Боротьба за статус
Церква, з одного боку, повинна нести своїм вірним духовність, дбати про їхнє спасіння. З іншого — це структура з нерухомістю, людьми, які всім цим управляють. Саме це часто стає причиною конфліктів і непорозумінь. Останній з них не стосується конкретних храмів, хоча може зачепити і їх. Ідеться про надання Церкві статусу юридичної особи. До безпосередніх конфліктів на рівні окремих парафій це поки що не призводило: суперечка точиться серед ієрархів. Отож керівники УПЦ МП домагаються надання Церкві як структурі статусу юридичної особи. Натомість їхнім головним опонентом є клір УПЦ КП. Вони вважають надання такого статусу недоцільним і навіть шкідливим. Логічно виникає запитання: чому ця проблема виникла саме зараз, і які аргументи кожної Церкви? Це ми з’ясовували в розмові з релігієзнавцем Андрієм Юрашем.
— Пане Андрію, хотілося б дізнатися про актуальний стан справ. Яке юридичне становище Церкви як інституції є в Україні зараз?
— Українське законодавство дає визначення, хто є юридичною особою. Нею є конкретна парафія, монастир, братство. Тобто Церква як інституція, що об’єднує всі ці одиниці, не є юридичною особою. Ця модель близька до американської, де так само кожна громада має статус юридичної особи. Натомість у Росії і в Канаді статус юридичної особи має релігійна організація загалом. Тож цілком зрозуміло, чому є різні позиції УПЦ МП та УПЦ КП щодо зміни стану: УПЦ МП прагне до закріплення юридичної особи за структурою. Соціологія свідчить, що кожного року відсоток тих, хто хоче бачити в Україні Церкву, яку побудовано на засадах помісності та автокефалії, зростає: їх уже більшість. Число тих, хто й надалі хоче залишатися в юрисдикції Московського патріархату, потрохи зменшується, зараз це співвідношення близьке до 2 проти 1. У цій ситуації для УПЦ МП вигідно закріпити теперішній статус і масштаб її поширення в Україні. Бо за сучасних реалій захочуть парафії Волинської області перейти до Київського патріархату чи до УАПЦ, чи створити нову Церкву — вони це зроблять, перереєструються і перейдуть. Натомість за надання статусу юридичної особи всій церковній структурі, громада добровільно вже не зможе її залишити. Хоча, звісно, створювати нові громади можна буде, але вона не претендуватиме ні на храм, ні на статус, який був у цієї громади. У тій же комбінації, але з протилежних позицій, виходить УПЦ КП, яка заявляла, що не хоче надання статусу юридичної особи Церкві як структурі. Адже сприятлива ситуація означає для УПЦ КП, що відкритим залишається питання для тих парафій Московського патріархату, які не побачили себе у цій Церкві.
— Пане Андрію, яка є тенденція переходів між різними номінаціями. Адже, в принципі, можливі переходи в УПЦ МП?
— Мінімум років 15 в Україні не відбувалося глобальних чи значущих переходів між конфесіями. Наприклад, 1992 року частина Московського патріархату об’єдналася з УАПЦ та утворила УПЦ КП, потім УАПЦ відроджувалася, ще кілька разів дробилася. Зараз є невеликі міграції, викликані не стільки теологічними чинниками, скільки особистісними. Посварився священик з єпископом — він переходить в іншу Церкву, переконує вірян, і вже завтра вони реєструються у новій конфесії. Зараз навіть немає переходів єпископів. Тобто ситуація є відносно стабільною, але це не означає, що в майбутньому не можуть скластися обставини, які стимулюють процес не просто на рівні однієї-двох громад. Наприклад, кілька років тому один священик з міста Макарова, що поблизу Києва, перевів ціле благочиння в УПЦ МП. Але і в одній церкві, і в іншій предстоятелі в дуже поважному віці.
