Звернутись до Путіна зупинити війну просять вінничани у архієреїв УПЦ Московського Патріархату

3 липня 2014, 19:15 | Суспільство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Ольга ВІЛЬЧИНСЬКА

"33 канал", 1 липня 2014

Про роль Української Православної Церкви у дні братовбивчої війни між Україною і Росією – в інтерв’ю митрополита Вінницького і Барського Симеона.

- Більше трьох місяців на території України триває збройний конфлікт. За цей час загинуло 240 молодих бійців, в тому числі 8 вінничан. Всі ми стаємо очевидцями, що конфлікт затягується. Механізмів дієвих, як бачимо, немає – ні від Європи, ні від керівництва нашої держави. Але величезний авторитет для обох ворогуючих сторін - братів по вірі, українців і росіян - має Українська Православна Церква Московського патріархату. Однак складається враження, що Церква продовжує жити своїм життям, не втручаючись у збройне протистояння, а то й навпаки – потакаючи бойовикам. Приміром, в Інтернеті була інформація, що літак АН-2, на борту якого загинуло 9 військових, з яких 2 вінничан, збито минулого тижня із засідки біля церкви?

- Впродовж кількох останніх місяців Україна дійсно переживає найважчі випробування за весь новітній період свого існування. Вона буквально обливається кров’ю: у братовбивчому конфлікті на Сході гинуть і українські військові з усіх куточків України, а також й мирні жителі Луганщини та Донеччини. Говорити, що в цей час Церква живе якимось своїм відокремленим життям буде, м’яко кажучи, неправдиво, адже впродовж всього часу збройного конфлікту Українська Православна Церква в своїй повноті за кожним богослужінням підносить особливі молитви за припинення протистояння та повернення миру. Церква також молиться за упокій душ воїнів, котрі віддали своє життя, захищаючи нашу державу, а також мирних жителів, які постраждали під час конфлікту.

Молитва – це та справа Церкви, яку вона не припиняє ніколи, а особливо в цей надзвичайно важкий час. Щоправда, хтось може сказати: «А що значить ваша молитва?» Здебільшого так говорять люди невіруючі, які не знають ані сили молитви, ані її дієвості. Більшість з критиків Церкви самі нічого не роблять для припинення війни, окрім перегляду новин у ЗМІ та словесних баталій у соціальних мережах. Тож нехай самі у себе й запитають: «Церква хоча б молиться, а що я роблю особисто для своєї країни і свого народу?»

Щодо інших справ, у яких Українська Православна Церква проявляє свою участь в житті країни, це, насамперед, підтримка української армії. Скажу так: «Україна – це наш дім і наша земля, на якій ми народилися, яку ми любимо і яку повинні захищати від будь-яких ворогів – звідки б вони не прийшли». Вінницька єпархія УПЦ раніше вже надавала допомогу нашим військовим частинам з Калинівського та Вінницького районів на суму 65 тисяч гривень, про що ми повідомляли на нашому офіційному сайті. Ми продовжуємо надавати допомогу вінницьким військовим. Лише протягом червня були придбані і передані їм 11 комплектів бронежилетів п’ятого рівня захисту, медикаменти та продукти харчування на суму ще 65 тисяч гривень. Частина цієї допомоги направлена до вінницького мобільного госпіталю, де наш священик протоієрей Олексій Волков надає душпастирську опіку пораненим.

У наших храмах у Вінниці й у районних центрах можна побачити спеціальні прозорі скарбнички для пожертвувань на потреби військових, котрі направляються на Схід безпосередньо з Вінницької області. Таким чином наша єпархія підтримала благодійну ініціативу «Захист та розвиток Вінниччини» з умовою, що кошти, зібрані у храмах, будуть витрачені не на зброю, а виключно на закупівлю медичних препаратів, необхідних у польових умовах, а також для засобів особистого захисту солдатів: бронежилетів, спеціального одягу тощо.

Також у храмах Вінницької єпархії оголошений збір коштів на гуманітарну допомогу мирним жителям Донецької та Луганської області в рамках всеукраїнського збору, який проводиться з благословення Священного Синоду УПЦ.

