• Головна
  • Моніторинг
  • Чат-конференція із релігієзнавцем, доцентом Львівського національного університету імені Івана Франка Андрієм Юрашем на тему «Політика Папи Бенедикта ХVІ щодо України. Як Ватикан в майбутньому впливатиме на релігійні процеси в Україні?»...

Чат-конференція із релігієзнавцем, доцентом Львівського національного університету імені Івана Франка Андрієм Юрашем на тему «Політика Папи Бенедикта ХVІ щодо України. Як Ватикан в майбутньому впливатиме на релігійні процеси в Україні?»

18.02.2013, 16:39
Чат-конференція із релігієзнавцем, доцентом Львівського національного університету імені Івана Франка Андрієм Юрашем на тему «Політика Папи Бенедикта ХVІ щодо України. Як Ватикан в майбутньому впливатиме на релігійні процеси в Україні?» - фото 1
Виглядає, що з будь-яким папою в УГКЦ є впевнене і гарантоване майбутнє, яке сама ця Церква забезпечує досить активним і динамічним розвитком.

[ Борис ] 
Як вплине зміна папи на політику Ватикану стосовно визнання чи не визнання Вселенського Візантійського Патріархату?

Дуже значною мірою буде залежати від особистості, від того, хто буде обраний наступником Бенедикта 16. Звісно, що у найзагальніших рисах політика апостольської столиці має безумовну спадковість.Але, з іншого боку, персоналія Папи накладає свій відбиток на тому, які акценти будуть зроблені під час наступного понтифікату. В Україні досить активно обговорювали політику Ватикану щодо цього питання в часі понтифікату Бенедикта 16, і абсолютна більшість аналітиків зійшлася на думці, що по-перше, патріархат УГКЦ не був пріоритетом Бенедикта 16, а по-друге, вирішення цього питання значною мірою залежало в цілому від «східної» політики Ватикану. Здається, не буде перебільшенням сказати, що і прямо, і непрямо на розгляд цього питання у Римі впливала політика Ватикану щодо російського православ'я. Мабуть, не даремно митрополит Іларіон Алфеєв, голова відділу зовнішніх церковних зносин Московського Патріархату дякував Папі Бенедикту 16 за розуміння позиції і політики РПЦ. Крім того, у цьому питання автору, напевно, варто було б уточнити, про який Патріархат безпосередньо йде мова. Напевно, йдеться про Патріархат УГКЦ, бо не слід забувати, що серед грона східних католицьких церков, церков власного права sui juris, вже є давно визнаний і функціонуючий Мелхітський Патріархіт також візантійської традиції. 

[ Краків ] 
В іноземних ЗМІ уже з’явилася інформація, що Папа, якого оберуть після Бенедикта ХVІ, буде останнім, мовляв, у католицькій церкві настане розкол. Прокоментуйте це, будь ласка. Як на такі заяви реагувати християнам?

Такі речі треба сприймати обережно і розважливо. А для християн, оскільки про них іде мова у запитанні – з молитвою. Це припущення ЗМІ повязано із відомими пророцтвами про начебто апокаліптичні зміни, які чекають на католицьку церкву, і зокрема, інститут папства. Я не вважаю за доречне ні коментувати, ні тим більше поширювати ці припущення (пророцтва), оскільки вони не зі сфери раціонального аналізу, а ірраціонального містичного умонастрою.

[ читач ] 
Як Ви вважаєте, чи буде Папа після зречення втручатись у керівництво церквою?

Виглядає, що у Папи Бенедикта 16 є дуже серйозні наміри у майбутньому не стільки займатися адмініструванням, тобто, як ви запитуєте, «втручатися у керівництво церквою», як повернутися до звичної для нього інтелектуально-богословської праці – написання книг, роздумувань над богословськими істинами, які потребують перманентного осмислення і зіставлення з сьогочасним моментом. Отож, від Папи, чий богословсько-філософський досвід збагачений майже восьма роками активного адміністрування, варто чекати нових статей і теологічних напрацювань, аніж втручання у справи ватиканських інститутів. 

[ львів ] 
Яка ймовірність того, що новий Папа приїде в Україну на святкування Хрещення Русі?

Виглядає, що така ймовірність мінімальна. По-перше, це не є аж надто «круглий» ювілей (1025 років). А по-друге, навряд у новообраного у березні, як це виглядає, Папи, поїздка в Україну буде серед однозначних пріоритетів у перші місяці його понтифікату. Якби це й сталося б, то це можна було б вважати сенсацією і різким поворотом у теперішній стратегії Ватикану. А на даний момент ніщо не передбачає такої різкої зміни. 

[ ПАНЧУК ІВАН ] 
Чи згідні Ви з пророцтвом з Гарабандалу щодо того, що це вже буде останній Папа Римський і що він вже буде поклонятися Антихристу?

Про це вже йшла мова у другому запитанні, тому немає сенсу повторюватися. 

[ Аліна Гросман ] 
Чому Бенедикта 16 закривають в монастир? Чи це не нагадує Вам випадок з сестрою Луцією (Фатіма), яку масони закрили для того, щоб вона нічого не розказувала?

