Земля, що не спить
В Українському домі в рамках програми до 70-річчя трагедії Бабиного Яру відкрилася виставка «Голокост від куль: масові розстріли євреїв в Україні 1941—1944»
«Голокост від куль» — трохи дивна назва через уточнення способу вбивства: адже про катастрофу знищення відомо всім, її масштаби такі, що начебто і не важить, вбивали газом чи пострілом.
Відповідь була у словах одного з виступавших на церемонії відкриття: адже насправді світ досі дуже мало знає про те, що коїлося в Україні в період нацистської окупації; жахи Освєнцима чи Бухенвальда наче заступили бійню Бабиного Яру, а, між тим, Голокост на території нашої країни, за різними оцінками, забрав життя від 1 мільйона 400 тисяч до 1 мільйона 600 тисяч людей — не менше половини радянських та близько чверті всіх загиблих євреїв Європи. Тільки за серпень 1941 року так звані айнзатцгрупи в Україні вбили 61000 людей.
970 щодня.
82 щогодини.
Виставка, котра вже демонструвалася в Парижі та Нью-Йорку, покликана наповнити цю статистику плоттю фактів. За формою тут усе традиційно: стенди з текстами та фото, монітори з відео, оригінальні артефакти під склом. Але пройти через все це навіть швидким кроком і лишитися незворушним неможливо.
Вся експозиція — детальне, ретельно задокументоване свідчення того, що коїлося 70 років тому в нашій країні. Розказана передісторія — життя єврейської громади в Україні між світовими війнами, проаналізована структура нацистської машини знищення інших рас. Зафільмовані або записані на папері покази тих, хто бачив страти або дивом вижив. Фотографії — ось солдати сортують одяг страчених на дні Бабиного Яру, ось есесівці добивають дітей серед трупів дорослих «пострілом милосердя». Під склом — гільзи і зброя, з якої вбивали жінок, дітей, старих, немічних — усіх підряд.
Відкриття вийшло дуже представницьким, за участю всіх причетних до організації експозиції: барона Еріка де Ротшильда — президента Меморіалу Шоа (Франція), голови фонду свого імені Віктора Пінчука, послів Ізраїлю, Франції, Німеччини, США, Великобританії, відомих істориків, експертів, однак головною дійовою особою став, безумовно, католицький священик із Франції отець Патрік Дебуа.
Німці заслали його діда у концтабір у Раві-Руській під Львовом. Як згадав у своїй промові отець Патрік: «Дід сказав мені: «У таборі було жахливо. Не було чого їсти, не було води. Але за його межами було гірше». Пізніше я дізнався, що за межами табору була Україна».
Патрік Дебуа створив організацію «Разом» («Яхад-Ін Унум»), котра багато років поспіль займається архівними та археологічними дослідженнями, а також документуванням свідчень очевидців масових розстрілів в Україні. Вони їдуть до нашої напівзабутої провінції, йдуть від села до села, розпитуючи старих людей, чи бачили вони розстріли євреїв, циган, партизанів, радянських військовополонених. «Голокост від куль» ѓрунтується на цих свідченнях. Також в Українському домі було презентовано український переклад книги отця Патріка «Хранитель спогадів. Кривавими слідами Голокосту», відзначеної у 2008 році Національною єврейською книжковою премією. В книзі — ті ж фотодокументи, діалоги з літніми українцями, чиї очі бачили таке, що лежить поза межами будь-якого уявлення про людську жорстокість.
Коли я спитав у пана Патріка, як все ж таки боротися з антисемітизмом та расизмом, які, на жаль, і на наших теренах квітнуть пишним цвітом, попри весь гіркий історичний досвід і здоровий глузд, він відповів: «Тільки освітою. Тільки розказуючи про це».
Так, за місяць роботи «Голокосту від куль» тут проведуть чимало екскурсій та лекцій для школярів і студентів. Діти почують правду про найжахливішу, разом із Голодомором, трагедію на українській землі, і понесуть її у свої родини. Чи захочуть почути цю правду їхні батьки, матері, сестри, брати, друзі?
Останнє фото виставки зроблене під Сімферополем, на місці масової страти під час окупації. Звичайна кримська рівнина, по якій іде літній чоловік. Поверх зображення — вірші.
Дівчинці з народу кримчаків на ім’я Дора було 8 років, коли її розстріляли під Сімферополем. Через багато років її сестра написала ці рядки:
Є земля
Є земля, що не спить...
І коли дує вітер,
Послухай добре, вона ще кричить
Страшного кошмару мить.
Є земля, що не спить...
Вона не бачить ні зорі,
ні темряви.
Дивись добре, вона ще зберігає
Самих близьких та родичів риси.
Ніжніша за пух стелеться
під ноги...
Ніжніша за пух стелеться
під ноги,
Вона дає мені своє благословення.
Мені в житті ніхто так
не допомагав,
Як тепла її дотик...
Ніжніша за пух —
твердіша за граніт!
Є земля, що не спить...
Менше ніж через п’ять років помруть останні свідки Катастрофи.
Лишиться тільки земля, що не спить.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК
