Крим і проблема визнання автокефалії Української Православної Церкви

14 вересня 2018, 21:01 | Релігієзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Євсєєва

Фейсбук, 14 вересня 2018

Від часу призначення Вселенським патріархом екзархів до України градус напруги у православному середовищі піднявся ще на кільканадцять пунктів. Дійшло навіть до скликання сьогодні синоду РПЦ. Підстав для неспокою Москва має більш ніж достатньо.

Мало хто знає, але автокефалія УППЦ є визнанням світовою православною спільнотою факту, що Київ є спадкоємцем усіх давніх православних митрополій на сучасній території України. Отже, УППЦ ніколи не змириться з рейдерством її Кримських єпархій.

Для всіх, хто цікавиться історією українського православ’я, пропоную коротеньку історичну довідку.

Про поширення християнства у Криму відомо ще з апостольських часів: за переказами апостол Андрій Первозваний проповідував на північному узбережжі Руського (Чорного) моря для народів Скіфії. Папа Римський Климент, засланий наприкінці І ст. до каменоломень Херсонесу Таврійського знайшов там численну християнську громаду.

У III столітті відомі Скіфська, Херсонеська (Корсунська), Боспорська, Фульська, Сугдейська (Сурожська) єпархії. «Антиохійський Синодикон» VI ст. серед учасників І Вселенського собору (325 р., визначив Символ віри і встановив як загальну норму поділ на митрополії, відповідно до адміністративно-державного поділу Римської імперії на провінції) вказує єпископа з титулом митрополита Теофіла (Феофіла) Боспоританського.

В кінці III ст. в Криму виникла найдавніша на теренах сучасної України Готська (Готфська) єпархія. 381 року єпископ Еферій від Корсуня та перекладач Св. Письма готською мовою готський єпископ Ульфіля (Готська держава займала терени Північного Причорномор’я) брали участь у другому Вселенському соборі. Відомо про посвячення на межі IV—V ст. готського єпископа Уніли (Уніла) одним із засновників Константинопольського патріархату, архієпископом Константинопольським Іваном Золотоустим.

Ухвалою ІV Вселенського собору (451 р.) понтійський цивільний дієцез Східної префектури Східно-римської імперії, а з ним і давні єпископії на території сучасного Криму у церковному управлінні закріпили в юрисдикцію Константинопольському патріархові. У VIII ст. Візантія заснувала там Готську митрополію з центром у Фео-Доросі.

В одному з реєстрів єпархій Константинопольського престолу, датованому VIII ст., згадано Фульську єпархію (Крим, у XII ст. єпархію об’єднали з Сугдейською), а також названо сім єпископств у складі Готської митрополії: Ходзіров (поряд з Фульською), Астильське (Ітіль, Поволжя), Хвалиське, Оногурів, Ретегське, Гунів та Тіматархське (Тмутороканське).

На початок Х ст. Готсько-Кафська митрополія значилася під № 97 у диптиху митрополій Вселенського патріархату.

1475 року — після завоювання Криму турками-османами більшість православних єпархій на півострові об’єднали в єдину Готську митрополію Константинопольського патріархату з центром у монастирі Панагії (Свято-Успенський монастир) під Бахчисараєм. У 1678 р. до неї приєднано Кафську єпархію і митрополія отримала назву Готсько-Кафська. Як така митрополія проіснувала до часу реалізації «грецького проекту» російської імператриці Катерини ІІ, метою якого було відновлення Візантійської імперії з її онуком Костянтином на чолі та поглинення Вселенського патріархату Московським.

За Кучук-Кайнарджійським договором 1774 р. між Російською та Османською імперіями Росія, окрім незначних територіальних здобутків, отримала протекторат над «незалежним на вічні часи» Кримським ханством, а кримські татари зберегли залежність від султана лише у справах віри. Прагнучи вивести з-під впливу султана християн Криму і отримати важіль для претензій на Константинопольську кафедру, Петербург між 1774 р. та анексією Криму (1783 р.) силами кримських греків (1778 р. звернулися до Росії з проханням про «захист від утисків татар») організував «перенесення» митрополії з Криму на територію північного Приазов’я.

