Сестра-салезіянка Йоланта: “Я почуваюся щасливою, відколи сказала Господу “так””

1 лютого 2020, 14:59 | Калейдоскоп-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Оксана Бабенко

"Духовна велич Львова", 31 січня 2020

Десятиліттями у Львові діє Згромадження Сестер Салезіянок, або Дочок Марії Помічниці Християн. Їхнім співзасновником є св. Дон Боско. У день, коли Церква вшановує пам’ять цього особливого святого, спілкуємося із с. Йолантою (Лісак), яка зізнається, що любов св. Дона Боско супроводжує її все життя. Майбутня сестра з дитинства зростала на салезіянській парафії, куштувала цукерки, якими пригощали отці-салезіяни дітей дорогою до школи, і у дитинстві на слова: “Можливо вона стане сестрою” – відповіла у своєму серці: “Ясно, що стану!”. Потім у юності були моменти вагань, але коли сказала “так”, то: “ під сонцем не було щасливішої людини, аніж я і мені здавалося, що я вже не маю ніг, рук, що маю тільки крила. Вже минуло багато років, а я – щаслива”, – каже с. Йоланта. Про те як розпізнати покликання,  знайти ключик до молоді, яка завжди різна, але однаково прагне краси і високих ідеалів та про служіння Сестер Салезіянок у Львові спілкуємося.

- Сестро скільки часу триває особисто Ваше служіння у Львові?

Я у Львові працюю майже упродовж всього свого часу перебування в Україні, але раніше 2 роки працювала в Одесі.  А в Україну я приїхала у 1996 році,тобто у минулому тисячолітті (сміється), після того як у Італії, Римі вивчала салезіянську духовність. Колись я відчула, що можливо маю покликання місійне. Я не була впевнена до кінця, і не була з тих людей, що за всяку ціну хочуть поїхати на місії,але я відчувала,  що може бути, що Господь мене кличе теж поза межі моєї Батьківщини, Польщі. І я про це написала до своїх настоятелів, що коли б була така потреба, і вони би вважали, що я можу на те придатися, то я готова. І я мріяла про такі країни, як Японія, Мексика, Мадагаскар. Я народилася у Польщі, у римо-католицькій родині, у цій країні вступила до Згромадження, не маю українського коріння. І коли я мала складати Вічні Обіти, то моя настоятелька перед тим сказала мені, що хочуть вислати на навчання до Італії. Я не була з тих людей, що мріяли їхати до Італії. А у ті часи рідко-коли виїжджали до навчання до Італії.  Не було то так загально. Хоча наше Згромадження засноване у Італії, там є наш Генеральний Дім і університет. А я тоді запитала настоятельку: “А місії?”, – вона відповіла: “Це будуть твої місії”.  Так я заспокоїлася і коли мала завершувати навчання, тоді мені зателефонували, що потрібно, щоб хтось, хто знає італійську мову і має досвід життя у міжнародній спільноті поїхав до Львова. А я на той час жила у спільноті, де було біля 50 сестер і ми були з різних країн світу. Тому що й наше Згромадження є міжнародне по цілому світі. І я такого не чекала. Але сказала, якщо потрібно,то я готова поїхати. 

“Львів, то любов з першого погляду, тут дихаю “двома легенями

- Ви знали про Львів трохи на той момент?

– Я майже нічого не знала, тільки знала, що щось там є інакше, стосовно обряду. І коли я приїхала на місце, то немов моє життя почалося від початку. Деколи я сміюся, що відчуваю, що живу 3 раз.

Одне життя прожила у Польщі, друге у Італії,  а третє – в Україні. Львів – це любов від першого погляду. Завжди подобається мені щось нове і шоби вивчити новий обряд, це напевно, вимагало від мене також покори. Бо коли я їхала, то думала, що можу комусь з того щось дати, що я отримала. А побачила, що треба відкритися і вчитися. Але це було гарно. Мушу сказати, як св. Павло, не можу скзазати, що все вивчила і все знаю, але біжу, деколи біжу, деколи йду. Я є щаслива тут. І  відчуваю, що небагато людей має таке щастя. Папа Іван Павло ІІ, що обряди Церкви – Західний і Східний як дві легені Церкви. І тому я така щаслива, що можу дихати двома легенями.І одне і друге є гарне і потрібне, і вони взаємно збагачують одне одного. Не знаю, як дихає людина з 1 легенею, але з двома класно!

