Український Нотр-Дам

30 травня 2019, 14:25 | Релігієзнавство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Євген Місило

"Наше слово", № 19, 16 травня 2019

Всі сучасні фото – авторства Євгена Місила

Старі фото, поштові листівкі – з колекції Євгена Місила

В квітні увесь християнський світ був приголомшений пожежею в Нотр-Дамі – готичному соборі в Парижі. Звідусіль надходили слова співчуття і солідарності з Францією та французами. Також – із Польщі та України. Триває підрахунок збитків та збір коштів на відновлення собору.

Мало хто знає, що у Польщі, в містечку Радимно, що знаходиться неподалік автостради А-4 від Ряшева до Корчової, ще 60 років тому стояла святиня, що була власним Нотр-Дамом для українців греко-католицького обряду. Може, вона не була настільки давня та велика, як паризький собор, чиї вежі давно стали частиною краєвидів французької столиці та її символом. Однак у масштабі не лише провінційного галицького містечка, а й костелів, церков та синагог, які зводили у Польщі в ті часи, святиня у Радимні викликала подив і повагу своїм архітектурним розмахом, мальовничістю та дбайливим ставленням до деталей.

Церква в ході відбудови з воєнних знищень

Її не відвідували щороку 12 млн туристів з усього світу, як Нотр-Дам – лише кілька тисяч вірних, прочан, які пішки йшли з цілої Ярославщини та Надсяння щороку на відпуст (індульгенцію) в свято Успіння Пречистої Богородиці 28 серпня (15 серпня за юліанським календарем). Проте для української спільноти у Польщі ця церква була чимось більшим за звичайну туристичну пам’ятку. Вона була символом їхньої незмінності й відданості вірі та нації предків.

Церква в Радимні зараз після завершення будови в 1911 р

Церкву Успіння Пречистої Богородиці у Радимні побудували у 1906-1911 роках на місці попередньої дерев’яної, яка згоріла у 1905 році. Автором проекту був відомий український архітектор, інженер Василь Нагірний, який звів понад 200 церков у Галичині. Будівництвом займалися не лише українці. Перед самою війною у містечку їх мешкало заледве 600, замало як на такий проект. У Радимні проживали також 2000 поляків і 1100 євреїв. Завдяки організаційним здібностям тогочасного настоятеля Корнила Кузика значні суми на будівлю церкви пожертували заможні поляки та євреї. Серед щедрих спонсорів був сам цісар Авcтро-Угорської імперії Франц Йосиф І. На передній стіні, біля головного входу в храм, на його честь встановили мармурову таблицю. З іншого боку знаходилася таблиця, присвячена Папі Пію Х.

Церква в Радимні на німецькій поштовій листівці з часів І Світової війни

За І Світової війни, під час битви під Радимном, яка відбулася 23-25 травня 1915 року між російською 3 армією на чолі з генералом Леонідом Лешем та німецько-австрійською 11 армією на чолі з генералом Августом фон Макензеном, внаслідок артилерійного обстрілу місто було серйозно зруйноване. Постраждала також церква, особливо – її портал (архітектурно обрамлений вхід до споруди), інтер’єр та куполи веж, де, ймовірно, знаходилася російська позиція керування вогнем.

Могили полеглих під час битви під Радимном. На другому плані церква Успення Пречистої Богородиці. Копія фото зі збіркі Вавжинєца Марковськовського

Відбудова після воєнних руйнувань тривала до 1929 року. Вона стала можливою завдяки величезній самопожертві української громади Радимна та Надсяння, яку люди проявили попри те, що були виснажені війною та епідеміями, які поширилися після її завершення.

Кінець ІІ Світової війни, нові післявоєнні кордони Польщі та пов’язані з цим переселення означали кінець української громади Радимна. У 1944-1946 роках з міста до УРСР виселили 90% українців. 140, що залишилися та уникнули вивезень до «совєцкого раю», депортували 1-2 червня 1947 року на колишні німецькі землі у рамках акції «Вісла».

Дзвін з Радимна

Потім настала черга церкви. Після виселення українців у ній кілька років служили римо-католицькі служби, після чого, за рішенням місцевої влади, у церкві зробили склад будівельних матеріалів. У міжчасі «невідомі» забрали історичний церковний дзвін 1602 року, що мав кириличні написи. Початково підозрювали, що він став жертвою крадіжки «спецгрупи» працівників Міністерства металургії, які за дорученням Центрального комітету об’єднаної польської робітничої партії з 28 липня 1953 року проїхали на кількох вантажівках через 50 українських сіл Ряшівського воєводства. Там вони забрали з покинутих церков 38 дзвонів загальною вагою понад 8 тонн і згодом перетопили їх на метулургійному заводі. Як показало розслідування, проведене на прохання Міністерства культури, серед них не було однак історичного дзвона з Радимна. В одному з секретних документів Воєводського комітеті партії у Ряшеві згадується, що «його могли, як і багато інших дзвонів з українських церков, вже вкрасти раніше мародери, які діяли задля зиску; потім його могли переробити на нові дзвони у фірмі Фельчинських у Перемишлі».

