Антуан Аржаковський: «В часи подолання кризи християнські цінності стають підвалинами для створення філантропічної моделі світогляду»

Від 4 до 10 жовтня у Львові проходив Третій Екуменічний Соціальний Тиждень (3 ЕСТ). Участь у ньому взяло понад тисячу осіб, серед яких — поважні українські та закордонні гості, зокрема: Марк Гарді, Директор неприбуткових Адміністративних Програм Університету Нотр Дам, США; Мартін Райзер, Директор Світового Банку в справах України,Білорусії та Молдови; Роман Гует, доцент, представник відділу етики Католицького університету Лілль, Франція; Даніель Карон, посол Канади в Україні, Гелен Зордрагер, пастор-референт з європейських питань Відділу Місії Протестантської Церкви в Нідерланлах; Катерина Ющенко, голова наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000», Мирослав Маринович президент Інституту релігії та суспільства; Олександр Ільєнко, головний спеціаліст сприяння розвитку громадянського суспільства Секретаріату Кабінету Міністрів України, Іван Юркович, апостольський нунцій в Україні та низка інших єпископів, державних посадовців, членів громадських та благодійних організацій. Метою проведення Тижня стала нагальна потреба обговорення і вирішення соціальних питань, обміну досвідом іноземних і українських колег, пошуку шляхів співпраці.

Так, звичайно, це продовження. Минулого року усі учасники дискусій говорили про те, що основою соціальної відповідальності повинна стати довіра. На 2 ЕСТ у нас був  тільки один день, який піднімав цю проблему -  «День довіри». Ми організовували його разом із братами зі спільноти Тезе (Франція). Також, ще минулого року ми піднімали проблему філантропії, зокрема, коли йшлося про законопроект «Про відсоткову філантропію». Тобто, це теж не нова тема. Навіть більше,  вже з першого року, коли ми тільки починали ЕСТ у Львові, у нас виникла ідея говорити не просто про економічні проблеми, а про  зв'язок суспільства й економіки. Тоді ми підняли проблему кооперативного руху і зіткнулися з тим, що люди не розуміли актуальності такої тематики. Вони думали, що кооперативний рух, це щось, пов’язане з колгоспами, радгоспами, тоді як насправді, це доволі сучасна ідея, яка включає в себе розуміння свободи, дружби, спільної роботи. Кооперативні підприємства засновані на ризику, який люди ділять між собою  люди розуміють, що шанс збагатіти, жити краще значно підвищується, якщо працювати спільно, довіряти один одному. Це теж філософія філантропії. Тобто це вже традиція Екуменічного Соціального Тижня. Ми розуміємо, що в часи подолання кризи християнські цінності стають підвалинами для створення філантропічної моделі світогляду, людинолюбства та піклування про покращення долі людства.  Але цього року ми подбали про те, щоб наші зустрічі та дискусії  не були просто словами, а щоб їх підтверджували реальні люди, які можуть посприяти втіленню наших ідей, які мають можливість впроваджувати наші ініціативи, як, наприклад, пан Райзер, Директор Світового Банку в справах України,  Білорусії та Молдови. Також до  обговорень ми залучили фонди, такі як фонд «Відродження», «Україна-3000», інші організації. І це дає свої результати. Як на мене, цього року люди краще зрозуміли, що філантропічна економіка – це альтернатива до ліберального капіталізму, фінансового ультраліберального капіталізму, і, звичайно, державного соціалізму. Філантропічне суспільство – це суспільство, яке має правила, правова держава, але разом з тим, це суспільство, яке відійшло від наївного міфу про те, що ринок може все вирішити. Не ринок, а тільки людські цінності: довіра, дружба, любов можуть мати реальний вплив. Ми вирішили нагадати про це, тому і обрали таку тему.

 - Скажіть, будь ласка,  як поважні гості оцінюють 3 ЕСТ, які їхні думки з приводу тематики, організації та взагалі українського суспільства?

