Огляд атеїстичної думки України та характер дискусії «атеїсти – церква»

«Без доказу вірування було б сліпим,

а доказ без вірування був би порожнім і непридатним».

Етьєн Борн

«Віра не дає відповіді,

лише блокує задавання запитань»

Фратер Равус

Атеїстичний напрям європейської думки все більше набирає суспільно-політичного виміру. Його прибічники організовують публічні марші, акції протесту, ведуть публіцистичну діяльність з метою викривання примарності та шкідливості віри в Бога. Великого розголосу мали книги Ричарда Довкінза «Бог є химерним вимислом», Кристофера Гітченса – «Місіонерська любов: Мати Тереза в теорії та практиці» і «Бог не є великим», а також перекладений на українську «Трактат атеології: фізика метафізики» Мішеля Онфре. Вони здебільшого основуються на думці таких мислителів як Людвиґ Фоєрбах, Карл Маркс, Фридрих Ніцше і Зиґмунт Фройд. Чи не видається така суспільна активність атеїстів дещо дивною? Адже живемо в часи розділу Церкви від держави і свободи віросповідання, нещодавнього минулого примусової атеїзації в країнах соціалістичного блоку й врешті поширення секуляризації в сучасному світі. Видається, що людина, прийнявши позицію невіри, мала би врешті зайнятись іншими суттєвими екзистенційними проблемами, ніж питанням Бога. Однак атеїст починає постійно повертатись саме до нього!

Який характер має дискусія з атеїстами сьогодні? Аби налагодити діалог, слід насамперед зрозуміти фундаментальні питання атеїстичного світогляду. Можна придивитись до нього з допомогою аналізу публічного диспуту «Чи є Бог ? – За і Проти», який нещодавно відбувся на запрошення атеїстів. Яким є український атеїзм? Атеїстичне товариство України представляють сайти «Атеизм в Украине», «Украинский атеистический сайт» та «Свобода от религиозного фундаментализма».

Перший сайт «Атеизм в Украине» http://uath.org/main ставить собі за мету інформування атеїстів про різні релігії світу й передусім, з огляду на специфіку України, знайомити з християнством.  У розміщеній на сайті статті Сема Герріса «Що таке атеїзм» наведено визначення, що «атеизм — это не философия; это даже не мировоззрение; это всего лишь нежелание отрицать очевидное. К сожалению, мы живём в мире, где отрицание очевидного является делом принципа. Очевидное приходится констатировать снова и снова. Очевидное приходится отстаивать. Это неблагодарная задача. Она влечёт за собой обвинения в эгоизме и чёрствости. Более того, это задача, которая атеисту не нужна… Исходя из того же принципа, атеизм — это термин, которого попросту не должно быть. Атеизм — естественная реакция разумного человека на религиозные догмы».

Зміст сайту здебільшого присвячений висміюванню християнського вчення, Біблії та Церкви. Зокрема рубрика «Антирелигиозные плакаты» заохочує «можно полюбоваться, а можно распечатать и наклеить возле церкви».

Другий «Украинский атеистический сайт» http://opium.at.ua відкриває відома цитата з Маркса, але вона наведена у викривленій марксистсько-ленінській версії «релігія – це опіум для народу», в той час як філософ стверджував, що «релігія – це опіум народу». Відмінність полягає в тому, що не панівний клас використовував релігію для підкорення народу, але сам люд вимислив релігію й втішався прийдешнім щастям у небі, аби витримати в скрутних суспільно-економічних умовах. У рубриці «Фундамент атеизма» розміщена цитата з книги А. Лазаревича «Советская цивилизация и религия». Отрывок из Советии: «Сайт, который вы посетили возник неспроста. Он – не только реакция на клерикализацию общества религиозными корпорациями, но и желание высказать свою позицию относительно пути развития нашей цивилизации. Наш народ всегда отличались умением логически мыслить, используя при этом причинно-следственную связь. Борьба против религии на Украине, как и в других странах была во все времена, начиная с самых древних. (…) Сегодня, темными религиозными силами мир пытаются повернуть в обратную сторону прогрессу, в сторону регресса, невежества и неграмотности. Нас отворачивают от света технического прогресса и поворачивают в темень к религии. Какой путь выберите Вы, уважаемый читатель, зависит только от Вас. И помните, что от вашего выбора будет зависеть будущее всего человечества!» У рубриці новин українського атеїзму є зокрема згадка про святкування атеїстами 1 травня разом з Комуністичною партією України.

