Церква Порошенка

30.05.2014, 08:22
Очевидно, патріарх Кирило усвідомлює, що обрання Порошенка президентом України ще не є гарантією безхмарної перспективи УПЦ МП. Тим більше, що на «православному фронті» України набирає сили УПЦ КП.

Те, що народ України обрав своїм Президентом Петра Порошенка, здається, ніхто не сумнівається. Ще не завершився підрахунок голосів і ЦВК не оголосив про його перемогу, а вже почали надходити на його адресу привітання. Одне з таких привітань стало сенсацією. Мається на увазі привітання патріарха Російської православної церкви (РПЦ) Кирила.

Деякі аналітики вже починають сушити голову, що це означає. Адже РПЦ нині реально є частиною державного апарату Росії. Відповідно, її патріарх майже офіційна особа. Отже, можна припустити, що вище керівництво Росії, яка знаходиться в стані неоголошеної війни з Україною, починає зондувати ґрунт для контактів з новим керівництвом нашої держави. І для цього обрано патріарха Кирила.

Тим паче, що згадане привітання має не стільки церковний, скільки політичний характер. Хоча, в принципі, нічого дивного немає. Патріарх Кирило часто дозволяє собі розглагольствувати на теми політичні, злегка прикриваючись церковною термінологією.

У згаданому привітанні читаємо таке (цитую мовою оригіналу): «Полгода назад пламя вражды вспыхнуло в Киеве, а теперь оно бушует на юго-востоке страны, не щадя ни женщин, ни детей, ни стариков». Не знаю, як ці слова з привітання сприйме Петро Олексійович, але я б на його місці образився. Адже виходить, що майбутній Президент України, який був одним із найактивніших учасників Євромайдану, водночас є розпалювачем «пламявражды». Ну, а чого вартують лицемірні слова Кирила про страждання жінок, дітей та стариків на «юго-востоке». Адже загалом південний схід України відносно спокійний. Неспокійно зараз на Донбасі, де активно діють терористи, заслані із Росії. І яких, до речі, тут підтримують окремі священнослужителі Московського патріархату. А висунута РПЦ ідеологія «русского мира» фактично стала ідеологією донбаських сепаратистів. Маємо навіть «православну армію Донбасу». Порошенко ж, як відомо, зовсім недавно висловився за те, щоб активізувати дії проти терористів. А тут Кирил натякує йому: мовляв, не варто цього робити.

Та все ж я б не переоцінював суто політичну складову привітання патріарха московського нашому майбутньому Президенту. Не думаю, що для Росії Кирило так важливий як переговорник із Порошенком. Справа тут, радше, в площині політики церковної.

Буквально відразу після виборів Порошенка привітав патріарх Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарет. Вказане привітання було розміщене на офіційному сайті цієї церкви. Правда, Порошенко належить до адептів Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Більше того, він мав і має великий вплив на цю церковну структуру. Але, думаю, майбутній Президент не забув, яку позицію займала УПЦ КП, а яку УПЦ МП під час Євромайдану. Мав би пам’ятати й те, що напередодні виборів, коли в Софії Київській відбувався молебень представників різних конфесій та очільників української влади, участь у ньому не взяли участь представники УПЦ МП. А що вже говорити про підтримку окремими кліриками цієї церкви сепаратистів і терористів, про що уже відверто говорять засоби масової інформації. Раніше про цю «делікатну тему» воліли мовчати. До речі, в день виборів резонансною подією став напад терористів на Новоайдарівський район Луганської області, де вони намагалися зірвати голосування. І керував цими терористами священик УПЦ МП. Думаю, Порошенко проінформований, як вибори, на яких він переміг, зривали «його» батюшки.

Об’єктивно для Порошенка як для державного мужа позиція УПЦ КП та інших патріотично налаштованих церков є ближчою, ніж позиція його «рідної» УПЦ МП. Зрештою, треба враховувати, що він народився й своє дитинство та юність, коли, власне, формується світогляд людини, провів у Бессарабії (Болграді та Бендерах). Болград до Другої світової війни не був радянським, входив до складу Румунії. Тут радянські традиції не були настільки сильними, як у інших регіонах півдня України. Натомість, зберігалися традиції релігійні, православні. Так чи інакше вони мусили мати вплив на Порошенка.

Інша річ, що ці традиції важко назвати українськими. Радше, вони тяжіли до румунського православ’я. Зараз православні румуни й молдавани в Україні опинилися в складі УПЦ КП. У якійсь мірі представником їхньої релігійної традиції є нинішній місцеблюститель Київської митрополії Онуфрій, який, говорять, був обраний на це становище не без підтримки Порошенка. Попри лояльність румунських православних в Україні до Московського патріархату, вони все таки відчувають свою окремішність і не поспішають розбудовувати «русский мир».

Принаймні православна релігійність Порошенка – це не «радянська» релігійність Януковича – поверхова й кон’юнктурна. Релігійність Порошенка оперта на більш глибоку традицію. Вона навіть є ближчою до української православної релігійності, ніж до релігійності російської та похідної від неї релігійності «радянської». Водночас ця релігійність видається відносно толерантною. Порошенко під час виборчої кампанії не цурався контактів із представниками «чужих» церков, у т.ч. й УПЦ КП. Навіть якщо ці контакти мали кон’юнктурну складову, вони самі по собі показові.

Очевидно, патріарх Кирило усвідомлює, що обрання Порошенка президентом України ще не є гарантією безхмарної перспективи УПЦ МП. Тим більше, що на «православному фронті» України набирає сили УПЦ КП. У певному сенсі, привітання Кирила є реакцією на привітання патріарха Філарета. Зберігати при цьому мовчання Кирилу дещо ризиковано. Показово, що майже одночасно з Кирилом привітав Порошенка з перемогою митрополит Онуфрій – нинішній очільник УПЦ МП.

Яка буде реакція Порошенка на привітання патріарха Кирила, не беруся судити. Сподіваюся, він як професійний дипломат мав би розуміти підтекст цього «посланія». Як, зрештою, й те, яку роль у нинішній ситуації відіграє УПЦ МП. Адже ця структура, як і Партія регіонів та компартія, реально працює на ворожі до України сили. Звісно, для Порошенка як вірного УПЦ МП і водночас як для Президента України – це складна проблема. Але вирішувати її треба. І від того, як він її вирішить, багато в чому залежатиме його політичне майбутнє.

"Волинські новини", 28 травня 2014