Ніна Немировська. Висвітлення візиту Патріарха Мстислава у харківських засобах масової інформації
Приїзди Патріарха Мстислава до Харкова сучасні науковці із Києва в своїх дослідженнях сором’язливо оминають, адже саме ці події могли б пролити світло на справжнє становище і розвиток УАПЦ, систематичні спроби її знищення, показали б справжніх послідовників Патріарха Мстислава та його церкви
Приїзди Патріарха Мстислава до Харкова сучасні науковці із Києва в своїх дослідженнях сором’язливо оминають, адже саме ці події могли б пролити світло на справжнє становище і розвиток УАПЦ, систематичні спроби її знищення, показали б справжніх послідовників Патріарха Мстислава та його церкви. Візити Патріарха Мстислава до Харкова мали важливе значення для становлення УАПЦ на Харківщині, відновлення Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, висвячення ієрархів та священнослужителів,для громадських релігійних організацій, які підтримували УАПЦ.
Травневий приїзд Патріарха Мстислава до Харкова у 1991 році був в якісь мірою несподіванкою для тодішньої влади та святом для української громади, відкриттям найкращих фахових якостей представників харківських засобів масової інформації, які на той час виявили неабияку мужність і чесність у висвітленні тих важливих подій.
Оглядаючи газети того часу, міркую собі, чи можливе подібне сьогодні, через понад 20 років незалежності України і приходжу до сумного висновку, що а ні українських засобів масової інформації в Харкові не існує, а ні кореспондентів, які б наважилися висвітлити подібні заходи знайшлися б одиниці. А отже, як на мене, газетні публікації з подібним матеріалом представляють нині наукову історичну цінність.
Сама подія приїзду до Харкова Патріарха Мстислава викликала різку реакцію у влади, колишньому КДБ, міліції та особливо у архієреїв російської церкви, які доклали значних зусиль аби зірвати Службу Божу в Успенському соборі, налаштували ворожо місцевих бабусь, натомість українські патріотичні сили, російськомовні демократичні громадяни, народні депутати Верховної Ради України, частина демократичного корпусу Харківської обласної ради брали активну участь у підготовці та проведенню візиту.
У кінці 80-х на початку 90-х років XX століття в Харкові виходило чимало українських газет і журналів, а також існувала значна кількість російськомовних засобів масової інформації, висвітлювали на своїх сторінках загальнодемократичні події, факти із життя української громади тощо. Серед них були такі, як «Ленінська зміна», «Вечірній Харків», «Соціалістична Харківщина», «Красное знамя», «Панорама», «Ориентир», «Свобода», «Ориентир Дип». Пізніше спогади про ці події подавала газета Всеукраїнського православного братства «Успенська вежа» та «Наша віра».
Першою на приїзд Патріарха Мстислава до Харкова 4-5 травня 1991 року відгукнулася газета «Слобода». У № 32 від 8 травня 1991 року вийшло два матеріали, які супроводжувалися вступним словом, яке підготував до публікації і супроводжував примітками Микола Двірний: «Незадовго до приїзду патріарха Мстислава до Харкова в нашу редакцію принесли газету «Київський вісник». У двох подачах цього органу розповідалося про «темне минуле» владики. Оскільки факт публікації був і викликав закономірні запитання читачів, ми не знайшли за можливе обійти його мовчанням. Але, виходячи із свого принципу висвітлювати проблему з усіх точок зору, не змогли також і обмежитися одним передруком із «Київського вісника».
Нижче наводимо думку щодо «історичного дослідження» киян голови українського православного братства на Харківщині Юрія Ісіченка.
