Про язичницький храм біля Десятинної церкви, туризм і вандалізм

03.02.2013, 11:56

І чому уряди й громадяни тих країн, де залишилося це «туристичне каміння», турбуються про його збереження так, ніби це питання державної безпеки? А наші держслужбовці дозволяють представникам Української Православної Церкви (Московського Патріархату) планувати і вчиняти біля залишків Десятинної церкви такі дії, які не можу назвати інакше як вандалізмом?

Пригадую, колись у дитинстві нашому класу організували екскурсію до залишків фундаменту Десятинної церкви в Києві. Тоді, за радянських часів, нам дозволили навіть обережно постояти на древніх каменях Х століття. Це було таке захоплююче відчуття, яке важко описати. Щось подібне, але вже в більш свідомому віці, я пережила на руїнах античного грецького міста Херсонес, що в місті Севастополі в Криму. Крокуючи серед стародавніх будівель, що є результатом праці кількох поколінь археологів, стоячи біля колон храму-базиліки на горі над морем, мені уявлялося, як дві тисячі років тому назад тут так само ходили гречанки в туніках і так само захоплено вдивлялися в синєє море, і я ніби була однією з них…

Скажете, маю багату уяву? Але чому ж тоді тисячі інших українців і туристів з інших держав щороку відвідують руїни древніх міст у Туреччині, Єгипті, Ізраїлі, Лівані та інших країнах? Чому людей тягне туди, де іноді не вціліло вже нічого, крім бруківки однієї древньої вулиці?

І чому уряди й громадяни тих країн, де залишилося це «туристичне каміння», турбуються про його збереження так, ніби це питання державної безпеки? А наші держслужбовці дозволяють представникам Української Православної Церкви (Московського Патріархату) планувати і вчиняти біля залишків Десятинної церкви такі дії, які не можу назвати інакше як вандалізмом?

Я використовую туристичну аргументацію тому, що вона пов’язана з прибутками, а інших аргументів наші чиновники (та й більшість простих людей), схоже, не сприймають. Туристи, приїжджаючи до певного міста чи країни, мають десь жити, щось їсти, їздити транспортом, потребують екскурсоводів, купують сувеніри і, якщо їм сподобається, роблять потім безкоштовну рекламу тому місцю, яке відвідали. У деяких містах світу люди виживають лише за рахунок туризму.

Але сучасні туристи — люди «балувані». Одноманітність їм набридає. Білосніжними православними храмами із позолоченими банями їх уже не здивуєш, адже те саме пропонують подивитися і в Росії, де існують розрекламовані в Європі туристичні маршрути, ось як «Золоте кільце». Туристам подавай щось таке, чого вони в іншому місці не побачать. Ну от, наприклад, як підземні коридори з великою кількістю нетлінних тіл святих Києво-Печерської лаври. Або українські дерев’яні тридільні за будовою храми XV-XVIII століть, які поширені майже на всій території України (крім Галичини, Закарпаття та Буковини) та візуально схожі на державний герб України і один з найдавніших знаків людства — тризуб. Або залишки дитинця Києва на Старокиївській горі, де древні підмурки християнської Десятинної церкви були б розташовані по сусідству з рештками язичницького храму чи кумирами (статуями) язичницьких богів.

Так, так! Язичницька релігія наших пращурів — це також частина нашої історії, подобається це комусь чи ні. Великий князь Київський Володимир Святославович, до того як зробив християнство державною релігією Русі, був язичником і, згідно літопису «Повість минулих літ», поставив кумирів кількох язичницьких богів десь на тому ж місці, де потім наказав збудувати Десятинну церкву. І якщо для християнських Церков це є фактом, про який згадують швиденько і лише з тим акцентом, що князь відмовився від неправильної віри сам і примусив відмовитись від неї всю країну (за що і був канонізований), то для науковців, туристів і всіх мислячих людей, у тому числі й християн, є цікавою і та дохристиянська віра, і рештки язичницьких храмів.

Ще на початку ХХ сторіччя, у 1908 році археолог Вікентій Хвойка розкопав залишки язичницького капища там, де зараз знаходиться будинок № 3 по вулиці Володимирській. Якому богу було присвячено цей храм, точно невідомо. Хтось вважає, що Перуну, хтось — Дайбогу, хтось — Святовиду. Власне, сам перелік язичницьких богів Русі є дискусійним і чекає на нових дослідників.

Хвойка В. залишив такий опис цієї знахідки: «Серед руїн різних будівель, мабуть, найстародавнішими є руїни кам'яного фундаменту якоїсь загадкової споруди. Фундамент цей складався з різних за розміром каменів сірого пісковику, що набирали іноді химерних примхливих обрисів, а іноді мали наскрізні отвори. Камені, складені на глині, утворювали еліптичну фігуру (4,2х3,5 м), що мала з чотирьох боків по одному чотирикутнику (завдовжки 0,7–0,8 м), які були звернені до чотирьох сторін світу. Навколо споруди місцями добре вціліла підлога, що її було виліплено з товстого шару білуватої глини з ретельно вигладженою поверхнею. Із західного боку цього фундаменту було виявлено масивний стовп, у якому шари сильно обпаленої глини чергувалися з прошарками попелу й вугілля. Навколо велика кількість кісток та черепів тварин, головним чином свійських» (цитується за книгою О. Знойка «Міфи Київської землі та події стародавні»).

