Для чого нам кожух навиворіт?

26.07.2013, 08:56
Коментар єпископа Харківського і Полтавського Афанасія УАПЦ на одне з інтерв’ю високо-преосвященного Антонія (Паканича), митрополита УПЦ МП, про самоуправний статус Церкви та українську мову богослужіння в ній.

Коментар єпископа Харківського і Полтавського Афанасія на одне з інтерв’ю високо-преосвященного Антонія (Паканича), митрополита УПЦ МП, про самоуправний статус Церкви та українську мову богослужіння в ній.

Кор.: Владико, нещодавно на одному із сайтів було розміщено інтерв’ю керуючого справами УПЦ МП митрополита Антонія (Паканича), в якому він заперечував можливість позбавлення УПЦ архієрейським Собором Російської Православної Церкви тих самоврядних прав, які вона має нині. Яка ваша думка стосовно цього?

Єпископ Афанасій: Його слова підтвердилися, але це не означає того, що ця робота не ведеться. Як на мене, то самостійності в управлінні УПЦ, доки живий блаженнійший митрополит Володимир, РПЦ позбавляти не стане, бо побоїться протестного вибуху в УПЦ, який може закінчитися її новим розколом. Хоча, звичайно, вірогідність такого розвитку подій маловірогідна, адже що архієреї, що священики, не кажучи вже про чернецтво, а також і їхні вірні за останні більш як двадцять років так вишколені в неприйнятті церковної самостійності, що навіть авторитет блаженнійшого, як ми бачимо, ніяк не вплине.

Але не для того патріарх Кирило висунув ідею «русского міра», наробивши стільки галасу, щоб випустити з рук найвагоміший козир у боротьбі за його втілення в життя в Україні - УПЦ. Адже зрозуміло, що це не лише його ідея. За цим проектом стоять потужні сили, величезні гроші й можливості. Тому говорити про якусь самостійність УПЦ в перспективі не доводиться. Як і за президентства Ющенка, так і за нинішнього глави держави, вони займатимуться звичайнісінькою риторикою про канонічність, а тим часом розставлятимуть на ключових позиціях у Церкві своїх людей, створюючи навколо їхніх імен ореол ледве не автокефалістів. Коли вже все буде приготовлене, проведуть Помісний Собор, делегатами якого будуть знову свої, підготовлені люди, які й приймуть зміни й доповнення до нинішнього Статуту, привівши його до синхронності зі Статутом російської Церкви. Потім розведуть руками – така воля народу Божого. Вся історія Російської Церкви – це суцільне фарисейство і прагнення до абсолютного володарювання. Ніщо не змінювалося раніше, не зміниться й тепер.

Кор.: Але ж в УПЦ говорять про можливість об’єднання українського православ’я в одну Церкву?

Єпископ Афанасій: Знаєте, коли люди між собою хочуть вирішити якусь проблему, а якийсь пункт їхньої угоди стає на перепоні і через нього немає можливості ту проблему зрушити з місця, то одна сторона або відмовляється від нього, або спільно приймають компромісний варіант. В даному випадку таким варіантом може бути ікономія. Але про яку ікономію можна говорити, читаючи такі слова Владики Антонія в інтерв’ю «Комсомольській правді в Україні»: «Наша Церква наполягає на тому, що всі, хто свідомо розірвав зв'язок зі світовим православ’ям, повинні принести покаяння і повернутися до церковного спілкування». Доки вони носитимуться з цим «покаянням», процес об’єднання не зрушить з місця. Тим часом змінюватимуться покоління, а прірва ставатиме ще глибшою. Скажімо, мені, як і всім вірним нашої Церкви, немає в чому перед ними каятися – ми не зрадили ні Господа, ні України, ні віри православної. Це вони хай задумаються над тим, що творили раніше й що продовжують робити нині.