Я перелічив лише частину того, що робиться Українською Православною Церквою у Вінницькій єпархії, але й цього, думаю, достатньо, щоб зрозуміти, що наша Церква не стоїть осторонь тієї біди, яка прийшла в Україну. Ми про це говоримо постійно, тому я не розумію, на чому ґрунтується враження, що нібито Церква стоїть осторонь процесів, які відбуваються в суспільстві. Вибачте, але лише сліпа, глуха або занадто заангажована проти УПЦ людина може не помічати в тому ж Інтернеті, на який ви посилаєтесь, інформації, яку я щойно озвучив. Натомість така людина спеціально буде шукати в мережі повідомлення на кшталт того, про яке ви згадали, що нібито літак був збитий з території храму.

Мені здалося, що ваше розлоге запитання було лише підґрунтям саме для цієї останньої інформації. Причому ви, напевно, навмисно зробили наголос, що у збитому літаку було двоє вінничан. Чи не для того, скажіть, щоб зайвий раз спробувати сформувати у жителів нашого міста негативне ставлення до Української Православної Церкви? Так це чи не так – я не вимагаю відповіді, а лише констатую, що газети і взагалі ЗМІ займають переважно негативну позицію щодо УПЦ. Згадайте нещодавнє повідомлення про агентів ФСБ, котрі за «достовірними» (у лапках) джерелами переховуються в монастирях на Вінниччині. До речі, ця інформація не була спростована, і ніхто не вибачився за таке серйозне безпідставне звинувачення хоча б перед тими монахами, які чесно несуть свій послух і служать людям своїми молитвами та справами милосердя.

Та зараз не про це. Щодо повідомлення про постріли, які нібито здійснювалися з території храмів у Слов’янську та інших містах Сходу, то вона неодноразово спростовувалася офіційними представниками місцевих єпархій. Хоча, з іншого боку, ви прекрасно розумієте, що бойовики або терористи – це люди без найменших ознак моралі, тому, якщо вони сьогодні використовують як бойові точки будинки або квартири мирних жителів, то де гарантія, що завтра вони не почнуть прикриватися церквами, мечетями або костьолами, якщо їм це буде вигідно? А якщо, наприклад, вони стрілятимуть з території, яка належить редакції газети, то чи означатиме це автоматично, що журналісти цієї газети, а тим більше, всі журналісти, є посібниками терористів? Звісно, ні. Тому давайте домовимося у подальшій розмові не переказувати зайвий раз неперевірену, недостовірну або очевидно фальшиву інформацію. Зараз не час продукувати брехню. Її вже досить, в тому числі в Інтернеті, де «не дрімають» російські ЗМІ, які розповсюджують її так багато, що ми, українці, не можемо здолати їх навіть у інформаційній війні.

Особливо наголошую, що сьогодні не час грати на болісних релігійних струнах сердець українців. Люди й так вже занадто дезорієнтовані та дезінформовані. Можливо те, що УПЦ проводить виважену політику, в тому числі інформаційну, і не вдається до крайнощів, якраз і сприяє її авторитету у різних сторін конфлікту, про який ви згадали. І повірте, Церква використовує цей авторитет, можливо, не так широко й публічно, як нам всім хотілося б, але свою позитивну роль вона відіграє, в тому числі й безпосередньо на Сході.

- Розкажіть про кордони – державні і духовні. Чи вважає Церква ополченців Донецька і Луганська сепаратистами і чи зобов’язані наші військові оберігати кордони від зазіхань?

- Щодо першої частини вашого запитання, то думаю, читачам не буде надто цікавою інформація про принципи Церковного права, канонічні території тієї чи іншої Церкви та співвідношення меж цих територій з кордонами держав, тому одразу перейду до другої частини.

Признаюся, запитання складне, і не лише для мене, а й для наших політиків і, зокрема, для учасників переговорного процесу, який нещодавно розпочався. Справа в тому, що на Сході проти української армії воюють дуже різні люди. Серед них є іноземні і свої доморощені найманці, які воюють за гроші, грабують, знущаються над людьми, вбивають. Таких, безумовно, можна назвати не лише сепаратистами, а терористами. З терористами в усьому світі розмовляють зрозумілою для них самих мовою – мовою сили.

