Держателі церков
Богдан СКАВРОН. — "Галицький кореспондент", 20 травня 2010 року
Державна влада в Україні наполегливо повертає собі контроль над усіма суспільними сферами і демонструє курс на зближення церкви й держави. Чи не стануть обласкані владою окремі християнські конфесії повністю залежними від держави?
Попри задекларовану в Конституції відокремленість церкви від держави, прояви одержавлення кількісно найбільших українських християнських конфесій уже стали очевидними. Участь священиків у державних заходах так само звична, як і привітання державних чиновників з релігійними святами. Для політиків стало притаманно демонструвати свою набожність, владоможці полюбляють з'являтися на публіці разом із ієрархами найпоширеніших українських церков, а в робочому кабінеті Президента України віднедавна з'явилася православна ікона з лампадкою.
Зі зміною політичної влади в Україні, яка наполегливо повертає собі контроль над усіма суспільними сферами, курс на зближення церкви й держави, мабуть, ще більше посилиться. Принаймні про це свідчить відновлення роботи так званої Міжконфесійної екуменічної ради церков, яку ще 1997 року було створено на Івано-Франківщині під головуванням губернатора Михайла Вишиванюка. Уже 7 червня цього року представники івано-франківської церковної ради вирушать до Києва, де відбудеться всеукраїнський з'їзд цих екуменічних організацій, на якому, очевидно, церковним урядникам доведуть до відома, як колись казали, "лінію партії".
...За даними відділу у справах релігій та національностей Івано-Франківської облдержадміністрації, станом на 1 січня 2010 року в області на державній реєстрації перебувало аж 16 самих лише християнських конфесій - три православні, дві католицькі, а ще баптистська, п'ятидесятницька, інші євангельські церкви тощо. Однак до участі у роботі відновленої обласної міжконфесійної ради були запрошені лише представники п'яти так званих традиційних церков - Української греко-католицької церкви (УГКЦ), Української православної церкви (УПЦ), Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП), Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та Римсько-католицької церкви (РКЦ). І хоч засідання цієї ради, яке нещодавно відбулося в Яремчі, мало назву розширеного, збільшити кількість її учасників до ста осіб вдалося лише завдяки залученню отців-деканів із перелічених традиційних конфесій.
Начальник відділу у справах релігій ОДА Тетяна Лапка пояснила, що засідання Міжконфесійної ради відбувалося в тому складі, в якому її було засновано в 1997 році. Тоді цю раду сформували саме представники традиційних конфесій. "Представників євангельських церков, п'ятидесятників чи баптистів у той час вирішили не запрошувати, тому їх не було й тепер, - сказала Тетяна Лапка. - Можливо, все ще зміниться, адже до складу Всеукраїнської ради церков у Києві уже входить, зокрема, єпископ п'ятидесятницької церкви. Ситуація в нашій області проясниться, коли буде затверджено новий статут відновленої Міжконфесійної ради, три його проекти на разі перебувають на розгляді в голови ОДА Михайла Вишиванюка".
У 1997 році, коли створювалася міжцерковна рада, владі ніколи було звертати увагу на малочисельні євангельські церкви. Тоді на Івано-Франківщині важливішим було закріпити досягнуте примирення між православними та греко-католиками після недавніх міжконфесійних конфліктів довкола церковного майна, зокрема щодо храмових споруд.
"На Івано-Франківщині фактично ніколи не було конфліктів між конфесіями власне на релігійному ґрунті, - повідомила репортерові "ГК" Тетяна Лапка. - Під час тих суперечок не йшлося про істинність якогось одного віросповідання, конфлікт завжди був довкола майна".
Заради міжконфесійного спокою влада з середини 90-х активно сприяла спорудженню нових церков на Івано-Франківщині. Починаючи з 1997 року, тільки УГКЦ спромоглася збудувати понад 130 храмових споруд, здебільшого не тільки на кошти самих релігійних громад, але й за допомогою держави. Завдяки такому церковному будівництву тепер, за даними відділу у справах релігій ОДА, тільки в 9 населених пунктах області ще відбуваються почергові богослужіння, в решті - кожна конфесія має свій храм. Хоча подекуди не згасають невирішені конфлікти: зокрема, в селі Репужинцях Городенківського району громада УГКЦ, маючи відповідне рішення суду, досі не може повернути собі у власність храм, який використовує чисельніша місцева громада УАПЦ. Півтора роки тому, коли протистояння в селі особливо загострилось, влада відрядила на цілодобове чергування біля храму міліцейську охорону.
Та навіть у часи відносного спокою своєрідна державна "десятина" дотепер продовжує трохи поліпшувати матеріальне становище кількісно найбільших українських християнських церков. "Місцеві ради інколи закладають матеріальну допомогу для релігійної громади певної церкви окремим рядком у бюджеті, але найчастіше бюджетні кошти виділяються на звернення депутатів місцевих рад, до яких звертаються громади за допомогою", - сказала Тетяна Лапка.
