Обставини та чинники, що ускладнюють об’єднання

23.01.2012, 14:26
Обставини та чинники, що ускладнюють об’єднання Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) та Української Православної Церкви київського патріархату (УПЦ КП) в єдину церковну структуру (під егідою та керівництвом патріарха УПЦ КП Філарета)

Обставини та чинники, що ускладнюють об’єднання Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) та Української Православної Церкви київського патріархату (УПЦ КП) в єдину церковну структуру (під егідою та керівництвом патріарха УПЦ КП Філарета)І. Канонічні обставини

1. Канонічний статус патріарха УПЦ КП в православному світі (з точки зору канонічно визнаних Помісних Церков) є найнижчий;

Коментар : Іншими словами в православному світі немає іншого ієрарха, який би був підданий таким канонічним заборонам — 71 червня 1992 р. рішенням Архієрейського Собору РПЦ Філарета (Денисенка) було позбавлено усіх ступенів священства, 27 лютого 1997 р. знову ж таки рішенням Архієрейського Собору РПЦ «монаха Філарета» було піддано анафемствуванню (відлученню від Церкви).

Хоча сам патріарх УПЦ КП Філарет та експерти неодноразово під креслювали, що дані канонічні заборони були накладені, перш за все, з політичних міркувань (намагання унезалежнити УПЦ від Москви), вселенське православ’я досі не визнало правоту Філарета, зокрема, не було позитивно розглянуто його Апеляцію (1992).

Разом з тим, з точки зору канонічного права Православної Церкви молитовне спілкування з священнослужителями (або особами), на яких накладено канонічні покарання призводить до канонічних санкцій.

2. На об’єднання УАПЦ та УПЦ КП (під егідою та омофором патріарха УПЦ КП) сьогодні немає благословення Його Всесвятості Вселенського патріарха Варфоломія, позиція якого надзвичайно важлива для єпископату УАПЦ.

Коментар: З церковно-дипломатичних міркувань Вселенський Патріарх Варфоломій не може сьогодні надати офіційне благословення на об’єднання УАПЦ та УПЦ КП (через жорстку позицію Московської Патріархії, та оскільки обидві структури не отримали офіційного канонічного визнання з боку Вселенського Патріархату та інших Помісних Церков). Водночас Вселенський Патріарх міг би надати ієрархам УАПЦ та УПЦ КП щодо такого кроку свою батьківську пораду. На сьогодні такої батьківської поради Вселенського Патріарха немає. Апеляція діячів УПЦ КП до позиції Вселенського Патріарха, яка була висловлена на початку 2000-х років не є коректною, оскільки після 2008 р. (коли через дії патріарха УПЦ КП Філарето було зірвано процес канонічної легітимізації українського Православ’я) ставлення Константинополю до лідера УПЦ КП було змінено.

II. Особисті чинники та інші обставини

1. Позиція Філарета щодо автокефального руху у час, коли він перебував на посаді Предстоятеля УПЦ (1987-1992).

Коментар : Перебуваючи на посаді Предстоятеля УПЦ нинішній патріарх УПЦ КП вкрай негативно оцінював як рух православних християн України за автокефалію (зокрема, створену в 1990 р. Українську Автокефальну Православну Церкву), так і ідею автокефалії в цілому (вважаючи її такою, що шкодить єдності СРСР та «радянського народу»). Реальна зміна позиції Предстоятеля УПЦ відбулася під тиском обставин, коли на посаду Патріарха Московського і всієї Русі було обрано Олексія II.

Пам’ятаючи про це, значна частина священства УАПЦ вважає нинішню «патріотичну» позицію патріарха УПЦ КП нещирою та обумовленою не ідейними переконаннями, а особистими інтересом — бажанням зберегти свою владу в УПЦ КП.

2. Ставлення до проблеми патріарха Філарета колишніх першоієрархів УАПЦ та УПЦ КП — Святішого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (1990-1993), Святішого Патріарха Київського і всієї України Димитрія (1993-2000), Святішого Патріарха Київського і всієї України Володимира (УПЦ КП, 1993-1995).

Коментар : Позиція Святішого Патріарха Мстислава щодо особи колишнього Предстоятеля УПЦ була засвідчена у його Заявах та інтерв’ю ЗМІ:

«Православна Українська Церква мусить виборювати авторитет. …Здискредитовані ієрархи не можуть репрезентувати Україну. Їх не приймуть до собору рівних. А з ними і народу нашого не приймуть. На чільне місце повинні стати незаплямовані, яких міг би прийняти і визнати православний світ». («Наша віра», 1992 р., №18).

«З Філарета зняли сан, коли він був членом Синоду Руської православної церкви. Вселенський Патріарх та інші глави помісних церков погодилися з подібним рішенням. Отже, підтримувати Філарета, це йти перш за все проти вселенського православ’я. На яке ж канонічне визнання нашої церкви можна тоді сподіватися? («Вісті з України». 1993 р., №5).

(Див. Висновок богословсько-канонічної комісії УАПЦ щодо доцільності молитовного та євхаристійного спілкування між єпископатом УАПЦ та предстоятелем УПЦ КП, що було схвалено на Архієрейському соборі УАПЦ 2 березня 2007 року).

Аналогічну позицію займав і Святіший Патріарх Київський і всієї України Димит рій. В своїх пастирських посланням, об’єднаннях у книзі «Розмиви про страшне сьогодення» Патріарх Димитрій дав принципову оцінку Філератові та «філаретівщини» (Див.: Ярема Д. Мусимо боронити святе Православ’я від великої схизми // Розмови про страшне сьогодення. – К, 2000).

Що ж стосується позиції щодо нинішнього предстоятеля УПЦ КП блаженної пам’яті Святішого патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира, то очевидці подій, що мали місце перед трагічною загибеллю Патріарха, свідчать, що він заявив про те, що він «пожиттєво забороняє митрополита Філарета» та не вибачає йому «заподіяного зла ні в цьому житті, ні в наступному».

Така принципова позиція загиблого Патріарха, а також дивні обставини його смерті (документально засвідчено, що напередодні смерті Патріарх звертався до органів МВС з прохання надати йому охорону у зв’язку з перевіркою фінансової діяльності митрополита Філарета), змушує багатьох кліриків УАПЦ ставити питання про те, кому була вигідною смерть Патріарха Володимира.

"Автокефалія", 21 січня 2012 року