 Важко у двох словах передати все те, що я почув і від Мартіна Райзера, і від Марка Гарді, від гостей з Німеччини, з Нідерландів, але, загалом, вони приємно вражені. Сьогодні ми не просто обговорюємо проблеми, а ілюструємо свою роботу конкретними прикладами і завдяки цьому люди краще розуміють нас і наші ініціативи. Я мав розмову з одним нашим гостем із Києва і він сказав: «Я вже третій раз беру участь у вашому ЕСТ. Спочатку я думав, а що ж я можу отримати від цього. Тепер я розумію, і задумуюся над іншим – а що ж я можу дати від себе, як використати свій час, свої можливості, щоб посприяти вам, адже, на жаль у Києві робити щось схоже поки що не виходить. А нам треба показати всім, що можна дати щедро, не очікуючи якоїсь вигоди для себе, адже це розвиває не тільки громадянське суспільство, а й бізнес».

  Позитивно про наші ініціативи відгукнувся і Марк Гарді, зокрема, мені дуже запам’яталася його фраза про філантропію, він сказав: «Бізнес робити хороші справи є дуже хорошим для бізнесу». ( The business of doing good is very good for business). Це свідчить про те, що люди у світі, та й частково в Україні вже розуміють, що якщо ти хочеш робити добро, якщо ти хочеш покращити суспільство, то ти теж отримуєш добро взамін. Багато говорив про це також о.др. Борис Гудзяк.

 Це що стосується нашого ЕСТ, що ж до українського суспільства, то, зокрема, іноземних гостей, вразила ініціативність українських людей. Прилетівши до нас Марк Гарді сказав, що Україна у сфері розвитку громадянського суспільства знаходиться на тій стадії, яка в Америці була 100 років тому. Для нього ця зустріч була наче подорож у минуле, що порадувало його як історика у сфері розвитку філантропії, адже він зміг уявити, яким було Чикаго в кінці 19 століття. Але разом з тим, він зауважив, що якщо ми зуміємо впровадити свої ініціативи, здійснити певні реформи, то ми зможемо пришвидшити процес побудови громадянського суспільства в Україні. Для нас це означає, що попереду ще дуже багато роботи і на громадському, і на законодавчому, і на церковному рівнях. Багато чого ще потрібно робити, але разом з цим він був приємно вражений тим, що так багато молодих сил, які готові працювати. Знаєте, схожі думки виникають і у мене. Я бачу великий потенціал в українському суспільстві, але розумію, що він може випадково згаснути через те, що люди не довіряють один одному, а тому проблеми треба вирішувати, дошукуючи їх коренів. І це теж одна з тем, про яку йшлося в рамках 3 ЕСТ, зокрема підчас виставки-семінару Музею Миру «Забутий світ», на якій тема «Зцілення ран минулого» звучала як основна.    

 - А як ще проблеми в українському суспільстві, на Вашу думку, є найвідчутнішими і потребують негайного вирішення?  

 Проблем, звичайно, дуже багато. Цьогоріч з нами був Мартін Райзер, Директор Світового Банку в справах України, Білорусії та Молдови і він привіз нам звіт Світового Банку , який тільки два тижні тому був представлений у Києві. У звіті йдеться про найболючіші проблеми в Україні загалом, і про соціальні проблеми зокрема. Справа і тому, що Україна зараз у дуже поганому стані, економічному, соціальному, політичному.  І на жаль, на сьогоднішній день,  ситуація ще не до кінця зрозуміла і ніхто не знає, що буде завтра, яким буде обличчя України через рік.. Якщо 20 років тому Польща, Естонія, Україна були практично на одному рівні, то сьогодні вони дуже відрізняються і мають різні пріоритетні напрямки. До речі, рівень довіри у цих країнах теж відрізняється, і, як не прикро, в Україні,  він найнижчий. Щоб вирівняти, виправити цю ситуацію Світовий Банк у своєму звіті пропонує здійснювати ряд реформ, зокрема пенсійну реформу, реформу освіти, охорони здоров’я, соціального страхування і т.д.  Тобто є цілий ряд запропонованих прагматичних реформ, які треба починати вже завтра і продовжувати майбутні роки, якщо ми хочемо побудувати громадянське суспільство і вийти на світовий рівень життя.