А хто сказав. що його закривають у монастир? Виглядає, що це добровільне рішення Папи суттєво зменшити обсяг фізично-виснажливих для нього зовнішніх контактів і зустрічей при досить скромних його фізичних силах. Тому виглядає абсолютно закономірно і логічно, що той час, який ще Бог дасть Папі бути на цьому світі, він свідомо прагне використати для усамітнення і інтелектуальної праці. Тобто перебування в монастирі для Бенедикта 16 – це не вязниця чи покара, а спосіб фізичної і духовної віднови, себто, продовження свого служіння Церкві. 

[ Ігор Миськун ] 
Чи не потрібно новому Папі відновити закон щодо того, щоб масонам не давали можливості ставати кардиналами, а то вже дуже багато масонів серед кардиналів.

Напевно, ви знаєте, що масонські ложі і взагалі масонські структури, якщо вони існують, це є закриті організації.Тому навряд чи зовнішній світ, а отже і Ви, шановний пане Ігоре, можете мати достеменну і стовідсотків беззаперечну інформацію, що серед кардиналів є багато масонів. Ця теза – це один з міфів, в який люди можуть вірити або заперечувати. Отож, той, хто однозначно і категорично стверджує про засилля масонів у церкві і серед конклаву кардиналів, або перебуває в полоні міфів, або сам є масоном, оскільки 100% про це стверджує. 

[ львів ] 
Яке майбутнє в УГКЦ з новим папою? 

Частково про це вже йшлося. Виглядає, що з будь-яким папою в УГКЦ є впевнене і гарантоване майбутнє, яке сама ця Церква забезпечує досить активним і динамічним розвитком. Тому ставлення Ватикану до УГКЦ і далі буде однозначно стратегічним для обох сторін. Ватикан не може не ставитися з повним розумінням проблем до церковної структури, яка є однією з найчисельніших з-поміж усіх 21 східних католицьких церков. З іншого ж боку, вирішення окремих питань майбутнього розвитку УГКЦ, таких як визнання патріархату УГКЦ чи беатифікація окремих осіб, певною мірою буде залежати від особи майбутнього папи, його пріоритетів. Отож, щоб 100% відповісти на це запитання, слід дочекатися вибору березневого конклаву.  

[ Неля ] 
Вас особисто здивувало зречення Бенедикта ХVІ престолу? Чи припускали Ви, що таке може статись?

Так, здивувало. Але здивувало не в негативному сенсі, а як неочікуваний, але логічний продуманий і правильний вихід із непростої для самого Папи ситуації, коли його фізичний стан не дозволяв уповні реалізовувати і розвивати ту місію, з якою повязаний інститут папства. Історія католицької церкви знає дуже мало, здається, всього лиш чотири добровільних зречень від престолу апостола Петра. Тому й припускати таке зречення після майже 600 років відсутності цієї традиції навряд чи було можна. Але великі особи і фігури на те і є великими, щоб дивувати світ непередбаченими і багатообіцяючими рішеннями. 

[ Неля ] 
Які проблеми доведеться вирішувати новому понтифіку насамперед?

Сьогодні перед католицькою церквою є багато нагальних проблем. Абсолютна більшість із них відома широкій громаді. В порядку статистичному їх можна перераховувати. Вони знайомі кожному, хто цікавиться церковним життям. Отож, будь-які прогнози щодо пріоритетності тих чи інших завдань, які постануть перед майбутнім понтифіком, – це більше буде виглядати на своєрідне замовлення цих пріоритетів збоку, аніж на реальну позицію самого глави католицької церкви. Тому зі свого боку дуже субєктивно міг би сказати, що, напевно, глобальною і найбільшою проблемою, з якою стикнеться майбутній понтифік, є відповідь церкви на ті гострі виклики, які церква зустріла вже кілька десятиріч тому, але все ще ніяку не йде на плідний діалог зі значною частиною громад, серед яких церква діє, і навіть серед власних віруючих, які дуже часто змушені ставати перед дилемою – знаходження себе серед реалій теперешінього світу і вірності догматичній і церковній традиції, до якої вони належать. Серед таких викликів, мабуть, найгостріші у глобальному сенсі, – це питання і одруженого священства, і використання протизаплідних засобів, особливо у бідних суспільствах... Перелік, звісно, можна продовжувати.

[ Володя ] 
Чи обрання нового папи і його майбутня діяльність вплине певним чином на відносини РКЦ з РПЦ?

Особа майбутнього понтифіка, беззаперечно, буде впливати на вибудування Ватиканом його відносин із РПЦ. У своїх загальних і теперішніх рисах, ці відносини виникли на початку 1960-х років, коли Ватикан почав практично готуватися до скликання ІІ Ватиканського собору і дуже прагнув залучити представників православних церков до участі як спостерігачів у цьому зібранні. Саме тоді у Ватикані пішли на безпрецедентні кроки у тому числі і на окремі поступки, аби лиш мати делегацію РПЦ уже на першій сесії Собору. Звісно, у кожної сторони були свої стратегічні цілі, що реалізовувалися у рамках знаходження порозуміння між РПЦ і РКЦ. Були періоди дуже активних контактів, зокрема, у той час, коли відділ зовнішніх церковних зносин РПЦ очолював митрополит Никодим Ротов, який настільки був відданий ідеї знаходження шляхів єдності із католицькою церквою, що своє дисертаційне дослідження присвятив Папі Йоану 23, і навіть символічно помер у Ватикані під час аудієнції у новообраного Папи Йоана Павла І. В часи понтифікату Папи поляка Йоана Павла ІІ у взаєминах між РПЦ і РКЦ спершу виникла пауза, а з кінця 1980-х років, коли структури РКЦ почали активно відроджуватися на теренах колишнього СРСР і підпільна УГКЦ взагалі заявила про себе світові, ці відносини взагалі стали критичними. Як йшлося вище, за понтифікату Бенедикта 16 точок порозумінь між РПЦ і РКЦ уже було багато. Майбутнє відносин буде пов'язано із майбутньою політикою майбутнього понтифіка. 

