Химера «Третього Риму»

27 вересня 2014, 10:55 | Релігієзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ігор СЮНДЮКОВ

«День», 26 вересня 2014

Про геополітичні «бачення» старця Філофея і сьогоднішню агресивність Кремля

...400 років тому. Приблизно 1515 рік. Суворі, схожі на тюремні, стіни Єлеазарівського монастиря у Пскові (лише п’ять років минуло, як великий князь Василь III підкорив це місто і суворими заходами, «вогнем і мечем», увів його до складу Московської держави). В одній із тісних, непривітних чернечих келій сидить і водить пером старець Філофей (йому близько 50 років, але та далека епоха мала свої поняття про вік). Догорає огарок свічки; старець замислився, потім знову пролунав немелодійний скрип пера.

У ті часи сотні ченців у Московії писали літературні творіння різного жанру — історичного, філософського, богословського, географічного. Але два «послання» ченця Філофея, адресовані особисто великому князеві московському Василю III, тому самому, який недавно круто і жорстоко приєднав рідне місто старця, Псков, до своїх володінь (одне з послань зазвичай датують 1515 роком, інше — 1527-м) — воістину стоять осібно. Незліченна кількість усіляких «послань» до «сильних світу цього» писалася тоді в Московській державі — і вони одразу ж забувалися, ніхто про них і не згадував. На два листи Філофея до Василя III чекала інша доля. Теорія (а набагато точніше — химера) Москви як «третього Риму», викладена цим старцем, стала свого роду «Майн Кампф» московського експансіонізму, що бурхливо народжувався, прагнення до територіальних захватів на теренах Східної Європи (спершу), потім — Поволжя, Уралу, Сибіру, потім — України, Білорусії, Причорномор’я, Польщі, Фінляндії, Кавказу, Середньої Азії...

Агресивна московська «протоімперія», що формувалася, гостро потребувала ідеологічного обґрунтування своїх вторгнень на чужі землі. Це завдання і виконав чернець Філофей (добре відчув політичне замовлення!), чиї послання пройняті духом злісного великодержавного месіанізму, погано прикритого велеречивою православною риторикою, духом винятковості Московської держави, єдиної такої на Землі. Читати сьогодні опуси Філофея  — заняття нелегке, але потрібне, актуальне, бо, як побачить читач, це творіння (наскрізь заполітизоване) стало повчанням для московських деспотів на століття. Аж до сьогодні.

Отже, що ж, власне, писав Філофей (він помер 1542 року, вже за правління Івана Грозного)? Загальна ідея листів ченця полягала у встановленні послідовності трьох найбільших, як він уважав, християнських держав (саме цих, і жодних інших!): спочатку римської, починаючи, природно, з IV століття, потім константинопольської (візантійської) і, нарешті, московської — як «вищої точки» розвитку, останнього «апогею» православ’я, еталону «непереборного» і «найчистішого» православ’я. Наступної великої християнської держави після Московії, за Філофеем, не буде і бути не може ніколи! Чернець говорить про це гранично чітко.


КАРТИНА ІЛЛІ РЄПІНА «ІВАН ГРОЗНИЙ УБИВАЄ СВОГО СИНА ІВАНА». ОТАК ЧИНИВ ЦАР ЄДИНОЇ У СВІТІ «ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ»

«Отже, про все інше припинивши мову, — говорить Філофей, — скажемо декілька слів про нинішнє преславне царювання найсвітлішого і високопрестольного государя нашого, який у всій піднебесній єдиний є християнський цар (не більше не менше — у всій піднебесній, у всьому Всесвіті! Чомусь виникають асоціації з китайською Піднебесною імперією, зовсім не християнською. — І. С.) і сохранитель святих божих престолів, святої уселенської апостольської церкви, що виникла замість римської й константинопольської й існуючій в граді Богом береженому Москві. Так знай, боголюбцю і христолюбцю (це — Василь III, який розгромив Псков, батько Івана Грозного. — І. С.), що всі християнські царства прийшли до кінця і зійшлися в єдиному царстві нашого государя, згідно з пророчими книгами, і це — російське царство: бо два Рими пали, а третій стоїть, а четвертому не бути» (відома формула фанатичного великодержавного месіанізму! Цікаво, а що думають про це Путін, патріарх Кирило, Дугін і Михайло Леонтьев із Кисельовим? Адже внутрішні згодні! — І. С.). І далі Філофей віщає: «Бачиш, обранцю Божий, як усі християнські царства затоплені невірними, і лише одного государя нашого царства одне благодаттю Христовою стоїть».