– Сестро, про Дона Боско. Коли Ви вступали саме до Згромадження Сестер Салезіянок, чи Ви вже знали про Дона Боско і чи його постать надихала Вас зробити саме цей крок?

Моє життя і Дон Боско, то так як би, подруга від першого класу. Я виховувалася у парафії салезіянській і коли я була мала, то думала, що всі священики, то салезіяни. Я тільки потім довідалася, що є й інше. А раніше для мене було зрозуміло, що священик, то салезіянин, а салезіянин – це священик. І тільки потім я зрозуміла, що є й інше. А як дитина, я знала тільки салезіян. Я знаю Дона Боско від дитинства. Коли почала ходити у школу, разом із моїми друзями, ми тоді мали по 7 років, щодня мали такий ритуал, заходити у плебанію, тобто у дім, де жили священики. І ми кожен день, як ішли до школи, то мусили зайти до священиків, позвонити у дзвоник, і привітатися. Неодмінно ми отримували цукерки і так само було після школи. Сьогодні я сміюся: скільки вони мали до нас терпіння, але мали стільки любові, що ми не відчували, що для них то якийсь тягар. Отець кожен день виходив до нас із тією самою найщасливішою посмішкою від того, що нас бачить. І це було його щастя і наше щастя. Так в мене проявився Дон Боско. Дізналася про нього на катехизації, від перших років мого життя. То така дружба, яка народилася так дуже природньо і швидко і намагалася собі пригадати як я бачила Дона Боско у дитинстві. Чим я була захоплена? Я була захоплена його жертовністю і любов’ю до дітей, до молоді, також тим, що він був бідний, але все, що мав віддавав для молоді.  Його любов мене завжди супроводжувала. Коли я підростала, то ходила на піші прощі завжди це була салезіянська група,я виростала у колі салезіянської молоді, у салезіянському дусі. У мене це було дуже природньо. Мені здається, що Дона Боско я знаю від завжди. Напевно, що з часом я його щораз краще пізнавала, особливо коли вивчала салезіянську духовність. Потім я захоплювалася, що Дон Боско святий покірний. Добре християнське виховання йому передала мама Маргарита. Але Дон Боско вчився ціле життя. І думаю, що так є з кожним вихователем, з кожним педагогом. І Дон Боско був так покірний, що вчився від інших людей, які займалися вихованням, правда, його система є оригінальна, але Дон Боско дивився на інших і черпав від них. І це все стало оригінальним, бо у житті все трансформується. І думаю, що це актуально завжди. Коли я приїхала у 96 році, це були важкі часи в Україні, вони мали надзвичайну красу у тому, що молодь і діти були дуже відкриті, як губки, вони того хотіли і то брали і вміли ділитися з іншими. За 10 років інше покоління настало. За трошки будуть мої 25 років в Україні. Молодь є завжди молодь. Має у собі бажання краси, добра, великі ідеали, гарні прагнення. Молодь також формують дорослі, середовище, багато обставин. І нове покоління відрізняється від інших, але має ту добру основу, яке треба у них відкрити. Як Дон Боско казав: “дозволити птахам літати”. Тому треба вчитися і не можна залишитися у 90-х роках. Треба знайти до них дорогу і побачити добро і красу, яка є у них і ті великі бажання.

Мені здавалося, що то я обираю між Богом і людиною, але зрозуміла, що це не я. Це мене вже вибрали. Господь мене обрав. І я можу сказати тільки “так”, або “ні”

– Очевидно, сестро, Ви теж великого бажали у своїй юності, коли обрали шлях богопосвяченого життя. Чи можете поділитися, як саме Вам вдалося розпізнати своє покликання? Які є ознаки схильності до богопосвяченого життя?

