Караїми: взаємодія іудейського та тюркського начал

14.12.2009, 15:59
Караїми: взаємодія іудейського та тюркського начал - фото 1
Кримські караїми є одним з трьох автохтонних кримських етносів нарівні з кримськими татарами та кримчаками.

Генадій ЦЕЛКОВСЬКИЙ. — "Релігія в Україні", 10 грудня 2009 року

Мабуть більшість киян та гостей міста знають про Будинок актора біля Золотих воріт, який побудований в мавританському стилі наприкінці 19 ст. - початку 20 ст. Але набагато менша кількість киян знає, що дана споруда є кенасою – храмовою будівлею кримських караїмів.


altКримські караїми є одним з трьох автохтонних кримських етносів нарівні з кримськими татарами та кримчаками. Відомі вони не настільки як татари тому, що є дуже малочисельним народом – на даний момент в Україні нараховується кілька сотень караїмів, переважно проживаючих у Криму. Центрами розселень кримських караїмів в Криму є Євпаторія, Феодосія, Севастополь, Сімферополь, Бахчисарай з давнім центром караїмів в Чуфут-Кале (еврейська вежа), в Україні – Галич, Луцьк, Київ, Харків, Львів.


Питання про походження караїмського етносу та караїмської релігії та співвідношення релігійної та національної ідентифікації караїмів є й досі об'єктом для жвавих дискусій істориків, релігієзнавців, етнографів, що підживлюється двома аспектами – це, по-перше, невелика кількість досліджень з цієї проблематики; по-друге, політичні виміри вирішення цих питань. До другої половини 20 століття відомості про караїмів збирали вчені – караїми за походженням. Тільки в останні десятиліття з'являються спеціалізовані дослідження караїмів. Ці дослідження мають на меті відповісти на наступні запитання: караїми є єврейською чи тюркської народністю, караїмізм є іудейською сектою чи окремою релігією. Ці запитання розбиваються на більш дрібні питання: роль та місце Хазарського каганату в формування караїмського етносу, еволюція караїмської мови, тюркські та іудейські складові релігійних уявлень караїмів, самоідентифікація караїмів і т.ін.

Історія караїмів. Караїмський етнос з'являється в Хазарському каганаті та в основному формується на Кримському півострові у близькому контакті з кримськими татарами. Відомо, що верхівка хазар у 8 столітті прийняла іудаїзм та намагалася розповсюджувати цю релігію на всі народи, що входили до каганату. Таке насаджування  релігії, яка є національною релігію, тобто релігією одного етносу, а саме євреїв, призводило до неприйняття тюркськими народами каганату іудаїзму. Сам Хазарський каганат того часу нагадує його сучасницю - Київську Русь – обидва утворення були федераціями родинних етносів, тому обидві шукали об’єднавчої релігії як ідеології, що об'єднала б політично. Київська Русь прийняла релігію, що проповідувала наднаціональні ідеї важко, але поширювалася на території країни. Каганат спіткала інша доля – іудаїзм говорив про єдиний обраний народ – єврейський, релігія не стала державною ідеологією. Вчені-караїми (Шапшал, Сарач) притримувалися версії, що караїми є тюркською народністю, яка в Хазарському каганаті прийняла не іудаїзм, а ананітство – течію, що виникла в іудейському середовищі в Багдаді у 8 столітті. Звідти в 13 столітті караїми перемістилися на кримський півострів, разом з татарською ордою зайняли степові території Криму. Вчені обгрунтовували цю версію на основі лінгвістичних досліджень караїмської мови, яка є тюркською, та на основі фольклорних даних.

Інша версія етногенезу кримських караїмів також виходила з хазарської концепції, але наполягає на тому, що караїми є єврейською народністю, тобто є єврейською діаспорою, що осіла в каганаті та асимілювалася з тюркськими народами, тобто перейняла мову та звичаї, зберігши релігійну ідентичність. Це підтверджується вищесказаними словами про те, що прийняття іудейської релігії представниками інших народів є досить рідкісним явищем. Ця теза і зараз ставить істориків в глухий кут щодо етнічної приналежності хазарської верхівки, яка була іудейського віросповідання.

