«Суспiльство завжди, а тепер особливо, потребує слова Церкви»
Про нове періодичне видання Греко-Католицької Церкви «Християнин і світ» розповідає головний редактор часопису, викладач кафедри богослов’я Українського Католицького Університету Віктор Жуковський
Суспільство завжди, а тепер особливо, потребує слова Церкви. Згідно зі статистикою, які б проб леми Церква внутрішньо не переживала, довіра людей до неї залишається найбільшою. Повно цінної відповіді на цей величезний кредит довіри немає. Гляньмо, що Церква тепер робить у суспільстві, в бізнесі, в політиці, й ми по бачимо наскільки мізерним є цей внесок, наскільки мізерні спроби і наскільки великим є страх входити у ті сфери. Якась така боязнь торкнутися ніби прокаженого, боязнь «стрибати з моста у воду». Це суто cвітська, людська, нехристиянська боязнь, про яку читаємо в книзі Одкровення Івана Богослова (Од. 21,8). Христос закликав не боятись, і Сам відважно йшов до різ них людей, у тому числі грішників, митарів і прокажених, з ними їв і пив, для того, щоб навернути їх. Для Нього не було бар’єрів. І, зрештою, велике питання: чи там, куди ми, християни, боїмося йти, є самі тільки «невоцерковлені» люди? Чи, може, там є люди, які живуть глибшим життям, ніж ті, хто живе ніби в Церкві, але насправді не виконує своєї християнської місії? І це закид до кожного з нас, нашої совісті! Ці питання повинні турбувати християн, а особливо церковних провідників, від яких залежить винесення їх на практичний порядок денний. Ми часто чуємо різні декларації, зворушливі стратегічні гасла, за якими немає ні реальних конкретних справ, ні тактичних напрацювань у різних сферах життя і діяльності Церкви, ні відповідальності, системності і тяглості у виконанні поставлених завдань. Бажання мати пряме спілкування з людьми різних зацікавлень і представляти християнську позицію у різних сферах суспільного життя вже давно жевріло серед працівників кафедри богослов’я (Українського Католицького Університету – ред.), і це збіглося з моїм задумом «увести» слово Церкви туди, де воно поки що дуже слабо звучить. Вмотивований цією нагальною по требою, я спробував проекспериментувати і, після певної підготовки, консультацій, заснував часопис для християн, фахівців своєї справи «Християнин і світ».
«Християнин і світ» – це давній задум. Його передвісником стали «Богословські зустрічі», які кафедра богослов’я організувала і успішно провела минулого року, а цього року продовжує їх. «Богословські зустрічі» – духовно просвітницька діяльність у різних вищих навчальних закладах Львова. Наші викладачі протягом року щомісяця відвідували вісім провід них університетів Львова з відкритими лекціями на різноманітні теми богослов’я, християнської моралі, духовного та літургійного життя Церкви. Загалом відбулось понад 50 таких зустрічей. Також на радіо «Воскресіння» ми зробили радіо версію «Богословських зустрічей» та записали компактдиск.
Сьогодні часопис «Християнин і світ» – це тематичний квартальник, який покликаний тематично висвітлювати проблеми зв'язку між церковним життям і поглядами, між християнським морально-духовним виміром і різними сферами життя українського суспільства. Епіграф до журналу – «Бути, а тоді діяти» – виражає властиву динаміку моральноефективної діяльності людини: від внутрішнього до зовнішнього. Допоки людина не стане на шлях внутрішньої переміни, очищення, оновлення, духовно моральної зрілості й цілісності, не заглибиться у себе, шукаючи істину, добро й красу, вся її зовнішня, професійна активність, яким би благим «піаром» чи потребами не прикривалась, залишатиметься слугою гріховних пристрастей, що її мотивують, а відтак не приноситиме добрих плодів.
Перший номер присвячений економіко?бізнесовій сфері, світу підприємницької діяльності, банківської справи, світу, який крутиться навколо грошей. Другий номер оголює ще один нерв нашого суспільного життя, яким є український політикум і влада. Саме зі затяжної духовно?моральної хвороби у цих площинах суспільного життя в Україні виростають багато негараздів. Третій номер буде присвячено християнському погляду на проблеми, пов’язані з довкіллям, екологічною кризою та забрудненням природного середовища.
