Єпископ Афанасій (Яворський): «Не можна допускати релігійної ворожнечі на Луганщині»

24 лютого 2020, 09:19 | Калейдоскоп-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Підготувала Евеліна Богданова

Сайт газети "Луганщина", 14 лютого 2020

Більше року тому три гілки православ’я об’єдналися, і Православна церква України отримала Томос про автокефалію. На хвилі ажіотажу тоді публічно висвітлювався буквально кожен епізод, що стосувався становлення ПЦУ. Але згодом інші події посунули цю тему з порядку денного. Отже, є нагода дізнатися, до яких зрушень на Луганщині привело право на незалежність української православної церкви, та чи є зрушення взагалі. З цими питаннями ми вирушили до єпископа Луганського та Старобільського ПЦУ Афанасія (Яворського)

– З огляду на рік, що минув, як отримання Томосу вплинуло на свідомість православної громади Луганщини?

– ПЦУ – церква молода і водночас немолода, бо це об’єднання трьох церков: УПЦ Київського Патріархату, АПЦ та невеличкої частини єпископату Московського Патріархату (в Об’єднавчому соборі взяли участь лише два їхні єпископи). Тому потрібно немало часу, щоб змінилася свідомість людей, і єдина помісна церква в Україні отримала сталий розвиток.

Після об’єднання, тут, на Луганщині, півтора десятка священнослужителів з боку Московського Патріархату виявляли бажання перейти до ПЦУ разом з парафіями – зверталися і до мене, і в Управління культури, національностей і релігій Луганської облдержадміністрації. Але згодом ситуація змінилася.

Росiйська православна церква i взагалi – сама Росiя – продовжувала вести активну пропаганду на кшталт: «Дивiться, ще день, ще два, ну, ще мiсяць – i питання ПЦУ буде закрите». Вони й до сьогоднi намагаються провести Всеправославний Собор на Критi, схилити до цiєї iдеї iншi вселенськi православнi церкви i таким чином лiквiдувати питання про надання Томосу ПЦУ.

У наслідок цього, священнослужителi Луганщини, якi хотiли переходити до ПЦУ, не перейшли, зупинилися в очiкуваннi.

– Центр соцiального монiторингу нещодавно провiв дослiдження, яке показало, що процес переходу православних громад в ПЦУ триває. Але на Сходi країни це вiдбувається вкрай повiльно…

– Офiцiйно жодна парафiя Московського Патрiархату на Луганщинi не перейшла до ПЦУ. Здебiльшого реєструються новi парафiї. У селi Веселому триває реєстрацiя. В Сватовому є парафiя, яка вже провела збори щодо переходу до ПЦУ без священнослужителя. Але процедура дуже складна. Здебiльшого через питання землi. В облдержадмiнiстрацiї повертають документи, бо не вирiшено питання з землею. I це дуже складно, бо тi, хто хоче вiддiлитися, вже не є юридичною особою. Замкнуте коло. Бажання у громади є. А ось чи довго протримається це бажання?

– Але ж є i священники, якi перейшли?

– Перший священнослужитель перейшов до ПЦУ одразу пiсля об’єднавчого собору, в груднi 2018-го. Вiн не мав парафiї в Московському Патрiархатi, бо був вiдправлений на спокiй за станом здоров’я, але виявив бажання служити в ПЦУ. Протоiєрей Олександр Уразовський i до сьогоднi служить тут. Другим до мене звернувся клiрик Житомирської єпархiї МП, який проходив службу в ЗСУ за контрактом в Луганськiй областi. I третiй священнослужитель, який хотiв з парафiєю перейти до ПЦУ, це отець Володимир Маглєна.

– Маглєну та парафiян тодi третирували, намагалися залякати…

– Отець Володимир спочатку до мене не звертався. Всi перипетiї я дiзнавався з iнтернету. Знаю, що приїжджали зi Старобiльська священники Московського Патрiархату, стращали людей неканонiчнiстю, неблагодаттю. Звичайно, людей це залякало.

Пiсля того Маглєна приїхав в Старобiльськ, хотiв вiдкрити нову парафiю, але я вмовив його не робити цього, бо там вже є парафiя. Сьогоднi отець Володимир вiдкрив парафiю у селi Веселому, а також є настоятелем парафiї у Старобiльську. Служить i там, i там.