Стаття «Кому і коли служив Патріарх» кандидата історичних наук Д. Глєбова та В. Вороніна мала на меті сформувати у читачів вороже ставлення до самої постаті Патріарха Мстислава, до УАПЦ, до її історії створення. Зокрема, нам цікаві редакторські коментарі Миколи Двірного: «Новостворена «церква», не визнана жодною зі світових православних церков, зразу виявилася, по суті, однією з офіційних, державних установ петлюрівського уряду, по-блюзнірськи прикриваючи хрестом і освячуючи молитвою будь-які його діяння, в тому числі й найкривавіші, відверто репресивні (прим. ред.— Такий знайомий стиль! Зовсім недавно так писали про церкву взагалі, в тому числі й про Російську православну церкву. Добре, що хоч на неї перестали лити суцільний бруд...). Переповідати брудну статтю немає сенсу, але позиція самої газети, його співробітників заслуговують на повагу. Адже вони надрукували гідну відповідь фальсифікаторам, розмістивши статтю голови Всеукраїнського православного братства ап. Андрія Первозваного УАПЦ, кандидата філологічних наук Юрія Ісіченка «На диво знайомий почерк», де йшлося: «Людям, зрослим за умов тотальної вульгарно-атеїстичної пропаганди, не звикати до брутальних образ на адресу релігійних святинь і національних церков. Та коли й сьогодні з’являються публікації на кшталт пропонованої тут, час, напевне, вдаватися до захисту закону, покликаного боронити гідність віруючих і належно карати авторів провокаційних матеріалів, розрахованих на темного й легковірного читача. Полеміка в цьому разі недоречна, бо означала б приниження гідності опонента фальсифікаторів.
Зважмо, що друкує статтю часопис Київського обкому КПРС, який сором’язливо відмовився нещодавно від назви «Прапор комунізму» й тепер іменується «Київським вісником». А дата публікації – 15 березня – вказує на безпосередній зв’язок із підготовкою до референдуму 17 березня, коли єпископат Української Автокефальної Православної Церкви закликав вірних виступити за справді суверенну Україну». Автор, наводячи історичні дані, спростовує хибні факти із створення УАПЦ, пояснюючи поняття «автокефальний», нагадає читачам про статус автокефальної є звичайним для рівноправних національних православних церков, одна з яких – Київська митрополія – виникла після хрещення Русі (988 р.) під юрисдикцією Вселенського Константинопольського патріарха. Ю. А. Ісіченко тоді вперше подав інформацію харківським читачам про історію виникнення російської церкви, яка проголосила свою автокефальність 1448 р. й до 1589 р. не була визнана жодною іншою православною церквою світу», а також наводить неспростовний факт про те, що всупереч церковним канонам Київська митрополія 1686 р. була підпорядкована Московському патріархові». Автор статті акцентує увагу читачів в на тому, що «говорити про природне зникнення УАПЦ щонайменше аморально. Адже загальновідомо, що масовий перехід східноукраїнських і центрально-українських християн до незалежної церкви вдалося припинити лише шляхом масових репресій, перша хвиля яких прокотилася вже 1926 р., а наступна була пов’язана з т. зв. «процесом СВУ» (1929-1930 рр.). Останні парафії УАПЦ на Харківщині були знищені 1936 р. Всі єпископи й священики були репресовані. Відродження УАПЦ починалося щоразу, коли хитався тоталітарний режим.
Обравши 5 червня 1990 р. владику Мстислава – тоді вже митрополита Української Православної Церкви в США – патріархом Київським і всієї України, собор УАПЦ підсумував етап становлення організаційних структур втрете відродженої незалежної православної церкви України. На чолі УАПЦ ставиться не просто символічна постать 92-річного ветерана релігійного руху, але й реальна фігура лідера українського православ’я в світі, до котрого з пошаною ставляться інші церковні діячі, зокрема вселенський патріарх Димитрій».
Стаття Ю. А. Ісіченка була гідною відповіддю всім, хто бажав «очорнити» постать Патріарха і, навпаки, доносила правду до харківських читачів про УАПЦ та її Патріарха. Одразу, зазначу, що Ю. А. Ісіченку, а згодом архиєпископу Ігорю (Ісіченку) належить найбільша кількість газетних публікацій про постать Патріарха Мстислава та його приїзди до Харкова.