І в іншому місці старець повчає: «И да въсть твоа держава, благочестивый царю, яко вся царства православныя христианьския веры снидошася въ твое едино царство: един ты во всей поднебесной христианском царь» (здається, зрозуміло без перекладу. — І. С.). І слід тобі, царю, цього дотримуватися із страхом Божим» (щодо «страху Божого» яскравий приклад — Іван Грозний, який після тортур і страт тисяч своїх «хлопів» вельми часто йшов у монастир, замолювати гріхи. А потім — знову  тортури і страти. — І. С.).

Філофей не тільки  повчає; він принижується: «Бо я грішний і негідний в усьому і неук у премудрості, але ж і безсловесна валаамова ослиця розумного повчала, і худобина пророка наставляла, так і ти не думай про те, благочестивий царю, що насмілився я писати твоїй величності» (це така, обов’язкова в Московській державі, форма самоприниження, коли навіть знатні бояри інколи називали себе перед царем «Івашками», «Васьками», «Федьками»; куди вже тут старому Філофею! В іншому місці він називає себе «убогим богомольцем». — І. С.). І далі: «І нині благаю тебе і знову благаю: все, що вище я написав, прийми Бога ради, бо всі християнські царства зійшлися в твоєму царстві, після ж цього ми чекаємо царства, якому не буде кінця» (гримуча суміш з есхатологічних пророкувань Апокаліпсиса і «православної» великодержавної агресивності. — І. С.).

Слід зазначити, що обидва послання Філофея виникли зовсім не на порожньому місці. Дещо раніше (1492 року) митрополит Зосима вже писав про такий собі «третій Рим» (не дуже виразно і не дуже переконливо). У псковського старця все вийшло набагато чіткіше: і про «богообраність» Московської самодержавно-деспотичної держави, що зміцнювалася, і про її усесвітні претензії. Дуже цікаво в цьому контексті ознайомитися з «Оповіддю про князів Володимирських», московським «писанням», що створювалося приблизно в той же час, що й послання Філофея (друге і третє десятиліття ХVI століття). Там родоводи володимиро-суздальських князів (потім — князів московських), з Юрія Долгорукого й Андрія Боголюбського починаючи, — не забули при цьому ні Володимира Мономаха, ні Ярослава Мудрого, ні, що дуже важливо, легендарного Рюрика, — зводяться просто до римського імператора Августа (! — І. С.). До слова, Іван Грозний у своїх посланнях іноземним государям так і писав про себе як про нащадка римських цезарів...

Про Володимира Мономаха ж у цьому великодержавному «Посланні...» розповідається так: «У цей час правив у Царгороді благочестивий цар Костянтин Мономах і воював він тоді з персами і латинянами. І прийняв він мудре царське рішення: відправив послів до великого князя Володимира Всеволодовича. З шиї своєї зняв він животворящий хрест, зроблений з животворящого древа, на якому був розіпнутий сам владика Христос. З голови ж своєї зняв він вінець царський (тобто корону — це та сама горезвісна «шапка Мономаха», символ московської великодержавної могутності. — І. С.) і поклав його на блюдо золоте. Повелів він принести сердолікову чашу, з якої Август, цар римський (знову Август! — І. С.), пив вино, і намисто, яке він на плечах своїх носив, і ланцюг, скутий з аравійського золота, і багато інших дарів царських. І передав він їх своїм знатним посланцям, і послав їх до великого князя Володимира Всеволодовича (Мономаха. — І. С.), так благаючи: «Прийми від нас, о боголюбивий і благовірний князю, в славу твою і честь ці чесні дари, які з самого початку твого роду і твоїх предків є царською долею, аби вінчатися ними на престол твого вільного і самодержавного (ось ключове слово! — І. С.) царства. Прийми і те, про що тебе благатимуть наші посланці — ми від твоєї величі просимо миру і любові: тепер будеш ти називатися боговінчаним царем, увінчаний цим царським вінцем рукою святійшого митрополита Неофіта з єпископами. Тоді Церква Божа затвердиться, і все православ’я у спокої буде під владою нашого царства і твого вільного самодержавства великої Русі».