[ Анна ] 
Наскільки серйозно Ви ставитеся до прогнозів щодо наступника Папи Бенедикта XVI? Наскільки сильними є лобістські рухи серед кардиналів?

Для мене виглядає, що ситуація з обранням нового Папи не є прогнозованою і прорахованою на сто відсотків. Вже у перший день зречення Бенедикта 16 було названо у різних джерелах 10 найбільш ймовірних претендентів на римську кафедру.  У наступні дні додалися ще десяток нових імен серед кардиналів. Причому говорять про абсолютно різні ймовірні візії того,за якою логікою чи схемою кардинали-електори мали б обирати Папу. Чи то з Латинської Америки як представника найчисельнішою католицької спільноти, чи то з Африки, де за кілька десятиріч прогнозують неймовірне зростання християн-католиків, чи то Сполучених Штатів, як мабуть найбільш заможної пастви, чи то Старого Світу, заради продовження традиції і духу понтифікату Бенедикта 16 і т д. Усе це лише підтверджує те, що універсальною і беззаперечної фігури, яка була б на устах більшості аналітиків чи експертів, на сьогодні немає. Отож спрогнозувати вибір Папи навряд чи виглядає можливим, і в цьому величезна перевага і привабливість березневого конклаву. 

[ ДРОГОБИЧАНКА ] 
чи правда, що папа Бенедикт усунений через шантаж, в якому говориться про порушення ним задовго до того целебату?

Не хочу коментувати абсолютно неперевірені і, здається, безпідставні чутки. Якби щось подібне і справді було у минулому, то така інформація обовязково б стала б надбанням серйозних аналітичних джерел.

[ Андрон ] 
А чи наша це проблема і чи наша це церква??

По-перше, це проблема глобальна, вселенська. Католицькі спільноти існують у всьому світі. В Україні є впливова спільнота римо-католиків (до 1% від загального числа населення України), і дуже чисельна активна і визначальна для України в багатьох сенсах громада вірних УГКЦ, яких є 7-8% від всього населення нашої держави. Обрання наступного Папи безпосередньо торкається таким чином майже 10% громадян нашої держави, отже наша українська проблема. А чи це є «наша церква», то кожен віруючий вирішує особисто.

[ Володя ] 
Як ви ставитеся до екуменічних зустрічей в Ассижі, де брав участь особисто Бенедикт XVI? Чи це не є зрада Христа – Єдиного Спасителя, прирівнявши Його відкупительну смерть на хресті до інших божків-демонів: Аллах, Будда, Крішна та ін. Чи Ісус не є Єдина Дорога, Правда і Життя чи є інші дороги через яких можна спастися і мати життя вічне?

Ваше питання є суто богословським: ставлення до спасительної місії Христа і відносин із іншими релігійними спільнотами світу. А я не хотів би відповідати з позиції богослова. З позиції ж сторонього аналітика і релігієзнавця вважаю, що проведення екуменічних зустрічей в Асижі безумовне благо і позитивний сигнал для усіх релігійних спільнот, які хочуть будувати світ, вільний від фанатизму релігійного і будь-якого іншого. Глобальна світова спільнота не може будувати надалі парканів і плекати ідеї, які людей роз'єднують і налаштовують одне проти іншого. І вважаю, що абсолютно логічно і закономірно, що як відповідальний богослов і церковний діяч Папа Бенедикт 16, попри свій формальний консерватизм із розумінням ставився до проблем екуменічної співпраці. 

[ Діма ] 
Як Ви можете пояснити виникнення так званої Української Правовірної Греко Католицької Церкви? які загрози несе цей сектанський рух «догналітів»? що зробити із самозванцем «патріархом» Іллею, котрий не є громадянином України?

У ліберальному вільному суспільстві виникнення різнодумства і альтернативних точок зору – це процес логічний і закономірний. Тому поява альтернативних рухів і в середовищі УГКЦ – це є зворотній, але невід’ємний бік вільного від примусу і тотального контролю суспільства. В принципі українське законодавство не заперечує будь-якій особі навіть заснувати власну релігію, що, як це виглядає, і зробили т. зв. підгорецькі отці. Системно аналізуючи їхню діяльність і оглядаючи віронавчальні засади УПГКЦ, можна вже зараз однозначно дійти висновку, що це новий релігійний рух харизматично-секстанстського типу, який настільки відійшов від материнського лона – УГКЦ, що вже вважати його частиною УГКЦ не можна. Він розвивається вже як нова релігійна структура, за власною логікою, і намагається знаходити своїх послідовників у тому середовищі, з якого вийшов сам, себто відриваючи віруючих від УГКЦ. Заборонити цей рух, як і будь-яку іншу релігійну організацію в Україні, немає жодних юридичних підстав. Отож вона буде розвиватися за законами малих релігійних окремішніх груп.Оскільки для УПГКЦ визначальним є чинник харизматично-лідерський, то і майбутнє цієї структури значною мірою буде залежати від позиції і ролі її сьогоднішніх і майбутніх керманичів-харизматів.