У переддень Тисячоліття хрещення Польщі

У грудні 1959 року на прохання Президії міської національної ради в Радимні комуністична влада дала дозвіл на знесення церкви. Як офіціальну причину навели відсутність в околицях цегли для будівництва у Радимні Народного дому. Управління у справах релігій у Варшаві оголосило об’єкт «неісторичним», що означало смертельний вирок для церкви.

Нищення церкви розпочалося 18 червня 1960 року. Спочатку її намагалися розібрати, цеглина за цеглиною. З даху та веж здерли 250 листів мідної бляхи загальною вагою 2 400 кг, 900 метрів дерев’яної крокви та дошок, 130 м сталевих балок та 2000 кг інших металевих елементів. Нищення церкви педантично документували.

Основна конструкція церкви, однак, виявилася напрочуд міцною. Особливо – укріплені склепіння головного нефу та веж. Тоді прийняли рішення просто підірвати церкву. На очах у жителів Радимна. Напередодні 1000-ліття хрещення Польщі.

Церква Успіння Пречистої Богородиці, стан перед знищеннням у 1961 р

«На укріплення доріг у місті та повіті…»

Згідно зі знайденими в архівах документами, «роботи були виконані та завершені» 28 жовтня 1961 року. «Кінцевий протокол» офіційно підписали 13 листопада 1961 року. Ось невеликий фрагмент одного з документів, які я знайшов в архівах:

«Розбір церкви не був закінчений у термін, встановленим контрактом, через труднощі, які виникли у звязку із розбором куполів, що були спорудженні на цементі та добре укріплені. У звязку з цим виконавець був змушений шукати підприємство, яке займається здійсненням вибухів у каменярні , аби підірвати обєкт, особливо верхні склепіння. Це затягнулося до зимового періоду.

Окрім цього, з огляду на сакральність обєкту, виконавець зіштовхнувся з труднощами у пошуках робітника. Цією справою навіть мусила зайнятися влада повіту.

Комісія встановила, що, у результаті підриву колон та склепінь, а також під час розбору, було знищено близько 60% цегли, про що засвідчує кількість уламків та грузу , вивезених на дороги у місті та в повіті.

На цьому протокол завершений та підписаний».

[Протокол списаний 13 листопада 1961 року в кабінеті Президії муніципальної національної ради під час приймання комісією робіт, пов’язаних із розбором греко-католицької церкви у Радимні («Protokół z komisyjnego odbioru robót związanych z rozbiórką cerkwi g.-kat. w Radymnie»; оригінальна назва документу].

Роботи з розбору церкви вели фірми Вацлава Чемеринського та Едварда Плоціци. Їм вдалося залучити до допомоги жителів сіл Дусівці і Ловце, які у винагороду за свою «роботу» отримали 50 225 цеглин з 308 250 «здобутих» загалом.

Ймовірно фрагмент фундаменту, або підірваного бетонного склепіння головного нефу

Жителі Радимна відмовилися брати участь у знищенні церкви. Занадто свіжими були спогади про мирне, багаторічне співжиття поляків, євреїв та українців.

Від імені влади міста рішення про розбір церкви прийняли та контролювали:

1) Юзеф Каня – голова Президії міської національної ради в Радимні;

2) Міхад Касперський – уповноважений Президії повітової національної ради в Радимні;

3) Валенти Біс – Начальник відділу комунального господарства Президії міської національної ради в Радимні.

«Церквіско», тобо що залишилося після церкви

Сьогодні в Радимні від церкви немає і сліду. Залишилася тільки порожня площа з обрисами фундаменту і рештками «підірваних» укріплених залізобетонних склепів. А влада міста, якщо вже останнім часом чимось мала відзначитися, то, на жаль, лише інсценізацією «Кривавої неділі» на Волині, організованою кілька років тому на приміських луках.

Вид на церковну площу зі сторони вулиці Львівської

Але місцеві мешканці досі пам’ятають про церкву, у чому я мав нагоду пересвідчитися особисто, коли нещодавно відвідав Радимно. Привітні молоді люди охоче показали мені площу, яка залишилася після церкви.