Акт «перенесення» відбувся всупереч канонічним вимогам до адміністративної реорганізації церкви без зміни кордонів держави, на чиїй території митрополія проіснувала майже 18 століть. 23 квітня 1778 р., після Великодньої літургії в Успенській церкві (нині – церква Бахчисарайського скиту), 24-й митрополит Готфський та Кафайський Ігнатій (Гозадинос) закликав паству переселятися на нові землі. 16 травня 1778 р. він з Бахчисараю звернувся до імператриці Катерини ІІ з проханням про перехід кримських християн у російське підданство. Не чекаючи відповіді, восени 1778 р. кримські християни (18 391 грек, 161 волох, 219 грузинів, сам митрополит, 83 священика, 3 ченці) під наглядом командувача російської армії у Криму О. Суворова вирушили до Азовської губернії. Про те, що кримські християни були далеко не у захваті від "допомоги" суворовських "зелених чоловічків", а переселення - зовсім не добровільним, свідчить чимала кількість випадків переходу в іслам. Люди були ладні змінити віру, аби їм дали спокій і не рухали з Батьківщини.

У березні 1779 р. указом Святішого Синоду РПЦ митрополита Ігнатія з титулом «Готфский і Каффайский» та правом довічно керувати єпархією, як повноправний архієрей, прилучили до собору російських архієреїв, виділивши в офіційному реєстрі місце після архієпископа Херсонського і Слов’янського.

Перенесення митрополії на територію Росії, попри порушення церковних канонів та відсутність згоди усіх православних патріархів, документального підтвердження і пізніші протести з боку засновника – Константинопольського патріарха, – стало підставою прибрати самоназву «Греко-Російська церква» і під нею продовжувати спроби анексувати візантійську спадщину на Сході.

Однак, з’ясувалося, що близько 40% християн залишилися, а частина учасників виходу згодом повернулася до Криму. У 1781 р. останній кримський хан Шахин Герай, невдоволений втратою християнського населення, попри повну залежність від Росії, силою змусив мандрівного грецького священика відновити у Бахчисараї православне богослужіння.

У 1784 р. Крим приєднали до Слов’янської і Херсонської єпархії з центром у Полтаві (1786 р. перейменована у Катеринославську). Після перенесення митрополія Готфська і Каффайська проіснувала до смерті митрополита Ігнатія. 7 березня 1783 відповідно до указу Катерини ІІ у складі Катеринославської єпархії було засновано вікаріат з єпископом Феодосійським і Маріупольським на чолі, якому і передали «в паству всех греков в г. Мариуполе и области Таврической». Вікаріат проіснував до 1799 р.

Приблизно через десять років після приєднання Криму до Російської імперії Константинопольський патріарх Григорій V опротестував дії митрополита Ігнатія. У своїй енцикліці він закликав архієреїв і віруючих залишатися вірними пануючій державі і не переходити в російське підданство, «як це зробили певні особи».

У 1859 р. на канонічній території Готфсько-Кефайської митрополії утворено Таврійську єпархію РПЦ (кафедральне місто Симферопіль, входили Крим та материкові повіти Таврійської губернії), що територіально збігалася з Таврійською губернією.

Після 1686 р. 332 роки Константинополь, з огляду на військову силу Російської імперії, не особливо переймався управлінням Скіфською єпархією і активізувався тільки після звернення Президента України у квітні 2018 р.

Отже, проблема деокупації Криму наразі є і проблемою церковною.

(За карту переселення кримських християн 1778-1780 дякую: Dmytro Vortman)

Мапа переселення кримських християн у 18 ст.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Михаил | 24 вересня 2018, 18:59

      С таким самомнением и претензионностью на мировую власть он скоро начнёт предоставлять "автокефалии" на свой вкус и каприз Католической, Англиканской и церквям подряд. Можно только

    • velovs@ukr.net | 24 вересня 2018, 18:53

      "«Після Томосу» Церква отримає значно більше можливостей впливати на життя суспільства і на настрої в суспільстві. Аборти, одностатеві відносини, гендерне виховання, репродуктивні технології,

    • dutchak1 | 24 вересня 2018, 16:52

      а хто нам покаже монахів, які привикли жити по державних законах а не церковних?

    • Halo | 24 вересня 2018, 16:52

      Щоб поменше було невігластва та провокаційних закликів, рекомендую почитати історію Почаївської Лаври Івана Огієнка http://azbuky.in.ua/?product=svyata-pochajivska-lavra

    • Ortox | 24 вересня 2018, 16:46

      З якого місця заяви Геча це взяв, знову наснилось?

    Популярні статті місяця