На перехресті між політикою й релігією

 Увага іноземних журналістів залишається прикутою до подій в Україні. Цього разу темою для висвітлення стало святкування річниці Хрещення Київської Русі. Окрім матеріалів, присвячених урочистостям із нагоди релігійного свята й переговорам між Віктором Януковичем і Володимиром Путіним, до цієї теми можна віднести публікації з приводу скандалу в галереї «Мистецький Арсенал» і нападів на учасниць руху Femen та іноземного фотографа Дмитра Костюкова.

Першим інформаційним приводом був інцидент між художником Володимиром Кузнєцовим і директоркою галереї «Мистецький Арсенал» Наталією Заболотною, яка власноруч знищила полотно митця під назвою «Коліївщина. Судний день». У висвітленні цієї історії англомовними виданнями можна помітити кілька особливостей. По-перше, обурливий вчинок Наталії Заболотної, про який писали всі українські ЗМІ, не набув аналогічного резонансу в англомовних медіа. Виявлено лише три публікації з цієї теми: на сайті радіо Free Europe, BBC й у виданні The Art Newspaper (лондонська щомісячна газета, присвячена мистецтву).

По-друге, спостерігалось суттєве запізнення реакції журналістів іноземних видань на подію. BBC та The Art Newspaper розмістили публікації 29 і 31 липня відповідно, тимчасом як про інцидент стало відомо 25 липня. Лише журналісти Free Europe, маючи кореспондентів у Києві, оперативно підготували матеріал 26 липня. По-третє, в усіх журналістських матеріалах вчинок Наталії Заболотної було розцінено як акт цензури напередодні відвідання виставки Віктором Януковичем.

Менше про релігію, більше про політичний вибір України

Найбільше публікацій в англомовних виданнях було присвячено Хрещенню Київської Русі. Іноземні журналісти використали свято як інформаційний привід, тоді як головною темою матеріалів стали двосторонні відносини між Україною й Росією та між Україною і ЄС. Підтвердженням можуть бути заголовки статей: «Релігія й політика змішалися напередодні підготовки України до річниці Хрещення Київської Русі» (радіо Free Europe), «1025 років Християнства:  Україна приймає православне свято, в той час як майбутнє країни під питанням» (Russia Today), «Україна стоїть перед вибором: підкоритися домінуванню Росії чи рухатися в бік євроінтеграції» (Euronews). Такий підхід у висвітленні був очевидним, оскільки зміщення акценту з релігії на політику простежувалось і в самих подіях. «У Києві побоюються, що неминучий приїзд Володимира Путіна та впливового патріарха Кирила перетворить святкування релігійного єднання на ще одну можливість для Москви вести гру з Україною за своїми правилами», – зазначалось у статті журналістів радіо Free Europe Тетяни Ярмощук і Володимира Івахненка.

Непропорційність уваги, приділеної релігійному святкуванню і політиці на користь останньої, відчувалась у змісті матеріалів. Іноземні журналісти, в першу чергу, згадували про саміт, запланований у Вільнюсі на листопад цього року, де має відбутися підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На думку журналістів, ця подія сприймається Володимиром Путіним як найбільша загроза на шляху до зміцнення україно-російських відносин. «Путін може використати свій візит до України з нагоди святкування, щоб нагадати Януковичу про переваги Євразійського митного союзу, що є важливим кремлівським проектом, який об’єднав Казахстан, Росію і Білорусію і до якого можуть долучитись Україна та Киргизстан», – ішлося в одному з матеріалів на сайті радіо Free Europe.

Таким чином, у матеріалах, що з’явились у New York Times, The Economist, Euronews, The Moscow Times, Russia Today, France 24, Україна зображувалась як держава, що опинилася на роздоріжжі й повинна зробити вибір на користь співпраці з ЄС або Російською Федерацією і Митним союзом. Росія була представлена як країна, що невдоволена європейським політичним курсом України і яка може позбавити її статусу спостерігача у Євразійському союзі.

