Що це було? Про лист Мінкульту до УГКЦ та реакцію на нього

15.01.2014, 09:46

Не хочеться бути апологетом УГКЦ, чия прозелітично-політична діяльність на Майдані не може не викликати нарікань. При цьому я щиро впевнений, що вклад всієї релігійної спільноти України в те, що політична ситуація втримується в мирних рамках, є значним, а може й визначальним.

Але сенс листа від Мінкульту мені не зрозумілий. Як не зрозуміла і реакція на нього.

По-перше, припинити релігійну діяльність релігійної організації в Україні неможливо хоча б тому, що Мінкульт реєструє не релігійні організації, а їх статути. І після реєстрації статуту релігійна організація набуває статусу юридичної особи - не більше. Богослужбову і молитовну діяльність в Україні громадянам України можна вести і без набуття права юридичної особи. І навіть без намету, і будь де.

Більш того, УГКЦ в цілому, як і всі інші релігійні об’єднання в Україні, статусу юридичної особи не має взагалі. Вона є об’єднанням понад 4 тисяч релігійних організацій (парафій, монастирів, місій тощо), які, в свою чергу, є юридичними особами. Тоді питання, а яка з цих юросіб встановила намет і має нести за це відповідальність?

По-друге, питання про законність «молитовного» намету мені здається риторичним. Таким самим, як питання про законність усіх інших наметів на Майдані і взагалі всього того, що сьогодні відбувається в країні. Не хочеться втручатися у справи держави, але, мені здається, що з законністю у нас взагалі проблеми…

По-третє, цей лист дійсно стандартний, а не «вперше в історії незалежної України», як заявили в УГКЦ. Ми такі приписи бачили неодноразово. Більш того, пам’ятаємо навіть «постанову» Президії Верховної Ради України 1992 року про «невизнання» Харківського собору нашої Церкви, що обрав Блаженнішого Митрополита Володимира нашим Предстоятелем. І що?

Але дійсну проблему для УГКЦ я бачу в іншому. Однозначно обираючи геополітичні і політичні пріоритети, Церква стає на службу кесарю, хоч він сьогодні і у опозиційних одежах. Священнослужителі, що очолюють політичні рухи і мітинги, перетворюються на замполітів і політруків. Думаю, не треба пояснювати різницю між служителем Божим і ідеологічним працівником. Свобода і єдність у Христі важливіша за політику і ідеологію. «Політичне уніатство» нічим не відрізняється від «політичного православ’я» і очищення від нього для УГКЦ неминуче, якщо вона хоче бути Церквою Христовою, а не капеланською структурою при політичних рухах і партіях.

А щодо позиції Української Православної Церкви, то вона незмінна від самого початку подій. Ми свідомо відмовилися від «молитовних наметів» і не тому, що Мінкультури не дозволяє. А тому, що православних храмів і монастирів в Києві багато і вони відкриті. Наші священики і вірні є на Майдані. Але там вони висловлюють свою громадянську і політичну позицію, а не сповідують віру. Позиція нашої Церкви і її Предстоятеля була озвучена і зі сцени Майдану. Так само оперативно Церква реагувала на події і робила заяви як на рівні Предстоятеля, так і від Всеукраїнської Ради Церков, де зараз головує УПЦ. Але постійних богослужінь на Майдані ми не звершуємо свідомо, бо не хочемо надавати політичній боротьбі за владу (чи за права, чи за геополітичний вибір) окрасу «священної війни».

P.S. І, випереджуючи коментарі, запитання або порівняння «молитовного намету» на Майдані з лікарняними або військовими храмами. Майдан - не війна і не лікарня ;)