Брати Шептицькі і єврейський народ. Фрагмент біографії Праведника народів світу бл. свщмч. Климентія в період Голокосту. Частина ІІ

22 травня 2019, 13:08 | Релігієзнавство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Іван Матковський

"Фотографії старого Львова", 21 травня 2019

 

Брати Шептицькі і єврейський народ. Фрагмент біографії Праведника народів світу бл. свщмч. Климентія в період Голокосту. Частина ІІ

Після зайняття Львова німецькими військами в кінці червня 1941 року було виявлено, що більшовики у в’язницях Галичини знищили всіх арештантів. Більшість із них були українцями і належали до категорії політичних в’язнів. Це спричинило шквал емоцій у суспільстві, які переросли у єврейські погроми. Німецькі війська з допомогою української поліції зганяли євреїв до в’язниць, змушуючи виносити тіла замордованих ув’язнених. У цей же час у Львові відбувалися погроми єврейських будинків та квартир, а також вбивства їхніх мешканців. Кілька тисяч єврейських мешканців Львова було розстріляно німецькими спецпризначенцями. Пізніше трибуналом по айнзацгрупах (англ. The Einsatzgruppen Case) встановлено, що в розстрілах євреїв у Львові брали участь підрозділи айнзацгрупи С, зокрема айнзацкоманди 5,6 і зондеркоманда 4б. Серед убитих був близький приятель Андрея Шептицького рабин Левін, якого арештували вдома після його повернення з авдієнції у Митрополита.

Рабин синагоги Темпль Єзекіїль Левін, великий приятель братів Шептицьких. Загинув на початку липня 1941 року. Рік пізніше нацистами буде підірвана синагога Темпль

Рабин синагоги Темпль Єзекіїль Левін, великий приятель братів Шептицьких. Загинув на початку липня 1941 року. Рік пізніше нацистами буде підірвана синагога Темпль

Рабин Єзекіїль Левін 1 липня 1941 року одягнув ритуальний одяг, який використовувався під час похоронних урочистостей і вийшов зі свого помешкання, щоби зустрітися з Митрополитом Шептицьким і просити захисту для євреїв Львова, а також вплинути на тих українців, які брали участь у злочинах. Митрополит прийняв рабина негайно, запросивши до розмови о. Климентія Шептицького та о. Івана Котіва (1910–1972), про що Курт Левін писатиме пізніше у примітках до спогадів «Мандрівка крізь ілюзії» (див.: С. 467).

Про дальші події переказує нам рабин Давид Кахане, у своїх спогадах з цих трагічних подій:

«Історія загибелі ребе Єзекіїля Левіна збентежує. Із прибуттям німців Львів перетворився на арену бешкетів, що коїлися українцями. Із районних міст приходили звістки про їхні жахливі виступи проти євреїв. Ребе Левін вирішив звернутися до українського митрополита, архієпископа Андрея Шептицького, який мав репутацію друга євреїв і який ніколи не приховував свого позитивного ставлення до юдаїзму. Уранці 2 липня, у супроводі двох представників єврейської громади, ребе Левін рушив до Гори Юра. Митрополит відразу ж його прийняв і пообіцяв написати послання із закликом до українців не брати участі у вбивствах і пограбуваннях. Але при цьому він визнав, що ніяк не може вплинути на те, що чинять німці. Коли вони відходили, архієпископ запропонував ребе Левіну залишитися на деякий час у нього в резиденції, бо він чув, що на вулицях небезпечно. У резиденції митрополита тоді був ще один єврей, ребе Лілієнфельд із Підгайців, старий друг родини Шептицьких. Ребе Левін  подякував архієпископу, проте його пропозиції не прийняв. Біля брами на нього чекав священик, щоби супроводжувати до квартири».

[Щоденник Львівського гетто…— С. 27]

 До слова, рабин Лілієнфельд із Підгайців був не тільки давнім приятелем родини Шептицьких, але й бізнесовим партнером. Ще перед Першою світовою війною він орендував млин, який належав пізніше до студитського монастиря. Коли в часі війни згоріло все село і млин, ребе Лілієнфельд вклав у його відновлення свою велику інвестицію, закупивши у Німечччині необхідні машини й матеріали. Крім виконання своєї основної функції, млин виробляв також електричну енергію, якою освітлювалили монастир. Ці дані знаходимо у студитській хроніці, де також зазначається, що млин в управлінні ребе Лілієнфельда був до 1948 року. Це означає, що братам Шептицьким вдалося його врятувати в часи Голокосту.