Але є серед воюючих й прості люди, одурманені пропагандою. Ви ж чудово знаєте, що на більшості східних територій не працюють українські телеканали, інформація подається у перекрученому вигляді. Будучи підігріті пропагандою, люди йдуть воювати проти українського війська. Крім того, можна припустити, що є й такі, хто йде у ополчення через страх за свої сім’ї, яким загрожує небезпека у разі їхньої відмови.

Отже на Сході воюють різні люди, на яких не можна огульно навішувати негативні ярлики. Це може зашкодити побудові нормального життя в регіоні після завершення конфлікту. Президент України Петро Порошенко з цього приводу сказав: «Ми чудово розуміємо, що ми ніколи не отримаємо ці регіони назад за допомогою сили. Там ми повинні будемо боротися за уми й серця людей».

Підсумовуючи, можна сказати, що захист кордонів України від будь-яких ворогів - це наш обов’язок і це не обговорюється. Разом із тим, нам слід вже сьогодні думати, як боротися за уми і серця людей на Сході і як зробити так, щоби вони полюбили Україну так, як любимо її ми. Це не менш складна справа, аніж захист кордонів.

- Знаю, що Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій зустрічався з Президентом України Петром Порошенком. Але всі чекають звернення УПЦ МП до Патріарха Кирила, а через нього – до президента Росії. Наші читачі вважають, що Путін послухається архієреїв...

- Майже одразу після свого обрання на посаду Місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри митрополит Онуфрій звернувся до Патріарха Кирила з проханням зробити все можливе, щоб не допустити кровопролиття на території України. «Прошу Вас вознести свій голос про збереження цілісності території Української держави» - такі слова прозвучали у зверненні Місцеблюстителя. Наступного дня Патріарх Кирил відповів: «Запевняю Вас і нашу українську паству в тому, що зроблю все можливе, щоб переконати всіх тих, у чиїх руках знаходиться влада, що не можна допустити загибелі мирних людей на дорогій для мого серця землі України».

Цей обмін посланнями між Місцеблюстителем і Патріархом відбувся ще на початку березня. З того часу багато що змінилося в самій Україні. Але незмінним залишається прохання, висловлене митрополитом Онуфрієм. Його основна суть актуальна і сьогодні. Незмінною залишається і обіцянка Патріарха Кирила. Я впевнений, що Його Святість звертався до керівництва Російської держави. Чи був Патріарх почутий? З того, що відбувалося і продовжує відбуватися в Україні, можна зробити висновок, що ні. В одному з інтерв’ю я вже говорив, що є ситуації, коли люди не бажають почути один одного і стають глухими до найгучніших слів і навіть до слізних прохань. Мабуть, це саме така ситуація. На жаль.

Вихід, звичайно, є і він полягає не в написанні Церквою чергових послань до Патріарха Кирила або до президента Путіна, а в зверненні до Бога, Котрий на відміну від людей завжди нас чує. Головне, щоб молитва була щирою. Але чи може вона бути щирою, коли одні моляться, а для інших війна стала як «мать родна»? Вони гарно заробляють на вбивствах, вони зраджують наших солдатів і бойових офіцерів, вони перепродують бронежилети і сухі пайки і роблять багато такого, що просто не вміщається в голові нормальної людини. Ось коли поєднається щирість нашої молитви, намірів і дій, тоді прийде очікуваний мир. Це набагато важче зробити, ніж написати будь-яке послання або прохання. Але ми маємо саме це зробити, і в цьому я вбачаю реальний вихід із ситуації.

- Багато парафіян не розуміє, як можна молитись у церквах Московського патріархату, держава якого розгорнула проти України війну?

- У 1905 році, коли розпочалася Російсько-Японська війна, у самій Японії тільки починала пускати паростки ще зовсім юна Японська Православна Церква, на чолі якої стояв святитель Миколай (Касаткін), якого нині називають апостолом Японії. В тій непростій ситуації він звернувся до своєї японської пастви, закликавши її молитися за японське військо, а сам до завершення війни перестав звершувати публічні богослужіння, бо молився за свою країну. Я розповів цю історію, щоб показати, що навіть із найскладніших ситуацій можна знайти вихід. Головне для християнина – не втратити Самого Господа Ісуса Христа.