Є менш популярна версія походження караїмів, суть якої полягає в тому, що зустріч тюркської народності з ананітством відбувається вже в Криму, коли до нього імігрують ананітські общини з Близького Сходу та Візантійської імперії. Потрібно відмітити, що на той час Крим (Кирим – татарська назва півострову, до того циркулювала грецька назва – Таврія) був заселений багатьма національностями різних віросповідань. Це православні греки та слов'яни, що засновували православні монастирі та скити в гірських районах півострова, католики-генуезці в Кафі, кочові народи в степових районах (потомки кіпчаків, куманів, аланів, огузів) та єврейська діаспора.

Чітка згадка про караїмів вже є в документах та артефактах кримських татар починаючи з 15 століття. Що цікаво, в татарських торговельних, фіскальних документах караїми називалися "іудейським народом" або євреями-караїмами. Загалом татарсько-караїмські відносини під час панування на півострові татар характеризуються як партнерські. Як іудейський народ караїми мали торгові привілеї, а як тюркський народ - були родичами татарам, тому займали подеколи високі посади в адміністрації та війську татар.

Така двояка етнорелігійна ідентифікація караїмів призводила, з одного боку до політичних та історичних спекуляцій, з іншого – мала рятівний характер під час етнічних чисток, навіть у 20 столітті. Тому, для того, щоб вирішити цю проблему, необхідно розібратися з  питанням ідентичності. В Середньовіччі можна виділити дві основні (характерні) ідентичності: 1. релігійна ідентифікація; 2. класова ідентифікація. Перша ідентифікація визначала культурно-цивілізаційні межі Європи та Азії, наприклад: християнин, мусульманин, буддист, іудей, що, у свою чергу, розбивається на: православних та католиків, сунітів та шиїтів (на Далекому Сході релігійна ідентифікація не відігравала таку велику роль, оскільки релігії там мали інклюзивістський характер, простіше кажучи людина могла одночасно бути прихильником декількох віровчень).

Друга ідентифікація визначала не просто стратифікацію (розшарування) суспільства, але й самоідентифікацію людини (в даному аспекті вона не важлива). Національна ідентифікація з'являється в 15-16 століттях з появою мононаціональних держав з абсолютною владою монарха та протестантизму, який обґрунтував вищість влади монарха над владою першосвященика.

Тому, виходячи з вищесказаного, можна пояснити караїмську ідентичність. Допоки провідну роль відігравала релігійна ідентичність, караїми визначались як "іудейський народ", євреї-караїми, оскільки релігією караїмів було ананітство, яке вийшло з іудейського середовища, коли на перший план вийшла національна ідентичність (а це в основному 19 століття), караїми стали окремим народом тюркського походження. Теза, що караїми є тюркським народом, останні двісті років наполегливо захищали самі караїми, оскільки в Європі, де географічно, політично та економічно були караїми, тисячоліттями в підсвідомості європейців знаходився антисемітизм, тому посилання на тюркське походження рятувала караїмів від утисків, пограбувань та, навіть, знищення у ІІ Світову війну.

Існує декілька документів, які політично визначають релігійну та національну ідентифікацію караїмів. Про один з них вже було згадано – це документи татарського уряду. В Російській імперії царем була визнана етнічна приналежність караїмів до тюрків. Релігійна відмінність від іудаїзму була проголошена російською церквою. Так, відомий циркуляр міністра внутрішніх справ Столипіна, направлений губернаторам, підтверджував, що караїми не євреї, був реакцією на економічні утиски караїмів у Криму в кінці 19, початку 20 століть.

Наступними документами є експертні висновки єврейських вчених для фашистського керівництва щодо єврейськості караїмів. Три незалежні експертні оцінки дали негативну відповідь на це питання і тут є декілька пояснень. Перше пояснення (ідеалістичне, йде від євреїв) полягає в тому, що через таку оцінку єврейські вчені врятували караїмів від геноциду, друге пояснення говорить про те, що вчені дали справжнє визначення караїмам та караїмізму.

Остання ідентифікація караїмів йде від Ізраїлю, де вони визначені як єврейська секта, що дає можливість для еміграції караїмів до Ізраїлю. Це легко пояснити, оскільки релігійна ідентичність для іудеїв завжди була головною.

