Хліб Святого Мартина та 15 інших історій і фактів із життя покровителя Мукачева

8 листопада 2016, 23:25 | Релігієзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Олександр Попович

"Мукачево.net", 7 листопада 2012

Хліб Святого Мартина та 15 інших історій і фактів із життя покровителя Мукачева

Ким був Святий Мартин, чому став святим, яким було його життя – про це ми спробуємо розповісти у цьому матеріалі.

Хто з нас не чув у дитинстві від батьків слів на кшталт «Не хочеш їсти кашу – сиди голодний! Марципанів у нас немає!» Саме тоді, коли ви вперше почули ці слова – ви вперше почули і ім'я Святого Мартина. Бо саме Мартин, здійснивши благородний вчинок, віддавши зустрічному бідняку половину свого розсіченого навпіл мечем плаща, став покровителем бідних. І ось яким чином пов'язано ім'я Мартина із тими самими марципанами, яких для перебірливих дітей «немає».

Віддавна суспільство ставилося до людей позбавлених статку і навіть найнеобхіднішого, їжі і одягу – зі співчуттям. Про це свідчать і приказки на кшталт «від тюрми і від суми не зарікайся» – позбутися майна міг будь-хто, наприклад у результаті пожежі. Свідченням є і звичай подавати жебракам копієчку на площі перед церквою. Свідченням є і старовинний звичай «ходити у кусочки», зведений у деяких країнах майже у святий обов’язок. Мешканці сіл, де земля на вродила і збіжжя закінчилося передчасно, просто йшли до сусідів, часто за десятки кілометрів і просили «кусочки». Не можна було не дати шматок хліба голодному. Це означало накликати на себе осуд всього села. Тому, якщо хліб у той день у домі був,  «кусочки» давали, навіть якщо знали, що згодом самі підуть просити. Ось ці шматочки хліба, які давали голодним і бідним ті, хто ще його мав і називалися «Хлібом Мартіна». На честь святого покровителя бідних. А тепер погляньте. Хліб латиною (а також італійською) буде «pan». Наприклад, досі печуть pan marino – хліб з розмарином. А marci – означає присвійну форму від імені Мартін. Тобто, «мартіновий». Виходить, марципан «Хліб Мартіна». Так от, згодом «марципаном» стали називати святковий калач, який випікали у день вшанування Святого Мартіна. Його дуже любили діти, бо ця солодка випічка була ласощами. Але їли її раз на рік. Ось саме тому найчастіше «марципанів немає». Зараз марципаном називають кондитерську масу, виготовлену із мигдалю, якою прикрашають кондитерські вироби і навіть ліплять цілі фігури і святкові композиції. Так слово «марципан», хліб Мартіна, набуло нового значення.

Ім’я Марса і моральність замість спокус

Ким же був Мартин за життя, коли ще його ім’я вживалося без згадки про святість?

Мартин Турський або «Мартин з Тур» народився через 317 років після народження Христа, на початку літочислення Нової Ери. З’явився він на світ у римській провінції Паннонія в місті Сабарія (нині Сомбатхей (Szombathely) в Угорщині). Його батько був легіонером армії Римської імперії, який дослужився до посади військового трибуна (ранг сучасного полковника) і залишався переконаним прихильником римського язичництва. Тому і назвав свого сина на честь Марса (римского бога війни). Дитячі роки Мартина минали у місті Тіціна, куди перевели служити батька. Мартин познайомився з тамтешніми християнами і став катехуменом (таким, кого приготували до хрещення, або ж прийняття християнства). Однак, до самого хрещення не дійшло, бо тамтешній єпископ просто побоявся хрестити десятирічного хлопчика, щоб не наразитися на гнів впливового батька. Відтак, відповідно імперського наказу щодо синів ветеранів, Мартин у 15 років прийняв присягу римського легіонера і незабаром вже був офіцером кінноти. Але вже тоді Мартин вподобав взірець життя свого сучасника, представника Східної Церкви християнства, преподобного Антонія Великого. Своїх слуг і друзів по війську Мартин дивував тим, що маючи можливість спробувати усіх спокус, натомість вів моральне життя, допомагав тим, хто опинився нестатку.