 Ми з нашими партнерами, співорганізаторами ще проводитимемо підсумки цього Екуменічного Соціального Тижня, але ми розуміємо, що нам треба працювати так, щоб поглибити співпрацю зі світовою спільнотою, зі Світовим Банком. А світова спільнота говорить нам, що якщо ви хочете інтегруватися в Європу, ви не повинні просто чекати, ви повинні проводити непрості реформи. Інші їх вже пройшли, їм було складно, але результати вже помітні. Подивіться, як розвивається сьогодні Польща, Естонія. Ми, як організатори ЕСТ повинні показувати це, попереджати, що попереду в України дуже не прості роки, непрості реформи. Не потрібно в цій ситуації впадати в жодну із крайностей: бути наївним, і чекати, що все станеться саме собою, але не потрібно також бути фаталістом, і думати, що тільки уряд може щось вирішувати, а уряд – це не ми, а уряд – це далеко, чи уряд – це вороги. Сьогодні є можливості співпрацювати з урядом. Ми можемо це стверджувати, адже бачимо підтримку наших проектів, і з боку Львівської міської ради, Львівської обласної державної  адміністрації, з боку Кабінету Міністрів України.

 Цього року ми запропонували також і свою реформу пов’язану із статусом соціальних організацій,  висунули ряд рекомендацій до законопроекту «Про громадські організації». Він може бути прийнятим, а може бути відхиленим. І це в наших руках. Просто потрібно щось робити. Я був дуже розчарований, побачивши, що на розгляді цього законопроекту и у ЛОДА були присутні так мало людей. Мене дивує така пасивність. У Львові є понад 300 соціальних організацій, і вони перші повинні б вболівати за це. Але їм, мабуть, просто не віриться, що вони можуть мати якийсь вплив і брати участь у покращенні суспільства. Такі настрої українців мене дуже засмучують, адже їхня пасивність стає традицією. Схожу ситуацію можемо спостерігати і з минулорічним законопроектом, який вже лежить у Верховній Раді, це законопроект «Про відсоткову філантропію». Ним зацікавилося багато людей. Коли ми його готували, то були присутні депутати з трьох партій: партії Регіонів, БЮТу та Християнсько-демократичної партії. Вони сказали: «Ми «за», відсоткова філантропія – це дуже добре». Зареєстрували закон у Верховній Раді і поки що на голосування його не ставлять. Цьогоріч ми знову зробили круглий стіл про відсоткову філантропію, але чомусь депутати вже не прийшли. Вони вже забули чи вважають , що це вже не актуально. Тобто, ми можемо зробити висновок про те що в українському суспільстві люди не хочуть серйозно і довго працювати. Це ж також соціальна проблема.

 - А чи не вважаєте Ви, що такий стан апатії, небажання щось робити, невіри у власні сили зумовлений браком соціальної справедливості в українському суспільстві?

 Можливо, але все одно слід пам’ятати, що реальна можливість щось змінювати сьогодні є. її потрібно використовувати, потрібно діяти. Сьогодні вже ніхто не заарештує людину, якщо вона прийде в обласну раду сказати свою думку або хоча б почути, про що йде мова. Тим паче ніхто не чіпатиме депутатів, які мають депутатську недоторканість, їх не заарештують і не виключать із партії, якщо вони підтримають ініціативи, на які самі партії згідні. То чому сьогодні самі депутати забули про відсоткову філантропію…

