Патріарші відвідини: політика під прикриттям релігії

10.08.2010, 11:22
Чи може бути в українській державі, яка зазначила в своїй Конституції розподіл між державою і церквою "православний політик", це питання не стільки до релігієзнавців, скільки до здорового глузду, який втрачається в такій характеристиці.

Часті й тривалі візити патріарха Кирила в Україну й демонстрація підтримки нинішньої української влади свідчить про бажання Росії через представників духовенства отримати набагато більший вплив на українські політичні процеси. Однак на заваді цьому стоїть реальна міжконфесійна та міжкультурна розмаїтість України.

Візит патріарха Кирила до України, який відбувся протягом 9 днів липня і був вже третім за півтора роки, став чи не найрезонанснішою політичною подією місяця. Подібне трактування всіляко відкидав сам керівник Російської православної церкви (РПЦ): “Це пастирські відвідини, пов'язані зі спілкуванням з віруючими людьми, з усіма тими, хто хоче зі мною зустрітися”.

Однак чи не найголовнішими пунктами візиту патріарха стали зустрічі з першими особами виконавчої та законодавчої влади України – президентом Віктором Януковичем, спікером Володимиром Литвином та прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Після зустрічі з Януковичем керівник РПЦ не міг стримати славослів'я на адресу Президента України, який навіть перервав свою відпустку у Криму і завітав до Києва, щоб зустрітися з патріархом.

Церква під крилом влади

Патріарх Московський і всієї Русі Кирило привіз для українського Президента орден Святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня “за увагу до трудів зі зміцнення православ'я в Україні”. Однак, чи не найголовнішою характеристикою, яка пройшла повз увагу оглядачів, була заява патріарха про те, що він побачив “чудовий розвиток духовного життя, єдинодумство церковної та світської влади”.

Фактично цією заявою московський гість засвідчив про початок бажаного зрощення світської влади з одним з відгалужень православної церкви Українською православною церквою Московського Патріархату (УПЦ МП). Також в одному з інтерв'ю, наданих телеканалу Вести-24, він високо оцінив релігійність Януковича: “Як політик він спирається на православний світогляд”.

Чи може бути в українській державі, яка зазначила в своїй Конституції розподіл між державою і церквою "православний політик", це питання не стільки до релігієзнавців, скільки до здорового глузду, який втрачається в такій характеристиці.

Та виняткова вибірковість патріарха Кирила з боку провладних українських політиків засвідчила не звичайну гостинність, а реальне бажання показати себе часткою “Русского мира”

Поза сумнівами, кожен український політик має право на власні релігійні переконання, однак та виняткова вибірковість патріарха Кирила з боку українських політиків провладного табору засвідчила не звичайну гостинність, а реальне бажання показати себе часткою “Русского мира”, отримати високу оцінку з боку московського гостя.

Під час зустрічі з головою Верховної Ради Володимиром Литвином, яка відбулася 27 липня, патріарх Кирило заявив, що він вважає себе послом Святої Русі і буде робити все, щоб відносини між Росією, Україною та Білоруссю зростали і зміцнювалися.

Подібна риторика патріарха нагадує реальні політичні плани інкорпорації України й інших країн пострадянського простору під “руку Москви”, на цей раз з огляду на спільні духовні корені.

Чудово розуміючи, що мета його візиту, а також політичні та геополітичні завдання є надто прозорими, російський патріарх навіть був змушений вдатися до виправдань: “Російська православна церква не посягає на суверенітет і національну самовизначеність України, а лише захищає православну віру, захищає те, що належить Богові і що вручено церкві”.

Складається враження, що подібна заява була зроблена лише з однією метою – відвернути увагу громадськості від реально суперечливої діяльності патріарха Кирила в Україні, у якій він не лише підтримав проросійськи орієнтовані сили, а й продемонстрував власну значущість для української влади, яка реально зробила все можливе, аби візит відбувся без жодних вуличних акцій протесту і ієрарх РПЦ почувався доволі затишно в Україні.

Український плацдарм

У свою чергу, патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет наголосив, що одним з переконань патріарха Кирила є думка про те, “що Церква залежить від влади. І якщо влада проти, то тоді Церква не досягне своєї мети, не виконає своєї місії. А якщо влада допомагатиме – то це буде непереборна сила”.

Можливо, що саме такою логікою дійсно керується патріарх Кирило, вважаючи, що його підтримка Президента України буде прямо пропорційною державному втручанню у справи церков, з метою надання монопольного права на православ'я УПЦ МП.

Постійна демонстрація патріархом Кирилом підтримки Януковичу свідчить про бажання російської влади через представників свого духовенства отримати набагато більший вплив на політичні процеси в України

Те, чи зможе цей візит керівника РПЦ стати новим поштовхом для нинішньої української влади у втручання в міжцерковні справи, покаже час. Однак постійна демонстрація патріархом Кирилом своєї підтримки Януковичу свідчить про реальне бажання російської влади через представників свого духовенства отримати набагато більший вплив на політичні процеси в України.

Поза сумнівами, спекулюючи на бажанні Президента України та його оточення бути визнаними в Москві за рівнорядних "православних політиків", УПЦ МП може отримати серйозні дивіденди.

Водночас подібний курс української влади може призвести до нового міжцерковного протистояння, у якому влада навряд чи виступить ефективним перемовником чи представником однієї зі сторін. Оскільки природа політичної та церковної влади в Україні доволі сильно відрізняється від Російської Федерації, де дуже часто взаємне узгодження дій влади та церкви ставало ефективним важелем для проведення імперської політики.

Як це не парадоксально, головною перешкодою для втілення формули “Русского мира” й політичного православ'я в Україні виступає не наявність Єдиної помісної православної церкви чи цілісної політичної опозиції, а реальна міжконфесійна та міжкультурна розмаїтість країни, яка навряд чи дозволить монополізувати православну церкву одній з конфесій, навіть за підтримки влади.

Станіслав ФЕДОРЧУК

"Новинар", 3 серпня 2010 року