[Монастирська хроніка, писана ієромонахом Теофаном, настоятелем монастиря в Скиті св. Андрея Студійського Уставу в Лужках // Музей народної архітектури та побуту у Львові — спадщина митрополита Андрея Шептицького: матеріали наук. конф. з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. — Львів: Колесо, 2016. — С. 284–285]

Синагога Темпль. З приватного архіву Курта Левіна

Синагога Темпль. З приватного архіву Курта Левіна

Та повернімося до подій у Львові. Рабин Кахане тут, очевидно, помиляється тільки в даті, оскільки загальновживаною датою вбивства рабина Левіна є 1 липня. Відмовившися від можливості перечекати погроми у соборі св. Юра, рабин повернувся додому, попри те, що був попереджений: вдома його чекають, щоб арештувати. Вимовляючи слова молитви, на очах у сина Курта був убитий у в’язниці «Бригідки», що у Львові на вулиці Городоцькій, 24.

Курт, син рабина Левіна, зранку переклав йому з польської українською текст звернення, який ребе зачитав Андреєві Шептицькому. Завдяки цьому сам текст звернення дійшов до наших днів :

«Прийшов я до Пана, Ексцеленціє, від імені жидівської громади Львова і майже півмільйонної спільноти Жидів, які мешкають на теренах Західної Укаїни. Свого часу висловився Ти: «Я є приятелем Жидів». Завжди Ти підкреслював своє прихильне ставлення до нас. Прошу, аби зараз, у хвилі страшної небезпеки, Ексцеленція дав доказ своєї приязні, впливаючи на збурені маси, які розпочали погром. Прошу про порятунок для сотень тисяч Жидів. А всемогутній і всевідаючий Бог у сто раз більше Ексцеленції це винагородить».

[Курт Левін, Przeżyłem. Saga Świętego Jura spisana w roku 1946 przez syna rabina Lwowa. — Zeszyty Literackie. — Варшава 2006, — С. 28]

Курт Левін писав, що «Митрополит був вражений звісткою про звірства, що їх чинять його люди. Він обіцяв одразу звернутися до німецьких властей, а також послати на вулиці священиків та монахів, щоби зупинити погром»([«Мандрівка крізь ілюзії»…— С. 44). Дальше додає: «Український натовп продовжував нападати на євреїв ще день чи два. Потім, під впливом священиків і монахів, присланих Митрополитом Шептицьким, натовп угамувався» («Мандрівка крізь ілюзії»… — С. 44). Левін також згадував, що «на вулицях розвішували звернення українського лідера Степана Бандери із закликами до вбивства та нищення, а поряд із ними висіли листівки від митрополита Шептицького з закликами до спокою, протестом проти розправ над сусідами та втрати людських почуттів [«Przeżyłem. Saga Świętego Jura..» — С. 65].

Курт Левін, син рабина синагоги Темпль Єзекіїля Левіна. Врятований братами Шептицькими у часи Голокосту. З приватного архіву Курта Левіна

Курт Левін, син рабина синагоги Темпль Єзекіїля Левіна. Врятований братами Шептицькими у часи Голокосту. З приватного архіву Курта Левіна

Із 1-го липня 1941 року походить і знане пастирське послання Митрополита з нагоди проголошення Української Держави. Пригадуємо, що проголошення Акту відбулося 30 червня 1941 року Українськими Національними Зборами. Текст звернення до сьогоднішнього дня є причиною випаду в сторону Андрея Шептицького та підставою до звинувачень у колаборуванні з фашистами. Емоції щодо цього будять слова «Побідоносну Німецьку Армію витаємо як освободительку від ворога». Для розуміння проблеми публікуємо текст пастирського послання:

Пастирське послання
митр. Андрея Шептицького
з нагоди проголошення Української Держави
1 липня 1941 року, Львів

З Волі Всемогучого і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного зачалася Нова Епоха в житті Державної Соборної Самостійної України.

Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту Історичну Подію.

Повідомляючи Тебе, Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячности для Всевишнього, вірности для Його Церкви і послуху для Влади.

Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло, розпочате в ім’я Боже і з Божою благодаттю, буде доведено до успішного кінця.

Жертви, яких конечно потреба для осягнення нашої ціли, полягатимуть передусім на послушному віддаванні справедливим Божим законам, непротивним розказам Влади.

Український Нарід мусить у тій історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету, солідарности і життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Європи, в якім би міг розвинути усі Богом собі дані сили.

Карністю [Відповідальністю] і солідарністю, совісним сповненням обов’язків докажіть, що Ви дозріли до Державного Життя.

Побідоносну Німецьку Армію витаємо як освободительку від ворога. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Краєвого Правління Західних Областей України Пана Ярослава Стецька.

Від уряду, Ним покликаного до життя, очікуємо мудрого, справедливого проводу громадян, які узгляднили би потреби й добро всіх замешкуючих Наш Край громадян, без огляду на це, до якого віроісповідання, народности і суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі Твої праці, Український Народе, і нехай дасть усім нашим Провідникам Святу Мудрість із Неба.

Антисемітизм є антихристиянізмом. Інтерв’ю у польськомовній єврейській газеті із єпископом Іваном Бучком, опублікований 17 вересня 1936 року. Єпископ представляв позицію греко-католицького єпископату на тему антисемітизму і від імені ієрархів засуджував цей прояв антихристиянізму у суспільстві.

Антисемітизм є антихристиянізмом. Інтерв’ю у польськомовній єврейській газеті із єпископом Іваном Бучком, опублікований 17 вересня 1936 року. Єпископ представляв позицію греко-католицького єпископату на тему антисемітизму і від імені ієрархів засуджував цей прояв антихристиянізму у суспільстві

Дано у Львові
при Архикатедральному Храмі св. Юра
1.VII.1941 р.

[Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали, 1899–1944, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. Львів: Місіонер, 1998, С. 516–517]

Щоби не провокувати на довшу дискусію щодо цього питання й однозначно прокоментувати послання Митрополита, зацитуємо рабина Давида Кахане, який був живим свідком цих часів і пізніше не залишив справи цього послання без свого коментаря. Ось як він висловився:

«Особливий інтерес для євреїв має пастирське послання митрополита Шептицького, написане 1 липня 1941 року, незабаром після того, як Україна проголосила свою незалежність. У своєму посланні митрополит закликає український народ до слухняності, дисципліни й виконання вказівок нового уряду. Він чекає від нового уряду, і навіть просить його про це, розпоряджень і законів, заснованих на справедливості, що будуть гарантувати добробут і достаток усього населення, незалежно від віросповідання, національної приналежності та суспільного становища. Саме цей уривок із послання митрополита, такий важливий для євреїв, говорить нам багато чого про його автора. У ті божевільні дні привселюдні заяви про обов’язок або толерантність відносно прихильників інших релігій, під якими митрополит, не приховуючи цього, розумів у першу чергу євреїв, потребували чималої мужності й непохитності моральних підвалин. Не зайве нагадати, що в той час українці, на жаль, теж брали участь у побитті євреїв.

Подібні заклики були вкрай непопулярними, і той, хто їх проголошував, наражався на чималий ризик».

[Щоденник Львівського гетто. — С. 162–163]

Рабин Кахане тут пише про великий подвиг Митрополита, вчинений у посланні з нагоди проголошення Незалежності, у якому він чітко та виразно дав зрозуміти й українським політичним провідникам, і німецьким керманичам, що коли мова йде про українське політичне утворення, то його учасниками повинні бути всі громадяни, бо «без огляду на це, до якого віроісповідання, народности й суспільної верстви належать». Дослідник Юліан Бусганг у праці про Митрополита Андрея подає інформацію, отриману, як стверджує, приватно від Курта Левіна, що «заклик до справедливого трактування всіх громадян незалежно від релігії чи національности, який міститься у відозві від 1 липня, був прямим вислідом Митрополитової розмови з його батьком того самого дня».