[ Степан ] 
Як Ви поясните реакцію Російської Православної Церкви на визнання Українською Греко-Католицькою Церквою Таїнства Хрещення у Православній Церкві Київського Патріархату? Дякую

Звісно, що ця реакція була крайньо негативною. РПЦ докладає усіх зусиль, аби ізолювати УПЦ КП та АУПЦ від будь-яких контактів і будь-яких кроків, що можуть призвести до налагодження контактів цих церков з іншими релігійними спільнотами. Стратегія РПЦ і відповідно УПЦ МП однозначна – максимально довго тримати альтернативні православні юрисдикції в ізоляції, дискредитувати ці структури, щоби у прикінцевому випадку оголосити про неправославність і канонічну безперспективність своїх опонентів, що в кінцевому підсумку, на думку мало призвести до зневіри і деморалізації більшості прихильників де-факто автокефальних, хоч і не визнаних на сьогодні,православних юрисдикцій в Україні, абсолютна більшість яких теоретично могла б знову повернутися у лоно Московського патріархату. За таких розрахунків заява УГКЦ щодо визнання таїнства хрещення у Київському патріархаті є однозначним проривом у влаштованій Московський патріархатом блокаді українських православних церков. В заяві УГКЦ російська церква побачила теоретичну загрозу своїй монополії на «канонічність» серед православних віруючих в Україні. Виглядає абсолютно прогнозованим, що у майбутніх відносинах між РПЦ і новим Папою обов’язково постане питання про зроблеy греко-католицькою церквою заяву, як одну із нововиниклих перешкод у діалозі між Московським патріархатом і апостольською столицею.

[ християнин ] 
Екс-глава УГКЦ Любомир Гузар у своїй книзі «Бесіди з блаженішим Любомиром Гузаром» назвав гомосексуалізм – любов’ю і сказав, що вони мають певні права. А яке ваше ставлення до гомосексуалізму, ви також їх схвалюєте і їхнє грішне життя?

Просив би назвати сторінку і точно процитувати фрагмент, про який ви згадуєте. Кардинал Любомир Гузар є людиною, чиє все свідоме життя пов’язане з вільним світом. Тому будь-яке насильство, у тому числі і над тими, з ким церква не погоджується і чиї вчинки вона засуджує, є неприйнятним.

[ християнин ] 
Екс глава УГКЦ Любомир Гузар у своїй книзі «Бесіди з блаженішим Любомиром Гузаром» сказав, що у Римі йому подарували маятник, яким він дізнається чи добрі є певні препарати для його здоров’я. А як ви ставитися до цих окультних практик? Чи ми повинні брати приклад від Гузара і займатися таким віщуванням?

Знову ж таки просив би точно процитувати і вказати сторінку з книги, про яку згадуєте. Абстрактні звинувачення, а тим більше припущення навряд чи є допустимі у серйозній розмові, а тим більше фаховій аналізі.

[ львів'янин ] 
Ісус – Єдина Дорога до Небесного Отця? Чи мусульмани, буддисти, єговісти та інші віра також спасає, коли не приймають Ісуса за свого Єдиного Господа?

Це питання знову ж таки болословське, а не релігієзнавче. І частково про нього розмова уже була вище.

[ Вася ] 
В УКУ були засновані гендерні студії. Гендер – це соціальна стать, тобто не важливо ким ти народжуєшся, а ким ти себе відчуваєш – хлопцем, дівчиною, трансексуалом, геєм, трансвеститом та ін. Як ви відноситеся до цього, що католицький університет став пропагандистов цього збоченого антихристиянського думання?

Мені часто доводиться бувати в УКУ, спілкуватиcя як з викладачами, так і зі студентами цього університету, і ніколи мені не доводилося ловити себе на думці, що ця структура пропагує «збочене, антихристиянське» думання. Інколи навіть ловив себе на протилежному, що в окремих аспектах своєї діяльності УКУ є дуже традиційним і навіть консервативним закладом, і аж зовсім не навпаки. У сфері богословської освіти поширення знань про релігію і християнство, зокрема, УКУ – це середовище, яке є безальтернативним у сьогоднішній Україні. Розмаїття курсів, багатство бібліотеки, персоналії викладачів – абсолютно впевнений, що таким надбанням не зможе похвалитися жоден інший заклад, який самоцільно займається вивченням християнської доктрини чи формує майбутніх священослужителів і богословів. Тому мені здається, що ви поставили запитання, послуговуючись не перевіреною або свідомо перекрученою інформацією.