Третій сайт «Свобода от религиозного фундаментализма» http://www.sotref.com пише в розділі «О проекте СОТРЕФ»: «Влияние религии во всемирном масштабе усиливается и в ближайшее время будет усиливаться. Это радует и одновременно с этим пугает.  Радует тем, что в религии большинство населения земного шара находят для себя душевную отраду, избавляются от мировоззренческих терзаний, находят ответы на вопросы о смысле жизни человека… [… ] В то же самое время для всего общества мера усиления религии – это мера отступление назад, погружения в темные века средневековья. Это – увеличение религиозного фанатизма и нетерпимости. Это – господство невежества. Это – бездуховность. Это – бескультурье. Это - всеобщее поношение достижений материальной и духовной культуры. Это - клерикализация общественной жизни и уничтожение свободомыслия. Это враждебный розбрат между конфессиями, между верующими и неверующими. Это - погромы. Это - шахиды и джихад. Это – инквизиция и крестовые походы. Это, в конце концов – благословляемое религиями сооружение дороги не к мифическому Концу мира, не к Страшному суду, не к апокалипсическому Армагеддону, а к реальной Войне цивилизаций и Гибели всего человечества».

Слід зазначити, що на відміну від попередніх двох СОТРЕФ відрізняється більшою наповненістю інформацією про атеїстичну думку та події релігійного життя в світі та Україні.

Після огляду цих сайтів невпинно насувається питання: навіщо присвячувати стільки часу і сил на боротьбу з тим, що визнається як примара і нонсенс? Навіщо висміювати і викликати на дискусію вірян? Видається, що ці атеїсти не розрізняють поняття атеїзму та антиклерикалізму.

Переходячи до розгляду попереднього диспуту «Чи є Бог ? – За і Проти», зазначу, що прийняття віри або її відкинення становить вираз певної життєвої позиції. Подібно до віри атеїзм також є актом внутрішнього рішення особи.

Віта Титаренко, аналізуючи диспут у  статті «Київський диспут про існування Бога. Погляд релігієзнавця», звернула увагу на методологічну відмінність диспутантів. Євграф Дулуман виклав цілісну концепцію і наводив логічні постулати на доказ не існування Бога. Натомість Олександр ФІлоненко не доводив існування Бога, а лише показував розумність і доцільність віри у Нього, залишаючи питання її сутності. На думку пані Титаренко, це становить недолік аргументації останнього. Видається, зосередженість  лише на таємниці віри і запрошення до пошуків, брак чітких теологічних тез і визначень Бога є вірною позицією у такому диспуті. Можна в нескінченність наводити цитати з історії, археології тощо або подавати визначення Бога. Віра та невіра – це акт людини, яка приймає аргументи однієї зі сторін. Перегляд відгуків диспуту серед вірян та атеїстів, показує, що кожна сторона віддає перевагу аргументам власної сторони. Відтак відхід Філоненка від логічної аргументації є більш відповідним. Адже саме на нерозумності, абсурдності та шкідливості віри у Бога наголошують атеїсти.

Більше того, уявлення про науку як про царину раціональності та фактів є певним стереотипним мисленням. Наприклад, французькі конвенціоналісти Пуанкаре, Дюем і Ле Рой на зламі XIX i XX  ст. у рамках нового бачення науки критикували позитивістські моделі науки, зокрема індукційний підхід, концепції так званих голих фактів та підкреслювали роль конвенції, себто моменту рішення в процесі визначення наукових законів і теорій. Тож вони стверджували, що не існує повної адекватності між практичним фактом спостереження і теоретичним. Теорія керує експериментом. А Поппер, шукаючи відповідь на питання про ідеал науки, визнавав емпіричні науки системами теорії, а не відображенням природи.

Олександрові Філоненку закидають також брак визначення Бога. Видається, сьогодні діалог з атеїстами відбувається не в боротьбі довкола ідеї Бога, але радше у боротьбі за людину. Ідея Бога є надто складною для визначення, тим більше на короткому диспуті. Ба, взагалі не існує вповні переконливого доказу на існування Бога. Докази Бога становлять радше заохочення до пошуків істини. Афірмація Бога належить до приватного простору власних внутрішніх рішень. Якщо вірянина переконують докази, то лише тому, що він вже має віру й прагне інтелектуально зміцнити свою позицію. Людина завжди мислить через призму конкретної життєвої ситуації і певного культурного контексту. Не йдеться про те, що тільки досвід має вирішальне значення у прийнятті аргументів за чи проти визнання існування Бога, але що особистий мотив не можна абсолютно виключити з цього дискурсу. Віра в Бога – це вільний вибір, що виростає з певного аспекту дійсності, яку не можна остаточно обґрунтувати. Відтак якщо всередині віри завжди існує певний простір, де може розвинутись атеїзм, то й навпаки – в лоні найбільш свідомого атеїзму містяться острівці віри у дійсність, людину, сенс, які можуть стати трампліном для радикального переходу до віри в Бога. Тож ані атеїст, ані вірянин не можуть претендувати монополізувати істину.

