Об’єднання УПЦ КП та УАПЦ вчергове зазнало краху

Як і передбачав Тиждень ще наприкінці вересня, діалог між УПЦ КП та УАПЦ остаточно припинився через повне непорозуміння обох сторін. Як сказано у Зверненні Української православної церкви Київського Патріархату до архієреїв, духовенства і віруючих УАПЦ щодо об’єднання, предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій та деякі інші архієреї поставили умовою об’єднання відставку Патріарха Київського і всієї Руси-України.

Звісно, Філарет на таке погодитись не може. Нагадаємо, що 2008 року під час візиту Вселенського Патріарха Варфоломія Філарет не пристав на умови визнання УПЦ КП канонічною церквою в єдності з Константинополем. Тоді передбачалось, що українська церква надасть трьох кандидатів на посаду предстоятеля, а Константинополь обере з них одного. Ясно, що Філарет не був би затверджений. І цілком зрозуміло, що його це не влаштувало. Тому 2008 року УПЦ КП не стала канонічно визнаною Вселенським православ’ям. 

Зрозуміло, що якщо Філарет не відмовився від своєї посади заради визнання власної церкви, то й тепер заради об’єднання з маленькою УАПЦ, всередині якої точаться внутрішні протиріччя, він такого наміру не має.

Водночас і в УАПЦ чудово знають, з ким мають справу. Тому й висували такі вимоги, щоб потім сказати: «Ми ж вели переговори, це інші не погодились». Цікаво, що дві попередні спроби переговорів між церквами припинялись через аналогічні причини. У 2000–2001 роках в результаті діалогу сторони навіть підписали в резиденції Вселенського Патріарха в Константинополі спільний документ, так званий Симфонітікон. Вдруге – восени 2005 року – була навіть оголошена дата, коли відбудеться остаточне об’єднання двох церков. Проте і вперше, і вдруге причиною зриву перемовин ставала вимога УАПЦ відставки Філарета. 

У зверненні Синоду УПЦ КП стверджується, що це «не тимчасові негаразди, а постійний стан буття УАПЦ. За таку кількість років нинішній предстоятель УАПЦ з однодумцями не змогли навести ладу в своїй хаті, але наполегливо в один голос з Москвою засуджують особу і діяльність Київського Патріарха та домагаються його відставки як умови об’єднання. Всі ці факти промовисто свідчать, що насправді ані митрополит Мефодій, ані його однодумці не бажають об’єднання і ніколи на нього не погодяться. Не для того вони пішли з Київського Патріархату в 1995 році…» 

Взагалі-то, якщо навіть прибрати особистий фактор і подивитись на сам вектор розвитку цих церков, то можна зробити висновок, що у них і не могло бути ніякого об’єднання. УАПЦ декларує єдність із Константинополем та приймає постанови поминати Вселенського Патріарха під час богослужінь. В той час, як УПЦ КП виступає за повну незалежність церкви й все, що їй потрібно від Константинополя, – це Томос про автокефалію. Тому ці дві позиції концептуально не можуть бути поєднані в одній церкві. 

Шкода лише, що від таких заздалегідь приречених на фіаско ритуальних танців із закликами до об’єднання від недалеких, але високопоставлених, церковних функціонерів, зазнає дискредитації сама ідея єдності Української православної церкви. Вони-то, за ідеєю, «ближчі до Бога» і мали б знати, що за все у житті доведеться відповідати.