[ Іван ] 
Яке ваше ставлення до злочинної системи Ювенальної Юстиції, де без причин відбирають дітей у батьків і віддають на деякий час так званим прийомним сім’ям і ще їм платять по 2500 грн за одну дитину? Чому УГКЦ підтримує цю безбожну політику і систему, беручи участь у жорстокій, богохульній ювенальній зустрічі «Україна без сиріт»?

Забезпечення прав дітей – це одна з вимог цивілізованого модерного суспільства. Як, з одного боку, батьки мають право виховати своїх дітей згідно з власними традиціями і переконаннями у своїй вірі, наприклад, так само, з іншого боку, кожна дитина має мати гарантоване право на вільний вибір, відсутність примусу, а тим більше насильства. Громадськість знає немало прикладів, коли через релігійні фанатичні гіпертрофовані переконання батьків діти можуть бути позбавлені права, наприклад, відвідувати школу, нормально харчуватися, спілкуватися з однолітками. Отож за цих обставин має бути знайдена золота середина між справами і обов’язками батьків. Тому треба боятися не самої назви Ювенальна юстиція, а думати над тими механізмами, за якими вона мала б працювати і діяти, щоб унеможливити не лише знущання над дітьми з боку хворих або залежних від алкоголю батьків, але й батьків, які можуть викривляти нормальний розвиток дитини, обгрунтовуючи це будь-якими ідеологічними, у тому числі релігійними переконаннями чи засадами.

[ Петро ] 
Як на вашу думку очільник догналітів може себе проголосити новим папою, чи може й новим «Месією»?

Я вже вище казав, що УПГКЦ – це окремішня самостійна релігійна організація, тому в її рамках її чільники можуть себе проголошувати будь-ким, у тому числі і папою чи месією, якщо вони вважають, що це узгоджується із їхньою доктриною. Інша річ, що таке проголошення «папства УПГКЦ» не буде мати ніякого cтосунку до інституту папства у католицькій церкві.

[ Андрій ] 
Як боротися з явищем тоталітарних сект на кшталт Української Правовірної Греко Католицької Церкви?

Сам термін «боротися» вже передбачає ворожнечу і насильство. Можливо, краще говорити про те, як мають діяти і поводити себе так звані традиційні церкви за умов релігійного плюралізму і свободи. Напевно, що слід поглиблювати і посилювати власну місію серед своїх же вірюючих. Бо значна частина віруючих, які формують контингент послідовників у так званих нових релігійних рухах, – це колишні віруючі традиційних церков. Отож починати треба не з боротьби з кимось, а із наведення ладу у своїй церковній огорожі, з роботи з власними віруючими, щоб вони були не формальними послідовниками того чи іншого вчення, а переконаними сповідниками релігійної ідеї.

[ католик ] 
Як на вашу думку боротися з симонією і корупцією в Українській Греко Католицькій церкві?

Соціологія показує, що українське суспільство найбільше довіряє церкві. Жоден інший громадський інститут не має такого рівня суспільної підтримки. Напевно, це свідчить і про те, що рівень тих явищ, про які ви говорите – симонії і корупції, у церкві є найнижчим. Звісно, я далекий від думки, що таких явищ не існує взагалі, тим більше, що корупція може бути як прямою з підкупом, так і опосередкованою – через особисті контакти, знайомство, протегування, непрямі послуги і домовленості. Знаю про існування у церковному середовищі цілих груп, родинних кланів. які відверто займаються просуванням своїх членів, незважаючи на те, чи гідні, наприклад, чиїсь сини або родичі, або просто добрі приятелі, займати те чи інше становище. І це також є корупція. Рецепт боротьби щодо цього в УГКЦ, як і в кожній іншій церкві, є, на мій погляд, дуже простий – громадська думка, позиція віруючих і, можливо, оприлюдення цих фактів та їхнє обговорення із священоначаллям. Коли відповідальні за прийняття рішень діячі у лоні кожної церкви будуть знати, що кожне їхнє рішення, якщо воно вчинене по несправедливості, може зустріти опір і громадське осудження, то вони будуть більш відповідально ставитися до своїх обовязків і уникати будь-яких ситуацій, які можуть бути розцінені, як корупційні. Віруючі повинні стати живим елементом церкви, не просто реципієнтом і споживачем думки та вчинків ієрархії, а співтворцем сьогочасних церковних реалій.

[ Андрій Павличко ] 
Розкажіть, будь ласка, про сучасну ситуацію з об’єднанням Православних Церков в Україні.

На сьогодні я не бачу реальних можливостей і перспектив щодо об’єднання православних церков в Україні. В загальних рисах, на сьогодні в Україні є дві принципово відмінні між собою православні спільноти. Вони однозгідні у сенсі визнання православної догматики, тут жодних розбіжностей немає. Але між ними немає і не може бути жодного порозуміння щодо юрисдикційної приналежності православної церкви в Україні. Для однієї групи православних православ’я не може існувати без єдності з Московським патріархатом. Для іншої ж – їхня православність реалізується у побудові в Україні самостійної, себто автокефальної православної церкви. На сьогодні порозуміння між цими двома групами у сенсі юрисдикційної визначеності є просто нереалістичним.