  Я вважаю, що те, що люди спочатку дають одне слово, а потім забувають чи, ще гірше, відмовляються від нього, - це велика біда в Україні та українському суспільстві. І тому я не хочу таких самовиправдань, типу: «Ви знаєте, я боюся,  я живу в несправедливому суспільстві». Це неправда. Період ГУЛАГу минув і молоде покоління повинно бути активніше. Ось ще один приклад, у нас  в рамках 3 ЕСТ була прекрасна зустріч з братами із Тезе. Прийшли на неї максимум 100 людей, а у Львові є більше, ніж 40 тис. студентів. Така пасивність – це не нормально. І я хочу сказати, що я розумію європейців, європейські банки, європейські уряди, які говорять про те, що Україна ненадійна. Якщо самі українці не візьмуть відповідальність на себе, ніхто нічого не зможе зробити. Скарги про те, що ви живете в не правовій державі, що ви боїтеся не є виправданням, якщо ви не хочете діяти. Радянський Союз був далеко неправовою державою, але, тим не менше, люди, які хотіли змін, робили все можливе, щоб їх добитися..

 - Пане Антуане, Ви як людина, яка має великий досвід участі у соціальних тижнях у Франції, в Німеччині в інших країнах, які плюси і які мінуси можете відзначити в Українському ЕСТ?

 Ви знаєте, мені дуже важко порівнювати ситуацію в Німеччині, де на Katholiken Tag збирається 400 тис. людей, і ситуацію в Україні, де участь в ЕСТ беруть  трохи більше тисячі людей. Зараз в Україні є серйозні проблеми, адже в ній ще сильно присутні радянські звички, велика аморфність. Головний мінус українців – це власне і є їхня аморфність.  І, що найгірше, що ця аморфність немає виправдання. Вона не є причиною того, що прийшов Янукович і опустилися руки. Навпаки, такі події повинні стимулювати до дії.  Свої ідеї свої принципи завжди треба відстоювати, боротися за них. Отже головний мінус, це все-таки фаталізм, аморфність і самовиправдання. Це дуже відчутно і під час наших зустрічей.

Що ж до плюсів, то в Україні я побачив, що люди розуміють роль християнських цінностей у постмодерному суспільстві, суспільстві третього тисячоліття. На жаль, у Франції, в Німеччині зараз  бояться говорити про те, що визначати, де добро, а де зло потрібно, беручи за основу християнські цінності. Європа боїться згадувати щось про Христа. А в Україні Церкви, державні органи влади, громадські організації співпрацюють, базуючись саме на християнських цінностях.

 В рамках 3 ЕСТ ми організували разом із державними органами, відділом освіти  ЛОДА конференцію, і знову ж таки побачили цю співпрацю різних Церков, викладачів і методистів  християнської етики. Всі вони погодилися довіритися один одному, адже, незважаючи на їхню конфесійну приналежність, спільним для всіх є завдання передати християнські цінності дітям.  В Україні в школах є предмет «християнська етика», якого, на жаль, не має вже у Франції, бо там цього бояться. В Україні на найвищому державному рівні ми можемо почути як Янукович,  Ющенко чи Тимошенко вітаються «Христос Воскрес», і вони цього не бояться. Це прекрасно. Звісно, політики розуміють, що є  принцип свободи совісті, який не можна знехтувати, який треба поважати, але, тим не менше, вони демонструють, що в українському суспільстві, релігія має публічне, а не тільки приватне місце.  Такої солідарності держави і церкви, такої їх співпраці в Європі я не бачив. Це, без сумніву, плюс.  Адже все-таки більшість людей визнають, що Бог існує, і це треба втілювати у наших інституціях, економіці і владі, що й допомагає робити український Екуменічний Соціальний Тиждень.

  Плюсом в Україні є також те, що священики не тільки дають своє благословення на проведення ЕСТ, а й особисто беруть участь у конференціях, на засіданнях круглих столів. Владика Венедикт був на багатьох подіях, Владика Августин дав своє благословення, я бачив людей з Київського Патріархату з Української Автокефальної Церкви, з Римо-Католицької Церкви. І для мене це величезна радість. 