Весь часопис побудований саме на тому, щоб розглядати глибинно ці питання. Щоб, прочитавши 80 сторінок, читач знав, що Біблія і Передання говорять про економіко-підприємницьку діяльність, про політико-владну сферу, як сучасна Церква – не лише Греко-чи Римо-Католицька, а й Православна – відповідає на сучасні суспільні виклики. Журнал покликаний допомогти християнину в тій чи іншій сфері праці, зорієнтуватися, як жити й праведно діяти у сучасному світі. Є багато людей, які гармонійно поєднують цінності професійні, фахові, світські й глибокодуховно християнські. В рубриці «З життя» подаються їхні свідчення, інтерв’ю, аналітичні статті, які допомагають нам побачити, що між Церквою і суспільством нема ніякого муру. Церква і суспільство єдині. Запитаймо, чи є в нас в Україні багато атеїстів? Всі якщо не православні, то греко-католики або протестанти, десь 80?85 % – це віруючі люди. Тоді постає запитання: а де ж місце Церкви у цьому українському, май? же тотально релігійному контексті? Який внесок роблять християни у побудову духовно-морального громадянського суспільства?
Відділення Церкви від держави - це «радянський» комуністичний продукт. Найнагальнішим є питання співпраці між Церквою і суспільством задля паритетної користі, задля гармонії в державі і задля оптимальних можливостей для виконання Церквою своєї місії в цій державі. Чи достатньо робиться в цьому напрямку? Є точкові акції: проводяться конференції, семінари, круглі столи, є окремі проекти, які десь там зажевріли, відбулися. Але катастрофічно бра? кує чіткої напрацьованої стратегії, системності й відповідальності на всіх рівнях. Християнські соціальні принципи субсидіарності, поваги до особи, солідарності та спільного блага повинні бути не лише в церковних документах, а й у реальному і конкретному церковному житті.
Журнал «Християнин і світ» – це невелика лепта, щоб засигналізувати, що ось є ця проблема: проблема контакту Церкви з бізнесом, з владою, впливу Церкви як совісті суспільства на одне й на друге, задля побудови духовно і морально зрілого суспільства. За часів Митрополита Андрея Шептицького Церква впливала на владу, впливала на те, що в селах, районних центрах засновувалися різні майстер? ні, бібліотеки, шпиталі. Й владні структури звертали увагу на позицію Церкви, на те, що єпископи чи священики говорили, бо бачили не лише її декларативну позицію а й практичний вплив на суспільне життя. Риторичне запитання: на? скільки тепер цей вплив існує? І не треба звинувачувати тільки комуністичний режим, який багато знищив і не давав повноцінно розвиватись церковно?суспільним взаєминам, чи сучасний ліберально? економічний менталітет, який окуповує українські уми комерційними мотиваціями. Церква як Божий люд вже двадцять років живе у вільній державі, але з підпілля церковної огорожі ще не вийшла...
Цей журнал є для мислячих людей доброї волі. Незалежно від того, чи вони належать до Греко-Католицької, Православної чи Римо-Католицької Церкви… Журнал виходить з лона Греко?Католицької Церкви (з благословення Архієпископа Львівського – ред.). Він пропонує цінності, які сповідують Греко-Католицька і Римо-Католицька Церкви. Ці цінності виносяться на діалог з православними, з протестантами, на діалог з людьми, які шукають, з людьми, які думають, які бажають щось змінити і цю зміну хочуть базувати на твердому ґрунті духовно-морального оновлення. Журнал скерований до всіх людей, які хочуть жити чесним, мораль? ним, духовним, цілісним життям в єдиній державі, ростити своїх дітей та внуків у морально здоровому середовищі, еволюціонувати як внутрішньо (кожен зокрема), так і в спільнотах, у яких працюють – чи то бізнес, чи владні структури, чи навчальні аудиторії, чи релігійні спільноти, до яких практично ко жен належить.
Я мав практично нульові стартові позиції у всіх аспектах, як у фінансовому, так і в напрацюваннях. Тому поставив перед собою програму-мінімум – видати декілька тематичних номерів журналу, висвітливши найголовніші проблеми сучасного суспільного життя України (економічні, політичні, екологічні і культурні); показати різні явища з погляду Біблії, Передання і науки Церкви – це осердя журналу, і у рубриках «З життя», «З історії думки» та «З історії духу» глибоко розкрити ви? несені на розгляд питання в контексті їх «прив’язаності» до реального, практичного життя. Таким є первинний задум. Як піде справа далі залежатиме великою мірою від пошуку коштів на реалізацію цього видавничого неприбуткового проекту. Немає проблем з тим, що робити і кому це робити. Питання у фінансовій спроможності забезпечити випуск глибокого, актуального та якісного часопису, аналогів якому немає в Україні. А потреба, як свідчать відгуки на перші номери, величезна. Тому час сказати своє слово меценатам, для яких духовно-моральні цінності українського суспільства – не порожній звук, і які готові долучити? ся до справи просвітництва, яка є Божою справою. Вкладання ж часу, праці й фінансових ресурсів у Божі справи ніколи не є збитковими, а повертаються сторицею.
