Святий та божий... на чорта схожий
Намісник Київо-Печерської Лаври архієпископ Павло надавав кадилом стусанів всім, хто сумнівався в його святості. Порушивши півдесятка християнських принципів та заповідей, Павло визвірився на Сергія Лещенка за те, що той фотографує "Мерседеси" попів.
"...якийсь "розумник" сфотографував машину Блаженнішого Митрополита Володимира і зробив із цього "досягнення". Зрозуміло, що ця людина душевно хвора. Тільки так можна пояснити те, що він сфотографував і написав, докоряючи Митрополитові, чого він не їздить на Опелі. У мене від цього аж затрепетало серце! Людина не розуміє, що такий автомобіль – це не розкіш, а необхідність для пересування, для безпеки Митрополита. Його Блаженству у такому поважному віці треба було б мати ще кращу машину, щоб забезпечити йому спокій за всі заслуги, за те, що він приніс у 1992 році благодатний мир Україні.
А щодо автомобілів, які стали улюбленою темою "майстрів пера" у контексті висвітлення церковного життя, у мене є до них запитання: чому вони не знімають відеотехнікою, яка була на початку століття? Якщо журналісти повернуться до відеокамер двадцятого століття, я поміняю Мерседес на Москвич 1946 року. Чому купують камери закордонні? Покажіть мені здобутки України! Нехай зробить Україна хорошу машину і ми будемо їздити. Якщо мені подарували десять років тому Мерседес, я що повинен від нього відмовлятися?! Я їздив і буду їздити!".
Очевидно, якби Павло замість збірника "Бюджет м.Києва на 2010р." частіше гортав Євангеліє, він би пам'ятав такі слова Христа:
"А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, вже підпадає судові... А хто скаже на брата свого "божевільний" – підпадає геєні вогняній." (Матф. 5:22).
Що ж до потреби попів в Мерседесах, тут намісник Лаври не оригінальний. До нього комфорт цієї німецької марки вже називали життєво необхідним його конкуренти з Київського Патріархату. Філарет, як і Володимир з Павлом, теж любить їздити на чорному мерсі з блатними номерами.
Мабуть тому, що для розвитку християнства наші церковні боси зробили більше за Христа чи апостолів. Ті сіромахи пропагували віру здебільшого пішки, рідко – на віслючках. Хоча, при їхніх можливостях, могли б дозволити собі і золоті колісниці.
Для контрасту з нашими церковними ієрархами, раджу почитати кілька коротких історій з життя патріарха Сербської Православної Церкви Павла. Їх уже розміщували в ЖЖ, але не зайвим буде ще раз опублікувати.
Той Павло, на жаль, вже покійний, докорінним чином відрізнявся від цього Павла – любителя Мерседесів та депутата Київради. Кажуть, коли сербський патріарх помер, вся Сербія кілька тижнів не могла отямитись від горя. Ці історії та фото пояснюють чому:
- – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - – - -
"О том, что Патриарх Павел был очень близок к народу и народ его очень любит, свидетельствуют многочисленные истории. Особенно среди них много примеров аскетизма и нестяжательства сербского Патриарха.
Так, известно, что по городу он либо ходил пешком, либо ездил на общественном транспорте – среди людской давки без охраны, без сопровождающих лиц. Каждый мог подойти к нему и поговорить с ним.
Одна из историй о нем, опубликованная в издании "Татьянин день", гласит, как однажды, подходя к зданию патриархии, святейший Павел заметил у входа много иномарок и поинтересовался, чьи это машины. Ему сказали, что это машины архиереев. На что патриарх с улыбкой сказал: "Если они, зная заповедь Спасителя о нестяжательстве, имеют такие машины, то какие же машины у них были бы, если бы этой заповеди не было?".
Известно, что предстоятель Сербской церкви всегда ходил в старых ботинках. "Татьянин день" рассказывает, как одна женщина попала на прием к патриарху. Обсуждая дело, она случайно посмотрела на ноги патриарха и пришла в ужас при виде его обуви – это были старые, некогда порванные, а затем заштопанные ботинки. Женщина подумала: "Какой позор для нас, сербов, что нашему патриарху приходится ходить в таком рванье, неужто никто не может подарить ему новую обувку?". Патриарх тут же с радостью сказал: "Видите, какие у меня хорошие ботинки? Я их нашел возле урны, когда шел в патриархию. Кто-то выбросил, а ведь это настоящая кожа. Я их немного подшил – и вот, они еще долго смогут послужить".
Другая женщина пришла в патриархию с требованием поговорить с предстоятелем Сербской церкви по неотложному делу. Во время аудиенции она рассказала, что этой ночью ей приснилась Богородица, которая велела принести патриарху денег, чтобы он мог купить себе новую обувь. И с этими словами посетительница протянула конверт с деньгами. Патриарх Павел, не беря конверта, спросил: "А в каком часу вы легли спать?" Женщина, удивившись, ответила: "Ну... где-то в одиннадцать". "Знаете, я лег позже, около четырех часов утра", – ответил патриарх, – "и мне тоже приснилась Богородица и просила передать Вам, чтобы Вы эти деньги забрали и отдали тем, кто в них действительно нуждается". И не взял денег.
Он не только мог отремонтировать любую обувь или даже сшить себе ботинки из старых женских сапог, если он видел, что у священника порвана ряса или фелонь, он говорит ему: "Принеси, я починю ее".
Он сам облачался перед службой и сам разоблачался после, сам стирал, гладил и чинил подрясник и рясу, сам исповедовал прихожан и сам причащал их. И питался так мало, как древние отцы-пустынники.
Однажды Патриарх Павел летел куда-то с визитом на самолете. Над морем самолет попал в зону турбулентности, его стало трясти. Молодой архиерей, сидевший рядом с патриархом, спросил, что он думает о том, если самолет сейчас упадет. Святейший Павел невозмутимо ответил: "В отношении себя лично я восприму это как акт справедливости: ведь в жизни я съел столько рыбок, что неудивительно, если теперь они съедят меня".
Дмитро Гнап