 Ще одним плюсом, який я бачу, є те, що багато молодих людей, зокрема, студенти Інституту екуменічних студій дуже позитивно ставляться до таких заходів, вони динамічні, вони готові брати ініціативу на себе, працювати. У них, звісно, ще мало досвіду, але тим не менше, вони готові вчитися і щось робити. Це дає мені велику надію. Також студенти з Національного університету «Львівська Політехніка», з якими я познайомився завдяки Ніні Гайдук, Олесі Бік, Лілії Клос, готові жертвувати свій час, свої сили на нашу справу. Це свідчить що ЕСТ має майбутнє. Щоб змінити суспільство не потрібно мати тисячі людей чи партію з відділеннями у всіх регіонах, просто потрібні люди, які усвідомили, в який час ми живемо, усвідомили, що потрібно робити, люди, які мають духовні корені і певні компетенції.  Десять  таких людей можуть серйозно готувати   зміни для майбутньої є України. І такі люди є.

 - Мінусом українського Екуменічного Соціального тижня Ви назвали те, що, на жаль, в ньому беруть участь ще дуже мало людей. Ще минулого року пані Катерина Ющенко та й інші гості говорили про необхідність перевести ЕСТ на всеукраїнський рівень. Що Ви робите у  цьому напрямку?

 Як на мене, наш Тиждень вже став національним. І хоча в самому Тижні взяли участь лише трохи більше тисячі людей, все ж долучатися до нього хочуть люди зі всієї України. Цього року ми скликали Національну раду, членами якої є представники з різних міст України (Донецьк, Одеса, Київ, Запоріжжя, Чернівці та ін..), які також є складовою ініціативної групи, що покликана розвивати Національну мережу Екуменічних Соціальних Тижнів України. Вже десять міст підписали з нами договір про те, що в них протягом року буде проводитися один екуменічний соціальний день, і я знаю, що деякі інші міста вже заявили про намір долучитися до нас. Наш проект «Обсерваторія успішних ініціатив» став базою вдалих важливих ідей, проектів, організацій та програм зі всієї України. Ми бачимо, що збільшується кількість і вагомість наших проектів - екуменічних,  філантропічних, соціально-солідарних, і ми можемо ділитися ними з іншими, з партнерами, з соціальними організаціями. Це радує і показує, що ми справді працюємо. Це також свідчить про те, що наш ЕСТ стає національним.  Ми й надалі  працюватимемо в цьому напрямку. Але перед тим,  як їхати в інші міста, нам потрібно ще багато чого робити у Львові.

 - Протягом 3 ЕСТ багато людей говорили про те, що їм бракує часу для обговорення, що програма дуже насичена і доводиться вибирати, на який круглий стіл тобі піти. Чи думаєте вирішувати цю проблему і яким чином?

 Я теж чув від багатьох модераторів круглих столів про те, що їм справді було мало часу. Але також я почув пропозицію про те, що деякі круглі столи хочуть бачитися і працювати протягом всього року. Це хороша ідея і ми її підтримуємо. Те, що люди усвідомлюють необхідність працювати над соціальними темами цілий рік, - це дуже добре. Тиждень – це період для підбиття підсумків і нового старту для створення мережі і продовження роботи. І ми це зробимо. Я вже зараз можу говорити про те, що, наприклад, круглі столи «Християнська етика в системі сучасної освіти» та «Оцінка благодійності: категорія моральна чи матеріальна»(з досвіду Національного конкурсу «Благодійник року») ми продовжимо. Також ми стежитимемо за долею законопроекту «Про громадські організації», не відступимо від ідеї про відсоткову філантропію. Тобто усі наші проекти матимуть життя поза межами ЕСТ.

Галина БІЛАК

"Релігія в України", 13 жовтня 2010