Формат журналу дуже неординарний, він не «попсовий», він не є таким, що містить набір різної інформації, яку легко перебігати очима, але яка не пускає коріння у глибині людського серця і ума. Іноді читаєш дуже добру статтю чи есе, ходиш під враженням від неї, але через кілька днів забуваєш її зміст. Тут інакший акцент. «Християнин і світ» зосереджується на глибокому зануренні в конкретну глобальну проблему, на різноплановому підході до неї, і, очевидно, такий матеріал важче читати, бо потрібно думати, і не просто думати, а переживати умом. Такий формат – це виклик для мене як редактора і для дописувачів, оскільки треба вчитися писати про? стою мовою про глибокі речі. Але, я переконаний, саме глибинний, духовний аналіз суспільних процесів – це те, що сьогодні українству найбільше потрібно. Хоч і не всі це розуміють. Маємо різні суспільні видання, які «скачуть по вершках», роблять поверхову аналітику, натомість не проводять серйозного глибинного і різнобічного аналізу християнськими фахівцями? богословами духовно-моральних причин політичних та економічних процесів і явищ в Україні. Місія журналу «Християнин і світ» і по? лягає в тому, щоб певною мірою, хоч частково, заповнити цю прогалину, чи радше, відсутність серйозного діалогу між Церквою і владою, бізнесом, наукою, культурою тощо.
У наступному номері «Патріярхату» читайте інтерв’ю Віктора Жуковського про стан богословської науки та її майбутнє в УГКЦ.
Спілкувався Анатолій Бабинський
«Добротолюбіє» – перша збірка творів Східних отців, яку 1782 року, після декількох століть стагнації православного богослов’я, у над? звичайно важких умовах турецької окупації видали грецькі подвижни? ки святитель Макарій Коринтський і преподобний Никодим Святого? рець. Перше, на що вони спромоглися, у видавничій справі, була саме ця збірка творів більш ніж двох десятків отців?ісихастів, які жили в ме жах цілого тисячоліття. Завдання цієї антології текстів полягало у тому, щоби показати людям ікону, ідеальний шлях християнського духовного подвигу. І вони видали цю ікону в тексті, ікону в слові. Наш український святий, полтавчанин Паїсій Величковський, який заснував монашу школу перекладачів, дуже швидко, буквально через десять років після появи оригіналу, переклав «Добротолюбіє» слов’янською мовою. Зважмо, одна людина перекладала цю величезну за обсягом збірку грецьких текстів, спавши всього по дві години на добу. Від св. Паїсія починається відлік української перекладацької діяльності з грецької і латинської мови Отців Церкви, що є надзвичайно важливим процесом у справі віднайдення і збереження духовно-богословської традиції Східної Церкви.
«Добротолюбіє» – збірка різних праць отців ісихастів, які дають свої рекомендації щодо того, який духо? вний шлях нам вибирати і як ним прямувати. Ця праця є, була і буде актуальною, оскільки вона словесно виражає той дух, яким дихає Пере? дання Церкви. За словами одного з отців, «Добротолюбіє» показує, у чому полягає «царський шлях» християнина?подвижника. Це свого роду інструкція для християн, яка містить фундаментальні правила, що ніколи не змінюються. Автомо? біль може змінитися за сто років, але фундаментальні правила їзди – тиснути на газ, крутити кермо – залишаться. Так само і з «Добротолюбієм». Очевидно, «царський шлях» духовного подвигу тут одягнений у свої шати (мовні, ментальні), влас? тиві тим епохам, у яких написано ці, дуже різні за часом і контекстом, тексти, але дух їх написання – той самий, це Божий дух.
Я дуже радо взявся за редагування цієї праці, а також написав післямову, щоб ознайомити читача з історичним контекстом її створення, значенням для сучасності, постаттю святого Паїсія Величковського та з постатями тих двох грецьких по? движників, які видали «Добротолюбіє» під час турецької окупації, про що також не слід забувати. У нас сьогодні нема окупації, але ми майже не маємо перекладів творів Отців Церкви з грецької на українську. Водночас, як би це дивно не звучало для сучасного постмодерного, техногенного вуха, яке звикло чути інші звуки, звикло налаштовувати свій розум на інші моделі життя, але цю книгу розкуповують! Був такий час, що її навіть не було вже в продажу.
«Добротолюбіє» – це та книга, яка у щирих шукачів глибин духовного шляху повинна лежати на столі поряд з Біблією. Важливо, що за 200 років українці таки спромоглися видати «Добротолюбіє» рідною мовою Паїсія Величковського, який здійснив перший її переклад (до речі, фіни переклали цю книгу на 30 років раніше від нас). Саме тепер вона несе у собі певне духовне послання для нас, українців ХХІ століття. Як ми його відчитаємо і наскільки зможемо спроектувати досвід святих отців?ісихастів на наш особистий духовний досвід християн постмо? дерної доби, від того залежатиме, яким буде наш духовний шлях у майбутнє.
Віктор Жуковський, упорядник українського перекладу «Добротолюбія»