Це все, що стосується визначення та самовизначення караїмів, що стосується сучасних досліджень істориків, релігієзнавців, лінгвістів, антропологів, етнографів, фольклористів:
Караїмізм сповідують не тільки кримські караїми, але й люди інших національностей. Караїми з Хазарського каганату компактно проживають в Криму (кримські караїми), Литві (тракайські караїми), Галичині (галицькі караїми). На Сході та в Європі караїмізм сповідують як європейці та євреї, так і араби та іранці.

Антропометричні дослідження показали, що кримські караїми є європейцями південного походження з невеликими монголоїдними домішками.

Лінгвістичні дані свідчать, про те, що караїмська мова є тюркською, в своїй основі, з додаванням татарських структур та слів. Сучасна писемність караїмів використовує кирилицю.

Етнографічні та фольклорні дослідження одягу, кухні, сімейних обрядів вказує на велику тюркську складову, що особливо цікаво, тюркський елемент сильніше представлений в жіночій частині караїмів.

Виходячи з вищесказаного, сучасний історичний погляд на походження караїмів полягає в наступному: Коли в Хазарському каганаті іудаїзм набув привілейованого становища, з півдня, з Арабського халіфату до хазарів потягнулися іудеї та іудейські течії, які утискалися з боку влади. В каганаті євреї  почали асимілюватися з тюркськими племенами (в основному, беручи тюркських жінок в дружини – це і є причиною того, що тюркський елемент сильніше представлений у жінок). Звідти шлях пролягав до Криму. З погіршенням стану ананітів на півдні, відбулася ще одна хвиля єврейської еміграції до Криму.

Під час тісного співжиття з татарами зазнали змін і мова, і обряди, і одяг. Інституціонально караїмів оформив Микола І своїм указом у 1837 році, коли були оформленні духовні управління в Євпаторії (яка стала центром караїмів після Чуфут-кале), Галичі, Тракаї (Литва). Керівна посада – Гахан, була виборчою і поєднувала в собі і адміністративну, і духовну владу.

Хоча під час татарського панування караїмська община була закритою, але починаючи від 19 століття зі зростанням русифікації та секуляризації, караїми одружувалися з іновірцями, забували рідну мову. Ці тенденції підсилилися в радянський період, що призвело до швидкого скорочення караїмського народу.

Релігія. Розкривши історію караїмів, можна вже більш-менш точно визначити релігійну приналежність кримського народу.

Власне, назву народ отримує від релігії. Основна версія полягає в тому, що "кара" з євр. перекладається як "читати", а "карай" як "чтець", що в іудаїзмі означає людину, яка спеціалізується на вивченні священного тексту Танаху. Менш популярна версія виводить назву з загальнотюркського слова "кара" – чорний, що не пояснює етнонім, не пояснює, чому саме караїми – чорні.

Власне караїми самоназиваються "караї", а послідовників караїмізму -  "караїми", що, на думку автора статті, краще показує різницю між народом та його релігією.

Отже, офіційною релігією караїмів є караїмізм. Але релігійні погляди будь-якого народу є складним комплексом уявлень, що не зводиться до однієї релігії. Караїми не є виключенням з правила. Релігійні уявлення складаються з первісних уявлень тюркського походження з іранськими нашаруваннями, ісламськими впливами та, власне, караїмізму.

Суть тюркських первісних уявлень полягає в наступному: віра в духів, бога "Тенгрі", який є загальний для всіх тюркських племен. Бог Тенгрі (Тангрі) є ознакою зародження генотеїзму в тюркських племенах (генотеїзм – віра в головного бога, який поступово стає єдиним богом, який всіх створив, тобто деміургом. Таким чином, Тенгрі в тюркських народах стає поняттям, яке позначає вищу надприродну силу – Бога. Втіленням Тенгрі-хана в земному світі є дуб, який в багатьох народів є священним деревом. У караїмів дуб є дуже шанованим деревом, що засвідчується відомим кладовищем в Чуфут-Кале "Балта Тиймез" (Йософатова долина), що перекладається як "сокира не торкнеться". На цьому кладовищі і зараз ростуть дуби, які дуже шанують караїми. До дубів ходили з проханнями, в діброві приносили жертви, окропляли кров'ю землю. Татари використовували таку шану до дубів як засіб тиску та шантажу, позаяк хан хотів їх зрубати. Ще в другій половині 19 століття до цих дубів приходила релігійна процесія на чолі з керівництвом караїмського духовенства з П’ятикнижжям в руках і молилися про ниспослання дощу.