В митрополита Володимира (Сабодана) в 1992 році був унікальний шанс відстояти незалежність українського православ’я, коли трапилася така історична нагода, якої, можливо, не буде ще не одне століття. Коли він прибув до Київа після розколу, вчиненого по вказівці з Москви українськими архієреями в Харкові, щоб очолити УПЦ після митрополита Філарета, то міг зібрати в Лаврі єпископат своєї Церкви й сказати їм: ми - українці, більше такого шансу Господь нам не подарує, єднаймося всі в Українській Церкві, незалежній від Москви.

Після такого удару в білокам’яній довго б не змогли очухатися, а тим часом Константинополь надав би єдиній Церкві Томос на автокефалію, тобто визнання самостійності світовим православ’ям. Він це міг зробити, якщо, за його ж таки висловлюваннями, любить Україну, бо вона його Вітчизна.

Але він цього не зробив. Натомість розгорнув справжню війну проти УПЦ КП, яка постала на той час із обломка УПЦ та цілої УАПЦ і її Предстоятеля, святішого патріарха Філарета.

Під керівництвом митрополита Володимира розгорталася кампанія ненависті до тих, хто не з Московським патріархатом, цю найгіршу якість людської свідомості почали просто культивувати в середовищі УПЦ МП. До речі, вклад Московського патріархату в розкол не тільки українського православ’я, а й усього українського суспільства за церковною і мовною ознаками, колосальний і, мабуть, найвагоміший. Потім уже підключилися до нагнітання політики протистояння ЗМІ, основні з яких на той час уже стали майже повністю проросійськими. До цього можна додати й те, що поділ українців за мовною ознакою теж почався зі стін храмів УПЦ, де оголосили люту війну українській мові, висміюючи її і всіляко принижуючи.

Кор.: Але ж митрополит Антоній підкреслив, що не бачить ніякої перешкоди для здійснення в храмах УПЦ богослужінь українською мовою!

Єпископ Афанасій: Це лукавство. Для того, щоб в УПЦ МП перейшли на богослужіння українською мовою, треба спочатку перебудувати саме їхнє мислення. І не лише архієреїв та священства, а й вірних, яких мільйони. Уявляєте, якого масштабу «лікбез» треба для них організувати? Тут потрібна клопітлива й наполеглива праця багатьох років і величезної кількості людей. Але хто її буде виконувати і де взяти в УПЦ МП тих, хто за українську мову готовий і життя своє віддати? Якщо і є такі, то їх одиниці. Один з наших архієреїв якось висловив думку, що, мовляв, в УПЦ багато священиків, які є більшими патріотами, ніж наші, автокефальні. Але ж чому тоді вони не переходять до нашої Церкви? Легко «разсуждать» про передову на фронті, сидячи в теплій хаті в глибокому тилу!

Кор.: Митрополит Антоній говорить, що вони в УПЦ стоять на позиціях того, що всі церковні конфлікти треба вирішувати шляхом діалогу і що вони мають такий офіційний діалог з УАПЦ.

Єпископ Афанасій: А про що з ними можна вести діалог, коли УПЦ є складовою частиною Російської Православної Церкви? Хіба тільки про одне – подолання нелюбові в середовищі Московського патріархату, бо вона в них уже стала ледь не патологічною. Тільки християнська любов поміж усіма може бути міцним грунтом об’єднання в одну українську православну сім’ю. До речі, й Київський патріархат, стосовно нашої Церкви, семимильними кроками йде тим же гріховним шляхом нелюбові. Прикладів доволі багато.

Міжцерковний діалог зараз можна вести з одного питання – створення єдиної Помісної Церкви в Україні, незалежної від інших Церков. І діалог не у форматі 1 + 1, а за стіл перемовин повинні сісти представники трьох основних гілок українського православ’я. І тут не повинне стояти питання про якесь самоуправління чи автономію, бо це не є автокефалія, тобто самостійність (грецьк.). Ми повинні конкретно говорити про незалежну Церкву! Це і є предмет перемовин. Та для цього треба, щоб УПЦ вийшла зі складу РПЦ. А це просто неможливо.

Кор.: Що заважає УАПЦ об’єднатися з Київським патріархатом, адже ви Церкви незалежні ні від кого, а, крім того, у вашій основі закладений національний патріотизм?