– Коли я мала десь 10 років, часто у нашому домі бував священик дуже скромний і дуже добрий. І колись коли повернувся здалека, мій тато його супроводжував додому. Одного разу він приїхав і сказав моїй мамі, що йому здається, що я колись буду сестрою. І я як всі діти,  які “не чують, але все чують”, “не бачать, але все бачать”. І я пригадую ту їх розмову. Мама тоді сказала: “Ще мала, але хто знає, час покаже”. І я собі тоді подумала: “Ясно, що я буду сестрою”. Не знаю чому. Вже від дитинства я якось відчувала, що хто знає, чи це не моє. Парафія, батьки, добрі друзі, все це на мене впливало у позитивний спосіб. І щоб не трапилося, я постійно була у такій дружбі з Ісусом. І коли прийшов такий час, коли я дійсно відчула, що Господь мене кличе, я спершу була захоплена, а потім почала втікати перед Ісусом і перед тим покликанням. Я щодня пригадувала Ісусові, щоби не забувся, що я маю покликання до життя у подружжі. І я хотіла мати родину і багато дітей. І я кожен день Йому пригадувала, щоби Він не забувся, що це є моє покликання. Тобто це був якийсь такий дивний самозахист, але напевно приходить такий час, коли людина мусить зробити вибір. І для мене також той час прийшов. Я так намучилася, поки втікала, що сказала Ісусові: “Якщо Ти дійсно хочеш, то зроби так, щоб всі мої проблеми, труднощі зараз пішли, Ти займися моїм покликанням”. І тоді я зрозуміла одну дуже важливу річ. Мені здавалося, що то я обираю між Богом і людиною, але зрозуміла, що це не я. Це мене вже вибрали. Господь мене обрав. І я можу сказати тільки “так”, або “ні”. І я щаслива, що у тому моменті я сказала: “так!”. Думаю, що того дня, під сонцем не було щасливішої людини, аніж я і мені здавалося, що я вже не маю ніг, рук, що маю тільки крила. Вже минуло багато років ( я мушу рахувати цілий час скільки мені років, бо я не почуваюся так – сміється сестра Йоланта) і я є щаслива. Різні моменти у житті бували, є всякі людські фактори, але я ніколи не переставала бути щаслива. І я ніколи не перестаю бути вдячна Господеві, що дав мені тоді таку силу, і світло, таку ласку, що я це Йому віддала і пішла за Ним.

Прагнення зробити щось добре стало моєю молитвою

– Все ж таки, яку пораду дасте тій молоді, яка ще сумнівається, чи обрати богопосвячений шлях?

– Я мала у юності дуже класних подруг. Перед закінченням школи ми жили разом у одній кімнаті, а також були однодумці і одного духу. І думаю, що взагалі у юності, і упродовж цілого життя важливо з ким ти ідеш по дорозі, важливо собі добирати добру компанію.  Таких, які будуть тебе тягнути вгору, а не вниз. Це дуже важливо. І ми дійсно були одної думки, одного духу і одного серця. З нас чотирьох подруг, дві з нас стали сестрами-салезіянками, одна одружилася має четверо дітей, четверта не одружилася і не стала монахинею, але є катехитом. Але ми вирішили, що будемо молитися вервичку ввечері, щоб ми добре розпізнали своє покликання. Самі би не дали ради, коли котрась з нас засинала, то інша молилася. І ми завжди молилися упродовж кількох місяців і жодного разу її не пропустили. Думаю, що Діва Марія прагне, щоб ми віддали Їй своє покликання і свою дорогу, щоб Вона нас там супроводжувала і захистила. І думаю, що кожна є на своєму місці, хоча ми пішли з подругами різними дорогами.  У дитинстві я часто думала, на самому дні серця це відчувала, що переді мною відкривається життя і що я хочу з тим життям зробити. У юності я хотіла у своєму житті зробити щось доброго для інших. Не знала як. Це прагнення стало моєю молитвою. Я казала Господеві, що хотіла би щось доброго зробити для інших у своєму житті, не хотіла його змарнувати. Ми є більш щасливі коли даємо, а не коли отримуємо.  Ми отримуємо від інших набагато більше, аніж можемо дати і це щастя.

“Найцінніше, що людина має – це душа!”

-Які сьогодні є напрямки служіння Сестер Салезіянок у Львові?