Варто звернути увагу на те, що харківські працівники преси не мали майже жодного досвіду у висвітленні подібних візитів такого рівня, вони були людьми вихованими атеїстичним режимом, але в силу своєї моральності і чесності, відчуваючи важливість моменту, намагалися якомога точніше передати атмосферу, в якій проходив травневий візит Патріарха Мстислава в Харкові. Як приклад, стаття Петра Матвієнка «Построивший храм на чужбине» в «Ориентир Дип». 1991, №29: «Патриарх вновь приехал на Родину. На этот раз с официальной миссией – для переговоров с председателем Верховного Совета Л. М. Кравчуком. Как глава церкви к главе суверенного государства. А по пути навестить родную Полтавщину – хотелось найти оставшихся в живых родственников, поклониться дорогим могилам, руинам монастыря, где настоятельницей была его бабушка. Посетить Харьков Патриарха попросили представители демократической общественности. Не секрет, что с возрождением церкви обострились и межконфессиальные противоречия. И разрушить их нужно лишь силой мудрости и любви к ближнему. Абсолютно, исключая какое-либо насилие и запреты. Официальные лица Харькова и области предпочли вообще не заметить первого за всю историю края приезда Патриарха».
Автор статті розглядає причину відмови влади та «братньої» православної церкві у наданні Успенського собору для відправи Патріарха Мстислава У Харкові. Петро Матвієнко пише: «Депутаты обл- и горсовета от демократических сил, естественно, поддержали инициаторов приезда Патриарха. Но, очевидно, нашлись силы, которых это событие прямо-таки испугало».
Петро Матвієнко наводить слова одного із представників комісії обласної Ради із прав людини і громадських організацій Анатолій Здоровий щодо вирішення цього питання на обласному рівні: «Руководителям, которые должны были решить этот вопрос, было по телефону высказано мнение обкома КПУ о нежелательности Богослужения Патриарха в Харькове – пускай утрясает этот вопрос сам с Владыкой Никодимом. Дескать, Украинская Автокефальная Православная Церковь претендует на самоуправление… – вот и следует ее «ткнуть носом» в «исторически сложившуюся реальность» и показать харьковчанам, что здесь владения Русской православной церкви. Одновременно в райкомах партии распространяется информация, направленная на дискредитацию личности Патриарха и его приезда. Эти материалы лично привез в редакции городских газет…сотрудник группы общественных связей Управления КГБ по Харьковской области Александр Емильянов!»
Розповідаючи про зустріч з Патріархом в обласній раді, в якій брали участь народні депутати України, він підкреслює, що на ній не було жодного керівника ради або виконкому, за винятком уповноваженого у справах релігії Василя Березанця, який дивував присутніх своєю безцеремонністю у ставленні до Патріарха Мстислава. А голова комісії із гласності і засобів масової інформації Василь Тирнов, ледве видавив із себе три безбарвні фрази і залишив приміщення.
Автор статті «Построивший храм на чужбине» підкреслює, як щиро і радо зустрічав Харків Патріарха Мстислава в оперному театрі: «… такого скопления народа здесь давно не припоминают» і наводить слова із виступу самого Патріарха: «Сегодня над Украиной взошло солнце и проросли зерна возрождения народа, возрождения церкви,– сказал Патриарх. – Церковь – тот стержень, который скрепляет в человеке черты человечности».
Петро Матвієнко щиро здивований дзвінким, молодим голосом Патріарха, його образною, емоційною мовою, яка містила слова Святого Письма, народних поговірок, залишала глибоке враження у слухачів.
Пізніше Петро Матвієнко зустрінеться із Патріархом Мстиславом у Києві, де матиме розмову з Патріархом і на згадку отримає книгу Симона Петлюри, яку згодом перевидав у Харкові.