[Ю. Бусганг. «Митрополит Шептицький — ще один погляд на його життя і діяльність». — Львів: УКУ, 2009. — С. 28]

Фрагмент повідомлення польської конспіраційної газети «Fakty na tle idei», яка була політичним додатком друкованого органу польської підпільної організації «Konfederacja Narodu» про Митрополита Андрея Шептицького

Фрагмент повідомлення польської конспіраційної газети «Fakty na tle idei», яка була політичним додатком друкованого органу польської підпільної організації «Konfederacja Narodu» про Митрополита Андрея Шептицького

Однак, даючи високу оцінку та виражаючи своє захоплення посланням, Давид Кахане опускає момент, щоби прокоментувати висловлені німцям привітання. Тут історики наводять кілька слушних аргументів, які слід подавати нинішньому читачеві, який знає про 1941 рік із книжок, здебільшого написаних у радянський період, а відтак — упереджених до Шептицьких. Перший аргумент знаходимо у спогадах Курта Левіна, єврея, який мав інформацію про те, що діялося в окупованій Польщі. Засилля більшовизму спричиняло до думки, що німці не будуть гіршими, ніж до цього часу жилося: «стало зрозуміло, що прихід німецьких військ — справа кількох днів або годин. Єврейське населення вичікувало, втішаючи себе думкою, що німці — культурна нація. Мовляв, під час війни всяке може бути, але скоро мусить установитися порядок. Народ, що дав світові Баха, Бетовена, Ґете й великих філософів, буде поводитися розумно» («Мандрівка крізь ілюзії»… — С. 44). Подібні думки також знаходимо у двох листах Митрополита Андрея, написаних 30 серпня й 7 листопада 1941 року до нунція Анджело Ротти (1872–1965), який в цей час перебував у Будапешті.

[Листи опубліковані у: Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944. — Т. ІІ: Церква і суспільне питання, кн. 2: Листування / Упор. А. Кравчук. — Львів: Місіонер, 1999. — C. 939–943, С. 953–954].

Митрополит пише: «Не має сумніву, що під більшовиками ми всі були засуджені майже на смерть. Не скривалося бажання нищити й ліквідовувати дощенту все те, що було християнське» (див: С. 939), «народ підтримує духовенство, але таке добре наставлення не може довго тривати, бо тягарі війни є дуже великі й ми заставлені допомагати німецькій армії, яка нас визволила від більшовицького режиму, щоби вона успішно завершила війну, яка, дай Боже, зліквідує раз і назавжди атеїстичний і воюючий комунізм» (див.: С. 942). Із наведених у листі фактів зрозуміло, що більшовизм у Галичині за два роки « привів голови у такий стан, що українці в цій місцевості будуть вітати будь-яку владу, яка протистоятиме Радянському Союзу», — писав американський дослідник цього часу дослідник Джон Армстронг.

[John Armstrong, Ukrainian Nationalism, 1939–1945. — New York: Columbia University Press, 1955. — С. 27]

Інформація про ситуацію у Львові у першій половині 1941 року, опублікована у польськомовній газеті „Nowy Kurjer Warszawski” 15 липня 1941 року

Інформація про ситуацію у Львові у першій половині 1941 року, опублікована у польськомовній газеті „Nowy Kurjer Warszawski” 15 липня 1941 року

Такої ж думки притримується сучасний історик, пишучи: «Митрополит Андрей Шептицький, дійсно, вітав Гітлера та гітлерівську армію, але вітав не нацистський режим як такий, а його боротьбу проти більшовизму як найбільшого зла для українського народу та ГКЦ, як це саме тоді розумів Шептицький».

[Щупак І. Митрополит Андрей Шептицький: особистість та символ в історії / І. Щупак // Проблеми історії Голокосту: науковий журнал. — Випуск № 4. — Дніпро: Ткума, ПП Ліра ЛТД, 2007. — С. 88–99]

Прихильникам теорії про сприяння фашистам, яке нібито здійснювалося Шептицькими, слід пригадати, що одразу після захоплення Галичини 27 вересня 1939 року був знищений брат Митрополита Леон граф Шептицький разом зі своєю дружиною. Їхній син семінарист Андрій потрапить до радянського полону та буде вбитий пострілом у потилицю в Катині. Дев’ять місяців пізніше у катівнях гестапо м. Замостя, що зараз у Польщі, вбито іншого брата — Олександра.

