Першу нагороду від президента з нагоди 20-річчя незалежності отримав Предстоятель Української православної церкви Володимир. Йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена Держави.
— Це визнання заслуг митрополита у розбудові церкви та держави, — каже релігієзнавець Людмила Филипович, 54 роки. — Володимир достойний. Він українець по духу. Все, що він будує, залишиться на нашій землі. Правда, такої відзнаки заслуговують й інші предстоятелі. Владика греко-католиків Любомир Гузар прислужився розбудові України не менше. Зараз влада демонструє вибірковість і в нагородженнях.
Минулої п'ятниці у столиці відбувся помісний собор УПЦ. Які питання вирішували ієрархи?
— Цей помісний собор більше нагадував урочистості з нагоди 45-річчя єпископства Володимира, ніж робочу зустріч, на якій приймають кардинальне рішення. Основним питанням собору було внесення змін до статуту церкви і запровадження посади місцеблюстителя. Це були б кроки до надання їй статусу автокефальної. Частина ієрархів виступила проти цього, тому ухвалення рішень перенесли на майбутнє. Це питання абсолютно розходиться із бажаннями та планами Московської патріархії.
Тобто у церкви є полярні погляди на подальший розвиток?
— Справжньої стратегії УПЦ ми не знаємо. Часто її коментують відверті москвофіли типу одеського митрополита Агафангела. Львівський митрополит Августин грає роль православного страждальця. Їм пропонують територію під будівництво кафедрального собору, а вони відмовляються. І це більше не його позиція, а рішення вищого начальства, яке хоче мати аргументи у діалозі з католицькою церквою.
З іншого боку, чуємо критику справ у церкві з уст ієрархів, які виступають за самостійність. Тобто церква балансує між різними групами і це дозволяє їй зберегти єдність.
Яка позиція митрополита Володимира у цих процесах?
— Він намагається зберегти баланс і не допустити розколу. Проте рано чи пізно митрополит піде. Тоді постане питання зміни керівництва. За цей час йому треба підготувати таке керівництво, яке стало б гідною силою проти московських священиків, яких можуть поставити на київський престол.
Тож церква все одно рухається до автокефалії?
— За певний час це станеться. Майже всі православні церкви отримували автокефалію, зокрема й Московський патріархат. Проте зараз не та ситуація, щоб вимагати для псевдонезалежної держави псевдонезалежну церкву. Цей процес може викликати спротив мирян, які є доволі консервативними. Тут треба сім разів відміряти й один відрізати.
Чому миряни не готові до автокефалії?
— Люди зараз думають не про духовне, а про хліб насущний. Зараз багато недобудованих церков. Чому? Бо ресурсів нема. Покоління, на якому трималося церковне відродження, постаріло, а молодь хоче виїхати за кордон. Треба чекати, доки виросте нове покоління.