На щастя, в нас ситуація набагато простіша, адже до Московського патріархату належать єпархії на території кількох держав, і кожна з них молиться за свій народ і за своє військо: в Росії – за свої, в Білорусі – за свої, в Молдові, Україні та інших – за свої. Російська влада, можливо, і має вплив на єпархії Московського патріархату, розташовані на території Росії, але не має ніякого впливу на УПЦ. Ви це можете побачити і по наших молитвах і по проповідях, зокрема по моїх, які звучать в кафедральному соборі м. Вінниці та в інших храмах.

Насправді, я знаю дуже мало випадків, коли люди через політичні мотиви відмовляються від своєї Церкви. Кількість парафіян в наших храмах за останні кілька місяців не змінилася, і не тільки в наших, а й в храмах інших конфесій. Хочу звернути увагу на те, про що ми говорили з керівниками усіх конфесій Вінниччини під час обласної Ради Церков. Здавалося б, у часи випробувань люди мали б більше звертатися до Бога, але буквально всі конфесії свідчать, що парафіян в храмах не побільшало. Ось це наводить на серйозні роздуми. Коли ж ми всі, нарешті, зрозуміємо, що без Бога і без Його допомоги нам не вийти із сьогоднішньої кризи?

- Чому Патріарх Кирил не засудив цю війну проти братів по вірі і почасти своїх парафіян? Чому не засудив брехню та ненависть проти України та її народу? Це ж порушення Євангельських заповідей.

- Як християнин Патріарх Кирил не може не засуджувати війну, братовбивство, кровопролиття, брехню і ненависть і це видно з його послань і звернень. Патріарх засуджує ці гріхи і закликає припинити їх робити. Можливо, декому з нас хочеться, щоб він засудив не лише гріхи, а конкретних грішників з конкретними іменами і прізвищами, але це вже інше питання. Грішників судить Бог, і я думаю, ми побачимо Його праведний суд над тими, хто розпочав цю війну і не бажає її припинити.

- А Ви теж, як деякі священики, вважаєте, що немає такої держави, як Україна, а є велика Русь, тобто Росія в їхній інституції?

- Це правда, що деякі священики, в тому числі й на Вінниччині дозволили собі публічно говорити подібні слова. Але при цьому вони не є провідниками цієї ідеології, а скоріше – жертвами пропаганди, як і багато інших звичайних людей. Співбесіди з цими священиками було достатньо для того, щоб вони зрозуміли, що помилялися і говорили те, що священик взагалі не повинен говорити, а тим більше публічно.

Насправді, з такими священиками проблем – мінімум. А ось що робити з людьми, котрі живуть на Сході України, адже тепер там таку ідеологію, про яку Ви згадали, сповідують вже сотні тисяч, якщо не мільйони людей? Саме за їхні душі нам слід буде всім боротися, що й мав на увазі Президент Порошенко, слова якого я згадував раніше. Ось це стане проблемою номер один після закінчення бойових дій. Адже рано чи пізно вони закінчаться і, щиро сподіваюся, що Україна збереже свою цілісність і свої кордони. Мешканці Сходу залишаться жити в Україні, і ми вже сьогодні маємо пропонувати їм і всій Україні в цілому консолідуючі ідеї та ідеали, які нас об’єднають так, щоб ні в кого навіть думки не виникало, що нас можна роз’єднати. Ми всі повинні навчитися однаково любити Україну. Нам потрібно буде навчати цьому молоде покоління – і на Заході, і на Сході. Ось на чому зараз потрібно сконцентрувати увагу та спільні зусилля влади, політиків, громадськості і Церкви.

- Вступ України в асоціацію з Європою, на Вашу думку, покладе кінець Православ’ю?

- Такі думки продукують, в основному, представники «політичного Православ’я», яке наша Церква засудила ще у 2007 році. Наочний приклад їхньої деструктивної діяльності – нещодавня спроба проведення так званної хресної ходи з Києво-Печерської Лаври. Що з цього вийшло, ми всі побачили.

