Звістки о стариннім містї Ярославі і єго церквах
Посеред плодородної рівнини, переплїтаної горбками, розлягає ся над Сяном замаєним по берегах лозами, старинне руске місто Ярослав, перетворене в новійших часах на войскову кріпость. Місто Ярослав стояло первістно побудуване близько сусїдного села Долкинь; там був і деревяний оборонний замок, о котрім не звістно, чи при нападах спалив ся, чи єго за-для старости розібрано. Побудовано другій так само деревяний замок, але на подальшім місци, на горбочку над Сяном; під той замок перенїс Володислав Опольскій 1375 року місто і там стоїть оно до тепер. Коли сей замок спалили Татари 1500 р., вимурувано на єго місци обширнїйшій; він перестояв довші часи опираючись неприятельским нападам, поки не розпав ся. З єго румовища видобуто 50.000 цегол, котрі за дозволом ужили міщане при будові мурованої рускої Церкви 1743 р. Високій горбок, де стояв старинний ярославскій замок, переховав ся до тепер, лише єго зорано з одного боку. Перша осада людска, що дала почин — не знати при яких обставинах — до основаня згаданого міста, осїла тут посеред лїсової дикости, бо цїлу охрестність Ярослава, де розтягають ся цвітучі луги, орні поля, залюднені села, покривали в старину по обох боках Сяну густі великаньскі лїси, по котрих нема слїду.
Як початки основаня многих міст на Руси або цїлком незвістні, або лише звістки з народних переказів, не даючих по руки историчної правди, так се можна сказати і о містї Ярославі. Кажуть, що основателем Ярослава мав бути Ярослав, рускій князь перемискій і від имени основателя перейшла назва на місто. Коли по смерти Володимира Великого (1015) пороздїляли полишені сини між себе руску землю, повстало опісля кілька самостійних руских княжеств; се не причинило ся до скріпленя Руси, але противно, ослабило Русь. Для розширеня своїх границь воювали завзято зелїзом, огнем та зрадою межи собою братя, прикликуючи собі на поміч для довершеня лиха то Поляків то Мадярів, з чого ті користали. Святополк, найстаршій син Володимира Вел., хотячи посїсти рускі землї своїх братів, щоби статись самовладцем цїлої Руси, змачав свої руки в братній крови, замордувавши Бориса, Глїба і Святослава. Щоби укарати лютого братоубійника Святополка, замотав ся з ним Ярослав в довшу війну, з чого скориставши польскій король Болеслав Хоробрий, тесть Святополка, заняв Червону Русь і прилучив єї к Польщи. Ярослав, відобравши по більших трудах від Польщи забрану Червону Русь, положив великі заслуги для Руси, тому записане єго имя красними буквами в нашій народній исторії. Занявши ся укріпленєм та розширенєм що-лише через помершого вітця Володимира заведеної віри Христової на Руси, він оснував богато церквей, позакладав школи для ширеня народної просвіти, надав Руси права, запровадив замість шкіряних, золоті і срібні гроші і т. д. Може бути, що Ярослав, укріпляючи деякі міста для лїпшої оборони против неприятелїв і основуючи нові, заснував і руске місто Ярослав над Сяном. Як-будь оно було, перші историчні звістки о містї Ярославі стрічають ся в записках з ХІІ-ого віку, коли Мадяри вмішавши ся в домові сварнї, являють ся два рази під Ярославом. Першій раз удало ся Мадярам заняти зрадою місто з замком, другій раз побідали их Русини і богато Мадярів потопило ся в Сянї.
Місто Ярослав, окопане в старину глубокими ровами і валами, огороджене навкруг високими парканами, оточене деревяними баштами, становило з замком з підземними ходами оборонну кріпость, о чім свідчить навіть старинний герб міста, представляючій отверту браму з двома по-над брамою баштами. Позаяк огородженє парканами що-раз ширше простираючого ся міста коштувало богато дерева, — за-для чого вирубувались і нищились охрестні лїси, а ті паркани з деревяними баштами при нападах і пожежах обертала ся в попіл, длятого порішено оточити місто високим муром, побудувати простірну муровану башту, і сю роботу, переривану воєнними непокоями, укінчено около 1690 р. На старинних валах з окопами стоять тепер плянтації, по обороннім мурі полишились слїди, а похилившу ся до упадку башту розібрано 1783 р.
