• Головна
  • Моніторинг
  • Потрібна порожнеча, щоб зазвучала особлива духовна нота, – Мирослав Маринович...

Потрібна порожнеча, щоб зазвучала особлива духовна нота, – Мирослав Маринович

26.11.2010, 15:20
Потрібна порожнеча, щоб зазвучала особлива духовна нота, – Мирослав Маринович - фото 1

Нове можна створити у час найбільшого торжества зла, а матрицею для цього творення є жертва. Хто витримає до кінця, той спасеться. Тому саме зараз з'являється чи ненайкращий час, щоб добро знайшло себе у новій формі. Таку думку висловив президент Iнституту релігії та суспільства, проректор УКУ, публіцист Мирослав Маринович під час круглого столу «Християнин перед лицем культурно-цивілізаційних викликів в Україні».

Мирослав МариновичНове можна створити у час найбільшого торжества зла, а матрицею для цього творення є жертва. Хто витримає до кінця, той спасеться. Тому саме зараз з'являється чи ненайкращий час, щоб добро знайшло себе у новій формі. Таку думку висловив президент Iнституту релігії та суспільства, проректор УКУ, публіцист Мирослав Маринович під час круглого столу «Християнин перед лицем культурно-цивілізаційних викликів в Україні».

Захід був присвячений першій річниці журналу «Християнин і світ». Ми подаємо основні тези з виступу Мирослава Мариновича.

Християнин і відчай. Як нам бути у цій ситуації?

Про місце християнина у сучасному світі сьогодні говорять у досить песимістичних тонах. І для цього є усі підстави. Сьогодення – це також підтвердження Ісусових передбачень, що любов охолола. А дух людський просяк різними духовними пошестями, у яких йому дуже комфортно. Тому ми можемо говорити про дехристиянізацію наших душ. Невипадково папа Венидикт XVI говорить про потребу нової євангелізації Європи.

Там, де колись були великі цивілізації, тепер великі пустелі. Там, де були потужні християнські цивілізації, там нині ми часто можемо надибати духовну пустелю. Часом кажуть, що сучасний Захід – це пустеля, де стирчать шпилі християнських храмів. Але я побоююся зверхності Сходу, який негативно оцінює Захід, хоча проблема є.

У відповідь антизахідним мотивам я кажу, що євангелізація заходу мала відчутий плід. Християнство тут сприймається не як релігійний, а радше як культурний елемент. Те суспільство зуміло принцип любові до ближнього втілити так, що зникли релігійні ознаки, інкультурація цього принципу є відчутна. Християнство досить сильно впливає на культуру Заходу.

Ми втратили віру в те, що духовна зброя може бути зброєю

Суперечностями світу колись була класова боротьба пролетаріату, чи ясночолих арійців з іншими расами. Зараз з'явилися нові інтерпретація цієї боротьби – протистояння третього Риму з першим Римом. Це версія «російського світу», джихад правовірних мусульман. Але, я думаю, ми маємо різні прояви одного феномену – боротьби цивілізації з варварством, і щоразу вони представляються у різних інтерпретаціях. Але ризиковано говорити, хто яку сторону презентує.

Варварство, якому опонувало християнство, – це військова міць, котра протистоїть духовній силі (життя святих, ченців. мучеників). Як сьогодні ми сприймаємо думку, щоб перемогти духовної зброєю? Один кардинал говорить: найбільший виклик сучасності – це вміння зустріти виклики нашого часу без насильства, а «боротися» християнською вірою і святістю. Як нинішня коаліція у боротьбі з тероризмом – відреагувала на те, що треба боротися святістю і чеснотами? Ймовірно, як на якийсь абсурд. У цьому проявляється дехристиянізація наших душ, бо ми втратили віру в те, що духовна зброя може бути зброєю.

Саме через радикальну дехристиянізацію душ стає актуальним те, що було властиве християнам у доконстянтинівську епоху. Але не треба бачити у цьому підставу для тотального песимізму. Бо Господь сказав – «Я Альфа і Омега – початок і кінець». Ті обставини, які оточували Альфу, будуть Оточувати і омегу. Нове відродження духу потребує цих параметрів. Мабуть, потрібна порожнеча у світі, щоб зазвучала якась особлива духовна нота.

Ми часто сприймаємо нинішній світ як руйнацію правильного попереднього доброго світу. Для мене нинішній світ, це тотальна руйнація цивілізація Шептицького, яка була виплекана і ним, і його однодумцями. У цьому ми вбачаємо великий занепад. Занепад одночасно може бути імпульсом до одужання. Часом ентропія духу, є індикатором того, що десь у невидимому місці іде нарощення духу, нового духовного порядку. Типовим прикладом тут є процес перетворення гусені на метелика (її напіврозклад – це не кінець). Важливо, щоб у цьому напіврозкладеному суспільстві з'явилася група людей, які будуть мати модель нового світу. Таким чином, руйнація ладу може бути або одром смерті, або новим поштовхом до життя.

Як бути у час бенкету сатани?

Церква рекомендує, не приймати правила гри, не піддаватися. Важливо, це зробити, коли утворюється аморальна більшість. Зневіра – це приймання законів цього світу, законів зла як найбільш перспективних.

Люди не усвідомлюють семантичного значення іти на жертву. Нове покоління не хоче змиритися з фактом того, що у цьому світі потрібно іти на жертву, щоб щось здобути. Ми хочемо уникнути жертви, а відповідно ми уникаємо механізмів як можна зміни світ, тому аморальність і бездуховність нагромаджується. Я не пропоную страждання ради страждань. Я пропоную, сказати злу – «ні, я тебе не пущу».

З цього приводу, для мене дуже промовистою є сцена з фільму «Страсті Христові» Мела Гібсона. Коли Ісус несе хрест і поряд стоїть мати, до якої він каже відомі пророчі слова: «Ось творю все нове». У філософському контексті, коли Ісус іде на страту – це цілковита поразка добра, торжество зла. Але Ісус саме в цей момент говорить: «Ось творю все нове».

Виявляється, нове можна створити у час найбільшого торжества зла, а матрицею для цього творення є жертва. Хто витримає до кінця, той спасеться. У час торжества зла, з'являється чиненайкращий час, щоб добро зайшло себе у новій формі.

о. Ростислав Пендюк

"ДивенСвіт", 26 листопада 2010 року