Єпископ Афанасій: В основі будь-якої православної християнської Церкви закладена віра в Господа нашого Ісуса Христа як Спасителя світу. Все ж інше - то відношення Церкви і її вірних до власної держави, нації та бачення їхнього майбутнього. Для нашої Церкви – це міцна незалежна українська Держава і єдина українська Помісна православна Церква.

Що стосується об’єднання з Київським патріархатом, то тут та ж фундаментальна причина, яка не дає об’єднатися і з УПЦ – відсутність у них християнської любові. Та й потім, що це дасть у підсумку? Лише збільшення УПЦ КП на тисячу парафій та усунення конкурента в церковно-політичній грі, яку веде Патріарх Філарет та ті політичні сили, які за ним стоять.

КП нас звинувачує в тому, що ми висуваємо вимогу зміщення з патріаршого престолу святішого Владику Філарета. Але що цікаво, як тільки цей пункт ми вилучили із своїх пропозицій, як Святійший одразу ж розірвав з нами перемовини про об’єднання! Ідея об’єднання між УАПЦ та УПЦ КП була всього лише політичним трюком, який би привів лише до одного – значна частина парафій нашої Церкви перейшла б до ХПЄ УАПЦ (оновленої) архієпископа Ігоря Ісіченка, або до якоїсь іншої групи і вийшов би той самий кожух, тільки навиворіт. Як кажуть «наша пєсня хороша, начінай сначала». А далі що?

Кор.: Тобто, ви особисто проти об’єднання українських православних Церков у єдину?

Єпископ Афанасій: З чого ви зробили такий висновок? Я не проти об’єднання, але воно хоч і на часі, та для цього немає відповідних умов. Провести штучне об’єднання можна, але воно може стати, взагалі, кінцем українського православ’я як такого. Ви ж зрозумійте, що за УПЦ МП й УПЦ КП стоять потужні політико-бізнесові структури, які просто так своїми інтересами не поступляться. Ці Церкви мають чималі капітали й можливості. А хто платить, той і музику замовляє. А як без замовлень жити в теплі й добрі?

Наша ж Церква живе сама по собі, за нами не стоять дядьки з капіталами, політичні сили із своїми інтересами, і поки що тримаємося переважно на пожертви парафіян та небайдужих до автокефалії українців.

За відсутності належних фінансів (а в моєму випадку, так і взагалі ніяких), наша Церква не може мати ні потужної загально-церковної газети, ні потужного Інтернет ресурсу, ми не можемо проводити відповідних церковних заходів і багато чого іншого, що б сприяло розвитку й зміцненню Церкви. Але ми є, і нікуди не діваємося, хоча багато кому цього й хочеться. До речі, якби в такі умови поставити архієреїв МП, то вони б і дня не пробули на своїх кафедрах, а забігли б безвісті.

Ми сильні тим, що вільні. Якщо комусь хочеться втратити цю волю, то це його особисте право. Тільки не треба забувати, що Христос сказав: «Я прийшов зробити вас вільними». Так кажучи, Христос мав на увазі те, що Він звільнить людину від рабства гріха. З її ж, правда, на те добровільної згоди, тому що Творець дав людині волю вибору. І цей вибір залежить від совісті, яка є голосом Божим, до якого, правда, не всі прислухаються. Тому, очевидно, й хлібина незалежності ніяк не випечеться в гідний до споживання продукт.

Церкви наші теж заражені тими ж недугами, що й суспільство, бо її організм складається з тих же людей, які привносять у неї світські пристрасті. Як на мене, то краще кожній Церкві жити своїм життям, адже головна мета нашої діяльності – спасіння душ людських у життя вічне, бо Церква – це лікарня, котра лікує духовні недуги. А об’єднання Церков у єдиний колгосп проблем суспільства аж ніяк не вирішить. І ще одне – той, хто хоче перебувати в огорожі автокефальної Церкви, ніколи не піде в МП чи КП, і навпаки. Для чого ж тоді відштовхувати людей від православ’я?

Інтерв’ю підготовлене в квітні 2013 року

Сайт Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, 25 липня 2013