Олександр Філоненко сказав, що люди у своєму існуванні переважно «сплять» своїм розумом, і релігія – це насамперед пробудження від цього сну. А Євграф Дулуман майже співзвучно до нього ствердив, що смерті не треба боятися, бо це – довгоочікуваний відпочинок опісля трудового дня. (…) Фактично перед слухачами постали дві перспективи: атеїзм з його завершенням (або ж початком) у сні – або пробудження у вірі в Бога.

Дулуман сформулював атеїстичний сенс життя як виконання свого біологічного призначення (задоволення тілесних потреб та розмноження), соціального призначення (давати суспільству більше, ніж собі) та особистісного (реалізація своїх здібностей). Олександр Філоненко зауважив на це, що від подібних обов’язків людина врешті може стомитися і їй буде нікуди подітися від вічних питань й таємниці життя. На підтримку тези останнього наведу уривок нарису Федора Достоєвського «Сповідь самовбивці» зі Щоденника письменника 1976 року. Самовбивця-матеріаліст пише у своїй передсмертній записці, що щасливі і погоджуються жити тільки ті, що найбільш подібні до тварин з огляду на свій слабкий ступінь свідомості. Їхня доля – це їсти, пити і спати, а це, в свою чергу, по-людські означає нечесно збагачуватись і грабувати.

Видається, думка самовбивці становить невідповідне розуміння людини. Адже до людських речей належить все те, що є розумним, правильним і моральним. Однак він запитує, в ім’я чого має етично діяти? Церква займається соціальною і харитативною діяльністю, натомість атеїсти що пропонують? Які дороговкази знайдемо на сайтах українських атеїстів, крім пострадянських реліктів режиму, який переслідував права людини та здійснював злочини проти людства?.. Після беатифікації Матері Терези велику дискусію викликало видання її листів, в яких вона ділиться духовною пусткою і зневірою в спасіння. Бачимо образ монахині, яка присвятила себе допомозі іншим, водночас страждаючи від сумнівів віри та відчуття самотності без Бога. Для Гітченса це становить доказ лицемірства Церкви, насилля над особою, що не насмілювалась піти іншим шляхом, та творення фальшивих суспільних взірців. Проте насправді це лише свідчить про недоліки освіти атеїста, що не знає християнської віри, проти якої виступає, зокрема про таке явище, як «ніч духа», а також критерій автентичності духовності, який полягає в конкретних плодах діяльності.

Варто звернути увагу на запитання Філоненка на диспуті: «Як людина, яка довела, що Біблія — це наскрізь неправдива книга, може витратити усе життя на те, що про неї говорити?» та відповідь Дулумана: «Як може чоловік, який закінчив медичний інститут і став академіком, не говорити про хвороби серця?».

Як добре зауважує пані Віта Титаренко, існує також нерелігійна віра. Справді, духовність і релігійна віра не завжди тотожні поняття. Відтак атеїзм становить своєрідну нерелігійну віру. Атеїст, відкидаючи християнське кредо, зовсім не втрачає віру, але розпочинає нові пошуки і врешті переживає досвід людської віри. Він визнає нові цінності і сенс власної екзистенції. Французький філософ і атеїст Андре Компт-Спонвіль, автор книги «Дух атеїзму», відкидаючи віру в Бога, визнає потребу збереження духовності, цінностей та ідеалів. Він вважає принципи - такі як християнська заповідь «не вбивай» чи просвітницький лозунг «свобода і братерство» - цінностями, що служать поступу цивілізації. Колись називатись атеїстом вважалось за ганьбу, але внаслідок вільнодумства і просвітницької критики релігії ситуація змінилась. Атеїзм – це заперечення існування Бога або визнання, що Він непотрібний чи непридатний, не впливає жодним чином на щоденне життя людини, а всі природні явища можна пояснити науково. Атеїсті часто освічені люди, науковці з багатим знанням про світ і процесах, які відбуваються в ньому. Вони відкидають все, що неможливо на їхню думку, пояснити науково. Вони воліють поглиблювати своє знання, а не читати Біблію і брати участь у релігійному культі, а свою духовність розглядають у категоріях інтелектуального, культурного і морального розвитку.