Звернімо увагу на те, що людських кісток там не знайдено, хоча в православній літературі побутує думка, що ніби-то язичники Русі приносили в жертву своїм богам людей.

Незрозуміло, чому про цю рідкісну знахідку не говорять публічно навіть археологи. Невідомо, чи збереглись рештки капища під бруківкою та спорудами вулиці Володимирської. Але враховуючи те, що під щойно знесеними будинками в провулку Десятинному все ще існують залишки князівських палаців, та враховуючи нові археологічні знахідки біля самої Десятинної церкви, є велика надія, що збереглись.

Фотографії археологів, де показано глибину оборонного рову, породжують також запитання: якщо цей рів має вигляд великих сходинок, що нагадують схил єгипетської піраміди, то чи не є гора під Десятинною церквою залишками древнього храму Місяця чи місячної богині? Ще радянський краєзнавець О. Знойко висунув гіпотезу, що язичницькі боги Русі були уособленнями сузір’їв та видимих на небі планет, а кумири цих богів — чимось на зразок православних ікон і католицьких статуй. Це була глобальна (міжнародна) дохристиянська релігія, яка ще й протягом тисячі років після різдва Христового існувала паралельно з християнством та ісламом. У шумерському місті Ур існував храм Місяця (2000 років до н.е.) у вигляді піраміди-зикурату, на верхній терасі якого імовірно знаходилась каплиця. Цей храм, як і саме місто Ур, було розкопано в 1922 р. англійським археологом Леонардом Вуллі. А за 500 км на північ від Ура знаходилося місто Харран на території нинішньої Туреччини, де також був храм Місяця у вигляді зикурата. Розкопав його інший англійський археолог Девід Райс наприкінці 1950-х років і дійшов висновку, що зруйновано було той храм лише в ХІІ сторіччі нашої ери, а на його фундаменті згодом збудовано мусульманську мечеть. Отже, за часів розквіту Київської держави — Русі — ця астральна язичницька релігія все ще існувала в сусідніх державах. Українським археологам варто уважно придивитися, чи не було такого ж зикурату прямо під Десятинною церквою. Ото було б відкриття!

Враховуючи викладене, створення «Музею Десятинної церкви» навряд чи є доцільним, як і відбудова цього храму, натомість можна було б створити «Музей хрещення Русі», як пропонував археолог Гліб Івакін, або музей «Дитинець Києва», чи «Стародавній Київ», включивши до нього, по можливості, не лише підмурки Десятинної церкви, але і всі археологічні об’єкти, які вдасться відкопати в майбутньому. Але в цьому музеї слід показати і язичницьку релігію Русі, дати відвідувачам уявлення про те, що було на Старокиївській горі задовго до будівництва Десятинної церкви. А "відновлену" Десятинну церкву разом з сучасним однойменним монастирем УПЦ можна розмістити в іншій частині міста — подібні випадки, коли через зміну історичних обставин переносили монастирі, досить відоме явище в історії Церкви.

Звичайно, такі знахідки археологів і такі ідеї щодо тематики музею не можуть сподобатись ієрархам наших християнських Церков. Але чому мусульманський уряд Єгипту піклується про піраміди фараонів, хоча ці споруди стосуються древньої єгипетської релігії, яка з точки зору ісламу теж є хибною, язичницькою? Чому уряди Турції та Греції оберігають руїни язичницьких храмів античності?

Якби дати можливість археологам працювати навколо Десятинної церкви та на Замковій горі стільки років, скільки їм буде потрібно, то напевно, там можна було б створити фантастичний археологічний музей історії Києва. Енциклопедичний словник «Київ» 1986 року видання повідомляє, що біля Десятинної та на Замковій горі знайшли залишки поселень трипільської культури (4000 років до н.е.), а на тій частині Старокиївської гори в бік Подолу, яка зветься Детинкою або Клинцем, знайдені поселення зарубинецько-корчеватівської культури (ІІІ ст. до н.е. — ІІ ст. н.е., антична епоха скіфів). На Замковій горі були також розташовані оборонні замки-фортеці періодів Великого князівства Литовського і Руського та Речі Посполитої.

P.S. На можливі закиди від православних активістів авторка хоче попередити, що не є представником релігійної громади язичників, і ця стаття не спрямована проти християнства. Це лише спроба захистити правдиве висвітлення історії наших пращурів і зберегти цінну археологічну спадщину.

Дана ВИШНІВСЬКА

"Релігія в Україні", 28 січня 2013