Взаємно пробачаємо
Розмова з Блаженнійшим Святославом, Верховним архієпископом Києва та Галича, зверхником Української Греко-Католицької Церкви.
МИРОСЛАВ ЧЕХ: Візит до Польщі пов'язаний передусім з ювілеєм 1025-ліття хрещення Київської Руси. Проте в контексті польсько-українських взаємин, а також відносин між католицькими церквами в Польщі й Україні особливо суттєвими будуть події, пов’язані з відзначенням 70-ї річниці Волинської трагедії.
Архієп. СВЯТОСЛАВ ШЕВЧУК: Така була воля Божа, що цього року відзначаємо 25-річчя зусиль на користь польсько-українського поєднання. 1988 року мій попередник кардинал Мирослав-Іван Любачівський відвідав Польщу і взяв участь в урочистостях з нагоди 1000-ліття хрещення Руси-України на Ясній Горі, в яких брали участь єпископи нашої Церкви з діаспори й України, єпископат Польщі та тисячі вірників.
Я приїжджаю, щоби взяти участь в урочистостях з нагоди 1025-річчя хрещення Руси-України та подякувати Богу за дотеперішню діяльність, яка служить українсько-польському поєднанню. Вірю, що спільно з єпископатом Польщі ми зробимо черговий крок на цьому шляху. Дотеперішні дії вели нас уперед, але зі смутком належить зазначити, що покладені на них надії не сповнилися. Тим наполегливіше маємо працювати, щоби теперішні починання посунули нас уперед. Де причина, що дотеперішні зусилля, яких було багато, не дали очікуваних ефектів? Пригадаймо обмін листами між кард. Любачівським і кард. Юзефом Ґлемпом, примасом Польщі, 1987 року. У Львові 2001 року, під час своєї пам’ятної прощі в Україну, до взаємного пробачення та поєднання закликав Папа Іван Павло II. У 2005 році єпископат Польщі й Український греко-католицький єпископат оприлюднили спільне пастирське послання, підписане кард. Любомиром Гузаром і архієп. Юзефом Міхаліком.
Передусім треба зробити іспит власного сумління, показавши цим, що вдалося зробити, а що занехаяно. Промовлено вже багато слів, але залишилися вони на рівні декларацій і жестів, які не стали елементом суспільного дискурсу. Ми є свідками процесу секуляризації, і вплив християнських цінностей на суспільне життя зменшується. Поєднання є християнською цінністю, і тому ми повинні зробити все, щоби не закінчилося лише на словах, але дійшло серця, сумління й голови кожного українця й кожного поляка.
- В 70-у річницю Волинської трагедії українські церкви, особливо греко-католицька, передбачили низку виняткових заходів. У Варшаві Ваше Блаженство відправить панахиду за жертвами трагедії, в якій візьмуть участь, зокрема, президент Польщі, маршали сейму та сенату, провідні достойники польської Церкви. Буде підписано спільну декларацію католицьких церков Польщі й України. Тут, звичайно, можемо говорити про чергові кроки, але абсолютною новацією є залучення до процесу поєднання українських православних і протестантських церков. Не з ініціативи державної влади, а з власної ініціативи.
– Мій візит має не лише церковний вимір, але також суспільний. Це дуже важливо. Церква має євангелізувати суспільство, й тому позитивна відповідь на наше запрошення взяти участь в панахиді з боку державної влади Польщі та представників суспільства є свідченням того, що поляки готові вислухати те, що ми маємо їм повідомити.
Часто розмірковую над тим, що буде день після. Невдовзі пролунають правильні слова і будуть зроблені відповідні жести. А як наступного дня поведуть себе українці щодо поляків і поляки щодо українців? Чи зуміємо впоратися з минулим? Це передусім залежить від сприйняття послання, яке сформулюють Польська держава й українські та польські церкви. Для цього кожна з наших церков має працювати над сумлінням наших вірників, щоби слова про поєднання ввійшли до способу життя.
Ми не маємо влади над минулим. Будемо молитися за жертви конфлікту та про загоєння ран. Водночас маємо будувати майбутнє, щоби така жорстокість ніколи не повторилася. І щоби усвідомити собі відповідальність за наше майбутнє, яке повинні будувати винятково разом. Майбутнє поляків і українців є спільне, і є це майбутнє європейське.
- У Польщі триває дискусія про те, як назвати антипольську акцію на Волині. Ваше Блаженство вжили терміну «етнічна чистка». Чи така позиція може поєднати католицькі церкви Польщі й України?