Кілька місяців тому до мене звернувся молодий студент, який у своїй бакалаврській дипломній роботі займався створенням архітектурної 3D-моделі радимнської церкви. Я передав йому багато поштових листівок, куплених на «Аллегро», і старався допомагати з пошуками в архівах архітектурної та будівельної документації церкви. Результат його роботи можна буде побачити в інтернеті.

Площа, яка залишилася від церкви – багато років учні сусідньої з нею школи грали тут у футбол. На першому плані – залишки підірваної церкви

У свою чергу, мер Радимна кілька років тому обіцяв встановити на порожній площі інформаційну таблицю. На жаль, як можна побачити на моїх фотографіях від 21 квітня цього року, її ще немає. Це – гарна ідея. Тим більше, що сучасний Дім культури в Радимні, що знаходиться на вулиці Львівській, стоїть якраз навпроти церковної площі. Це – колишній Народний дім, збудований із цегли зруйнованої церкви.

Народній дім (тепер Дім культури) в Радимні, збудований із цегли зруйнованої церкви, стоїть до сьогодні навпроти порожньої поцерковної площі

Мер Радимна Вєслав Пірожек:

«Ми усвідомлюємо, що до війни третину жителів становили українці, третину – євреї, і третину – поляки. Ми не збираємося забувати про це. Мені шкода, що така гарна церква була знищена. Вона була красивіша, ніж наш костел, але це не ми прийняли рішення її зруйнувати. Там, де стояла церква, тепер – заросла травою площа, видно навіть фундамент. І ця площа залишиться без жодної забудови. Ми збираємося встановити там інформаційні таблиці з фотографіями церкви. Такі світлини є також у Будинку культури» – розповідає мер в інтерв’ю Анні Горчиці 31 серпня 2013 року (http://rzeszow.wyborcza.pl/rzeszow/Zniszczono ślady naszej obecności).

Фундамент знищеної церкви. Вид зі сторони вулиці Сенкевича

«З традицією до сучасності»

І насамкінець – трохи оптимізму. У січні 2018 року молоді люди, члени Товариства розвитку Радимна «Ґалеон», запропонували, аби в рамках гранту «Багатокультурне минуле для майбутнього» зібрати, опрацювати та опублікувати у формі інтерактивних табличок відомості, пов’язані з історичними об’єктами Радимна, які були повністю або частково знищені:

«Усвідомлення розмаїтої історії та багатокультурних зв’язків, які творили нашу місцеву громаду – це цінний елемент локальної ідентичності спільноти, а також ідентичності особистої. Цих основ, які є джерелом важливих цінностей і базою для створення власного образу і ставлення до інших, особливо бракує сьогодні, а надто – молодому поколінню. Ми сподіваємося, що результат допоможе передати забуті знання про минуле нашого міста, розвинути історичну ідентичність і становитиме джерело гордості та зв’язку з малою Вітчизною» (https://historyczne-radymno.pl/o-projekcie/).

Східці, що ведуть на церковну площу від шкільного будинку

На думку ініціаторів, кожне місце, де колись був сакральний об’єкт (костел, церква, синагога чи цвинтар) заслуговує на пам’ять і пошану. Також – церква Успіння Пречистої Богородиці в Радимні.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • enzian | 14 грудня 2019, 11:33

      Офіційна назва релігійної організації в державному реєстрі — Київська митрополія Української православної церкви (Православної церкви України.

    • velovs@ukr.net | 14 грудня 2019, 11:17

      А що Вам ще такого супержахливого примарилося в цьому - вочевидь, усуціль кошмарно-параноїдному сні (чи видінні)?! :)

    • velovs@ukr.net | 14 грудня 2019, 11:09

      "Невже не знаєте, що [НЕРОЗКАЯНІ] неправедники Царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе: ні БЛУДНИКИ, ні ідолослужителі, ні ПЕРЕЛЮБНИКИ, ні МАЛАКІЇ, ні МУЖОЛОЖЦІ, ні злодії, ні лихварі,

    • Ігор Затятий | 14 грудня 2019, 10:19

      Редакторуньо, то яка назва Церкви?

    • velovs@ukr.net | 14 грудня 2019, 09:56

      Під час 2-ї світової війни деякі збоченці-геї дійсно потрапляли в концтабори ІІІ райху. Тобто згідно чинного тоді - як і ДО та ще десятки років ПІСЛЯ поразки і падіння нацистського режиму -

    Популярні статті місяця