Проте атеїзм сьогодні частіше має форму нової світської релігії, своєрідної атеології, яка проголошує керигму спасіння людства. Лікар не говорить про хвороби серця, але лікує їх. Подібно Маркс віддавав перевагу практичній діяльності та, визнаючи питання віри у Бога закритим, наголошував потребу зайнятись людиною. На останньому сайті http://sotref.com/category/ateizm знаходимо справжні свідоцтва навернення у невіру. Наприклад: «Атеист! Пропагандируй свои убеждения! Почему я не христианин, Почему я стал атеистом, Атеизм живёт и побеждает, Атеизм – толерантен, Доказательства против существования бога, Памяти атеистического подвижника и мученика, Исповедь анонимного атеиста».

Атеологія оперує повністю релігійною термінологією, а саме поняттями світла і темряви – істини й ілюзії. В релігійному дискурсі протиставлення дійсність – примарність є питанням про добро і зло, себто правдиве і  добре є дійсне, а зло – примарне, позбавлене субстанціального буття. Платон у міфі печери порівнює пізнання істинної причини речей з визволення з кайданів і вилікуванням з несвідомості. Тіні печери є видимістю дійсності, а світло сонця осяює визволену людину і явить йому істинну причину речей. Саме на рівні свідомості виникає помилка. Протиставлення дійсне – примарне, а отже виповнене сенсом і абсурдне найяскравіше відображується в атеїстичній думці. Фоєрбах, Маркс, Ніцше описували заміщення дійсності ілюзією, а Фройд – підсвідому самооману як механізм захисту від нещасть, а наближення до істини як шлях усвідомлення, що уможливлює розвиток і творче самостановлення людини. Питання про джерело примари, як дію суб’єкта чи його підпадання під дію ілюзії, приводить до питання про свободу людини.

Врешті релігія передбачає як індивідуальні, так і суспільні форми. Такі структурні форми релігії, як закон (божественний, оскільки від імені волі Бога надає правила морального життя), спільнота вірних (єднає) і шлях (дозволяє людині поєднатися з Богом і дає можливість подолати його становище скінченої істоти), можна зауважити також в атеїзмі. Місце закону приймає наука, якій надається пріоритетний статус як джерелу відкриття істини, атеїсти об’єднуються у спільноту не лише як однодумці, а передусім аби разом прямувати шляхом проголошення невіри і визволення людей від віри у Бога. Українські атеїсти, згуртовані довкола вищерозглянутих сайтів, вважаючи релігію невіглаством і глупотою, а відкинення віри в Бога проявом тріумфу розуму, часто замикаються на рівноправний діалог з вірянами. Хоч диспут відбувся у дружній атмосфері та закінчився стискуванням рук, на сайтах українських атеїстів бракує атмосфери пошани опонентів.

Як виглядає діалог Церкви з атеїстами? Варто звернути увагу на намір Католицької церкви розпочати регулярний діалог з атеїстами, агностиками і байдужими до релігії, створюючи для цього Папську раду в справах культури з ініціативи папи Бенедикта XVI. У ньому можна віднайти більше поваги і більше того наміру навчитись у атеїстів. Проект отримав назву «Подвір’я поган» і діє при Французькому інституті в паризькій Сорбонні. Церква вирішила вийти з мурів безпечного церковного простору та сягнути джерел атеїзму, світської та атеїстичної думки. Не йдеться про євангелізацію атеїстів та агностиків, а вийти для розмови на їхній простір. Адже в сучасному світі не можна замикатись у власних сферах вірян чи невірян, а діалог не може відбуватись лише у гроні вибраних представників. В іншому випадку вірячи й атеїсти будуть ізолюватись в своїх середовищах й не розуміти іншу групу. Відповіді на екцистенційні питання не може дати лише одна група – релігійних людей чи атеїстів, слід разом інтерпретувати власні досвіди. Діалог вимагає передусім визнання рівноправності сторін.

Для самих вірян, у свою чергу, надзвичайно важливо вивчити урок атеїзму для зміцнення власної віри, використати його щирі складові та очистити з тенденції триматись усталених і подеколи спрощених образів, спонукати замисленню над якістю власною віри і духовного життя. Тим не менш назва папського проекту не дуже вдала, оскільки атеїзм становить суто християнське явище. Постать Христа становить своєрідну секуляризацію нескінченного Бога через втілення.

Я хочу розчарувати атеїстів, що активно змагаються з ідеєю Бога та релігією. Європейська цивілізація наскрізь просякнута юдео-християнською культурою, а наше мислення не виходить поза межі діалогічного виміру, що виріс з християнства як релігії відносин людини з особовим Богом. Атеїст, який невпинно присвячую себе питанню неіснування Бога, належить до кола релігійних мислителів.