- Не думаю, що термінологія могла би кого-небудь об’єднати. У зв’язку з відозвою, яку з нагоди 70-ї річниці трагедії ми скерували до наших вірників на початку цьогорічного Великого Посту, ми говорили про етнічну чистку, що відповідає стану нашого знання на тему тих подій. Чи це когось поєднає, чи буде того достатньо? Не знаю, може бути, що так станеться, а може бути, що треба буде шукати інших окреслень. Важливо, що шукаємо разом спосіб казати правду.
Під час Другої світової війни етнічні чистки як дієвий метод використовували багато держав і політичних сил. Діялося так і в повоєнному періоді, коли формувалися нові кордони Європи. Сталін наказав виселити цілі народи протягом однієї ночі. До певного рівня етнічні чистки слугували Сталіну за спосіб визначення кордонів між СРСР і комуністичною Польщею. Нині ми повинні рішуче сказати собі і державній владі, що подібні методи не можуть бути використовувані для усталення кордонів. Такі методи ніколи не приносили миру, але відкладали на майбутнє пізнання правди та лікування болю і невисловлених кривд, завданих під час «очищування» якогось терену.
- В СРСР Греко-Католицька Церква діяла в підпіллі. Ваше Блаженство в своєму рідному Стрию відвідував Службу Божу також у римо-католицькому костелі.
- Часом запитую себе, чи потрібні переслідування, щоби християни різних обрядів почали взаємно себе шанувати та шукати того, що єднає… Згадуючи переслідування церкви в Радянському Союзі, я міг би назвати сотні прикладів героїчної братньої допомоги, яку греко-католики отримували від римо-католицьких священиків і навпаки. Нині ті справи вже є мало знані, і я хотів би, щоби вони стали предметом історичних досліджень. Один приклад. У комуністичні часи кожен мусив десь працювати. Архієпископ Ігор Возняк, львівський митрополит нашої церкви, був працевлаштований як служитель у латинській парафії в Вінниці. Був священиком підпільної Греко-Католицької Церкви і тому сідав у сповідальні та сповідав людей, виконуючи таким чином свої душпастирські обов’язки.
- Іван Павло II зробив величезний внесок у справу польсько-українського поєднання. Проте нині його вчення та спадщина забуваються.
- Постать благословенного Папи Івана Павла II є такою багатовимірною і великою, що складно уявити собі синтез його біографії та вчення в одній книзі. Сам опис його життя зайняв авторам, які взялися за цю працю, не менше 800 сторінок. Те саме стосується ролі Івана Павла II в демонтажу мурів, які ділили нації Європи, та в наступному кроці поєднання народів.
Те, що зробив Іван Павло II для польсько-українського поєднання, вписується в парадигму його душпастирської місії як зверхника Вселенської Церкви і виняткової ролі, ним відіграної в історії Східної Європи. Відома його роль у польсько-німецькому поєднанні ще як кардинала з Кракова. Слова «пробачаємо і просимо пробачення» були вимовлені від імені жертв і спрямовані до їхніх катів, що було діянням на рівні пророків.
Якби мали ми цю науку забути, то не лише багато втратили би, а й учинили би черговий гріх. Благословенний Папа Іван Павло II має бути покровителем польсько-українського поєднання. Він підкреслював, що ми не повинні бути заручниками нашої історії та що від буття заручниками звільняє нас взаємне вибачення. Не можемо виголошувати слово Боже, якщо не вміємо пробачати.
Особливо в контексті Волинської трагедії слова «пробачаємо і просимо пробачення», промовлені з українського боку і з польського боку, будуть гарним прикладом того, що ми не забуваємо повчань Івана Павла II і що запроваджуємо їх як практику до життя наших Церков.
- Папа Франциск, якого Ваше Блаженство знає особисто і який знає Українську Греко-Католицьку Церкву, розвиває вчення свого попередника в справах вибачення та милосердя.
- Я хотів би нагадати його слова з першої молитви «Ангел Божий», яку він промовив як Папа: «Господь ніколи не обмежений для вибачення. Це ми обмежені в прошенні Його пробачити нас». Прикладаючи слова новообраного Папи до процесу польсько-українського поєднання, належало би сказати: «Якщо Господь не втомлюється вибачати нас, то як ми можемо втомитися вибачати наших ближніх?». Постійно мусимо боротися з нашою втомою в прошенні пробачення.