Висвітлення теми в такому ключі вимагало від журналістів надання ширшого політичного контексту – згадки про характер та історію двосторонніх відносин України з ЄС та з Російською Федерацією. Говорячи про асоціацію між Україною та ЄС, журналісти неодмінно згадували справу Юлії Тимошенко, через яку гальмується підписання угоди про асоціацію. У контексті співпраці з Росією журналісти писали про складнощі в газових відносинах між двома державами. «Київ рішуче опирається тискові з боку Москви, яка хоче отримати контроль над українським газопроводом в обмін на дешевий газ. Торги з приводу цін на газ призвели до того, що взимку 2009 року Росія припинила постачання газу в Україну та Європу», – використовуючи матеріали Agence France Press, зазначали France 24, Fox News, Eubusiness.

Протиставляючи дві моделі співпраці, журналісти англомовних ЗМІ не ставили за мету порівняти їхні переваги та недоліки для України. Вони обмежувалися констатацією факту, що Володимир Путін переконуватиме Віктора Януковича відмовитися від курсу на євроінтеграцію, й наводили цитати Президента Росії, які можна було інтерпретувати таким чином. «У Києві Путін говорив про важливу роль духовних та історичних зв’язків між двома країнами, незважаючи на деякі політичні рішення, які їх часто розділяють. Відносини між державами залишаються складними частково через бажання України, колишньої радянської республіки, налагодити політичні та економічні зв’язки з Європейським Союзом», – написала журналістка New York Times Софія Кішковськи.

Пояснення ідеї «Русского мира» від The Economist та про Російську імперію в Russia Today

Особливо слід відмітити критичний матеріал, опублікований на сайті британського видання The Economist, у якому автор набагато глибше, на відміну від колег, проаналізував україно-російські відносини. Візит Володимира Путіна й Патріарха Кирила до України він назвав «новим етапом відносин», додавши, що їхня головна ідея зводилася до наступного: «Не відхиляйтеся від спільного курсу російсько-православної цивілізації». Журналіст The Economist був єдиним, хто розглянув роль церкви в політичній ситуації двох країн, зазначивши, що вплив церкви на державу і навпаки є звичним явищем для України та Росії. На його думку, концепція «Русского мира», згідно з якою Московський патріархат повинен об’єднати навколо себе слов’янські держави, є частиною ідеології Володимира Путіна.

«Недолік російської стратегії – в тому, що вона спрямована назад, а не вперед. Ефективний м’який вплив повинен ґрунтуватися на обіцянках процвітання у майбутньому. Членство у ЄС передбачає підвищення стандартів життя, США намагаються поширити ліберальну демократію. Натоміть ідея “Русского мира” передбачає спільне минуле й нічого не обіцяє у майбутньому», – підсумував журналіст The Economist.

Прикладом протилежного погляду на ситуацію є стаття, опублікована в англомовному онлайн-виданні Russia Today. Її проросійське забарвлення підтверджують кілька красномовних фактів. По-перше, автор матеріалу вживав два терміни «Хрещення стародавньої Росії» і «Хрещення Русі» (не Київської Русі). «Русь із часом перетворилася на Російську імперію, а потім – на СРСР. Після розколу православного християнства на території, яку раніше займала Русь, сьогодні розташована Росія», – безапеляційно написав журналіст Russia Today. Таке трактування історії виявилося загальноприйнятим для більшості російських ЗМІ. По-друге, у статті в Russia Today ішлося виключно про переваги тісних контактів України з Росією, тоді як співпраця з ЄС розглядалась як «втрата Україною власної ідентичності». Ба більше: журналіст навів коментар експерта, який вказував на те, що Україна рухається в бік ЄС начебто всупереч бажанню більшості українців. Серед факторів, які визначають важливість україно-російських відносин, автор зазначив такі: 1) більше половини українців вважає російську мову рідною і підтримує союз з Росією; 2) релігійна єдність двох країн; 3) економічна залежність України від Росії, що є найбільшим імпортером української продукції; 4) значна еміграція українців в Росію на працевлаштування. Ці аргументи наводилися без жодних підтверджень – як доведені факти.

Інше російське англомовне видання, The Moscow Times утрималося від таких категоричних заяв, намагаючись подавати більш збалансований виклад подій. На відміну від попереднього колеги, журналіст щоденної газети Іван Нечепуренко навів результати дослідження Центру імені Разумкова, згідно з якими лише 31% українців підтримує Євразійський Союз, тоді як 42% виступають за Європейський Союз. Він також оцінив економічні перспективи для України від співпраці з кожним із союзів, а не наголошував лише на перевагах Євразійського партнерства.

