явитися якісь особливі проблеми? — відповідає голова РДА.

Стратейчук вважає, що проблеми невизначеного майбутнього зараз не важливі. Потрібно вирішувати проблеми сьогоднішні та завтрашні.

— Хотин завжди жив так — фортеця окремо, місто окремо. Це потрібно змінювати, перспектива — туризм, — вважає він. — Я з Енвером спілкувався, мені подобається його підхід. Це, напевно, буде на руку нам, місцевій владі. Ініціатива хороша, будемо допомагати. Але треба вирішувати спочатку першочергові завдання — як, наприклад, розселяти прибулих. У нас це ніде чітко не прописано.

Квартирне питання Кадирова вирішилося просто: його з Аблаєвим поселили в мало до цього пристосовані кімнатки при місцевій спортивній школі. Але зараз у нього з’явилася можливість орендувати нормальну квартиру, і тепер Кадиров зможе привезти в Хотин дружину та дитину. Він неприховано радий, і тому пропонує якесь історико-психологічне узагальнення:

— Справа в тому, що кримські татари спочатку в Узбекистані після депортації обживалися, потім в Криму на батьківщині. І тут влаштуємося. Це у нас вже в генофонді — знайти себе на новому місці. І при цьому так все зробити, щоб всім було нормально, добре.

Джерело фото: М. Солокий

Ян СМИРНОВ

"Коментарі", 12 липня 2014