Реаніматор Кірілл і досконале Середньовіччя

У нас, як і в усіх європейських країнах, церкву відділено від держави. Звісно, всюди існують певні релігійні традиції, на які не можна не зважати, всюди існують домінуючі церковні організації, але це не скасовує даний принцип. Проте, здається, не для всіх.

У вузи та середню школу мають прийти богослов’я та священики. І не якісь там протестанти чи реформатори, а ті, хто міцно стоїть на ґрунті традицій. Тих самих, ще середньовічних, коли існували абсолютні моральні істини. У такому дусі виступав 27 липня у Києві перед ректорами українських вишів та запрошеними журналістами патріарх Московський і всієї Русі Кірілл. Кому і чому тільки не дісталося на горіхи у його виступі: Мартіну Лютеру, лютеранам, добі Реформації та добі Відродження, церковним реформаторам, усьому протестантизму як такому, правам людини, демократії, сексуальній революції 1968 року, відмові від традиції, модернізму й постмодернізму, Павці Корчагіну і, ясна річ, тим, хто проти віроповчального авторитету церкви (вгадайте з одного разу, якої саме...)

А найбільше дісталося людині як такій, котра раптом посміла самостійно вирішувати, що є істина і справедливість: «Але якщо будуть тисячі тлумачень справедливості, то ми потрапимо в безвихідь», – заявив предстоятель РПЦ. Узагалі-то на планеті існують мільярди таких тлумачень, бо Homo sapiens за визначенням прагне осягнути розумом сутність світу і власне єство. «Людина уявила, що вона альфа й омега, а не Бог, – продовжував громити людську отару московський патріарх. – Без абсолютних моральних критеріїв ми закинемо людство в хаос». Про альфу й омегу гарно подано, тільки хто ж як не він роздавав всьому на світі безапеляційні оцінки та прорікав абсолютні істини... Що там сказано у Святому Письмі про гординю і про фарисеїв? І як назвати претендентів на володіння абсолютними критеріями, що їх має тільки Бог?

Дісталося й науці, представники якої (академіки!) сиділи в залі, й пресі: мовляв, найважливіші питання буття світу сьогодні не фігурують у публічній дискусії (якщо вважати майданчиками такої дискусії таблоїди та російські телеканали, то це правда, але ж, мабуть, керманич РПЦ просто не знає про існування дещо інших медіа і дещо інших учених, окрім доктора історичних наук Д. В. Табачника, якого справді цікавлять не високі істини, а методи боротьби з усім питомо українським).

Хоча Табачнику (щоправда, не як науковцю, а як адміністратору певного ґатунку) дісталася й похвала московського гостя: «Дуже важливо, щоб у вузи прийшла богословська наука, і в цьому сенсі я хотів би привітати Україну з прийняттям у 2010 році Вищою атестаційною комісією рішення про включення богослов’я до переліку спеціальностей, за якими буде проводитися захист дисертацій на здобуття ступеня кандидата і доктора... Дуже важливо дати людям богословську освіту, незалежно від того, чи буде людина в церкві працювати, чи займатися іншими справами». Агов! А як же відокремлення школи (враховуючи і вищу) від церкви? Втім, богослов’я – це не універсальна дисципліна, а така, що чинна тільки для кількох церков.

А взагалі-то дуже цікаво, як уявляє очільник РПЦ оті ледь не ідеальні традиційні норми буття цивілізації, зруйновані у Європі, на його думку, прогресом (який включав, серед іншого, і прагнення християн різних конфесій очистити церковне життя, наситити його щирим євангельським духом)? Із вогнищами інквізиції? Із постійними епідеміями чуми, яким нічого було протиставити, крім молитви? Із жорстким становим поділом суспільства, зі всевладним нобілітетом і безправними рабами та кріпаками? Із багатющими монастирями (землі, селяни, золото) та безграмотним переважно чернецтвом? Із хрестовими походами проти невірних та єретиків? Із продажем індульгенцій, які за добру плату легалізували практично будь-які злочини? Так, звичайно, височіли у ту добу величні собори, але на скількох людських кістках вони були побудовані?

«Потрібна взаємодія церкви з вищою школою для спільного вироблення життєздатної моделі розвитку людства, вирішення поставлених перед людством проблем», – зазначив патріарх Кірілл. Після всього сказаного ним на адресу інших конфесій та «неправильних» людей можна уявити, яку саме модель вважатиме РПЦ «життєздатною» і які способи «вирішення проблем» вона зможе запропонувати, ще й попрацювавши із підпорядкованими Табачникові структурами. Одне тільки тішить: що людство якось розбиралося і розбереться зі своїми проблемами, не дослухаючися до закликів реанімувати Середньовіччя...