Іранським впливом на вірування караїмів є дуалізм. В пантеоні богів представлені "добрий бог" Улуг-ата ("Великий батько") та злий бог Карагали-ата ("Отець-проклинатель"). Перший приносить людям мир, добро, покій, усіляке господарське та побутове благополуччя, другий – лиха, нещастя, хвороби (морова язва), господарські та побутові негаразди. До кінця 19 століття в караїмів зберігався звичай лякати ім’ям злого бога неслухняних дітей.

Культ Улуг-ата отримав відображення у караїмському народному календарі (Улуг-ата Санави) з його тюркськими назвами місяців.

Зрозуміло, що тюркський пласт вірувань не є офіційним віровченням караїмів, він зберігся у вигляді обрядів, прикмет, забобонів, традицій і т.д. Тут можна провести паралелі зі слов'янськими віруваннями, коли офіційним віросповіданням є православ’я, але насправді ми спостерігаємо двовір'я. Язичницькі елементи більш збереглися в жіночій половині караїмів, що пов’язано з двома причинами: 1. жінки більш консервативні та традиційні, 2. ймовірно, йде від періоду етногенезу, коли одружувалися на жінках з тюркських племен.

Офіційною релігією є караїмізм. Виникнення караїмізму пов'язують з діяльністю єврейського вченого-богослова Анана Бен Давида (8 ст.). Анан Ганасі із роду Давиду (751-840) виходець з заможної єврейської родини, мешкав у Багдаді. Він об’єднав антиравинистичні течії іудаїзму (саддукеї, фарисеї, есеї та і.). Вони заперечували талмуд (усний закон) та визнавали тільки ТаНаХ (писемний закон). Головний принцип Анана полягав в наступному виразі, який приписують Анану "Ретельно шукайте в Біблії і не покладайтесь на мої судження". Іудейське духовне керівництво звинуватило Анана в єресі, яка нищить основи іудаїзму. Тоді халіф Абу-Джафар Абдуллах аль-Мансур, який був прихильником віротерпимості, але побоювався розповсюдження сект і єресей, які могли спричинити заворушення у країні, кинув за грати Анана. Анан домігся суду, на якому зміг довести, що він – не єретик, а засновник нової релігії, і його виправдали.

Праці Анана не збереглися, його вчення відомо з творів його послідовників, думки яких, відповідно до заповіту Анана, могли і відрізнятися від власної точки зору вченого-реформатора. Основні принципи вчення Анана  можна сформулювати в наступних постулатах: 1. Кожна людина повинна сама (індивідуально) знайти шлях до Бога. 2. Людина має право шукати істину самостійно. 3. Їй необхідно самій брати зі Священного Писання те, що вона визнає  за правильне. 4. Духовенство не має право вимагати, щоб віруючі слідували їх думкам та вказівкам. 5. Ритуал не має великого значення. 6. Визнається безсмертя душі, справедлива винагорода у потойбічному світі і воскресіння мертвих у Судний день.

Анан заперечував право духовенства доповнювати вчення пророків своїми тлумаченнями, тому він відкидав Мішну і Талмуд як витвори людських рук. Послідовники Анана визнавали лише книги Старого Заповіту, не вважаючи святими будь-які богословські трактати та інші книги. Відповідно до вчення Анана, усі існуючі істини вже записані Мойсеєм, і кожний віруючий має право сам шукати їх у тексті.

В якості обов’язкового постулату у вченні Анана була віра в єдиного Бога, і в те, що Мойсей, Ісус і Магомет були його рівноапостольними пророками. Це вказує на синтетичну природу вчення Анана, на спробу об'єднати ідеї попередніх великих релігій на Близькому Сході. Сам Анан ніколи себе не називав пророком, тільки вченим-богословом, реформатором-проповідником.

Етичними принципами вчення Анану є: аскетичний ідеал в бідності, любов до ближнього, особливе місце займали благодійність і милосердя. Це відмічають всі дослідники Криму та караїмів: благодійність була настільки поширеною в караїмській общині, що неможливо було зустріти злиденного караїма. Відомі в сучасній Євпаторії деякі санаторії, лікарні, сквери побудовані на кошти заможних караїмських сімей. Вони навіть пожертвували кошти на будівництво православного храму.

