Архімандрит Гедеон (Харон): «Будівництво Десятинного храму має стати останньою крапкою в об’єднанні Київського та Московського патріархатів»
Намісник Десятинного монастиря Різдва пресвятої Богородиці розповів «Вечірці» про ситуацію навколо Десятинної церкви
- Розкопки фундаменту Десятинної церкви ще не завершені. Як передбачається поєднувати вивчення археологами першого на Русі кам’яного храму з будівництвом на цьому місці нової церкви?
- Дуже просто можна поєднувати. Сучасні технології та світовий досвід дозволяють нам зберегти рештки стародавнього храму й водночас побудувати новий. Після вивчення місцевості археологами (а вони вже практично на 99% дослідили фундамент Десятинної церкви, роботи на місці, запланованому під забудову, фактично закінчені) вченими повинна бути здійснена музеєфікація старого фундаменту, тобто його розчищення та консервація. Нам хотілося б, щоб це сталося якнайшвидше, оскільки невдовзі там мало що залишиться для музеєфікації. Там усе поросло бур’яном і руйнується.
А новий храм стоятиме не на старому фундаменті, а над ним. Тобто спершу будуватиметься не храм, а музей. Музей буде досить високим, кілька метрів заввишки, зі скляною підлогою, якою людям можна буде ходити та дивитися вниз на фундамент. У цей музей, як ми плануємо, буде винесено дві діорами: одна присвячена захисникам Києва від навали хана Батия в 1240 році, а друга – про життя міста в 996-1000 роках, у той час, коли князем Володимиром був зведений сам храм.
А зверху вже, над музеєм, на спеціальних палях стоятиме новий храм. Причому ці палі будуть установлені в тих точках, де немає фундаменту і які не становлять археологічного інтересу. Археологи вже дали нам відповідний висновок, і ці точки, куди можна ставити палі, вже визначені. До того ж, палі встановлюються теж за певним методом, який дозволяє не пошкодити довколишню археологічну зону: спочатку свердлять спеціальні колодязі, і в ці колодязі заливаються палі, тобто це все відбувається не ударним методом.
До речі, щодо будови паль і фундаменту можна зайти в Михайлівський золотоверхий собор, праворуч там розташований Єкатерининський боковий вівтар, спуститися вниз і там видно, як палі встановлені. Він побудований точно за таким самим принципом. Але якщо в Михайлівському золотоверхому тільки шматочок фундаменту видно, то ми пішли ще далі – узагалі весь простір під собором покажемо. Можна буде спускатись і скрізь ходити.
- Науковці достеменно не знають, яким був початковий вигляд Десятинної церкви. Який проект ви плануєте взяти за основу?
- Православна візантійська архітектура – вона прогнозована, це всі архітектори знають. І ми знаємо, хто будував перший храм, – македонці, котрі після цього зводили ще кілька церков, зокрема й храм у Венеції, собор апостола Марка. Тому, знаючи, хто і як будував, маючи розміри фундаменту, вікон, маючи замальовки, ескізи, виконані Вестерфельдом, можна прогнозувати первинний зовнішній вигляд. Проект, який переміг, орієнтувався на архітектуру стародавніх візантійських храмів.
- А хто розробляв цей проект?
При Священному Синоді Української православної церкви є архітектурний відділ. Саме його проект став одним з двох переможців конкурсу. До участі у конкурсі було запрошено усіх архітекторів України, а з 9 проектів, допущених до конкурсу, тільки один був без собору з невеликою каплицею. Усі інші проекти містили як музей, так і храм.
- А описуваний вами проект обговорювався на засіданні містобудівної ради Києва?
Так, обговорювався, як один із запропонованих проектів. І перемогли два проекти. Обидва вони містили музеєфікацію фундаменту, а потім – будівництво музею. Але в одному проекті над музеєм була просто невеличка каплиця символічна, а в другому, який подали ми, над музеєм зведено храм.
- Це було те засідання містобудівної ради, під час якого його головуючому Сергієві Целовальнику надійшла СМСка з попередженням про прокляття тим, хто протидіє релігії?