Наразi в Старобiльську йде пошук примiщення, де можна було б служити, адже тимчасово служби вiдбуваються у старiй пожежнiй частинi. А у Веселому зараз iде процес реєстрацiї нової громади, i люди, якi ранiше не хотiли йти до отця Володимира, вже потихеньку змiнюють думку, бо вiн постiйно служить, а московськi священнослужителi приїздять до села час вiд часу.

Крiм того, отець Володимир вiдкрив у селi бiблiотеку, займається волонтерською допо-
могою малозабезпеченим сiм’ям по всiй областi.

– Настрої священникiв зрозумiлi. А людей?

– Чесно кажучи, бiльшостi все одно, в яку церкву ходити. Але є такi, яким не все одно. Наприклад, тут, в Сєвєродонецьку. Коли я розпочинав богослужiння, лише 5 людей приходило, потiм бiльше. А зараз пiд час богослужiння нiде i стати – примiщення вже замале.

Люди переходять з Московського Патрiархату, активно ходять на служби, допомагають. Ось зiбрали кошти, щоб повнiстю завiсити храм iконами. Зараз збираємо кошти i починаємо ремонт, щоб примiщення зсередини було схоже на церкву. Це все iнiцiатива людей.

Є тенденцiя, що приходять все новi й новi парафiяни. I людей було б ще бiльше, якби стояла церква. А з цим складно, тому що це – великi кошти. А у нас все робиться коштом парафiян.

– А з Києва не допомагають? Здається, схiдним областям бiльше, нiж iншим, потрiбна допомога в просуваннi на мiсцевому рiвнi iдеї єдиної української церкви…

– Наша церква молода i складна. Багато чого в нiй мiняється. Намагаємося, щоб не було шаблонiв старої церкви Київського Патрiархату i тим бiльше – шаблонiв Московського. Ми взяли за модель рiзнi добрi приклади провiдних свiтових православних церков. Тепер це потрiбно втiлити в життя, i на це потрiбен час.

Щодо допомоги, днями я повернувся зi святкування рiчницi iнтронiзацiї Блаженнiшого Митрополита Єпiфанiя, i пiд час офiцiйної зустрiчi Митрополит подiлився новиною, що запроваджений благодiйний фонд для допомоги парафiям саме на Сходi України. Зрозумiло, що на одному лише благодiйному фондi розбудувати церкву неможливо, потрiбнi мiсцевi меценати. Але, вважаю, на все свiй час.

Ми продовжуємо працювати. Зараз починаємо активну дiяльнiсть в Лисичанську. Там зареєстровано двi нашi парафiї. Одна – при обласнiй дитячiй лiкарнi, iншiй пiдшукуємо примiщення. I священик вже є – наразi зi Старобiльська туди переїжджає капелан.

– Як мiсцева влада до цього ставиться?

– Мiсцевiй владi, зазвичай, все одно. Ми ще не обговорювали питання оренди примiщення в Лисичанську, але вважаю, що результат такої розмови буде такий же, який був i в Сєвєродонецьку: «Ми вам нiчого не дамо. Хочете щось мати – купiть». Але навiть не в примiщеннi головна проблема.

– Тодi в чому?

– Головна проблема, що немає духовенства. В Лисичанську я зареєстрував двi парафiї ще у 2016-му. I тодi там був священник. Але вiн потiм подивився, що треба докладати зусиль, бо все треба починати з нуля, i втiк. Я до Лисичанська кликав людей зi всiєї України. Але люди здебiльшого волiють працювати на готовому. А ще кажуть, що тут у нас стрiляють – свою роль вiдiграють стереотипи.

Найкращий варiант – шукати серед мiсцевих. Мiсцевий священник тут народився, живе, навряд чи кудись подiнеться. Але наразi в мiсцевих iнше виховання, iншi настрої. Бажання немає, бо дивляться на приклад тiєї ж Вiнниччини, де рiк тому разом iз архiєреєм до ПЦУ перейшло близько сотнi парафiй, а сьогоднi їх залишилося лише 30. Вертаються назад до Московського Патрiархату – не витримують судової i бюрократичної тяганини.

– Тобто при переходi судова тяганина неминуча?