Капелан – служитель плаща Святого Мартина

У 338 р. під час перебування в гарнізоні Ам'єн, він у люту зимову холоднечу зустрів жебрака і віддав йому відірвану половину від свого плаща відомого під назвою «капа». Після цього випадку вночі уві сні Мартин побачив Христа, одягненого в його плащ «капу», який говорив ангелам: «Дивіться, як мене Мартин-катехумен одягнув!». Пізніше друга половина капи святого Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у цьому храмі, почали називати «капелану» лат. capellanus (капелан). В кожному легіоні імператора Римської імперії Костянтина I Великого була похідна церква (окремий намет) із християнським священиком.

Неправильність нового герба

Читаючи попередню історію із житія Мартина, зауважмо, що згаданий випадок у житті воїна стався у 338 році, себто у віці 21 року. Отже, саме такого віку Мартин зображений на гербі Мукачева. А це означає, що його його «нове зображення», де зображений мало не старець із бородою, є неправильним. На зображенні насправді повинен бути 21-річний юнак!

Брати по зброї, монастир у Лігуже і дар екзорциста

Навесні 339 р. У свято Пасхи Мартин охрестився. І, логічно, мав покинути військову службу, яка була геть не християнським заняттям. Командир (трибун) його військового підрозділу не був радий демобілізації Мартина з війська, і запропонував умову, що стане разом з ним ченцем, якщо Мартин ще два роки служитиме у війську. Мартин залишився і залишився надовше заради спасіння і навернення товариша по зброї. Оскільки цезар Констанцій Галл вів війну з Алеманами в 354 р.. Мартин запропонував пустити його без зброї у битву з християнською молитвою на устах взамін на звільнення від військової присяги. Трибун ув'язнив Мартина до часу битви.

Алемани домоглися мирних переговорів. А Мартина звільнили з-під варти. Після звільнення з військової служби він отримав благословення від єпископа Пуатьє Іларія Піктавійського, і з кількома колишніми військовими товаришами заклав перший пустельний монастир у Галлії. (Монастир у Лігуже існує донині.) І цим став родоначальником Галльського (французького) чернецтва. Мартин уникав рукоположення в Священство, віддавав перевагу своїй посаді екзорциста, священика, який молитвою здатен виганяти демонів і іншу духовну нечисть із біснуватих. Йому були притаманні доброта і дбайливість. Поєднував в собі мужній і величний вигляд колишнього військового. Він піклувався про хворих, жебраків, голодних. Тому отримав від народу додаток до імені – «Милостивий».

Обманути, щоб мати гідного єпископа

У 371 р. помер єпископ Галльського міста Тур. Священнослужителі і миряни дуже хотіли бачити на Турській кафедрі саме Мартина, але він не хотів залишати свій чернечий притулок. Тоді його прихильники застосували хитрість. Один із шановних громадян Тура на ім'я Руріцій попросив Мартина, який мав дар уздоровлення немічних, провідати його хвору дружину, щоб помолитися за її зцілення.

Заманюючи Мартина під цим приводом, Турські міщани насильно заштовхнули його в єпископську кафедру і смиренно-наполегливо благали, щоби погодився отримати посаду єпископа. Після довгих умовлянь Мартин погодився і 4 липня 371 р. був висвячений на єпископа м. Тура. І тоді заснував новий монастир Мармутьє (Marmoutier) неподалік від Тур. Тут він запровадив звичаї східного чернецтва: спільність майна, безумовний послух, прагнення до безмовності, одноразове куштування їжі протягом дня (овочі з хлібом), грубий і простий одяг (з верблюжої вовни), усамітнення для молитви, молитовний подвиг, вивчення Святого Письма. Тоді у Мармутье було 80 братів-монахів. Пізніше, на похорон свого настоятеля Мартина їх зібралося вже близько 2 тисяч. З Мармутье вийшло чимало єпископів, які потрудилися у справі поширення християнської освіти серед кельтів-язичників. Під час уділення ним благословень та богослужінь помічали блискучий ореол світла навколо його обличчя, коло голови енергетичну кулю з вогняним променем спрямованим угору тощо.