Відомий у Харкові фоторепортер Микола Ковальчук розмістив в одному із номерів газети «Ленінська зміна» знімок Патріарха Мстислава у Харкові, додавши наступні коментарі: «Днями харківську землю відвідав Патріарх Української Автокефальної Православної Церкви Мстислав 1. В малому залі оперного театру, де він звернувся до харків’ян із проповіддю, вільних місць не було. Втім, вони і не знадобилися. Бо, звертаючись до присутніх, 93-річний Мстислав І стояв, отже стояли і всі.
Лейтмотивом проповіді був заклик до любові і єднання. «Злословити легко – любити важко. І все-таки…»
На початку 90-х років у Харкові виходила друком газета, яку місцеві жителі знали як «Орієнтир Волосова», що відрізнялася власним баченням проблем, була російськомовною. Інформація А. Волосова про приїзд Патріарха Мстислава «Харьков посетил патриарх Украинской Автокефальной Православной церкви митрополит Мстислав», вийшла у №5.
Він писав, що місцева преса, скориставшись матеріалами, які завчасно рознесли по редакціям, облила дев’яносточотирирічного старця у різноманітних гріхах. Цитую: «С таким же успехом можно обвинить некоторых священнослужителей официальной церкви, которые состояли в КПСС в то время, когда под руководством этой партии уничтожались и осквернялись храмы».
Під час зустрічі із харків’янами Патріарх Мстислав звернувся до них із словами:"Христос воскрес! Я перед усім вітаю вас, харків’яни! А зокрема тих, які дуже мило докучали мені: аж туди за море-океан присилали і телеграми, і листи, щоб я при своїх подорожах по Україні не забув і про Харків – столицю Харківщини. Я знав, що по дорозі буде і моя Полтава. І старався так спорядити свою подорож по Україні тепер вже, щоб відвідати Батьківщину ближчу моєї родини – козацької родини".
Патріарх Мстислав під кінець свого виступу нагадав присутнім важливий момент із свого життя та життя Церкви в Україні – відвідини ним Харкова під час другої світової війни: "Я кличу вас усіх, щоб не нарікали ми, що Слобожанщини ще не має… Я пригадую, що Харків… Я пригадую гарну Службу у Покровському монастирі з владикою Феофілом, якщо хтось пригадає він перейшов із російської церкви до нашої. Владика Феофіл!.. Я вірю, що ще не один владика перейде до своєї рідної церкви, так само і священики… Для них двері відкриті до нас. Ми їх приймемо у наші братні обійми, ми їх оточимо любов’ю. нехай же й вони служать Богові і тому найріднішому бідному, який є український народ!".
У газеті "Вечірній Харків", за 11 травня 1991 з’явилася інформація про цю важливу подію у житті Харківщини, яка мала назву "Візит завершився", де йшлося: "Короткою молитвою малому залі оперного театру за Україну і її народ завершився візит до Харкова Патріарха всієї України УАПЦ Мстислава 1.
– Літургію відправимо, коли матимемо свою церкву на Слобожанщині, – сказав блаженнійший, – бо оперний зал для цього не підходить".
Леонід Логвиненко повідомляє читачів про те, хто був організатором приїзду Патріарха Мстислава до столиці Слобожанщини і як проходила підготовка візиту. "Напередодні візиту представники братства Апостола Андрія Первозваного, які запросили патріарха, домагалися, щоб влада надала для відправи Успенський собор, який належить філармонії. І хоча братство підтримали депутати УРСР Г. Алтунян, В. Щербина, А. Сухоруков, чимало народних обранців місцевого рівня, облвиконком, – міськвиконком відмовив у проханні. Міська влада вважає, що це могло привести до зіткнення між віруючими двох конфесій – Української Автокефальної Православної Церкви й Української православної церкви (колишня УПЦ)".
Автор повідомляє, що у суперечку між владою й православним братством втягнуто й обласну прокуратуру: віруючі УАПЦ подали в органи правосуддя скаргу на уповноваженого облради у справах релігії В. Березанця. У заяві сказано, що він безпідставно затягує час реєстрації Іванівської та Успенської громад УАПЦ. Телеграму надіслано й голові Верховної Ради УРСР Л. Кравчуку. Щодо візиту, то він пройшов без зайвих ускладнень. Бабусі, які прийшли до Успенського собору, щоб захистити його від "бандерівців", нікого не дочекалися. Автокефали не прийшли завойовувати собор.