Цікаво, що європейські ЗМІ (Euronews, Eubusiness), які могли бути зацікавлені в максимальному висвітленні переваг євроінтеграції для України, не пішли цим шляхом. Журналісти європейських медіа акцентували увагу на залежності України від Росії в енергетичних і ринкових питаннях. «Прийшовши до влади у 2010 році, Президент України Віктор Янукович намагається балансувати, одночасно зближуючись із Європою і залишаючись у дружніх відносинах із деспотичною Москвою», – йдеться в матеріалі європейського економічного видання Eubusiness.

Про Путіна, Femen і протистояння патріархатів

Аналіз англомовних видань показав, що в міжнародних подіях за участі України й Росії деякі ЗМІ віддають пріоритет висвітленню новин через призму Росії і Володимира Путіна як головної дійової особи. Такий підхід є прийнятним, наприклад, для російських англомовних видань, які висвітлювали візит Володимира Путіна та Патріарха Кирила до України. Але у випадку з іншими медіа це свідчить про більшу роль Росії в міжнародному інформаційному просторі. Підтвердженням можуть бути заголовки, які вказують на те, що в центрі уваги перебував Володимир Путін: «Путін в Україні святкує річницю Хрещення Русі» (New York Times), «Путін відвідав Україну, щоб відсвяткувати прийняття православ’я» (Euronews), «Путін і православні лідери відвідали урочистості в Україні» (France 24, Fox News), «Путін приєднався до православних лідерів на релігійному святі в Україні» (Eubusiness).

Тема протистояння між Київським і Московським патріархатами взагалі не фігурувала в матеріалах англомовних ЗМІ, хоча вона й досі залишається актуальною для двосторонніх відносин між Україною і Росією. Лише в матеріалі інформаційного агентства Asia News журналістка Ніна Ахматова спробувала пояснити причину релігійного конфлікту, а саме – відділення частини українських церков від Московського патріархату.

Іноземні журналісти торкалися релігійної тематики тільки коли писали про походження свята Хрещення Київської Русі. Про значення свята для українців і про те, як вони відзначали цей день, журналісти взагалі не згадували, зосередившись на політиці й високопосадовцях. Єдиним винятком був матеріал Euronews, де містилася цитата простої киянки: «Для мене це не політична подія, а історична, яка має велике значення для нашої країни».

Окрім Віктора Януковича і Володимира Путіна, героями багатьох англомовних публікацій (Global Post, New York Times, Free Europe, The Daily Mail) стали учасниці руху Femen і фотограф Дмитро Костюков, на яких було здійснено напад, а потім проведено затримання представниками правоохоронних органів. Іноземні журналісти, цитуючи слова представниць руху, зазначили, що дії міліції були превентивними заходами, які мали на меті попередити протести Femen. Дивним є те, що жодне видання не згадало про торішній протест Femen із плакатами «Kill Kirill!» (укр. – «Вбити Кирила!») в аеропорті «Бориспіль» перед приїздом Патріарха в Київ.

Англомовні видання вкотре звернули увагу на Femen ще й тому, що цього разу в історії фігурував іноземний фотограф Дмитро Костюков, який працював із New York Times, Agence France Press, «Вокруг света». Одразу після того, як стало відомо про напад на учасниць Femen і Дмитра Костюкова, з’явилася стаття у New York Times – не лише на сайті, а й у друкованій версії видання. Так само оперативно відреагував французький телеканал France 24. Підвищена увага до Femen з боку іноземних видань є лише додатковим свідченням того, що медіа все більше цікавляться сенсаційними новинами з України.

Порівнюючи висвітлення теми Хрещення українськими та англомовними ЗМІ, варто зазначити, що в англомовних виданнях превалювали «великі форми» – по одному матеріалу на одне видання, в якому містився повний огляд подій, пов’язаних зі святкуванням в Україні Хрещення Київської Русі. Натомість українські медіа робили акцент на новинних повідомленнях, які оновлювалися протягом кожних кількох годин.

Насамкінець можна сказати, що тісний зв’язок між релігією й політикою, який має місце в Україні, знайшов відображення в англомовних публікаціях, присвячених подіям в Україні. Увага іноземних журналістів була повністю зосереджена на політичних відносинах у трикутнику «Україна – Росія – Європейський Союз».