Ніхто не хоче і не збирається відмовлятися від тих засад. на яких він хоче бачити влаштовану православну церкву в Україні. Отож говорити про можливість утворення ненасильницьким шляхом єдиної православної церкви в Україні є нереалістично, принаймні на сьогодні. Інша річ, що Церкви зобовязані між собою взяємодіяти, шукати шляхи порозуміння і, головне, – побудувати таку модель міжправославних церковиних взаємин у державі, при якій кожен православний буде почувати себе комфортно у рамках тієї структури, до якої він належить.

Вірні МП, які не хочуть поривати із Москвою, зможуть і далі перебувати у юрисдикції, що підлягатиме МП, а прихильники помісної церкви будуть втішені належністю до структури, яка матиме канонічний автокефальний статус. Зараз є багато дискусій щодо того, яка доля українського православ’я у недалекому майбутньому, коли неминучим стане питання обрання нових чільників українських церков, які зараз є дуже поважному віці. Виглядає так, що певного переформатування існуючих на сьогодні структур не уникнути. Головним чином це стосується УПЦ МП.

На сьогодні хоче чи не хоче, але ця структура репрезентує в Україні Московський патріархат, невід’ємною частиною якої вона є. І хоч паралельно ж можна чути заяви деяких діячів цієї церкви, що насправді вона є українською, власне помісною, автономною, зорієнтованою на плекання і підтримку української ідентичності і української церковної традиції. Отож бачимо, що на сьогодні внутрішньої єдності в УПЦ МП немає. Головний фактор. який обєднує дуже розрізнені єпархії УПЦ та ієрархів з абсолютно діаметральними поглядами, є особа митрополита Володимира. Але сказати, що митрополит Володимир за сьогоднішніх обставин реально може виконувати свої обовязки, ніхто не може.

Той, хто створює ілюзію, що Митрополит Володимир контролює ситуацію у церкві насправді намагається просто консервувати ситуацію, щоб зміцнити власні позиції, маніпулюючи в прямому і непрямому сенсах особою митрополита Володимира. Зачитаний на архиєрейському соборі у Москві текст звернення від імені митрополита Володимира – це насправді провокація, вчинена від імені митрополита Володимира. Чим довше зберігатиметься така ситуація, тим тяжчою ставатиме ситуація у міжправославних взаєминах в Україні, бо на сьогодні в УПЦ МП за умов за умов неповної дієвості її керманича немає фігур, готових взяти відповідальність за продовження і налагодження міжправославних взаємин у державі. Кожна група прагне лише зміцнити свої позиції перед майбутніми виборами глави своєї церкви.

Про те, що теперішня офіційна докрина УПЦ МП не відповідає переконанням самого митрополита Володимира, свідчить хоча б те, якщо порівняти текст зачитаного ним особисто виступу на архиєрейському соборі у Москві 2008 року,де він говорив і про культурний плюралізм у своїй церкві, і про можливість розгляду питання автокефалії для українського православ’я загалом. Зазначав тоді лише, що це питання не на часі. У щойно зачитаному у Москві зверненні нібито митр. Володимира акцентується лише на конфліктних ситуаціях і поверненні до ідеї юрисдикційного монополізму. Отже це є нова доктрина частини ієрархії УПЦ МП, спрямована ситуативно, сподіваємося, на демонстрацію лояльності до Москви. Повторюся, позитивних плодів ця політика принести не зможе, а тому в контексті сьогоднішньої розмови хотів би навести паралель із Папою Бенедиктом 16. Коли він відчув, що він не вповні прислуговується церковним інтересам, він добровільно пішов у відставку.

Якщо митр.Володимир реально піклується про благо хоча б своєї церковної структури, не кажучи вже про все українське православ’я, то він мав би добре порозмислити над ситуацією і так само піти у відставку. Цим би він допоміг дуже багатьом ієрархам у власному середовищі зорієнтуватися за нових реалій і проводити реалістичну політику, а не гратися у кулуарні інтриги, які нічого не мають спільного із благом православ’я в Україні, а розраховані лише на зайняття більш вигідних позицій напередодні неминучих змін у цій церкві. І в сучасному контексті. і в перспективі «вавілонський полон» симпатиків києвоцентричного православя у межиріччі РПЦ і УПЦ МП не є благом для України і для української церкви. Тому чим швидше зруйнується формальна єдність УПЦ МП, тим швидше вільними себе відчують і ті, хто молиться на недавно канонізованого царя Миколу ІІ, тобто є прихильником російської традиції, і ті, хто хоче будувати в Україні помісну церкву могилянського штибу.

[ Андрій Павличко ] 
Які перспективи скликання в найближчому часі Всеправославного собору? Чи міг би він вплинути на процес об’єднання Православних Церков в Україні?