"Щодо вражень від особистості Патріарха, – пише автор, – то він, в інвалідній колясці, спочатку здався мені людиною немічною. Під час Служби Божої Патріарх перемінився на людину сильну, якщо не тілом, то духом, яка ще здатна тримати посох духовної влади, будувати церкву, за його словами, незалежну від інших держав".
У цій статті автор вдається до коментарів щодо уподобань Патріарха Мстислава футболом і повідомляє, що той став спонсором київського "Динамо".
Газета не оминула увагою успішний виступ хору духовної музики під керівництвом Юрія Бабія, який справив велике враження не лише на автора і присутніх на зустрічі, а й захопив своєю майстерністю Патріарха Мстислава.
Автор російськомовної газети"Панорама" Ніна Бєжина, подала фотографії про візит Патріарха до Харкова та статтю під назвою "Кто пасет, а кто стрижет...", де пояснювала читачам, чому Патріарх УАПЦ виявився у Харкові небажаним гостем. "5 мая по приглашению Украинского Православного Братства и общественных организаций города: Украинский Фонд культуры, Общество украинского языка им. Шевченко, «Спадщина» и т.д. в наш город прибыл Патриарх Украинской Автокефальной Православной церкви (УАПЦ) Мстислав І. На следующий день высокого гостя принимали в Харьковском облсовете. Странный это был прием. Естественно, чтобы духовную особу, облаченную столь высоким саном, встречали первые лица области. Но не было ни первых, ни вторых. Владыку Мстислава встречало пять председателей постоянных комиссий облсовета, входящих в демократический депутатский блок, два депутата ВС УССР, полтора десятка депутатов областного и городского Советов и представителей РУХА от лица исполнительной власти присутствовал уполномоченный по вопросам религии и культов облисполкома В. Д. Березанец".
Автор у своїй статті розмірковує про те, що можливо якісь невідкладні справи, що виникли раптово у зв’язку із лихом, стали на заваді тому, що ні "перші", ні "другі" не знайшли часу для зустрічі із відділеним від держави послом Всевишнього. Далі цитую: " Однако впечатление сложилось определенно такое, что стихийным бедствием явился сам приезд Патриарха и «первые» уклонились от приема так же, как уклоняются от падающего кирпича. Почему же местные руководители увильнули от необходимости официально принимать Патриарха автокефальной церкви, в свое время принятого Президентом США и Генеральным секретарем ООН? Почему ему отказано в разрешении провести богослужение в Успенском соборе, находящемся во введении облисполкома (в нем расположен сейчас зал органной музыки)?"
А потім автор сама подає відповідь на поставлене нею самою питання: "Дело в том, что Украинская Автокефальная Православная Церковь является носительницей идеи украинского суверенитета. По этой причине в приснопамятные годы она подвергалась репрессиям. Наравне с другими «украинскими националистами» ее священники уходили в эмиграцию и в покойницкие ГУЛАГа".
Торкаючись проблем стосунків церкви і держави, автор підкреслює: "Отношение с УАПЦ ясно высветили тесное переплетение интересов Русской Православной церкви и правого крыла КПСС. Много лет назад харьковские острословы, утверждая в связи с отъездом владыки Никодима в Южную Америку, что его партбилет остался на хранении в сейфе Киевского райкома КПУ, не могли даже представить себе, насколько удачной окажется шутка".
Україномовний орган обласної ради та облвиконкому"Соціалістична Харківщина, яка насправді була завжди виразником компартійних ідей", не зважаючи на всі ці нюанси, подала коротку інформацію, яка назвалася "Патріарх Мстислав І у Харкові". Георгій Конопельцев писав, що два дні у Харкові перебував глава Української Автокефальної Православної Церкви Патріарх Київський і всієї України Мстислав І. Православні віруючі, громадськість міста піднесли йому хліб-сіль, щиро вітали його Святість у малому залі театру опери і балету, де також відбулася Служба Божа.