– Ми намагаємося служити у багатьох ділянках. На сьогоднішній день допомагаємо людям і матеріально, через гуманітарну поміч, щоби потребуючі родини, діти, молодь мали допомогу з одягом і так далі.Але найцінінніше у тому всьому, що людина має – це душа. Дон Боско прагнув, щоб ми виховували добрих християн і чесних громадян. Це майже 200 років тому Дон Боско жив. А це завжди актуально. Добрий християнин мусить бути чесним громадянином, але не всі громадяни мусять бути християнами, але всі громадяни повинні бути чесними. Тобто ми виховуємо, євангелізуючи і євангелізуємо, виховуючи. Тобто одне з одного виходить. Тому у такому напрямку рухаємося.

У нас є катехизація, театральна група, реколекції для дітей та підлітків парафії Покрови (вул. Личаківська, Львів). Особливо працюємо з дівчатами, але не тільки. І організовуємо реколекції, зустрічі, а також наш Дім є відкритий для дівчат, які є здалека, хочуть вчитися, але не завжди мають можливості заплатити за квартиру, для таких дівчат ми даруємо змогу проживання. У нас немає гуртожитка, тому відкриваємо двері свого Дому і живемо разом під одним дахом, а господар у нас Ісус Христос. Також Дон Боско дуже дбав за духа родинного, виховував сотні хлопців і знав, що людина потребує хліба, даху над головою, освіти, але перш за все потребує любові, тому так важливо дати тепло дому і дати відчути любов. Ну і вести до Господа. Щоби дійсно потоваришували вони з Господом. Деколи дівчата, коли завершили навчання, то приходять до нас і кажуть: “Дякую за те, що я навчилася молитися”, “ Дякую за те, що я пізнала Господа”, “Дякую, що є тою, ким я є тепер” і багато-чого теж навчилися, наприклад, прибирати, щось зварити, спекти. Також важливо навчитися жити у групі з іншими. Бо це також така школа, щоб жити дружно з іншими у суспільстві. І у Салезіянській родині є група “АДМА”, яку заклав 150 років сам Дон Боско, це люди, які мають завдання поширювати набожність до Діви Марії Помічниці Християн, а це є Діва Марія важких часів. І ми, на жаль, це виклик, також живемо у нелегких часах, тому допомога Діви Марії Помічниці Християн дуже важлива і дуже актуальна сьогодні. Влітку організуємо табори, колись робили це у Львові. Але бачимо, що зараз у Львові дуже багато таких можливостей. Тому обираємо далекі села у горах. Тому що наше Згромадження покликана до того, щоб працювати з дітьми і молоддю найбільш потребуючою. 

Довідка:

 Сестри Салезіянки при храмі Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Личаківська, 175а), організовують катехизацію для дітей від 5 років. Охоплюють всі класи школи. Метою катехизації не є підготовка до Першого Причастя, а головна мета, щоб людина була зріла духовно і була добрим християнином. Катехизація є цілий тиждень упродовж кожного дня для усіх класів.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • sai | 8 квітня 2020, 14:54

      Ігор Ісіченко З приємністю повідомляю, що в телефонній розмові єпископ ПЦУ Митрофан запевнив мене, що Харківсько-Богодухівська єпархія ПЦУ не має відношення до зазіхань окремих осіб на

    • bopa | 6 квітня 2020, 17:03

      Лаври, в плані управління, підпорядковуються безпосередньо Патріарху. Тому "Синод УПЦ (МП)" їм не указ!

    • Halo | 6 квітня 2020, 13:52

      При цьому, чомусь не бачити такої ж неприязні до Київської Лаври, натомість згадуються конкретні імена людей, що знеславили себе своєю поведінкою.

    • Halo | 6 квітня 2020, 13:48

      Хто небудь, підкажіть Тетяні Деркач, що її дописи у фейсбуці, де вона дедалі жосткіше кепкує над Почаєвим, а також намагання зробити з назви УКРАЇНСЬКОЇ святині мем, поціллють не по осередку

    • Ігор Затятий | 6 квітня 2020, 05:08

      Грішний, дуже грішний Паша Мерседес. Бог сприяв його захворюванню через його "людський гріх".

    Популярні статті місяця