Вселенський патріархат зараз навіює думку про швидке і неминуче скликання Всеправославного собору на кшталт ІІ Ватиканського. Але нещодавно Московський і Грузинський патріархи під час зустрічі у Москві заявили, що є питання, не погоджені усіма православними церквами, а тому скликати Всеправославний собор передчасно. Цей факт підтверджує, з одного боку, мою давню тезу, що у найближному часі, принаймні найближчими роками скликання Всеправославного собору нереалістичне. А з другого боку, підтверджує ще одну давню тезу, що знайдене кількома роками ситуативне порозуміння між Константинопольською і Московською церквами не може бути тривким. Щодо другої частини питання. то звісно, якби теоретично такий собор був зібраний і на нього було б поставлено укранське питання, то воно могло б вплинути на процес об’єднання українських церков, наприклад у формі об’єднання абсолютної більшості православних України навколо визнаної Всеправославним собором Української православної церкви, що мала б автокефальний статус. Але на сьогодні й таке припущення не є реалістичним. Одна з причин, а можливо і головна причина, чому РПЦ не хоче погоджуватись на скликання Всеправославного собору: боїться появи там «українського питання».

[ католик ] 
Чи повинні священники Української Греко Католицької Церкви вимагати і брати певну оплату за різні обрядові послуги, як шлюб, похорон, освячення хати та ін. Чи це є дар від Бога, який не повинен бути оплачений грошима?

Плата за треби у церкві – це життєво необхідні і історично сформована християнська традиція. Особисто священики, чи то одружені, що живуть у сім’ях, чи неодружені, чи ті, що живуть у монастирях, потребують певних матеріальних і фінансових ресурсів для продовження своєї діяльності. Отож без плати за треби – церква не зможе функціонувати як соціальний інститут. Інша річ, що напевно, церкві було б доречно позбутися фіксованих оплат за здійснення обрядових послуг. А залишити розмір оплати на розсуд віруючих. Практика показує, що гонорари, які зроблені не з вимоги і примусу, є більшими, аніж ті, які людина дає за певним тарифом.

[ Ярина ] 
Чому священники УГКЦ постійно своєю поведінкою дають згіршення для своїх вірних? Чому вони настроюють і говорять брехню і очорнення на своїх опонентів УПГКЦ? Чому не хочуть з ними вийти на контакт і прямо в очі їм сказати свої претензії, а так тільки поза очі ллють всяку брехню і неправду? Хібі брехати це не гріх?

Я знаю не просто багато, а впевнений, що є абсолютна більшість священослужителів УГКЦ, які і для своїх вірних і для інших громад подають приклади не згіршення, а наслідування. Звісно, що є й такі священослужителі, які вдаються до некоректних вчинків. До речі, про це не раз писали. Отож мені здається, що ваше питання продиктоване не реальною поведінкою і поставою УГКЦ, а тими відносинами, які склалися між УГКЦ і вашою структурою, що виникла нещодавно і прагне відсепаруватися від цієї церкви. Отож, знову ж таки, відповідь, напевно, треба шукати у власних вчинках, а не в діях когось іншого.

[ Олександр ] 
Якими є головні проблеми на шляху католицько-православного діалогу?

Католицько-православний діалог – це багатопланова проблема і питання. Причому з обох сторін. Ватикан в одній площині будує свої відносини із Вселенським (Константинопольським) патріархатом, а в іншій площині розгортає стратегію взаємин з Московським патріархатом. Ще багатоплановіші відносини між православною і католицькою церквами, коли взяти до уваги українську ситуацію, тут багато потенційних і реальних учасників можливого діалогу з обох сторін. Отож відповідати можна на ваше питання на всіх цих рівнях і враховуючи багато факторів. Але якщо звести до однієї тези суть проблеми, то головнеою проблемою у цьому діалозі є на сьогодні позиція МП, який хоче усіх зробити заручниками своїх амбіцій і претензій,звинувачуючи і римо-католицьку церкву в «експансії» на Схід, і УГКЦ, яка нібито не має права ні переносити свого осідку в історичний центр до Києва, ні утворювати нові структури, ні взагалі розвивати відносини з іншими церквами в Україні. У цій конфігурації УПЦ МП стає заручником такої настанови МП, і останні події свідчать, що Москві вдається не лише утримувати свій підрозділ в Україні від продовження контактів з католицькими спільнотами, але й згортати вже досягнутий рівень взаєморозуміння.

[ Олександр ] 
Як Ви оцінюєте діяльність Бенедикта XVI з огляду на екуменічний діалог Християнських Церков?

Про це вже була мова в одному з попередніх запитань. 

[ Андрій Залуцький ] 
Глава УГКЦ від імені вірних подякував Папі Бенедикту XVI за те, що він «по-батьківському турбувався про розвиток нашої Церкви». На Вашу думку це щирі слова, чи лише вираз ввічливості? Який реально поступ здійснила УГКЦ за час перебування на престолі цього понтифіка?

У вашому запитанні справді є своя логіка і правда життя. Наближаючись до констуктиву з РПЦ, Папа Бенедикт 16, дійсно, заморозив будь-який поступ з «українських проблем», які чекають на вирішення у коридорах ватиканських інституцій. Справедливості заради треба сказати, що Папа Бенедикт взяв паузу із багатьох інших питань, які не мають жодного відношення до України. Але перерва чи пауза це не завжди є негатив. Дуже часто – це час для потрібних роздумів і концентрації уваги на тому, як краще і продуктивніше підійти до вирішення питання. Після таких пауз питання можуть вирішуватися набагато швидше, аніж би вони йшли нібито у робочому порядку. Тому глава УГКЦ, мені здається. мав усі підстави без лукавства дякувати Папі Бенедикту 16.