- Так, це моя власна СМСка. Я казав про це й на телебаченні. Вона нічого страшного в собі не містила, це нагадування про рішення святих отців Уселенського собору, які казали, що всі гонителі, огудники й богоборці святої церкви перебувають під анафемою. Особисто Сергія Анатолійовича це не стосується: ми за нього молимося, ми молимося за всіх людей і просимо, щоб Бог їх напоумив, і всіх архітекторів, й археологів теж, у справі відродження церкви. Особисто я ставлюся з повагою до цієї людини. І ця цитата зі святих отців лише нагадування людині про правила церкви, про те, що потрібно бути уважним і коректним у своїх висловлюваннях та судженнях про християнську церкву і про Бога. «Кому більше дано, з того більше спитається». Тому всі чиновники (кому більше дано) повинні розуміти свою відповідальність перед народом і перед Богом у своїх діях і висловлюваннях. З них більше спитається.
Мало того, я ходив із Целовальником на зустріч до Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України. Він сам особисто тоді приніс макет церкви, і Блаженніший благословив його та роботу над храмом. Відтак, сьогоднішня позиція Целовальника мені не зрозуміла.
- Які ще споруди, крім самого храму, плануються на території Десятинної церкви? Адже будь-який монастир, де живуть ченці, передбачає комплекс будівель.
- На сьогодні ми не можемо вести мову про якісь інші будівлі. Головне, як каже Бог, – здобути благодать Духа Святого, а решта додасться. Ось зараз здобути благодать Святого Духа – це і є будівництво собору, це і є відновити справедливість, а решта додасться. Тому нині рішенням Священного Синоду Української православної церкви в нас є монастир, у нас є братія, яка налічує 20 осіб, 10 з них у священному сані. Їй, звісно, потрібні якісь приміщення. У нас сьогодні є досить численна недільна школа, котра хоче перетворитися на гімназію – понад 50 дітей щоразу причащаються. І доросла гімназія, і дитяча гімназія. Певна річ, нам потрібні приміщення. Але це вже інша розмова. Для початку, найголовніше, нам необхідний собор. А решта додасться. Буде це на території церкви або в інших місцях, це вже Бог нам покаже.
- До прийняття християнства на цьому пагорбі було язичницьке капище. Потім, коли тут збудували церкву, вона кілька разів руйнувалася, на цьому місці гинуло багато людей. Може, не варто відбудовувати церкву знову саме тут, а як компромісний варіант відновити храм десь в іншому місці?
- На цьому місці був Княжий град, це велике, святе місце. Саме на цьому місці, де був побудований перший кафедральний собор, загинули перші мученики Київської Русі – святі Федір і син його Іоанн. Нетлінні мощі немовляти Іоанна були в Десятинному храмі, а зараз спочивають у Києво-Печерській лаврі. Але як такого капища на цьому місці ніколи не було. А, як кажуть вчені, воно було приблизно там, де зараз розташований Національний музей історії України.
Це місце полите християнською кров’ю святого первомученика. Святий князь Володимир, коли став християнином, тому й побудував тут перший кафедральний собор на знак прийняття християнства на Русі. От сьогодні ми маємо з вами малий Десятинний храм, де ми служимо вже понад 5 років. У нас відбуваються дива, було явлення Божої Матері. І, природно, переміщувати храм не можна, тому що це вже буде не Десятинна церква.
Як я вже казав, ми були з Сергієм Анатолійовичем Целовальником у Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, показували макет майбутнього музею та храму. Сергій Анатолійович наполягав на значному зсуві місця встановлення храму відносно старого фундаменту, мотивуючи це технічними причинами і містобудівними особливостями. Блаженніший митрополит Володимир відповів, що, якщо дійсно немає іншої можливості встановити на первинному місці храм, то незначний зсув можливий, однак, найбільш правильним було б залишити храм на його історичному місці. І, як ви знаєте, через якийсь час Священний Синод православної церкви в своїй заяві також підтвердив необхідність встановлення храму на його історичному місці. До того ж технічну можливість встановлення храму над старим фундаментом Десятинної церкви довела головний архітектор архітектурного відділу при Священному Синоді Ольга Кругляк та відомий архітектор, лауреат державної премії в області архітектури Володимир Мещеряков, який відновив Одеський кафедральний Спасо-Преображенський собор.
Місце цієї Десятинної церкви святе, там є ангел Божий, який був даний цій церкві під час її освячення 1015 років тому. Тому собор уособлює собою тисячолітню історію церкви, він повинен бути максимально наближеним до первообразу.