– Московський Патрiархат судиться за кожну парафiю. Суди тривають i продовжуватимуться ще доволi довгий час. На судову тяганину, як ви розумiєте, пiдуть роки. На Луганщинi, люди, дивлячись на ту судову бiйню, не хочуть i починати. I це, я вважаю, правильно. Лiпше помаленьку реєструвати новi парафiї, йти мирним шляхом. Я не хочу вiдбирати у Московського Патрiархату жодної парафiї. Якщо виявлять бажання люди – будь ласка. Але тихо, мирно.

Тут i так не спокiйно. А якщо розпочнемо ще й релiгiйну ворожнечу – взагалi буде дестабiлiзована ситуацiя в суспiльствi. Цього допустити не можна. Перед кожним очiльником областi я i владика Нiкодим разом наголошуємо, що мiж нами не буде нiякої ворожнечi. Я й далi на цьому стоятиму.

– Як ви вважаєте, що треба робити, щоб ПЦУ отримала сталий розвиток?

– На все воля божа. Нiчого силомiць не треба робити. Рiк тому ми навiть не вiрили в те, що отримаємо Томос. Але це сталося, i ми йдемо далi. Нас визнала Вселенська патрiархiя. Другими визнала Еладська та Олександрiйська православнi церкви. Україна також, коли оголосила про свою незалежнiсть, не одразу була визнана всiма країнами, але це сталося. Нас визнали три церкви, i є ще декiлька, якi готовi це зробити. Але визнання все ж таки – не головне питання.

– Питання вiд пересiчних громадян: чи можуть Томос вiдiбрати з якоїсь причини?

– За всю iсторiю не було жодного випадку, щоб дарований Томос у церкви вiдiбрали. Це як свiдоцтво про народження, надане дитинi. Томос – це документ про те, що церква народилася.

Ми можемо самi сказати: «Заберiть ваш Томос, вiн нам не потрiбний». У такому випадку вiн все одно залишиться, але церква пiде у розкол зi Вселенською патрiархiєю.

– I дещо про iнше. Україна вже два роки офiцiйно святкує два Рiздва. Який день – 7 сiчня чи все ж таки 25 грудня – в ПЦУ вважається канонiчним?

– Вся православна церква святкує Рiздво та iншi свята за старим стилем. Якщо ми говоримо про Рiздво – це 25 грудня. Церква як святкувала його 25 грудня, так i святкує. I всi iншi, окрiм Пасхи, дата якої обчислюється за мiсячним календарем, церковнi свята. Це для людей, щоб легше було, зробили 7 сiчня.

Ми, архiєреї, готовi хоч сьогоднi перейти на Новоюлiанський календар, який використовують бiльшiсть православних церков. А ось чи люди готовi перейти i святкувати Рiздво 25 грудня, Богоявлення – 6 грудня, Стрiтення – 2 лютого? Це може створити новий розкол. Спочатку треба всiм об’єднатися, потiм зробити опитування. Все повинно вiдбуватися мирно.

На мою думку, святкування Рiздва Христового 25 грудня краще i вiрнiше: до Нового року закiнчується пiст, нiхто не порушує церковних канонiв у новорiчнi свята. В цьому є сенс.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • sai | 8 квітня 2020, 17:14

      Бутинський

    • sai | 8 квітня 2020, 14:54

      Ігор Ісіченко З приємністю повідомляю, що в телефонній розмові єпископ ПЦУ Митрофан запевнив мене, що Харківсько-Богодухівська єпархія ПЦУ не має відношення до зазіхань окремих осіб на

    • bopa | 6 квітня 2020, 17:03

      Лаври, в плані управління, підпорядковуються безпосередньо Патріарху. Тому "Синод УПЦ (МП)" їм не указ!

    • Halo | 6 квітня 2020, 13:52

      При цьому, чомусь не бачити такої ж неприязні до Київської Лаври, натомість згадуються конкретні імена людей, що знеславили себе своєю поведінкою.

    • Halo | 6 квітня 2020, 13:48

      Хто небудь, підкажіть Тетяні Деркач, що її дописи у фейсбуці, де вона дедалі жосткіше кепкує над Почаєвим, а також намагання зробити з назви УКРАЇНСЬКОЇ святині мем, поціллють не по осередку

    Популярні статті місяця