Хованки із гускою

За легендою, саме під час описаних подій, Мартин спочатку зумів втекти від своїх надокучливих шанувальників, що бажали мати його за єпископа, і сховатися з гускою (символом врятування м. Рим), але та видала його ґелґотанням. Гуси також одного разу перервали проповідь Мартина. Цікавим  те, що гуси вважалися в римлян священними птахами Марса, на честь якого і був названий майбутній святий Мартин. Тому першою справою Мартина на новій посаді, начебто, був наказ засмажити гуску. На єпископській посаді Мартин проявив себе безкомпромісним борцем з язичництвом (поганством). Борючись із поганством, Мартин руйнував капища язичницьких ідолів і всіляко викорінював дохристиянські вірування.

Зрештою засмажені гуси за наказом Мартина символізували свідоме і послідовне зречення від римського поганства, від традиції в якій намагалися його виховати батько та матір, яких Мартин незадовго до їх смерті схилив до хрещення.

Втілення Божих обітниць про дари

Відомою є історія чи легенда про те, що одного разу Мартин йшов дорогою додому через Альпи, і став жертвою розбійників. Коли це сталося, то він зумів навернути у християнство одного з нападників. Після відвідин батьківського дому і спроби спорудити келію в м. Медіолан (тепер Мілан) він пережив наругу та тілесні знущання від єретичного владики аріан Авксентія. Тому пробував усамітнитися на островах Галлінарії та Капрарії Тірренського моря, в Лігурії. Саме там він отримав дар повертати до життя людей, зціляти німоту і сліпоту, зціляти отруєного змією тощо. Також Мартин здобув дар розпізнавання духів - його не можна було обманути фіктивною зовнішністю, удаванням природи Христа. В проповідях слухачі помітили він дотримувався ясності, переконливості, живості і простоти. Зцілений ним від сліпоти поганин Павлін прийняв Хрещення, став єпископом Ноланським і потім був визнаний Церквою святим.

Сміливий політик

Мартин мав смирення перед Богом. Але сміливо висловлював думки перед політиками, які державними переворотами переслідували особисті цілі. Тодішні політики, як і багато із нинішніх, любили догоджати власним амбіціям прикриваючись популізмом і демагогією.

Так у 383 р. він в м. Трір на запрошення імператора Магна Максима відповів: "Не можу сидіти за столом людини, котра позбавила одного імператора життя (Граціан син Валентиніана I), а іншого - його престолу (Валентиніан II син Валентиніана I)". Відомий випадок (легенда?), коли Мартин у присутності імператора Валентиніана і його дружини Юстини, котрі були єретиками-аріанами, після семиденного посту і молитви, силою духу запалав трон під імператором. Себто, це є провом пірокінезу, безконтактного породження вогню, багаторазово описаного у Біблії.

Також Мартин вимагав від державного службовця Авіціана, який мав садистські нахили і керував областю, звільнити несправедливо ним ув'язнених в м. Тур людей. Тобто, заступався як пастир, щоби чиновник не знущався над його паствою. Мартин духовними вправами досяг стану безпристрасності (апатеї), умиротворення, беззлобності, спокою і внутрішньої радості. Умів терпіти заздрості, наклепи і брутальну лайку клірика Брікція - розсудливо повчав його, демонстрував йому дар ясновидіння (дистанційно дізнавався про вчинки Брікція без своєї особистої присутності і тим не давав Брікцію його обманути, хоча Брікцій надіявся з-за відсутності свідків спотворити факти). Вислів Мартина: «Брікцій нашкодив лише собі, а не мені. Господь Ісус Христос терпів коло Себе навіть Іуду. Чому після цього я не повинен терпіти коло себе цього?». Він мав дар пророкування майбутньої долі різних осіб, що і збувалося. Мартина і ненавиділи за його добродійність, яку самі не мали в собі, і не могли повторити в своїх діях.