ВОЛОДИМИР МОНОМАХ, ВЕЛИКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КНЯЗЬ, ІМЕНЕМ ЯКОГО МОСКОВСЬКІ ВОЛОДАРІ ПРАГНУЛИ «ОСВЯТИТИ» СВІЙ ДЕСПОТИЗМ

«Вільне самодержавство великої Русі» (ім’я «Русь» вкрадене в українців, так само нахабно «вкрадений» образ Володимира Мономаха — українського князя, а не передвісника московських деспотів!). Мабуть, у цьому і суть справи. Задля цього і створювалася «Оповідь про князів Володимирських». «Третій Рим» вічний, незамінний і непереможний; а щоби показати всьому світу, що це не просто порожня і нікчемна декларація — є фігура «вільного самодержця» Московії, з військовою силою, з месіанським фанатизмом, з претензіями головувати — трапилася б така нагода! — над всіма християнськими (і не лише) державами. Ось чому «убогий» Філофей, що писав про себе: «И тебъ, моему государю, въдомо, что яз селской человъкь, учился буквам, а еллинскых борзостей не текох, а риторских астроном не читах, ни с мудрыми философы в бесъдъ не бывал; учюся книгам благодатнаго Закона, аще бы мощно моя гръшная душа очистити от гръх, о сем солю милостиваго Бога, господа нашего Иисуса Христа и пречистую Богоматерь и всъхь святых» — цей старець Філофей дав у руки московської деспотичної великодержавної влади гостру ідеологічну зброю. Подивимося, як вона застосовувалася.

Ми не знаємо, наскільки «прихильно» поставився Василь III до написаного псковським «убогим» ченцем. Але точно знаємо: вже його син, цар Іван IV Грозний, узяв послання Філофея як «керівництво до дії». І населені «басурманами» землі (Казанське, Астраханське ханство, Башкирія, потім Урал, Сибір) були захоплені, для «благочестивого християнського государя» це ж не агресія, а святий борг перед Богом!, — а потім підняли зброю проти «краси (тобто єресі) латинської» — католиків, конкретно-католицької Польщі. Зрозуміло, прикривалося все це пишним міркуваннями про «повернення» царями московськими спадкових земель Київської Русі, що «споконвічно належали» династії Рюриковичів (див. знову-таки «Оповідь про князів Володимирських»). Таку ж політику нестримної великодержавної політики і захватів проводили й такі наступники «єдиного у світі християнського государя», як Олексій Михайлович, Петро I, Анна Іоанівна, Катерина II, Олександр I, Микола I, Олександр II... І так далі, до кінця списку династії.

Вражаюче, що царі московські, з часів Філофея упевнені в тому, що мають право підкоряти всі християнські народи, а вже православні — тим більше, тут вже сперечатися марно, зрозуміло, не запитували у православних українців (на землі яких уперше на Русі засяяло світло християнства!), чи згодні вони на таке зухвале «приєднання», чи хочуть вони «віддатися» під руку «православного царя». Так само як і не запитували й у православних грузинів, греків, молдаван... Але діяли московські, потім петербурзькі деспоти усюди однаково: «приєднавши» православні землі іншого народу, ліквідувавши там національну незалежність, потім прагнули знищити і самостійність тієї або іншої православної церкви (які раніше, природно, не підкорялися московським попам). Адже цар московський (імператор петербурзький) — «захисник» ... «заступник» православ’я у всій «піднебесній». Такою була схема експансії (не так релігійної, як політичної.

Чи треба доводити, що химера «Третього Риму» — це «хижа» утопія (як химерою є, по суті, кожен імперський проект, особливо релігійно-фундаменталістський). Поклали на «вівтар» цієї химери десятки мільйонів життів, якщо не сотні — в центрі «химерної» картини зовсім не Христос, а черговий великодержавний московський Самодержець, і зараз так! — відгородили «богообрану» країну від усього цивілізованого світу, розглядають увесь цей світ як злого ворога, культивують ідеологію Росії як «обложеної фортеці», анексують чужі землі (на Донбасі вже діють усілякі «православні армії» і «православні ополчення»). А далі що? Далі — неминучий крах. Тільки так!

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 21 вересня 2019, 09:20

      P. S. І до такого ґрунтовного обговорення обов'язково має долучитися не лише ВРЦіРО (як така), а й, власне, ВСЯ ВІТЧИЗНЯНА РЕЛІГІЙНА ГРОМАДСЬКІСТЬ загалом!

    • velovs@ukr.net | 21 вересня 2019, 08:09

      УВАГА! ---- Президент України Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ 20 вересня ц. р. підписав Указ № 713/2019 щодо заходів про забезпечення економічного зростання і запобіганню корупції, в якому - серед різного

    • Zenia | 20 вересня 2019, 16:43

      Правильно й мудро сказав владика Симеон.. як завжди!

    • Zenia | 20 вересня 2019, 16:41

      Бог у поміч! Саме на сході країни дуже не вистачає храмів ПЦУ, бо дуже багато людей там вже полишили храми російського загарбника й лишилися без храмової молитиви...

    • Zenia | 20 вересня 2019, 16:38

      пробачаюсь, для Александрії.))

    Популярні статті місяця