Ідеї Анана швидко поширюються на Близькому Сході, виходять за межі єврейської діаспори і приймаються іншими народами: в Єгипті, Іспанії, Візантії, на Балканах, в басейні Чорного і Середземного морів. Починається оформлення та систематизація караїмського віровчення. Найбільш видатним вченим-систематизатором був Біньяміну б. Моше Нахавенді (9 ст.). Саме він є першим автором, який використав термін "караїми".

Впродовж наступних двох століть караїмське вчення упорядковувалося, позбавлялося від "підводних каменів", які були закладені Ананом, а саме: від вільного трактування Тори, від суворого аскетизму. Були перекладені на інші мови праці караїмських вчених.

Після гонінь з боку хрестоносців (13 ст.) караїмські общини консолідуються, консервуються, збільшується увага до ритуалу. В кінці 13 ст. був впорядкований культ караїмів, що є здобутком Аарону Старшого (1260-1320), який народився і мешкав в м. Солхаті (Старий Крим).

Богослужіння. Караїмська літургія залежить від декількох факторів: часу доби (напередодні свята або вранці), значущості дня тижня (звичайний день або субота), конкретного випадку календарного року. Традиційний календар кримських караїмів починає літочислення від створення світу (до християнського літочислення додається 3751 рік). Довжина року за місячним календарем, яким користуються караїми, становить 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Новий рік наступає наприкінці вересня і складається з 12 місячних місяців, які мали послідовно 30 та 29 днів. Різниця, яка виникала у кількості 11 днів (365 днів – сонячний рік), призвела до необхідності додавання 13 місяця. Таким чином, в 19-річному циклі 12 звичайних і 7 високосних років (з додатковим 13 місяцем). День починається з вечора (зрозуміло, як і в іудаїзмі, але є відмінності у розумінні "що таке вечір?").

Змістом богослужіння є: молитви прославлення (гімни), благодаріння, покаяння, прохання, моління. Тексти їх засновані на псалмах та інших біблійних текстах, а урочисті гімни є витвором, частіш за все, творчості окремих авторів. Ведеться богослужіння на рідній мові. Моляться, звертаючись до півдня, як окремо, так і зібравшись групою, в кенасі. Перед молитвою не рекомендовано зловживати їжею та спиртними напоями.

Свята. Усі біблійні свята прийнято починати після заходу сонця минулого дня (тобто, напередодні ввечері) святковим богослужінням в кенасі і закінчувати на заході сонця того дня, що зазначений в календарі. В ці дні відпочивають, моляться, утримуються від будь-якої виробничої праці, так само як і в суботу – до заходу сонця. Також, в ці дні не відвідують кладовища, і утримуються від усього буденного, що може занапастити свято. Головним днем є субота. В шануванні суботи караїми пішли навіть далі ніж равиністичні євреї. Виключена будь-яка діяльність, навіть для іновірців, які пов’язані з караїмами, тоді як в равиністичному іудаїзмі дозволяється іновірцям працювати, якщо це необхідно. Фактично дозволені тільки богослужбові та фізіологічні дії. Також, кожну суботу читається один розділ з Біблії, яка попередньо розбивається на таку кількість розділів скільки субот в році.

Всі свята караїми виводять тільки з Тори, з доталмудичного періоду іудаїзму. На відміну від євреїв релігійні пости пов’язані з руйнуванням (587/586 р. до н.е.) Першого храму в Єрусалимі, а не Другого храму. Також не співпадають дати свят в зв’язку з невідповідністю календарів.

Тимбил Хиджі - Песах (пасха) – головне свято річного циклу, є святкуванням виходу євреїв з єгипетського полону. Велика увага приділяється чистоті, особливо необхідно позбавиться всієї їжі з дріжджями, тим більше в кенасі. Відзначається 7 днів (Перший новий місяць після весіннього рівнодення).

Алачих Хиджі - Суккот – свято кущів. Це є народна назва – свято врожаю (вересень-жовтень).

Афталар хиджі - Шавуот (п’ятидесятниця). В цей день святкують отримання Мойсеєм Тори (травень-червень).