Насправді ж, досвід кількох традиційно православних країн, таких як Греція, Болгарія, Румунія, Кіпр свідчить, що вступ до Євросоюзу не означає автоматично «смерть Православ’ю». Хоча з іншого боку ми, як віруючі люди, не можемо не висловлювати своє негативне ставлення до гріхів, які визнаються в Євросоюзі нормою: це одностатеві шлюби, легалізація евтаназії, ліберальне ставлення до абортів, ювенальна юстиція тощо. При цьому ми не засуджуємо самих грішників, а лише гріхи, які возводяться в ранг чеснот. Про це й заявив нещодавно Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри митрополит Онуфрій.

Дехто поспішив назвати Місцеблюстителя противником Євросоюзу, хоча він, як і будь-який християнин, лише висловив своє негативне ставлення до гріха. Ще раз повторюся, враховуючи досвід життя православних країн в Євросоюзі. Не можна огульно засуджувати сам Євросоюз як форму співіснування європейських держав. І в той же час можливість висловити своє ставлення до будь-якого явища, в тому числі й негативне ставлення, є цілком нормальним і не виходить за рамки демократії.

- Багато хто припускає, що великі випробування випали на долю України, і її Східний регіон перетворився на фронтову державу у мирний час через те, що в Україні присутній міжцерковний розкол?

- Розкол в українському Православ’ї триває 22 роки, які до останнього часу були мирними, тому я не бачу прямої залежності нинішніх військових дій від наявності розколу. На моє глибоке переконання і розкол, і війну, яка відбувається сьогодні на Сході України, пов’язує між собою єдине джерело, з якого обидва ці явища походять. Цим джерелом є гріх і, насамперед, гріх гордині та сріблолюбства. Недаремно апостол Павло ще майже дві тисячі років тому написав такі слова: «Корінь всіх зол є сріблолюбство, якому віддавшись, деякі ухилились від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1 Тим. 6,10).

Підтвердженням цих слів є наше сьогодення, адже більшість із нас живе суто матеріальними турботами і переживаннями. Хто сьогодні пам’ятає, а тим паче, виконує заповідь Христа: шукайте насамперед Царства Божого і правди його, а все інше додасться вам? Ми ж навпаки шукаємо земного царства і земних благ у цьому світі і все більше віддаляємо своє життя від Бога. Цей процес називається секуляризацією. То чому ж ми з вами дивуємось, що у нас виникають розколи і війни. Відступлення від Бога і від Євангельських заповідей не може породити нічого доброго. Із грішного серця людського, як пишеться у Євангелії, виходять лихі помисли, перелюбство, любодійство, вбивства, крадіжки, лихварство, кривда, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумства. Ось і безумствує наша країна у розколі і військовому братовбивчому протистоянні, бо люди не хочуть зрозуміти, що тільки у покаянні, зміні життя, поверненні до виконання Христових євангельських заповідей, пошуку Царства Божого і правди його є запорука того, що Господь додасть нам все необхідне для нашого життя: мир, земні блага і, як ми говоримо, людське щастя.

Коли я наголошую на необхідності покаяння, то маю на увазі не лише наших керманичів як світських, так і духовних, а кожну людину, тому що всі ми без винятку грішимо, і наші гріхи переповнюють чашу довготерпіння Божого, яка виливається на нас різного роду катаклізмами. Замисліться лише, Україна займає перше місце у світі за кількістю абортів та є європейським лідером за кількістю ВІЛ-інфікованих й наркоманів. Ми впевнено тримаємо першість за гріховними показниками, і при цьому дерзаємо сподіватись на милість Божу? Перестаньмо грішити і тоді зможемо вкусити не від чаші Божого гніву, а від чаші Господньої любові й милосердя.

- Чи йдеться нині про об’єднання православних в Україні і на яких умовах?

- Про об’єднання православних в Україні, звичайно, йдеться. На синодальному рівні створена спільна комісія, яка має розглянути всі питання, які нас на сьогодні розділяють. Основною умовою об’єднання є відповідність цього процесу Церковним канонам. Ми можемо пропонувати різні шляхи, але вони мають привести саме у канонічне русло, тому що тільки за цієї умови наше об’єднання визнає весь православний світ, що є принциповим.