Цей аргумент наводить і проф. Адам Данієль Ротфельд, єврей, врятований під час Голокосту братами Шептицькими.

«Радянська влада — інтернаціоналістична у своїй ідеологічній основі — використовувала український націоналізм, в основному, проти поляків. Свідомо й прагматично пробуджували антипольські й антисемітські настрої, що довело до широкомасштабних погромів, яких жертвами стали однаковою мірою євреї, як і поляки. До цього додавалися, під’юджувані радянською владою, конфлікти хлопів із землевласниками. НКВД замордувало Леона Шептицького і його дружину — власників двору Шептицьких у Прилбичах, а місцеві хлопи весь тиждень навіть не мали відваги забрати їхні тіла з парку біля двору й похоронити вбитих. Для інших, ще живих, братів — Андрея та Климентія — це було психічним потрясінням, проявом крайнього варварства, якому — здавалось би — вже нічого не може дорівнювати.

…Позиція Митрополита Андрея у червні 1941 року щодо німців — після їхнього вступу до Львова — було своєрідною реакцією на те, що пережили під радянською окупацією. Андрей Шептицький вітав Вермахт як армію, яка — як вважав — буде репрезентувати європейську цивілізацію. Обидва брати Шептицькі знали Австрію та Німеччину. Вчилися в тодішньому Бреслау (нині Вроцлаві), Мюнхені та Відні. Мали німецьких і австрійських приятелів. Не могли собі й уявити, що після большевизму може прийти щось гірше. Приходу німців до Львова товаришувала надія, що ІІІ Рейх визнає самостійну Україну…

…Митрополитові випоминають — і це зрозуміло — те, що літом 1941 року вітав прихід до Львова військ Вермахту. Натомість, тільки небагато дослідників відзначає факт, що, як єдиний серед значних католицьких ієрархів, написав у 1942 році лист до Пія ХІІ, в якому інформував Папу про те, що «німецька влада є злою, неначе диявольська, і, здається, на порядок гірша, ніж большевицька» .

[Adam Daniel Rotfeld, Obcy wśród swoich. — «Znak». — № 749. — 2017. — С. 47]

Блаженний священномученик Климентій Шептицький. З приватного архіву Курта Левіна

Блаженний священномученик Климентій Шептицький. З приватного архіву Курта Левіна

У цій статті Адам Ротфельд наводить ще один аргумент, який суттєво заперечує критику дій Митрополита, пов’язану із висловлюваннями на користь німецької армії чи контактів із німецькою військовою адміністрацією. Професор Ротфельд говорить про приклад відомого Оскара Шиндлера, який своє перебування в лавах фашистів використав для порятунку євреїв:

«Як і будь-яка непересічна особистість, Андрей Шептицький також допускався помилок. Проте, якщо можна визнати заслуги Оскара Шиндлера, який був нагороджений Золотим партійним знаком НСДАП (золотий партійний знак НСДАП (нім. Goldenes Parteiabzeichen der NSDAP) — нагорода Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), яка існувала у Третьому Рейху для відзначення найстарших за партійним стажем членів — І. М.), що, безсумнівно, полегшило йому отримання дозволів на заснування фабрик, де працювали євреї, і таким чином вирятовувало їх від неминучої смерті, — то принциповим є питання: чому відмовляють у такому визнанню Андреєві Шептицькому? Мундир і відзнака НСДАП берегли Шиндлера, давали йому своєрідний охоронний ґлейт. Митрополит наражав на небезпеку своє життя та своїх помічників, яких можна було вбити без суду, як це пережили тисячі людей, які керувалися християнськими цінностями — співчуттям і милосердям. Андрей та Климентій Шептицькі ризикували значно більше, ніж Шиндлер. Рятували невинних людей із власної волі, за власні гроші, — і чинили це безкорисливо» (див.: C. 48).