З причини догідного положеня над Сяном піднесло ся місто Ярослав, котрому надано маґдебурске право до перворядних торговельних міст в краю. За-для відбуваючих ся тут частих ярмарків, треваючих по чотири недїлї, був Ярослав звістний навіть в дальшім світї. На ті ярмарки являли ся купцї Араби, Турки, Вірмене і другі з всїлякими дорогоцїнними товарами, маючи в містї стало винаймлені доми на складї. Довкола обширного ратуша в ринку виставляли купцї на ярмарках свої товари на продаж, а на розляглих пасовисках по-за містом, стояли стада коней з рогатою худобою і тут був завсїгди оживлений рух. Над порядком ярмарковим надзирала за чергою в день і в ночи сторожа зложена з кількадесять людей, бо великій здвиг народу вимагав сеї осторожности. Користні привілеї надавані в різних часах місту а відносячі ся до ярмарків, торговлї, свобідної риболовлї на Сянї з єго затоками, випасу худоби, зрубів у густих лїсах на будівлю та паливо, побираня мита і т. д., впливали дуже додатно на розвій міста. Немаловажний був і той привілей даний місту 1630 р., що над дві родини жидівскі не вільно було більше жидам осїдати в містї, анї займати ся торговлею. Держав жид за довг міщаньскій грунт в заставі, то був обовязаний до пів року міщанинови грунт звернути, а коли-б міщанин не був в силї уплатити довгу, то довг заспокоювало місто, відбирало грунт від жида а опісля задержувало собі на власність або відпродавало другому міщанинови. Розвита торговля на суши і сплавнім Сянї деревом, збіжем, шкірами, овочами, воском, світлом і т. д., що оставала виключно в руках міщаньских зорґанізованих в "торговельне водне товариство", причиняла ся немало, що місто богатїло. З добробитом повстало в містї всїлякі цехи; они були обовязані обороняти місто на случаї неприятельских нападів.
Як красно розвивало ся місто при сприяючих обставинах, так знов находили на него і тяжкі часи за-для нападів татарских, воєнних неспокоїв сполучених з контрибуціями та частих пожарів. Посеред брязкоту воєнної збруї залишили чужосторонні купцї, наражені на громадні матеріяльні втрати, являтись на ярмарках в Ярославі, повивозивши з міста свої склади, а так само і міщанам трудно було удержатись при торговли. З упадком ярмарків і торговлї підупадало місто, підупадали цехи, з рук міщан стала переходити торговля в руки жидівскі. Не допоміг привілей наданий місту, де сказано, що немаючим посїлости в містї не вільно займатись торговлею, бо жиди знайшли способи привілей сей обійти. Після перехованих записок було 1730 р. над сто родин жидівских в Ярославі, а се число побільшало ся рік-річно. Захвативши постепенно торговлю в свої руки, почали жиди випирати заможне бувало міщаньство з ринку — і оно тепер тулить ся по подальших улпцях, а жиди займають переднїйші місця в містї. До згаданих тяжких часів, в котрих богато потерпіло місто з міщаньством зачисляють ся після зібраних лїтописних записок слїдуючі важнїйші лїта:
1489 року напали на Ярослав Татаре. Для тих дикунів стала ся наша руска земля мов жировиском і они сюда часто прилїтали на жир. Ограбивши і опустошивши місто, полишили Татаре по собі згарища і трупи.
1498 року Стефан, воєвода волоскій, загнавши ся з Турками і Татарами на Русь, опустив міста Перемишль, Радимно, Переворск, Ланцут з другими місцевостями над Сяном, не полишивши і Ярослав в спокою.
1500 р. напали знов на Ярослав Татаре і спалили оборонний деревяний замок.
1600 р. більшій пожар в містї спалив посеред ринку стоячій деревяний ратуш і много домів.
1622 р. заволїкли сюда подальші купцї з товарами морову заразу звану "чуму". У містї настав великій переполох, скоро люде почали скоропостижно мерти. На сю заразу вимерло в короткім часї кілька соток людей.
1624 р. Кантемир Мурза, воєвода волоскій, розложивши ся табором під Медикою, розіслав своє війско на всї боки, щоби грабило і палило міста з селами, при чім і Ярослав потерпів.
1625 р. вибух в часї ярмарку при сильнім вітрі великій пожар у містї і погоріла більша часть міста з ярмарочними товарами. На вежи латиньского парохіяльного костела спалили ся звони, мабуть і мури ослабились, бо в дальших часах обірвав ся кусень муру і вбив 22 людей на смерть а многих покалїчив, заваливши при тім і склепінє в гробовій криптї в костелї.
1648 р. наблизило ся під Ярослав козацке войско. Оно грозило спалити місто, але за умовлений грошевий окуп звинуло табор і відійшло дальше. Потерпів лише монастир Єзуїтів спроваджених сюда 1571 р. [По знесеню Єзуїтів 1777 р. перейшов поєзуїтскій костел в Ярославі з монастирем, в котрім удержувано школи, на власність Доминиканів знесених в Бохни.]
1654 р. появила ся знов морова зараза в містї, набавила людей великого страху, але вскорі вигасла.
1656 р. найшли на Ярослав Шведи, стали рабувати передмістя, поки місто не окупилось.
1657 р. розложив ся табором під містом Юрій Ракочій, князь семигородскій, союзник Шведів, і наложив на міщан контрибуцію.
1672 явило ся тут козацке війско з гетьманом Дорошенком а взявши окуп відійшло дальше.
1700 р. погоріло богато домів.
1703 р. знов найшли на Ярослав Шведи і не обійшло ся без контрибуції.
1711 р. розложив ся тут табором Петро Великій а єго войско непокоїло місто.
Написав Василь Чернецкій парох з Сїльця белского.
(Конець буде.)
[Дѣло, 19.07.1894]
о. Василь Чернецький