Викрадення Мартина через вікно

Святий Мартин помер 8 листопада 397 р. у Канде під час молитви в храмі над злиттям річок Вьенна та Луара. Знаючи час своєї смерті, Мартин заповів покласти його на підлогу, загорнули в саван з попелом, що і було зроблено. Місцеві мешканці мали намір ховати його у себе, однак жителі Тура викрали тіло через вікно храму, і вирушили з ним вгору за течією на човнах по річці Луара у м. Тур, і через три дні урочисто поховали. Саме тому день його пам'яті святкують 11 листопада. З плином часу він був оголошений святим патроном Франції. Близько 700 населених пунктів Франції, а також більше 3600 французьких парафій носять його ім'я. У Речі Посполитій Мартин був одним з найпопулярніших святих, якому було присвячено більше 200 церков. Велика частина цих парафій збереглася до наших днів в Польщі, Білорусі, Україні та Литві. На багато століть його день залишився обов'язковим церковним святом. В Речі Посполитій зберігали сорокаденний піст перед Різдвом, який починався одразу після дня Святого Мартина (12 листопада), як аналог Великого Посту перед Пасхою.

• Мартин Турський став засновником капеланства. У 742-743 р. у м. Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі ухвалено рішення про участь священиків у військовій службі із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі в бойових діях. З того часу капелани є у більшості армій світу, а їх правовий статус закріплений у внутрішньодержавних й у міжнародних законах.

•  У 1562 р. секта протестантських фанатиків висловила свій гнів до християн-католиків розграбуванням гробниці святого Мартина і підпаленням його нетлінних мощей в м. Тур. Залишки вцілілих мощей досі зберігаються у кафедральному соборі м. Тур.

•  День святого Мартина католики відзначають 11 листопада. Раніше урочистості на його честь тривали три дні. Мартин - один з найулюбленіших святих у загальноєвропейській культурі. У православній традиції святого називають «святитель Мартин милосердний єпископ» (Мартин Милостивий Турський) і відзначають його пам'ять 13 лютого.

•  При нетлінних його мощах відбувалися чуда записані Григорієм Турським. Жоден святий не користувався такою посмертною славою у Західній Католицькій Церкві і не може в цьому відношенні зрівнятися з ним. Його базиліка в м. Typ була найбільшим релігійним центром меровінгської і каролінгської Франції, його мантія стала державною святинею франкських королів. Складене Сульпіцієм Севером житіє, учнем Мартина, котрий особисто був знайомий з ним, служило зразком для всієї агіографічної літератури Західної Католицької Церкви. Воно надихнуло на аскетичний подвиг безліч поколінь християн. Було першою найважливішою школою аскези. Майже в кожному святому меровінгської доби, яку Жан Мабільон називає "золотим століттям агіографії», помітні риси учнів святого отця Мартина Турського.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 16 жовтня 2019, 20:24

      В цьому інтерв'ю у шановної Вікторії Нестеренко спостерігаються деякі проблеми з елементарною логікою. ---- Так, з одного боку, вона стверджує, що, мовляв, "протягом останніх 1400 років

    • velovs@ukr.net | 16 жовтня 2019, 18:10

      "У нашому [американському] суспільстві не все гаразд. Ми ніколи ще не мали стільки і стільки не споживали, однак як легко ми спускаємося від багатства та привілеїв до ницості та навіть

    • Paraeklezyarh | 16 жовтня 2019, 10:57

      Ймовірніше оберуть п.п. 5-6. РПЦ зараз необхідно зберегти лице перед своїми прихильниками. Та й підготовка до такого реверансу йшла не одне десятиліття. В церковних лавках Московського патріархату

    • bopa | 15 жовтня 2019, 23:00

      Православна церква в Україні переживє тепер ювілейни період відновлення своєї автокефалії. Період повернення Митрополита Мстислава (Скипника) в Україну, його служіння і інтронізацію у Святій Софії на

    • bopa | 15 жовтня 2019, 22:45

      Тим більше, що відновлено стан Православної церкви в Україні, який вона мала у ХУІІ ст. Митрополію з перспективою на патріархію, що дає можливість користати здобуткам, досвідом інших братніх

    Популярні статті місяця