[ Галина ] 
На вашу думку, яка є справжня причина зречення Папи Бенедикта престолу? Яку справжню роль відіграв стан його здоров'я в цій ситуації?

Ми часто шукаємо підводні камені там, де їх немає. Де є проста течія життя. Я схильний у ситуації зі зреченням престолу Бенедикта 16 не думати і не говорити про другий план чи непрямі причини його резигнування з папського престолу. Повторюся, бо це головна, на мій погляд, ідея останніх днів, – дуже шляхетно і розважливо, коли людина звільняє дорогу іншим, якщо вона переконана, що вона стає гальмом для розвитку тієї структури, з якою вона повязвала своє життя.

[ українець ] 
Прокоментуйте ці шокуючі відео: uk.gloria.tv/?media=398369, uk.gloria.tv/?media=398282. На відео католицькі отці і монахині танцюють під сатанинську пісню «Gangnam Style». Це є наслідок, і «плоди» тотальної зради Христа в Асижі, повна апостазія церкви і втрата розуму в богопосвячених осіб. Після Асижу настав повний відпад духовенства від правдивої католицької віри. А як ви поясните ці апостатичні танці?

Перепрошую, цього відео я не бачив. А якби і бачив, то, напевно, не міг би знати усіх обставин, які породили конкретну ситуації. Тому хай це буде єдине питання, яке я залишу без коментаря.

[ Галина ] 
Як відбудуться зміни у внутрішньому житті УГКЦ після обрання нового Папи?

УГКЦ – це структура, яка має достатній і значний ресурс для стабільного розвитку у майбутньому безвідносно до того. хто очолить римську кафедру. Хоча, звісно, персоналія майбутнього Папи може мати якісь впливи на пріоритети і проблеми, з якими зустрінеться греко-католицька церква у найближчі роки. Але про це слід говорити уже після завершення конклаву.

[ Ірина Зінчук ] 
На вирішення яких важливих проблем у житті УГКЦ можна очікувати з обранням нового папи? Які проблеми загалом в Католицькій Церкві були не до кінця вирішені Бенедиктом XVI?

Щойно і кілька разів ми вже про це говорили. Стосовно ж невирішених Бенедиктом 16 питань, то є такі питання, які навряд чи міг би вирішити будь-який папа. Існують же ще й такі проблеми, які загоює лише час і нове усвідомлення як з боку духовенства, так і всієї церковної громади. Отож більшість проблем перетікає з одного понтифікату в інший, і зважаючи на еклезіологічні уявлення про церкву як містичну структуру, яка не має ні початку ні кінця, не має шансів бути однозначно і прикінцево вирішено у короткому проміжку часу. 

[ читач ] 
Рівно рік тому в лютому емеритований єпископ Іврей Луїджі Беттацці у ефірі радіо RAI заявив, що Бенедикт XVI розглядає можливість відставки. «Я думаю, що Папа відчуває себе дуже втомленим, просто подивіться на нього, він людина, що звикла до наукової роботи», – сказав єпископ Беттацці. А потім, посилаючись на чутки про змови та інтриги і навіть про боротьбу за владу у Ватикані, додав, що перед обличчям проблем і напруженою ситуацією в Римській курії, можливо, Бенедикт XVI думає, що цим займеться новий папа. Як прокоментуєте це?

Дякую. Ви особисто і наведеною цитатою тільки підтверджуюте те, про що було і сказано вище і на чому сходяться майже всі коментатори ситуації зі зреченням Бенедикта 16. Людина філософського складу розуму, що звикла до богословської праці, напевно, неоднозначно могла сприймати той тягар адміністративних навантажень, який неминуче падає на кожного папу: щоденні аудієнції, безліч делегацій, прийомів, поїздки по всьому світові, започатковані Павлом 6, загальна відповідальність за надпотужну і надчисельну структуру, – тому здається, що цей відхід Папи Бенедикта 16 від церковного керма – це звільнення тих ресурсів, які ще має його тіло для довершення важливої місії для Церкви.

[ Андрій ] 
Бенедикт ХVІ заявив, що після відставки буде прихованим для світу. Чи означає це, що він стане прихованим і для Церкви в сенсі втручання в керівництво нею?

Виглядає, що на формальному рівні Папа і не хоче. і не зможе, оскільки буде вже новий Папа, впливати на перебіг церковних справ. Хоча, здається, він не зможе повністю втекти від церкви і від обовязку перед нею. Церква потребуватиме і нових ідей, і нових думок, і нових коментарів коментарів і книг від Бенедикта 16. А в оповередкований спосіб це буде його інтелектуальна інтервенція у сферу кермування церковним кораблем. Бо голос Бенедикта 16 навіть із якогось монастиря, навіть без очолення церкви – це не буде голос пересічного монаха чи пересічного ієрарха, це назавжди буде і залишиться голос Папа Бенедикта 16.

Щиросердечно дякую кожному, хто поцікавився моєю думкою з тих чи інших проблем. Тому кожному і прагнув відновісти. І якщо хто лишився незадоволеним, то сподіваюсь, і нас знайдеться багато інших можливостей, щоб подискутувати і порозумітися.

ІА ZIK, 15 Лютого 2013