Про офіційну позицію Митрополита Шептицького щодо єврейського питання як представника Католицької церкви, а не тільки людини доброї волі,і про те, що ця позиція була унікальною, довідуємось із розмови між Галицьким владикою і рабином Кахане:

«Митрополит на хвилину замислився, а потім сказав: «Мені хотілося б відповісти на ваше запитання у світлі теперішнього становища народу Ізраїлю. Ви повинні знати, що церква виражає людяне, дружнє ставлення до єврейського народу. Офіційна церква різко й рішуче засуджує нападки на євреїв. Ми проти звірств, учинених нацистами, і зробимо все можливе, щоб обвинуватити їх у нелюдськості й святотатстві. Пастирське послання німецького кардинала Фаулхабера, як і моє власне пастирське послання в листопаді 1942 року, є незаперечним доказом позиції церкви стосовно нацизму і його ставлення до єврейського питання. Публікація мого пастирського послання була пов’язана з рядом труднощів, воно кілька разів піддавалося цензурі. Нещодавно мене відвідала офіційна делегація міністерства закордонних справ Німеччини. Я відкрито засудив їхні дії та заявив протест проти жорстокого, звірячого ставлення до євреїв. Ми, як людські створіння, зобов’язані заявити свій протест і найсуворішим чином засудити переслідування євреїв та всі види расової дискримінації. Я знаю, що християнський світ сторіччями вчиняв гріх проти євреїв. Мене це пригнічує, глибоко пригнічує, і я роблю все можливе, щоби протистояти смертельному гріху переслідування євреїв. Саме на цьому я робив наголос у своєму листі до Гіммлера».

[Щоденник Львівського гетто… — С. 181–182]

Повідомлення у польськомовній конспіраційній газеті – центральному органові VI Відділу Бюро Інформації і Пропаганди Головної Комендатури Армії Крайової – про відозву Митрополита Андрея Шептицького до українців на початку липня 1941 року. Зокрема, автори повідомлення звертають увагу на те, що звернення Митрополита не мало політичного контексту і що Митрополит заявляє про рівноправність всіх народів у побудові суспільства.

Повідомлення у польськомовній конспіраційній газеті – центральному органові VI Відділу Бюро Інформації і Пропаганди Головної Комендатури Армії Крайової – про відозву Митрополита Андрея Шептицького до українців на початку липня 1941 року. Зокрема, автори повідомлення звертають увагу на те, що звернення Митрополита не мало політичного контексту і що Митрополит заявляє про рівноправність всіх народів у побудові суспільства.

 Тут слід згадати й про повідомлення польської конспіраційної газети «Fakty na tle idei», яка була політичним додатком друкованого органу польської підпільної організації «Konfederacja Narodu», що вже у вересні 1939 року у Шептицького не було ілюзій щодо німецьких планів і він «відмовився співпрацювати з німцями та відмовився підписати лист до Гітлера, підписаний і висланий чотирма православними єпископами».

[Fakty na tle idei. — № 29 вересня 1941 р. — С. 8]

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 17:09

      ""Русская кровь", пролитая за чужую свободу, вынимается из патриаршего кармана и тыкается в нос собеседнику при каждом удобном поводе." ---------- И в этой "русской

    • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 10:08

      Р. S. Й, між іншим, в незалежній Україні цей (де-факто) людиноненависницький - заздрісно-братовбивчий і самогубний "дух Каїна" (він же - дітовбивчий "дух Тараса Бульби"), в т. ч.

    • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 08:57

      Оккупанты уже давно отказались от "марксистско-ленинской идеологии", на смену которой пришла мифология т. наз. "русского мира". -------- Что же касается "губителей душ

    • Стефан | 17 жовтня 2019, 21:11

      Охотное впрягание называющих себя христианами в гнилую партийно-политическую повозку марксистско-ленинской идеологии оккупантов, диверсантов и сепаратистов, действующих против верующего украинского

    • Стефан | 17 жовтня 2019, 20:42

      Признать очевидное, самостоятельность Православной Церкви Украины (ПЦУ), это не доблесть, а честный, благородный поступок, но отрицать, противодействовать верным служителям Господа Бога Иисуса

    Популярні статті місяця