Киниш - Пурим (давньоєвр. – жереб). Свято на честь порятунку євреїв від масового винищення в той час, коли вони перебували в вавилонському полоні (за 1 місяць і 1 день до Пасхи).

Йіл Баши – Новий рік (іуд. Рош Гашана).

Бошатлих – Кипур. День відпущення гріхів, цілодобового посту (на 10 день після Нового року).

Авуз Ачер – Курбан. День жертви, спогадів про померлих, відвідування кладовища, напівдобовий піст. Після богослужіння бідним роздають м'ясо, ввечері кінець постів, починається період веселощів.

Як пишуть самі караїмські вчені, іудейські свята в тюркських людей приживалися досить важко і були остаточно утвердженні в 19 столітті. Всі богослужіння проводяться священнослужителями-газанами.

Газан є духовною особою, що виконує богослужіння в кенасі. Як правило газанами призначалися караїми, які зналися на давньоєврейській  та караїмській мовах, були релігійно освіченими. Головою духівництва кримських караїмів є гахан. В гахана були заступники газани. Старший газан є заступником гахана з духовних питань. Одяг караїмського священнослужителя не відрізнявся від вбрання мулли. У мулл одяг може бути різного кольору, в газзанів, як правило, - чорного. Головний убір нагадує по формі чалму, відрізняючись тільки кольором. Під час богослужіння газан надягав вбрання, схоже на ризу православного священика, але білого кольору і з вишитим золотом комірцем. Що цікаво, в литовських караїмів можна спостерігати у ритуальному вбранні газана схожі риси з католицьким вбранням священослужителя. При молитві віруючі слідом за газаном падали на коліна і повторювали за ним слова молитви.


altКенаса. В кенасі можна простежити вплив ісламу. Кенаса завжди звернута на південь, підлога застелена килимами, і входити можна тільки знявши взуття, в портиках давніх кенас облаштовували спеціальні ніші для взуття. Внутрішній устрій кенаси передбачав наявність хорів навпроти вівтарю, як і в мечетях, закриті щільними дерев'яними решітками, з тією лише відмінністю, що в мечетях вони призначалися для членів родини хана та його свити, а в караїмів вони слугували відділенням для жінок. Як і в мечетях,  в кенафах багато лампад, які підвішені на дерев'яні наскрізні трикутники. Також в давніх кенафах до цих трикутників підвішували страусині яйця, прикрашені чорним шнуром з кистю на кінці, або ж кілька стилізованих дерев'яних моделей таких яєць. Такий самий звичай можна спостерігати і в давніх мечетях кримських татар. Пояснень цього звичаю в ісламі або караїмізмі немає, скоріш за все, він сягає тотемістичних уявлень тюркських народів.

Отже, караїмізм в кримських караїв є етнічною релігією, але потрібно сказати, що на Сході та в Європі караїмами також називають послідовників вчення Анана, які можуть бути будь-якої національності. Що стосується структури віри караїмів, то можна сказати, що тюркський пласт вірувань полягає в основі міфології караїмів, є складовою повсякденного життя, яке регулюється звичаями, традиціями, прикметами та т.ін.

Караїмізм є структуроформуючою складовою віри, вона структурує рік, освячує життєві події людини, інтегрує та зберігає общинні зв’язки, і саме вона визначає релігійну самоідентифікацію караїв.

Саме іудейське вчення в Криму з'являється в кілька етапів. Причому послідовники Анана складають тільки п’яту хвилю з іудеїв, які заселяли Крим. Тобто, караїмізм є результатом довготривалих релігійних процесів взаємопроникнення.

Що стосується взаємовідносин ісламу та караїмізму, то іслам присутній у вченні караїмів як визнання пророком Мухаммеда, а також в культі та в устрої кенас.

Отже, залишається відповісти на питання "чи є караїмізм іудейською сектою?". З одного боку, іудейські вчені-богослови вважають караїмізм сектою, яка відкидає іудейські віроповчальні істини, з іншого боку вчені інших конфесій наполягають на тому, що караїмізм є окремою релігією, яка ґрунтується на визнанні божественності Старого Заповіту. Релігієзнавча думка також схиляється до виділення караїмізму в окрему релігію.