Цитую інформацію: "Відповідаючи на численні вітання Патріарх УАПЦ Мстислав І наголосив на позитивні ролі церкви у відроджені духовності українського народу, суверенності України, звернувся із закликом показати все краще у людських стосунках. Патріарх висловив впевненість, що і в Харкові, відновиться парафія Української Автокефальної Православної Церкви". А далі помітно, що харківські журналісти збивалися у висвітлені зустрічі з Патріархом Мстиславом на другорядні питання, зокрема, його спонсорства футбольного клуба «Динамо». Проте, і таку дозовану інформацію можна із погляду сьогоднішніх подій вважати корисною і великим проривом у харківських ЗМІ у травні 1991 року.
Через півтора року у грудні 1992 року відбувся другий візит Патріарха Мстислава до Харкова, який проходив у зовсім іншій атмосфері і був визначальним у творені Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ. На той час значно менше засобів масової інформації торкнулися цієї теми.
"Слобідський край" 24 грудня 1992 року, так стала називатися "Соціалістична Харківщина", розмістила інформацію Леоніда Логвиненка "Патріарх залишився задоволений прийомом". Той писав, що з коротким візитом Харківщину відвідав Патріарх всієї України святійший Мстислав і наводить сказані ним слова під час прес-конференції про Полтавщину, де він народився, Харківщину, яку не раз відвідував, він вважає рідними місцями. "Тут і донині проживають нащадки колись великого і не до кінця вибитого за роки тоталітарного режиму роду. Він і сам у роки боротьби за українську державу пролив кров. Поранення в ногу посадило його в інвалідну коляску, але ясний розум і твердість духу замінили йому міць тілесну".
Далі автор звертає увагу читачів на те, що глава УАПЦ їздить по Україні не для того, аби милуватися знайомими краєвидами. Зразу ж по приїзді він відвідав представників уряду, розмовами з якими залишився задоволений. Вивчає також нинішній стан в українській церкві, з’ясовує думку духовенства і мирян щодо так званого об’єднавчого собору 25 червня. Патріарх вважає, що те зібрання не може замінити справжнього собору.
Інформуючи про приїзд Патріарха Мстислава, автор пише, що у Дмитрівській церкві, де поки що кінотеатр «Спорт», він відслужив літургію, а також зустрівся з представниками харківського осередку православного братства апостола Андрія Первозванного. Осередок — це одна з сил, яка однозначно підтримує Патріарха. У Дмитрівській церкві було освячено хоругви Братства і Слобідського козацького полку. Козаки склали присягу на вірність Україні і поклялися бути оборонцями українського православ’я.
Газета "Вечірній Харків" на той час уже російськомовна, розмістила фотофакт та інформацію Ю. Андрієнка про перебування Патріарха Мстислава у Харкові та коментує "об’єднання УАПЦ та УПЦ КП".
У газеті "Слобода" від 26 грудня 1992 року Володимир Знаковський розмістив статтю "Патріарх Мстислав: Я не є оракул", де інформувалося, що півтора роки минуло відтоді, як Патріарх Мстислав побував у Харкові, він вже перетнув дев’яностолітній віковий рубіж. І зустрічали його віруючі в Дмитрівській церкві, яка зусиллями крайового братства Андрія Первозванного перетворюється на духовний центр. Владика освятив за літургією ікону апостола Андрія Первозванного, хоругви крайового православного братства. Козаки Харківського Слобідського полку присягнули на вірність Церкві, Нації та Патріархові.
Автор повідомляє, що програма триденного перебування глави Української Автокефальної Православної Церкви у Харкові була насиченою. Патріарх зустрічався і мав бесіди з єпископом Харківським і Полтавським Романом, референтом із релігії Харківської міської Ради народних депутатів Віктором Саєнком, директором Центру Леся Курбаса Анатолієм Стародубом, депутатами обласної та міської Рад народних депутатів, журналістами.