Переглядаючи рішення Івано-Франківської міської ради, не складно зауважити, що церкви донедавна фінансувалися доволі щедро. Скажімо, у 2007 році міськрада, "виходячи з надзвичайної важливості функціонування церков традиційних для міста конфесій" прийняла рішення "проводити фінансування на підтримку церков". Після чого на виконання звернень депутатів та доручень виборців було профінансовано близько 90 тисяч гривень на спорудження трьох храмів УГКЦ. Не складно зауважити, що здебільшого франківські депутати відгукуються на звернення греко-католицької церкви, хоча якусь дещицю часом отримують також УАПЦ та УПЦ-КП. У відділі у справах релігій таку ситуацію пояснюють тим, що церкви, які мають найбільше громад (в УГКЦ - понад 650 в області), просто найчастіше звертаються до депутатів за допомогою.
Однак тільки такої допомоги від держави для церковних урядників все ще замало. На недавній зустрічі голови ІФ ОДА Михайла Вишиванюка з широкими масами церковних діячів у Яремче йшлося також про визначення соціального статусу для священиків, зокрема забезпечення їх пенсією не тільки відповідно до тих мінімальних відрахувань, які робить кожна парафія до пенсійного фонду, але й зважаючи на трудовий стаж та посаду церковника. Чи будуть священики та пастори отримувати пенсії від держави відповідно до вислуги років, мають вирішувати на столичному рівні. На разі ж губернатор тільки запропонував місце співголів у Міжконфесійній раді ієрархам традиційних церков та запропонував створити при раді виконком, який мають укласти канцлери цих конфесій.
Пряма мова
Які плюси та мінуси зближення держави та церкви? Якої допомоги потребують церкви від органів державної влади і що вони реально отримують? Чи не стануть обласкані владою християнські конфесії повністю залежними від держави? З цими запитаннями "ГК" звернувся до експертів.
Кир Софрон Мудрий, єпископ-емерит, ректор Івано-Франківської теологічної академії Івано-Франківської єпархії УГКЦ:
«Церква і держава не можуть бути відділені, бо і церква, і держава мають той самий інтерес про ту саму людину, яка складається з тіла і душі. Держава має дбати про добро тілесне, про порядок і лад для своїх жителів, а церква має право від Бога і своєї природи формувати душу людини. Має бути спільна праця у своїй ділянці, узгіднена, не накинена згори. Щоб була така співпраця, треба зачинати жити і працювати в державі, яка є. Ми кажемо, що від Бога є кожна влада. Але біда є, коли влада не вживає Божі закони.
У нас держава старається не вмішуватися і не вказувати, кому дозволено, а кому - ні. Дозволяють всім, у нас є демократія. На жаль, досі немає ясності щодо помісності нашої церкви в Україні, яка мала би бути церквою української мови, української культури. Так само, як на Заході пануючою церквою завжди обирають церкву свого обряду, яка є державно визнаною церквою, і платять своїм парохам. А ті решта - давайте собі раду, жийте з милостині своїх вірних.
Але є небезпека у тому, щоб церква повністю залежала від фундації держави. Ту систему зробив Костянтин Великий, надаючи церкві привілеї від держави, тим самим вчинивши її невільницею держави. Та система панує ще в деяких наших православних церквах - це нещастя і біда, бо держава тоді занадто інвазує, зумовлює і обмежує церкву. Мусиш те і те зробити, бо ми тобі даємо такі і такі допомоги. Колись і від тієї небезпеки очистяться, як побачать негативні наслідки такої системи. Наша церква живе зі своїх таць, з пожертв, від яких з кожної парафії йде відсоток на утримання єпархії. І тоді є незалежність. Коли держава дає ласку, допомогу, то вона всім не дає, тут ще нема справедливості».
Старший пресвітер обласного об'єднання церков християн віри євангельської (п'ятидесятників), єпископ Юрій Веремій:
«Як сказано в Святому Писанні, потрібно шанувати владу, молитися за неї, благословляти її, це є обов'язок церкви. У посланні апостола Павла до Тимофія міститься благання чинити молитви за владу і за всіх, хто при владі, щоб проводити тихе і мирне життя в побожності. І ми на основі Слова Божого виконуємо вказівки Господа щодо життя на землі, з вірою молимося, щоб Бог благословляв нашу владу. Ми дякуємо Богові за те, що живемо сьогодні в демократичній країні, де можна вільно сповідувати і поширювати віру свою і розповсюджувати її. За часи незалежності церква отримала від влади можливість працювати в духовній сфері, навертаючи людей до Бога і відвертаючи їх від зла. Допомога від держави полягає в тому, що коли ми проводимо різні акції, як-от проти алкоголю, куріння, вживання наркотиків, абортів, розпусти, у нас є порозуміння з владою і держава сприяє в проведенні таких заходів. У різних конфесіях в цьому напрямку ми також маємо підтримку і можемо спільно працювати.
Звичайно, хотілося б, щоб ця душпастирська робота, яку проводить церква, належно оцінювалася державою. Бо з людьми працювати тяжко, доводиться багато переживати, раніше сивіти. На нашій нараді в Києві ми не раз піднімали питання, щоб професія пастора, священика була визнана на державному рівні. Якщо приглянутися пильніше, не можна сказати, що є рівноправність між конфесіями. Комусь завжди надається більше уваги. Але незалежно від того, що ми отримали від влади, треба працювати в мирі і злагоді і не сіяти ніякої ворожнечі між собою, бо це дуже низько, коли церква є джерелом всяких конфліктів. Ми би хотіли домовитися і спільно працювати на славу Господа".