Й, дай Боже, щоб вони жили довше. Однак рано чи пізно постане питання Першоєрарха. Тоді цілком можливо, що не всі будуть задоволені вибором, і може скластися ситуація, що з однієї Церкви в іншу перейдуть єпископи. Саме на це було скеровано останню зміну в статуті Київського патріархату, за якою вибирають намісника патріарха з правами очолювати Церкву в разі важкої хвороби чи смерті патріарха, й не вказано чіткого терміну скликання собору. В УПЦ МП такого немає і невідомо, чи може бути. Там є різні групи, які борються за предстоятельство. Наприклад, кілька років тому збиралося духовенство УПЦ МП на Закарпатті та Волині й декларувало, що не хоче надалі належати до Московського патріархату. Щоправда, ці заяви не було доведено до логічного завершення, хоча на Волині 25-м храмам дозволено служити українською. Духовенство Закарпаття хотіло приєднатися до Константинопольського патріархату, тим паче, що у міжвоєнний період воно належало до нього. Якщо буде закон про юридичну особу, то священики можуть переходити з однієї конфесії в іншу, однак при цьому храми залишатимуться за попередньою.
— Як на цю ситуацію впливає той факт, що теперішній президент публічно декларує свою приналежність та підтримку УПЦ МП?
— Існують особисті переконання президента, які той публічно декларує, що він є вірним УПЦ МП. Але, на велике щастя, жодного реального кроку, який би свідчив, що відбувається переформатування державної політики, не сталося. Спочатку не було зустрічі з членами Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій, але тепер вони є регулярними. Навіть під час святкування 1025-ліття хрещення України-Русі було видно, що держава визнає поліконфесійність. Держава не може допустити розбалансування внутрішнього вектора міжконфесійних відносин. Тому В. Янукович, декларуючи свою вірність УПЦ МП у законодавчій площині, не наважився на кроки, які призвели б до збільшення конфліктності та нових вогнищ протистояння у боротьбі за храми. До речі, напередодні святкування Україна опинилась у дуже складній ситуації: патріарх Кірілл хотів домінувати й визначати, й держава зайняла компромісну позицію. З одного боку, вона приймає православних патріархів, і тут було залучено чималі ресурси й дипломатичні, й фінансові, щоб залучити 9-х з 14 православних патріархів. Однак держава організувала до святкувань усі свої внутрішні заходи. З іншого боку — не порушила усталених традицій.
— Чи ситуація з наданням статусу юридичної особи вплине на користування храмами, зокрема такими знаковими, як Києво-Печерська лавра?
— Однозначно. Проте поки що немає такого закону. Чи зафіксують теперішню ситуацію, чи вимагатимуть реституції? Мінімум, який можуть закладати ініціатори,— фіксація теперішнього стану, і тоді Києво-Печерська лавра залишатиметься за УПЦ МП. Як діє цей закон, покажу на прикладі Канади й США. Там є Українські православні церкви. І коли вони захотіли належати до УПЦ КП, у США через суд вийшли з юрисдикції Константинопольського патріархату, й зараз УПЦ КП там має 8 чи 9 парафій. Натомість у Канаді цього не вдалося зробити: Церкви навіть не зверталися до суду, бо результат був очевидний — вони не зберегли б за собою храм. Звісно, людина може виходити, але тоді треба заснувати нову громаду, будувати нову церкву.
— Все ж таки, чи вистачить в УПЦ МП як основного прихильника цього закону можливостей та потужності, щоб домогтися його ухвалення?
— Думав, що будуть серйозні намагання до 1025-річчя хрещення Русі провести принаймні правки до цього закону. Однак я не бачив, щоб хтось подав його як цілісний документ. Теоретично його, звісно, можуть утілити, якщо буде пресинг, будуть зацікавлені в цьому особи чи структури. Думаю, що УПЦ МП має потенціал цього домогтися, але чи вона справді цього хоче, чи цього домагаються в Москві — в цьому зараз питання. Якби вона цього хотіла, то вже були б законодавчі ініціативи та обговорення у парламенті. Можна робити заяви або нічого не робити для їх утілення.
Олександр СИРЦОВ