Володимир Знаковський наводить слова Патріарха, які той висловив під час згадки про минулий приїзд до Харкова та під час зустрічі: "Відомо, що уповноважений ради у справах релігії по Харківській області торік кричав, що не пустить мене до міста. А я приїхав, і люди зустрічали мене, і не було у них страху. Я не полюбляю надто вишикуваних урочистостей. І більш за все прагну, щоб моє серце билося так само, як і в тих людей, котрі прийшли до мене. Прагну розділити з ними і біль, і радість, – говорить Патріарх".
Відповідаючи на питання кореспондента "Слободи" про мету візиту, Патріарх сказав: "Хотілося подивитися у ваші очі, поцікавитися, як вирішуються тут церковні проблеми. У порівнянні з минулим – небо і земля. Місцева влада вже інакше дивиться на роль Церкви. Хоча, відверто кажучи, на Харківщині справи гірші, ніж в інших регіонах. Взагалі східна частина України, наче в обіймах якоїсь нечистої сили, яка не дає дихати, чинить опір відродженню церкви, українського життя. Але я не хочу когось критикувати, бо ж існують об’єктивні причини. На Харківщині було зроблено все, щоб люди знечулися до церкви, до свого роду. Тепер вони починають усвідомлювати: історія Православної церкви не віддільна від історії, культури нашого народу.
Відповідаючи на запитання кореспондента про об’єднання Української Православної і Української Автокефальної Православної Церков і створення так званої УПЦ - Київського патріархату, Патріар відповів: " Господь з Вами! В якій же я «одній церкві» з Філаретом? Мене хотіли «оженити» з Філаретом. А я сказав: «Зуськи вам!». Так колись казали наші бабусі: зуськи вам! Я і Філарет – такого бути не може. Я готовий вести розмову з усіма православними архієреями, двері відчинені, прошу... І з Філаретом я бачився. І сказав йому одне: «Тепер я хочу вам порадити: сховайтеся, щоб вас ніхто не бачив. Ви ж маєте гроші, сховайтеся. Ніхто серед священиків не має стільки «презренного метала», скільки він має. Отож йому одне: сховатися!"
Володимир Знаковського цікавило питання щодо порад Президента Кравчука порозумітися із Філаретом, на що отримав цікаву відповідь: "Преса – то є преса, як ще кажуть: брехунець. До речі, я сам ось вже тридцять вісім років редагую журнал «Православне слово». Ви молодий журналіст, і повірте мені, не завжди друковане слово – правдиве. Не треба чіпати Кравчука, він ніколи не радив мені панькатися з Філаретом. Хоча, очевидно, в урядових сферах є люди, які симпатизують Філаретові".
Про перспективу створення єдиної Української Православної Церкви автор почув наступне: "Я не є оракул. Це залежить і від кожного з вас. Є багато людей, які того прагнуть. Але до цього йдуть століттями. Будемо сподіватися на ласку Божу".
Але окрім харківських засобів масової інформації висвітлення цієї події згодом знайшло відображення на сторінках "Успенської вежі" (Архиєпископ Ігор "Минає 10 років з дня упокоєння Патріарха Мстислава"№ 6 за 2003 р., "П’ятнадцять років без Патріарха Мстислава", №6 за 2008р. ; Немировська Н. Спогади про Патріарха Мстислава", №6, 2003р.; Проненка В. "Владика Мстислав Скрипник та художник Василь Кричевський: історія дружби, яка не відбулася"; Мироненко Ірини "Як Патріарха не пускали до Шевченка", №7 за 2008 р.).
Таким чином, можна сказати, що харківські засоби масової інформації у 1991-1992 роках відіграли значну роль у висвітленні подій, пов’язаних із приїздом Патріарха Мстислава, що мало історичне значення і довели, що їх співробітники мали сміливість, подаючи на той час подібний матеріал.