- Коли ви плануєте розпочати будівельні роботи?
- Ми ще 20 років тому планували. Але ви бачите цю істерію, яка розпочалася навколо Десятинної церкви?
- А що роблять вагончики біля фундаменту?
- Ці вагончики до нас не мають жодного стосунку. Тому що ці вагончики – це державна програма, пов’язана з геологією й геодезією. Вони роблять пробні шурфи. І потім, ви не забувайте, що там відкопали понад шість кубів людських останків. Наша православна церква за наполяганням Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, виступила з пропозицією, щоб передали ці останки церкві. Ми хочемо на території дитинця зробити гідний пам’ятник за гроші парафіян Десятинної церкви. Бо ким були ці люди? Захисниками міста Києва. Але, на жаль, адміністрація нам сказала, що можете забрати останки й поховати їх десь за Києвом, на Південному кладовищі. Ми відмовилися від цього, пам’ятаючи слова Бога: «Проклятий усякий, хто чинить справу Господню зі зневагою». А це справа Божа. Не можна людей, які поховані на цьому святому місці, взяти й вивезти кудись.
- Отже, найближчим часом будівельні роботи там не розпочнуться?
- Православна церква, Священний Синод та Блаженніший митрополит Володимир, ініціює та благословляє вже понад 10 років це будівництво. Ми молимося і просимо Бога, щоб якнайшвидше розпочалося відродження Десятинного храму. Оскільки, якщо не почати зараз музеєфікацію залишків старого фундаменту, то там уже нічого буде музеєфікувати. Ще два-три місяці – і там усе буде розмите та зруйноване дощами. І ця вся розмова «любителів» археології, яких насправді біля Десятинної церкви вдень зі свічкою не знайдеш, зведеться до нуля. Завітайте та подивіться зараз на місце заснування першого кам’яного храму Київської Русі – там нікого немає, крім собак, бур’яну та громадського туалету вздовж усього паркана. І фундамент гине.
- Чи відчуваєте ви підтримку держави у справі будівництва Десятинної церкви?
- Підтримка є, але вона йде на початковому етапі, що стосується музеєфікації. На це виділені гроші. Проте археологи та група архітекторів саботують цивілізований спосіб розв’язання питання шляхом проведення конкурсу. Тому ми вважаємо, що держава повинна брати активнішу участь у цій справі.
- А окремі політики вам допомагають? Хто з них більше за інших?
- Допомагають. Господь казав, що за справами вашими судитиме. Держава державою, але вона складається з конкретних людей, і кожна людина за свої дії несе відповідальність. Ось він сьогодні виступає за храм Божий, отак і Господь до нього поставиться. Багато людей, які нам допомагають, вони через свою скромність себе не показують. Бог каже, що, коли робиш добру справу, треба, щоб твоя права рука не бачила, що робить ліва.
- За ким, на вашу думку, має залишитися останнє слово в питанні майбутнього Десятинного храму – за церквою, киянами чи державою?
- Відповім у тій самій послідовності: за церквою, киянами та державою.
- А що ви робитимете, якщо противники будівництва підуть на крайні заходи – мітинги, акції протесту і стануть усіляко перешкоджати будівництву?
- Вони вже вдавалися до крайніх заходів. Це невелика група людей, основна маса яких не поінформована про справжній стан речей. Ми запрошуємо кожного з них зайти до Михайлівського собору – не треба ж їхати далеко, у Рим, Ватикан, де десятки соборів так побудовані. Подивіться, як там усе зроблене. Адже свого часу Михайлівський собор теж пройшов аналогічний шлях і був зведений. І на сьогодні це окраса столиці.
Ми вважаємо, що ці люди, які виступають проти, ще можуть покаятися. Адже більшість із них просто ошукані. Там роздають по сто гривень студентам і бабусям за те, що вони там стоять, і ми цьому є свідками, вони навіть не цураються в нашій присутності про це говорити.
І наразі на нашу підтримку ми отримуємо сотні, тисячі дзвінків і пропозицій з усіх частин України, від людей, громадських організацій, спортсменів, козаків, які телефонують і питають: батюшко, що у вас відбувається, ми готові приїхати та виступити на захист. Але ми їх стримуємо, щоб люди не приїжджали, все це не потрібно, бо ми йдемо від Бога, любові та благодаті.