А поки йдуть консультації у рамках загальноцерковної комісії, хотів би поділитися позитивним досвідом у цьому напрямку, який вже напрацьований у нас, на Вінниччині. Останнім часом, з відновленням роботи обласної Ради Церков, ми знайшли багато спільних точок дотику з УПЦ КП та УАПЦ. Зокрема, прийняли спільне звернення щодо подій в Україні, в якому змогли узгодити свої позиції щодо цих подій. Ми як православні конфесії виступили ініціаторами прийняття Радою Церков звернення до обласної влади, керівництва освіти і громадськості про необхідність викладання у світських навчальних закладах предмету «Християнська етика». Ми змогли знайти консенсус з цього питання з усіма членами обласної Ради Церков. Вважаю це добрим показником нашої співпраці та позитивним сигналом як для нашого церковного керівництва, так і для суспільства в цілому, про те, що ми маємо усі підстави знайти не лише точки дотику між православними конфесіями в Україні, а й основу для нашого молитовного єднання і єдності православних церков України з усією повнотою Православної Церкви.

- У липні – Хрещення Русі на Київській Володимирській гірці. Для Вас це – символічне свято?

- Кожне церковне свято – це не просто символ чи згадка про певну подію, а реальне переживання цієї події по-новому. Не є винятком й свято Хрещення Русі, яке ми відзначатимемо 28 липня. Разом із святим рівноапостольним князем Володимиром згадаємо цього дня й апостола Андрія Первозванного, котрий вперше сповістив слово Євангельської проповіді на наших землях.

З нагоди свята 28 липня відбудеться урочисте богослужіння у Києво-Печерській Лаврі. У порівнянні з минулими роками воно проходитиме за меншої участі VIP-персон, зате за значно більшої кількості прочан з усієї України. З Вінницької єпархії буде організовано багато автобусів для прочан, зокрема від Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці до Києва відправиться два автобуси.

Щодо самого святкування, то, я думаю, воно буде особливим. Враховуючи ті події, які ми сьогодні переживаємо, думаю, що ми з не меншим натхненням, аніж князь Володимир Великий колись молився за свою оновлену і просвітлену світлом віри християнську державу, будемо молитися за нашу Україну і за гідне майбутнє нашого народу, без воєн і кровопролиття, у мирі з Богом і ближніми. Я думаю, що з особливими почуттями ми будемо повторювати цього дня слова молитви князя Володимира: «Боже великий, Який створив небо і землю! Милостиво поглянь на нових людей цих! Дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, і утверди в них віру істинну і непохитну». Вірю, що наші молитви будуть почуті Богом.

На завершення нашої розмови хочу повторити те, на чому я постійно наголошую у своїх проповідях. Господь дав нам прекрасну землю, на якій є все: гори і долини, ріки і моря, ліси і степи. Наш грунт – найкращий за родючістю у світі. Якщо Господь благословив нас, давши нам такий прекрасний дар, ми не маємо права знехтувати цим даром Божим і повинні любити нашу українську землю, обробляти її, захищати її від ворогів. Разом із тим ми маємо обробляти духовну ниву своїх сердець і вирощувати на сердечній ниві рясні плоди євангельських заповідей любові до Бога і до ближнього свого. Нехай нам у цьому допомагає Господь!

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Стефан | 11 грудня 2017, 23:03

      Тотальная коррупция, круговая порука, саботаж и вредительство во всех отраслях и сферах РФ. Олимпийское паскудство (злоупотребление допингом, в результате международные санкции к спортсменам и их

    • velovs@ukr.net | 11 грудня 2017, 21:34

      Главное, ув. г. "Николай Григорьев", что оно, это "логическое мышление" есть у Вас! Однако же и оно (увы!) на этот раз существенно подвело Вас: я ВОВСЕ и НИКАК НЕ СЧИТАЮ Вас

    • Николай Григорьев_ | 11 грудня 2017, 21:06

      Когда в таком ключе говорят о здоровье, то собеседнику намекают о его неадекватности. Но Вам логическое мышление не свойственно, учите latine.

    • velovs@ukr.net | 11 грудня 2017, 21:06

      Так у тому-то й справа, що (чомусь!) МОВЧИТЬ! А може, КОГОСЬ чи ЧОГОСЬ боїться?!

    • В. Ясеневий | 11 грудня 2017, 20:38

      Відповідь мала б дати Курія Ватикану.

    Популярні статті місяця