- Незабаром вибори. Чи не боїтеся ви політизації процесу?
- Ні, ми не боїмося. З нами Бог. Так, окремі групи людей намагаються на проблемі Десятинного храму зробити політику. Але вони тільки втратять від цього. Бо ще ніхто, ніколи й ніде не заробив собі дивідендів, і тим паче рейтингів, протиставляючи себе церкві. Православна церква заявляє, що у справи церкви політикам негоже втручатися. Ось, наприклад, одна з політичних партій, представлених у парламенті, вивела купку людей до Десятинної церкви, які кричали: «Попів геть», «Попа на ножа». Це ж не 34-й рік, коли розстрілювали священиків. Дуже хотілося б назвати цих політиків уголос, але ми молимося про те, щоб вони схаменулися та покаялися перед Богом і тими людьми, котрих вони вивели на війну з церквою, за ту ненависть, яку вони сіють у душах людей замість добра. Чи замислювалися вони коли-небудь, які виростуть плоди?
Чи знаєте ви, що це таке, коли ти стоїш і протягом двох-трьох годин у мегафон тобі гидоту кричать та обзивають. Ще й напали на нашого протодиякона, вистежили, коли він відійшов від церкви, і залили йому чимось обличчя, що він мало не осліп, маючи маленьких дітей. Як ми повинні на це реагувати? Як ви гадаєте, мені не боляче на душі? Про це знають багато людей та громадські організації, які хочуть виступити на наш захист. Але ми їх стримуємо, бо, якщо народ Божий вийде, а народ Божий – це воля Божа, то мало їм не видасться. І стоять там п’ять-десять священиків проти юрби, яку зібрали за гроші. Або знаєте, що ці політики кажуть у натовпі: що це не справжні попи, а спецназ ФСБ переодягнений тут зібрали. І це кажуть про відомих священиків в Україні, котрі служать по 20 років. Уся наша братія – корінні українці, причому половина – із Західної України, вони розмовляють щирою українською мовою. Це ми справжні українські патріоти, а не вони.
- У Київському патріархаті теж уважають за необхідне відновити Десятинну церкву, але передати її їм. Як ділитимете майбутній храм?
- Ми молимося, щоб до того часу, коли побудується Десятинний храм, це питання відпало саме собою. Ми молимося, аби Київський і Московський патріархати об’єдналися й наші діти молилися в православних храмах разом, адже для Бога немає патріархату.
Ми знаємо, що зараз дуже активно йде рух на користь об’єднання церков. Я особисто спілкувався з деякими ієрархами Київського патріархату, ми всі разом виросли і вчилися, і мріємо, що настане мить, коли ми об’єднаємося. Вони розуміють своє становище у світі. І багатьом уже зараз разом з паствою, зі своїми парафіями вдається перейти до нас. Однак це в жодному разі не має бути капітуляцією, а рівноправним і добровільним об’єднанням вірян під омофором єдиної Церкви.
Десятинна церква – це не просто святиня, це світова святиня православ’я. І будівництво Десятинного храму саме й має стати останньою крапкою в об’єднанні Київського та Московського патріархатів.
- Чи правда, що нинішня дерев’яна Десятинна церква біля старого фундаменту була побудована без дозвільних документів?
- Ні, це неправда. Вона має достатньо документів, щоб там стояти. Але на сьогодні в цьому плані склалася патова ситуація, як кажуть у шахах. Річ у тім, що рішенням Верховної Ради земля Княжого граду передана в постійне, довічне користування Національному музею історії України. А музей не може передавати такі документи. Але в нас є дозвіл цього музею про розміщення малого Десятинного храму, причому за підписом Віктора Андрійовича Ющенка, колишнього Президента України. На генплані є його підпис, його благословення, якщо можна так висловитися, на зведення там малого храму. Є й відповідні документи, пов’язані з рішенням депутатів Шевченківської районної ради про розміщення там трьох зблокованих малих архітектурних форм: вівтаря, престола та трапезної частини.
- А де мешкають ченці?
Наразі частина братії живе безпосередньо в храмі, частина – у Києво-Печерській лаврі, окремо від монастиря. Звісно, не так це має бути, але, як кажуть у нас в Україні, маємо те, що маємо.
Тетяна Федорченко
